Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Церква Святого Миколая с. Лудин Володимир-Волинського району Волинської області
Пам'ятки
Церква Святого Миколая с. Лудин ...





Галерея

Вериківський Михайло Іванович (1896-1962)
Композитор, диригент і педагог Михайло Вериківський народився 21 листопада 1896 р. в місті Кременець.
Сім'я Вериківських була велика: в ній підростало семеро дітей. У 1904 р. Михайла віддали до церковно-парафіяльної школи. Пізніше він продовжував освіту в Крем'янецькому двокласному міському училищі, почав співати в хорі при монастирі. У 1911 р. вступив до Крем'янецького комерційного училища. Юнака зарахували до четвертого класу.
У 1914 р. М. Вериківський переїхав до Києва, де став студентом консерваторії за класом контрабаса. Провчившись у консерваторії лише рік, був мобілізований на військову службу. Тільки у 1918 р. зміг повернутися до навчання.
1920-і рр. минули для митця під знаком громадської активності. Своєрідним відгуком М. Вериківського на вимогу писати для народу твори великої форми стала фантазія «Дума про дівку-бранку Марусю Богуславку». Подією для М. Вериківського було призначення його диригентом Київського оперного театру (1926-1928), а з 1928 р. він став диригентом Харківського театрів опери та балету.
Робота в оперному театрі допомогла здійснити давні мрії композитора – творити у музично-драматичному жанрі. Одна за одною він написав опери «Діла небесні» (за О. Вишнею), «Вій» (за М. Гоголем), «Сотник», «Наймичка» (за Т. Шевченком), «Втікачі», «Дорогою ціною» (за М. Коцюбинським). Йому належить перший український балет «Пан Каньовський».
З 1940 Вериківський стає керівником Державної капели «Думка». Значний вклад у розвиток, дослідження культури, народної спадщини Михайло Іванович вніс працюючи протягом 1950-1958 рр. науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.
Творча спадщина композитора включає понад 400 творів, які включають сценічні твори: опери: «Діла небесні» (1931), «Сотник» (1939), «Наймичка» (1943, обидві — на сюжети поем Тараса Шевченка), «Слава» (1961); музичні комедії «Вій» (1936, 2-а редакція 1945 — комічна опера); балет «Пан Каньовський» (1930); симфонічні твори: ораторія «Дума про дівку-бранку Марусю Богуславку» (1923); симфонічна сюїта «Веснянки» (1924); кантата «Гнів слов'ян» (1941); драматична симфонічна поема «Петро Конашевич-Сагайдачний» (1944).
Крім того композитор написав понад 60 камерно-вокальних творів, близько 100 пісень для дітей, зокрема відома його мелодія «Котику сіренький», близько 100 обробок українських авторських народних пісень для різних виконавців.У 1930-і рр. М. Вериківський написав також пісні, романси, музику до кінофільмів («Устим Кармелюк», «Назар Стодоля»), опрацьовував фольклор.
Під час війни М. Вериківський створив цикл пісень і романсів «У дні війни», кантату «Гнів слов'ян», «Думу про матір-Україну», симфонічну поему «Петро Конашевич-Сагайдачний», поему «Чернець». Після війни викладав у Київській консерваторії (з 1946 р. – професор кафедри теорії музики та композиції).
У кінці 40-х років розпочалася чергова ідеологічна кампанія пошуку «внутрішніх ворогів». Як правило, до списку «відьом» потрапляли ті, чия творчість відзначалася нестандартністю, а поведінка – незалежністю. Серед них у 1948 р. були С. Прокоф'єв, Д. Шостакович, Б. Лятошинський. Не минула ця доля і М. Вериківського. Його звинуватили у надмірній творчій увазі до історичної тематики. Після цього митця звільнили від обов'язків керівника класу композиції, і з того часу він працював професором та завідуючим кафедрою хорового диригування. З репертуаре театрів зникла його опера «Наймичка».
Митця завжди вабила класична література з її глибокою художньою довершеністю. Він написав «Весняну сюїту» на тексти І. Франка, романси на вірші Ю. Словацького.
Останній період творчості М. Вериківського позначений активною працею над редагуванням власних композицій та творів українських класиків: М. Лисенка, В. Сокальського, М. Леонтовича.
Помер композитор 14 червня 1962 р. від інфаркту.
Творча діяльність М. Вериківського тривала більше сорока років і була різнобічною. Однією з важливих рис його музики є надзвичайна демократичність. Саме вона спричинила велику популярність багатьох його творів, бо робила їх близькими і зрозумілими слухачам. Досягти цього композиторові допомогло глибоке знання рідного фольклору. Вміла обробка народних пісень «Сусідко», «Ой учора із вечора», «Гей зі Львова», «На городі та все білі маки», «Ой дзвони дзвонять», «Котику сіренький» принесла їм велику популярність. М. Вериківський написав більше 120 обробок музичного фольклору.
Відомими є збірки обробок Вериківського «10 українських народних пісень» (1920), «26 волинських народних пісень» (1934), «П’ять українських народних пісень» (1942), «10 пісень Закарпатської України» (1945), «Холмська» та «Закарпатська» сюїти, веснянковий цикл «Кровавеє колесо» або цикл «Пісні різних народів».
1968 року Кременецькій музичній школі присвоєно ім’я Михайла Вериківського. Одна з вулиць міста Кременця носить назву цього славетного кременчанина. І вагомою подією у 1996 році стало заснування премії ім. М. Вериківського у галузі опери та балету.
Дата: 27 грудень 2014 17:53
Переглядів: 2606
Завантажень: 0