Фотоколекція

План земель с. Мізочик Дубенського повіту Волинської губернії 1866 р. ф. Ф-85, оп. 1, спр. 2.

с. Мізочок (раніше с. Мізочик)

Рівненський район Рівненська область

Перші поселення в районі Мізоча, Мізочика, Озерка виникли ще в доісторичний період. В багатьох місцях знайдені предмети матеріальної культури людей, які жили тут під час неоліту. Залишки стародавніх городищ на території хутора Клопіт, Мізочок свідчать про те, що тут були укріплені слов’янські поселення.

Село Мізочок (раніше с. Мізочик) вперше згадується в 1322 р., як «Мезоч Малий». Назва «Мезоч» ймовірно пішла від прізвища засновника цього поселення Мезока – сина руського воєводи Меза, який розбудовував оборонні укріплення в цьому краю. На височині над теперішнім селом розміщене давнє «Городище». Нині на місці Городища знаходять крем’яні наконечники до стріл, ножі, глиняні черепки. Є така думка, що Городище – це свого роду фортеця, де ховалися люди від навали ворогів у давні часи. В документі «Перелік пам’яток культурної спадщини Мізоцької селищної ради» говориться, що на південно-західній окраїні, праворуч дороги Мізочок-Озерко знаходиться «Городище». Пам’ятка датується ХІ–ХІІ ст. У 1957 р. вивчав історичну пам’ятку дослідник Ю. М. Нікольченко.

В книзі «Край наш у назвах», автором якої є Ярослав Пура, написано, що протягом V–VII століть села «Мезоч Старий и Мезоч Новыш» то розвивалися, то у різноманітних сутичках зазнавали нищівних руйнувань. У 1594 році Мізоч, та прилеглі села (Дермань, Озерко, Мізочок, Клопіт, Кунин) купив у володіння князь Януш Острозький, який приєднав ці території до Острозької фундації. А після нападу татар у 1676 році села втратили усі будівлі, залишились лише поодинокі лісові курені. Згодом села поступово почали відроджуватись. Селяни займалися тваринництвом та землеробством. В 1720 р. Мізоч, Мізочок, Озерко стали власністю польських магнатів Дунін-Карвицьких. Населення працювало на полях, в майстернях та на цукроварні у Мізочі. За даними 1889 року, «Мизочек» був у статусі «деревни», єпархіально підпорядкованої Мізочу, мав 37 дворів, фільварок Дерманського монастиря, смолокурню, деревообробну майстерню, придорожню корчму, лісничівку, ставкове господарство. В 1939 р. тут була встановлена радянська влада, почалася колективізація. Всі панські землі були забрані в колгосп, а землі самих заможних селян відібрані.

Джерела:

Картографічні матеріали з фондів Державного архіву Рівненської області (1 пол. ХІХ – 1 пол. ХХ ст.) [Електронний ресурс] // Державний архів Рівненської області : [сайт]. – Режим доступу: https://rv.archives.gov.ua/fondy-online/69. – Назва з екрана.

Пальчевська О. Мізочок : історія села / О. Пальчевська // Здолбунівський ПРОМІНЬ. – 2016. – № 8 /серп./. – С. 5–6.

Церква святого Георгія (1755)

с. Грабів, Рівненський район Рівненська область

Церква святого Георгія – чинна дерев’яна церква, пам’ятка архітектури національного значення у селі Грабів на Рівненщині.

Побудована на кошти парафіян. За переказами поряд з храмом знаходився кам’яний хрест, який позначав місце розташування старішого храму. Нині це дерев’яна тризрубна, триверха церква. В 1869 р. до західного рубу по повздовжній осі була прибудована трияруна дзвіниця з високим наметовим верхом у псевдо-російському стилі. В 1870 р. відремонтована пофарбована ззовні, в 1884 р. — всередині. В 1885 р. Л. Рафальский зауважив нову дзвіницю, прибудовану до головного входу, однак поряд ще стояла напівзруйнована стара. До вівтарної шестигранної настини з обох боків прибудовані невеликі приміщення ризниці і паламарні. Головний середній об’єм завершується восьмигранним барабаном з двома невеликими віконцями та восьмигранним куполом із «сліпим» ліхтарем та декоративною маківкою. Зруби вівтаря та бабинця завершуються невисокими четвериками з чотирисхилими пірамідальними дахами. Характерний приклад волинської школи церковного зодчества Волині XVIII ст. з добудовою дзвіниці в ХІХ ст. В 2010-і роки зовнішній вигляд церкви істотно деформований внаслідок ремонтних робіт з використанням новітніх опоряджувальних матеріалів, не властивих дерев’яному зодчеству.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 125–126.

Див. також:

Грабів [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/hrabiv.html. – Назва з екрана.

Георгіївська церква [Електронний ресурс] // Українська церковна архітектура : [сайт]. – Режим доступу: https://parafia.org.ua/UCA/usi/volynska/rivnenska-oblast/row6/heorhijivska-tserkva-7/. – Назва з екрана.

Церква святої Трійці (1905)

с. Теслугів, Дубенський район Рівненська область

Церква святої Трійці – чинний храм, що стоїть недалеко від головної дороги в центральній частині села Теслугів Дубенського району Рівненської області.

Храм знаходиться в центральній частині села, при головній вулиці та відіграє роль потужної висотної домінанти поселення. Попередня сільська церква була збудована поблизу р. Пляшівки в 1873 р. коштом парафіян і місцевого священика Лукіяна Матусевича й висвячена на честь Дмитрія Солунського; дерев’яна, однобанева, на кам’яному фундаменті, крита залізом, з такою ж дзвіницею. Про нинішню Троїцьку церкву повідомляє М. Переверзєв: побудована в 1905 р., простора, прикрашена бідно. Рік будівництва храму також вказаний на пам’ятній дошці перед входом у будівлю. Нині це один з найбільших дерев’яних храмів Рівненщини.

Тризрубний, одноверхий, помітно видовжений по осі схід-захід, із додатковим зрубом прибудованої дзвіниці. Центральна нава за розмірами значно перевищує прилеглі зруби бабинця і вівтаря, ззовні по висоті поділена на два яруси. Зруб нави завершений великою цибулястою банею на восьмериковому світловому барабані, на діагональних осях доповнена декоративними маківками на «сліпих» ліхтариках. Нава має додаткові бічні входи, влаштовані у вигляді відкритих ганків, на зразок російських православних храмів. Із півночі та півдня до вівтарної частини примикають приміщення ризниці та паламарні. Триярусна дзвіниця «восьмерик на четверику» завершена стрімким наметом. Зрубна конструкція храму захищена шалюванням з дерев’яних дощок. Ззовні церква оздоблена дрібним накладним декором у розповсюдженому на той час неоросійському стилі. На момент обстеження (2016 р.) стіни церкви були пофарбовані у голубий колір, дрібна пластика на фасаді виділена білим і синім кольорами; покрівля влаштована з металопрофілю сірого кольору; верх дзвіниці та маківки храму покриті анодованим металом з імітацією позолоти; стіни верхнього ярусу дзвіниці покриті листовим металом синього кольору. В цілому застосування новітніх будматеріалів негативно вплинуло на первісний образ храму.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 113.

Теслугів [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/teslugiv.html. – Назва з екрана.

Церква святого архангела Михаїла (1650)

с. Пляшева, Дубенський район Рівненська область

Церква святого архангела Михаїла (Михайлівська церква) – найстаріший дерев’яний храм на території Рівненщини, входить до Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви».

Долю храму можна поділити на два періоди. Перший пов’язаний безпосередньо з подіями під Берестечком 1651 року. Саме тут гетьман Богдан Хмельницький провів молебень перед битвою і отримав меч, освячений в Єрусалимі в храмі Гробу Господнього. Другий – із заповідником «Козацькі могили», куди церкву перенесли із сусіднього села Острів. 

Первісно церква була побудована в с. Острів й перенесена на територію меморіалу в 1912 р. з ініціативи предстоятеля Почаївської лаври архімандрита Віталія. Як повідомляється в історичних джерелах, за це мешканці села отримали 300 рублів, однак згодом пожалкували про таку «оборудку». Відповідно до зафіксованої дати будівництва церква може вважатися найстарішим дерев’яним храмом на території Рівненської області.

Тризрубна, триверха святиня з рівновисокими зрубами. Зруби нави та бабинця наближені до форми квадрату, вівтарна частина має п’ятистінну форму. Над центральним зрубом влаштований восьмигранний рівнобічний підбанник, що завершується грушовидною банею з невеликим «сліпим» ліхтарем нагорі. Конструктивний перехід від четверика до восьмерика забезпечується пласкими трикутними вітрилами. Існує інформація, що коли церква знаходилася ще в с. Острів вона не мала опасання і первісно була обшита традиційною вертикальною дощатою шалівкою. Після перенесення церкви з Острова на нове місце зовнішні стіни були обшиті горизонтальною шалівкою, яку в 1987 р. замінили на гонт відповідно до проекту, розробленого інститутом «Укрзахідпроектреставрація». Над бабинцем та вівтарною частиною влаштовані дві декоративні бані восьмигранної грушовидної форми без підбанників, що є доволі рідкісним прикладом у волинській храмобудівній практиці. До північної стіни абсиди прибудована ризниця, а до головного входу – прямокутний притвор. Церква оточена з трьох сторін опасанням на кронштейнах (раніше – на стовпчиках). На другому ярусі бабинця влаштовані хори, що поєднуються з навою прямокутним прорізом. У процесі благоустрою меморіального комплексу Михайлівська церква була поєднана з новим Георгіївським храмом-пам’ятником підземним переходом довжиною близько 70 метрів.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 111–112.

Пляшева (музей-меморіал) [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/pliasheva.html. – Назва з екрана.

Церква св. Архистратига Михаїла [Електронний ресурс] // Українська церковна архітектура : [сайт]. – Режим доступу: https://parafia.org.ua/UCA/derevyani/volynska/rivnenska-oblast/row5/tserkva-chuda-sv-arhystratyha-myhajila-v-honah/. – Назва з екрана.

Церква святої Трійці та дзвіниця (1759)

смт Степань, Сарненський район Рівненська область

Церква святої Трійці – чинна церква в смт Степань, пам'ятка архітектури національного значення.

Наявні датування її спорудження відрізняються: 1770 р. (М. Теодорович), 1759 р. (К. Переверзєв). Церква розташована в історичній частині містечка, дещо південніше старого замку. Існує інформація, що храм існував на цьому місці вже в 1688 р. Побудована на кошти парафіян. Має нетипову для Волині центричну, триверху, п’ятизрубну об’ємно-просторову композицію. До основного найвищого центрального зрубу на плані квадрату добудовано чотири рівно-високих об’єми: прямокутний в плані бабинець, а також п’ятигранна абсида та два п’ятигранних бічних компартименти. Повздовжня вісь церкви «бабинець – нава – абсида» акцентована нагорі трьома купольними банями –великою центральною з бароковим абрисом та світловим ліхтарем, та двома банями суто декоративними. Бічні зруби накриті п’ятисхилими дахами. По зовнішньому периметру будівля оточена невисоким опасанням на стовпчиках для захисту від опадів нижніх частин стін та дерев’яного фундаменту у вигляді так званих «стільців». Внутрішній простір центрального зрубу поєднується з бічними зрубами завдяки високим аркам-вирізам в суміжних стінах. Колористична гама на час останнього обстеження (2016 р.) біло-синьо-сіро-жовта.

На захід від церковної будівлі знаходиться дзвіниця по типу «четверик на четверику», з однаковими горизонтальними вимірами, розділені по висоті невеликим декоративним карнизом. Вхід до дзвіниці й розміщені на верхньому ярусі отвори мають нетрадиційний абрис, що нагадує біфоріум. Завершення дзвіниці виконано у вигляді комбінації восьмигранного намету, доповненого з чотирьох боків трикутними фронтонами.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 145.

Степань [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/stepan.html. – Назва з екрана.

Троїцька церква [Електронний ресурс] // Українська церковна архітектура : [сайт]. – Режим доступу: https://parafia.org.ua/UCA/church/trojitska-tserkva-15/. – Назва з екрана.

Церква Покрови Богородиці (1923)

с. Бронники, Рівненський район Рівненська область

Церква Покрови Богородиці – дерев’яна церква, яка стоїть у північно-східній частині села Бронники, є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Побудована за проектом визначного українського архітектора С. Тимошенка. Запроектована як взірцева для проектування і будівництва православних храмів на території Волині у міжвоєнний період. Зведена на місці храму 1754 р., який був розібраний у зв’язку з ветхістю. Західніше, неподалік від нього у 1878 р. була споруджена дзвіниця. Існуючий сьогодні храм – тризрубна будівля, вздовж головної осі якої послідовно розташовуються приміщення притвору із дзвіницею над ним, бабинець, нава та вівтар з полігональною в плані апсидою. Кожний з елементів, крім дзвіниці, в плані наближений до квадрату. Пластику форм і мальовничість силуету будівлі створюють три високі восьмерикові верхи з нахиленими досередини стінами підбанників. Бані гранчасті з легким розширенням донизу. Кожну з них, як і дзвіницю, вінчає дзвоноподібна маківка. Центральний верх триярусний, бічні – двоярусні. Загалом характер завершення церкви свідчить про впливи українського бароко XVIII ст., а також народного церковного зодчества Придніпров’я і Лівобережжя. Суттєву роль у формуванні архітектурного образу відіграють вікна різної форми та пропорцій, що підкреслюють динаміку об’єму. Архітектурне вирішення двоярусної дзвіниці дещо відрізняється від стилістики храму в цілому в зв’язку з відхиленнями від проекту в процесі будівництва. У результаті, її верхній четверик вирішений традиційно – з арочними прорізами, що закриваються глухими ставнями. Дзвіниця накрита пірамідальним дахом. Церква є унікальним втіленням уявлень першої третини ХХ ст. про універсальний образ українського національного храму.

У 2016 р. надано статус пам’ятки архітектури місцевого значення.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 120–122.

Див. також:

Бронники [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/bronnyky.html. – Назва з екрана.

Бронники. Прекрасний український модерн [Електронний ресурс] // Україна Інкогніта : [сайт]. – Режим доступу: https://ukrainaincognita.com/pro-nas. – Назва з екрана.

Церква святого Георгія та дзвіниця (1746)

с. Кунин, Рівненський район Рівненська область

Церква святого Георгія – дерев’яна церква в с. Кунин, має ознаки історико-мистецьких особливостей храмової архітектури Волині ХVІІІ століття. Завдяки вдалому розташуванню на схилі річки Піщанка, храм разом з двоярусною дзвіницею становить один з найкращих ансамблів дерев’яної архітектури Рівненщини і входить до списку пам’яток місцевого значення.

Побудована у стилі бароко на кошти парафіян. Виразний приклад триверхого, тризрубного дерев’яного храму «волинського типу». Основою об’ємно-просторової композиції будівлі є три невисоких зруби по осі «схід – захід» з дещо вищою навою і нижчими бабинцем та абсидою. Над усіма трьома зрубами надбудовано восьмигранні барабани над навою – вищий і ширший, ще два над бабинцем та вівтарем – майже вдвічі нижчі по висоті, дещо менші по ширині. При цьому слід відзначити нетрадиційний спосіб по єднання центрального та прилеглих восьмериків, при якому і стінові конструкції, і навіть покрівля куполів мають безпосереднє, нероздільне сполучення, котре виглядає унікальним в контексті усього дерев’яного зодчества на теренах історичної Волині. Не можна виключити однак, що така особливість стала наслідком істотних перебудов у минулому. Важливою характеристикою цього храму виступає також явно помітний ентазис зрубних конструкцій, особливо в архітектурних об’ємах барабанів. Доволі пластичними виглядають і три бані барокового характеру, що завершуються виразними, хоч і дещо присадкуватими «сліпими» ліхтариками. Головний вхід до церкви акцентовано прибудовою невеликого притвору з двосхилим дашком і двома мініатюрними віконцями з обох боків. Додатковий вхід до храму влаштований з південної сторони нави, також у формі невисокого притвору, схоже пізнішого походження. Зовнішнє опорядження виконано у вигляді шалювання вертикальними дошками з нащільниками і традиційним пасмом викружок попід карнизами. Проявом стилістичної барокізації можна вважати використання невеликих віконець круглої та пелюсткової форми.

На південний захід від церкви знаходиться дерев’яна двоярусна дзвіниця по типу «четверик на четверику». Нижній ярус з вертикальним шалюванням значно ширший від верхнього, опорядженого горизонтальною шалівкою. Дах виконано у вигляді чотиригранного намету. Поряд з дерев’яною церквою споруджено новий мурований храм, освячений в 1995 р. Його фізичний масштаб відчутно перевершує стару дерев’яну святиню, однак стилістичні характеристики не вирізняються оригінальністю.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 62–63.

Кунин [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/kunyn.html. – Назва з екрана.

Кафедральний костел святих апостолів Петра і Павла (1616)

м. Луцьк, Волинська область

Кафедральний костел святих апостолів Петра і Павла (Собор святих апостолів Петра і Павла) – пам’ятка архітектури національного значення, яка розташовується в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк». Костел і колегіум належали ордену єзуїтів і були збудовані для його потреб. Сьогодні колегіум використовують як навчальний заклад, а костел є кафедральним собором Луцької дієцезії.

Споруда костелу завжди належала до найбільших архітектурних домінант міста і відігравала в його композиції домінуючу роль. Проект був розроблений талановитим італійським архітектором Д. Бріано, за участю якого 16 липня 1616 р. закладається наріжний камінь костелу і який вів нагляд за будівництвом в 1616–1617 та 1619–1620 рр. Його підміняв Мацей Май (з 1622 р. призвіще Маїк), який очолював будівництво в 1627–1632та 1634–1642 рр. Склепіння костьолу заклали лише 1630 р., а бані1637 р., посвята на честь Петра і Павла відбулась у 1639–1640 рр. Крім сакральної функції споруда була важливим оборонним пунктом. Про це свідчать численні бійниці на фасадах та в підвалах, які раніше не були так заглиблені в землю. У зв’язку з пожежами та змінами з часом мистецьких уподобань зовнішній вигляд костелу та його інтер’єр не були сталими.

Серед костелів східних єзуїтських провінцій луцький є найбільшим. Разом з баштами він має в плані розміри 39x53 м. Висота споруди від підлоги нав до хреста над куполом 40,25 м. Висота хреста – 1,80 м. Підвали заглиблені на 6 м. Костел прикрашають скульптури, ліпнина, в тому числі герб біскупа Павла Волуцького, живописні образи, розписи, зокрема зображення неіснуючих давніх луцьких костелів, різьблені меблі. Костел єзуїти збудували при в’їзді в Окольний замок, біля його ворітної вежі, так, щоб прибулі бачили перш за все головний фасад їх храму. Цей фасад є найбагатшим за композиційною грою об’ємів і площин,а також кількістю композиційних осей. Його композиція має три головні вертикально спрямовані осі, які формуються об’ємом середньої нави, що завершується великим куполом на перехресті з трансептом, і двома бічними баштами з куполами над ними. Другорядними, але досить значними є дві вертикальні композиційні осі бічних нав, що на фасаді представлені входами до них і вертикальним рядом високих вікон над ними. Ці осі підкреслені западаням стін. Фасад має також горизонтальний поділ композиційних мас, який утворює три яруси. Нижній ярус має форму прямокутника. Середній ярус є розірваним і складається з другого і третього ярусів башт. Верхнім ярусом є спрямовані до неба три купола з домінуючим середнім. Таким вживанням різної висоти композиційних елементів на фасаді, чергуванням виступаючих і западаючих площин різних за значимістю об’ємів відображається об’ємно – просторова структура споруди і загальна сакральна ідея храму. Три під’яруси різних за оформленням прорізів є по осі бічних входів. Усі вони аркові, але мають різні співвідношення ширини до висоти та обрамлення. Вікна середнього під’ярусу мають співвідношення ширини до висоти 1:3. Міжпілястрові поля башт декоровані по-різному. У восьмикутної башти вони поділені на два під’яруси: нижній обрамлений арками на імпостах і пілястрах, а верхній – нішами. Міжпілястрове поле чотирикутної в плані башти не має під’ярусів, воно оформлене аркою (під нею знаходиться годинник). В нижніх частинах башт знаходяться бійниці, частина яких зараз є нижче поверхні землі. В пн-зх башті отвори бійниць сходяться і мають V- подібну форму в плані. Декор середнього композиційного ярусу дещо простіший. Куполи над баштами увінчані зірками з католицькими символами. Фасад прикрашають 5 скульптур. Усі вони знаходяться на торці середньої нави: три на нижньому її ярусі, дві на другому. Центральною є скульптурна композиція найбільш шанованої серед святих у католиків – Божої Матері. Вона не дуже помітна,тому що порівняно невелика за розмірами, пофарбована в темні кольори, і знаходиться на балконі над центральним входом, на який не завжди звертають увагу. Обабіч центрального входу в нішах поміщено дерев’яні скульптури св. Петра і Павла, на честь яких єзуїтами було названо костел. Вони вирізьблені в повний зріст. Петро тримає в правій руці книгу, а в лівій – ключі. Павло тримає в правій руці розгорнуту книгу, а лівою опирається на довгий меч. Його увага зосереджена на книзі. В нішах, що знаходяться безпосередньо над скульптурами Петра і Павла, вміщено відповідно два написи, що стосуються цих апостолів. Скульптури добре пасують до ніш. Є припущення, що постаті під фронтоном і чотири, розміщені в трансепті костелу, є особи, які присвятили себе справі майбутнього всесильного ордену єзуїтів.

Головний фасад має досить складну композицію. Для його декорування застосовано багато різноманітних архітектурних форм і прийомів, що характерні для епохи Відродження, бароко і класицизму. Південно-західна стіна костелу була поставлена на місці дерев’яних укріплень Окольного замку. По відношенню до головних укріплень Луцька – Верхнього і Окольного замків – вона була напольною, тобто повернутою в бік можливого нападу ворога – «вполе». В даному разі перед нею знаходилась міська забудова, яка мала відносно слабше кільце укріплень з боку заплави і передмість. Отож, ця стіна насамперед мала виконувати оборонні функції. Дійшла вона до нас в значно перебудованому вигляді. Північно-східний фасад є повернутим у внутрішній простір Окольного замку. Декор фасаду досить багатий, хоча й на ньому нема ліпнини або скульптур. Найбільш багатою пластично і декорованою є башта. Вона триярусна. Площина стіни прикрашена пілястрами, за якою знаходяться обхідні коридори. Пілястри на приміщеннях каплиці Найсвятіших тайн і колишньої бібліотеки є подібними до попередніх, але не завершуються арками. Маленькі віконця під галереєю освітлюють обхідні коридори і могли раніше правити за бійниці. Площина без декору біля башти вказує на місце прибудови корпусу колишньої школи. Мало відомо про той вигляд, який мав костел у далекому минулому. Багато змін сталося з ним через пожежі та зміну смаків нових поколінь. 

Чільне місце в інтер’єрі споруди займає Великий вівтар. Він традиційно був присвячений апостолам Петру і Павлу. Цей вівтар прикрашався також образами інших найбільш шанованих святих 1787 р. у зв’язку з перенесенням до костелу св. Петра і Павла кафедри в ім’я св. Трійці, в вівтарі з’являється і цей образ. Також традиційно існує по три вівтаря в кожній бічній наві. Заслуговують на увагу давні чотири сповідальні й кафедра – амвон. Сповідальня, яка знаходиться навпроти герба біскупа Павла III Волуцького, походить з костьолу єзуїтів. Три інші невідомого походження. Починаючи від герба Павла III Волуцького, вздовж бічних навза годинниковою стрілкою розвішені 14 барельєфів серії «Хресна дорога», або «Страсті Господні». Важливе місце в інтер’єрі костелу займають посвяти та епітафії(надгробні написи). Підземелля костелу є ключовими для розуміння його побудови. Підземелля використовували для поховань та інших обрядів. 

За всю історію свого існування споруда зазнала чимало ремонтів і незначних перебудов після міських пожеж 1724–1781 років, які дещо змінили її стильові ознаки. Луцька римо-католицька кафедра без особливих втрат пережила дві світові війни та багатократну зміну влад аж поки в 1946 році не була ліквідована урядом. Величний храм св. апостолів Петра і Павла стояв пусткою, а в його підвалах з 1951–1956 рр. господарювала овочева база. У 1980 році в храмі влаштували музей атеїзму. Пізніше інтер’єр костелу був перебудований під експозицію «Космос». У 90-х рр. споруду Петропавлівського костелу знову повернули громаді римо-католицької церкви. Луцький костел св. апостолів Петра і Павла став осередком не лише духовного відродження української католицької церкви, а й широкомасштабної благодійницької й культурно-освітньої діяльності в суспільному житті міста.

Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки

Джерело:

Баюк В. Костел св. Трійці та св. Петра і Павла / В. Баюк // Старий Луцьк : наук.-інформ. зб. ЛДІКЗ. – Луцьк, 2023. – Вип. 18. – С. 191–194.

  

Ікона «Іоан Богослов» (1696 р.)

м. Луцьк, Волинська область

Іоан Богослов – апостол, християнський святий, проповідник, автор декількох творів Нового Заповіту.

Ікона є прикладом оповідної іконографії. Святий Іоан написаний смиренним та мудрим старцем, як автор Євангелія. Внизу ікони, за західною мистецькою традицією, яка поширюється у волинському іконописі з ХVІІІ ст., розміщені три житійні сцени: «Катування Святого Іоана у котлі», «Випробування Святого Іоана отрутою», «Прощання Святого Іоана з учнями біля могили». Епізоди захоплюють експресією і скрупульозною передачею предметів побуту та деталей архітектурного стафажу. На нижній міжрамній смузі розміщений напис про поновлення ікони у 1865 році.

Розмір: 101,5 х 70

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, сріблення, золочення

Походить з церкви Архістратига Михаїла с. Окорськ Локачинського району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Карпюк Л. Ікона «Святий Йоан Богослов» [Електронний ресурс] / Л. Карпюк // Волинська епархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/113-ikona-sviatyi-ioan-bohoslov/. – Назва з екрана.

Текст та ілюстрація з книги:

Іоан Богослов // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 228–229 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Покров Богородиці» (перша пол. XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Ікона вирізняється своєю композицією, яка слугує головній ідеї твору – прославленню Богоматері-Заступниці родом людським і світом ангельським. Автор умовно ділить ікону на дві частини: верхню з небожителями і нижню – земну. Богоматір представлена серед хмар, у біло-рожевому сяйві, що творить мандорлу. Вона стоїть на півмісяці – символі Ноєвого ковчегу, в оточенні великої кількості святих і ангелів у молитовних позах. Нижня частина – це храм, заповнений віруючими, серед яких царі і духовенство, які моляться. Ідею зв’язку небесного і земного, спільного служіння і прославлення Богородиці ілюструє і текст кондака «Покрову Богородиці» на сувої Романа Псалмоспівця: «Дєва днєсь прєдстоїть в церкві і лики святих невидимо за нас моляться Богу...».

Розмір: 95 х 64

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, золочення

Походить з церкви Покрову Пресвятої Богородиці с. Дорогиничі Локачинського району

Джерела:

Вигоднік А. Ікона «Покрова Богородиці» [Електронний ресурс] / А. Вигонік // Волинська епархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/117-ikona-pokrova-bohorodytsi/. – Назва з екрана.

Текст та ілюстрація з книги:

Покров Богородиці // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 226–227 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони