Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Пожежна вежа, 1894 р. вул. 1 Травня, 33 м. Житомир
Пам'ятки. Житомир
Пожежна вежа, 1894 р. вул. 1 Тра...




Галерея

Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач) (1849 – 1930)
Українська письменниця та етнограф, фольклорист.
Ольга Петрівна Драгоманова народилася 29 червня 1849 року в м. Гадячі на Полтавщині. Батько її, дрібний поміщик Петро Якимович Драгоманов, передова й освічена для свого часу людина, служив юристом при військовому міністерстві. Він мав і літературний хист - писав оповідання і вірші російською мовою. Стежив за сучасною літературою, виховував у гуманістичному дусі своїх дітей. Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895), старший брат Ольги, став відомим вченим-істориком, літературним критиком, громадським діячем. Його вплив на становлення молодшої сестри як письменниці незаперечний.
1866 року Ольга закінчила зразковий пансіон шляхетних дівчат у Києві, де здобула грунтовні знання з літератури, оволоділа німецькою і французькою мовами. Ідеї, якими жила у той час громадськість Києва, захоплювали брата і сестру Драгоманових, їхнє найближче оточення. Серед знайомих Михайла Драгоманова був і Петро Антонович Косач, який згодом став чоловіком Ольги. Вони одружилися 1868 року і незабаром виїхали до Новограда-Волинського (Звягеля), де після закінчення університету П.А.Косач одержав посаду голови з'їзду мирових посередників. 25 лютого 1871 року у Звягелі народилася друга дитина - донька Лариса (Леся Українка).
Весною 1879 р. О.П.Косач з дітьми приїхала в м. Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників. У Луцьку Косачі мешкали спочатку у будинку, де нині розташоване Вище професійне училище №6 (сучасна адреса: вулиця Кафедральна, 6), а згодом у іншому помешканні, де тепер Луцький історико-культурний заповідник (сучасна адреса: вулиця Драгоманова, 23). У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки. Тут Олена Пчілка займалася педагогічно – літературною діяльністю. З перекладів російських і польських письменників була підготовлена книга „Українським дітям” (вийшла з друку 1882 р).
У травні 1882 р. сім‘я Косачів переїхала в село Колодяжне на Ковельщині, яке стало з того часу їх постійною домівкою. Активна художня творчість і видавнича діяльність Олени Пчілки почалася в Колодяжному. У 1883 р. вона опублікувала свою першу поему „Козачка Олена” в альманасі „Рада”, у 1886 р. видала збірку поетичних творів „Думки-мережанки”. Разом з письменницею Наталею Кобринською видала альманах жінок-письменниць „Перший вінок” (1887). На Волині Ольга Петрівна займається вивченням народної творчості - записує пісні, збирає орнаменти, починає творити сама. Її діяльність розпочалася наприкинці 1870-х років. Майже п'ятдесят літ трудилася вона на ниві української культури і літератури, виступаючи як прозаїк, поет, драматург, перекладач, літературний критик, фольклорист, етнограф, видавець, редактор. Ольга Петрівна Косач не тільки виховувала, вчила, лікувала своїх дітей, але й була їх вимогливим критиком. Матері завдячувала Лесі Українка любов‘ю до літератури і світової історії, знанням іноземних мов. Під впливом матері розвинувся її мужній вольовий характер. Від матері успадкувала вона ненависть до царизму і національного гноблення, глибокий патріотизм. Мати була найпершим читачем і редактором її творів. Ольга Петрівна вчить своїх дітей малюванню (у неї самої був хист живописця), музиці, історії. Подружжя Косачів виховувало і навчало своїх дітей самотужки: Ользі Петрівні здавалось, що школа зруйнує її намагання виховати дітей "в українській мові".
1876 року у Києві було вперше надруковано дослідницьку працю Олени Пчілки "Украинский народный орнамент. Вышивки, ткани, писанки". До вивчення та збирання народної творчості її заохочували М.Лисенко, М.Старицький, брат М.Драгоманов. Олена Пчілка, в свою чергу, прищеплювала любов до народної творчості своїм дітям, вчила їх розумітись на фольклорі та етнографії, формувала змалку їх естетичні смаки. 1880-90-і роки були часом розквіту літературної творчості Олени Пчілки. Вона працює над перекладами і виданням творів М.В.Гоголя; пробує сили в драматургії: перша друкована п'єса - жарт на одну дію "Сужена - не огужена!". 1882 року в Києві виходить книжечка поетичних перекладів "Українським дітям". Для цієї збірочки вона переклала О.Пушкіна ("Анчар"), М.Лермонтова (Три пальми", "Гілка Палестини", "Мцирі"), польського поета В.Сирокомлю ("Співець"). Разом з М.Старицьким готує і видає альманах "Рада", в якому 1883 року було опубліковано її поему "Козачка Олена". 1886 року в Києві виходить її збірка поезій "Думки-Мережанки". З початку 1880-х років регулярно друкується в журналі "Зоря". 1887 року видає підготовлений разом з Н.Кобринською за активної підтримки Івана Франка альманах "Перший вінок" (в альманасі були надруковані дві її поезії та оповідання "Товаришки"). Завдяки Олені Пчілці побачили світ "Співомовки" Степана Руданського. Значне місце в літературному доробку Олени Пчілки посідають переклади. Вона перекладає Льва Толстого, Лермонтова, Пушкіна, Кольцова, Гоголя, Фета, Тютчева, Надсона, Тургенєва, авторів античної та західноєвропейської літератури: Сафо, Овідія, Лонгфелло, Свіфта, Діккенса, Гете, Шіллера, Гейне, Гюго, Доде, Словацького, Міцкевича, Андерсена, Мопассана, Сирокомлю та інших. Як літературний критик Олена Пчілка виступала зі статтями про Ю.Словацького, Б.Грінченка, Л.Толстого, Є.Гребінку. Вона знайомить широкий загал з народною музикою, українською вертепною драмою, мистецтвом українських кобзарів, народними казками, українськими колядками.
В кінці 90-х років родина Косачів переїхала на постійне проживання до Києва, де Олена Пчілка заснувала журнал „Рідний край”. 1903 року Олена Пчілка серед інших письменників брала активну участь у підготовці і проведенні свята І.П.Котляревського у Полтаві. На відкритті пам'ятника авторові безсмертної "Енеїди" вона виголосила промову українською мовою. У 1908 р. вийшла з друку збірка її повістей, оповідань, п’єс „Світова річ”. Їй належать спогади про М.Старицького (1904 р.), М. Лисенка (1912–1928 рр.), М.Драгоманова (1926 р.). Письменниця продовжувала фольклорно-етнографічну діяльність. З цією метою приїжджала в кінці 1902 р. в с. Запруддя (нині Камінь-Каширський район). Записані тут 12 унікальних колядок та інші волинські пісні цього жанру спонукали її опублікувати наукову розвідку „Украинськие колядки” в журналі „Киевская старина”.
Початок нового століття приніс Олені Пчілці тяжкі особисті втрати – смерть сина Михайла (1903 р.), чоловіка (1909 р.), Лесі Українки (1913 р.). Олена Пчілка переїхала до Гадяча, куди перенесла редакцію „Рідного краю”. У 1921 р. повернулася до Києва, де їй було запропоновано в 1924 р. роботу в Академії Наук України, а в 1925 р. письменницю обрано членом-кореспондентом Академії Наук України. Працюючи тут, вона займалася етнографічними розвідками, писала спогади.
4 жовтня 1930 року Олена Пчілка померла. Поховано її у Києві на Байковому кладовищі.
Дата: 02 квітень 2009 10:20
Переглядів: 4577
Завантажень: 0