Георгій Косміаді – художник, архітектор, педагог : 140 років від дня народження

24 березня 2026 року виповнюється 140 років від дня народження Георгія Косміаді – художника, архітектора, педагога, малярські роботи якого задавали тон мистецького життя Волині і, зокрема, міста Рівного

Народився 24 березня 1886 року в м. Нальчик на Північному Кавказі. Освіту здобув у школі Св. Олександра при вчительському інституті в Тифлісі, а також закінчив факультет архітектури державної технічної школи в Баку. Художню освіту продовжив у Москві, куди переїхав у січні 1905 року для роботи в міській архітектурі. Певний час жив у Коломенському під Москвою. Перша світова війна застала його в Москві, був призваний до царської армії. Військова адміністрація використала його знання з архітектури й будівельної справи і призначила командиром будівельного загону. Довелося споруджувати різні військові об'єкти – казарми, лазні, мости… Так він опинився на Волині. У 1916 році в Рівне із Москви переїжджає його дружина Бригітта-Фріда. Тут у Рівному народилися їхні діти. Працюючи в Комітеті Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст, Георгій доклав багато зусиль для налагодження роботи в Суському лісництві Волинської губернії. Під його керівництвом була відновлена робота Оржівського лісопильного заводу.

Після ліквідації у 1918 році Головного Комітету фронту Г. Косміаді залишився у Рівному. Більше двох десятиліть викладав малювання у рівненських навчальних закладах, де здобували освіту діти різних національностей. Його педагогічний талант проявився в усіх напрямах естетичного виховання школярів – восьмирічній Торгівельній школі, восьмикласному Комерційному училищі, математично-природничій гімназії з українською мовою викладання ім. Федора Пекарського, приватній освітній гімназії з польською мовою викладання, Освітній гімназії Російського товариства доброчинності, Єврейській гімназії, Початковій художній школі. 3 перших кроків у Рівному Г. Косміаді заявляє про себе як інтелігентна і милосердна людина, високий професіонал. Проявився не лише його педагогічний талант, а й мистецький і архітектурний хист. На Волині педагог і художник Георгій Косміаді зумів реалізувати свої природні здібності, прожити яскраве і насичене життя, здобути повагу жителів і авторитет учнів.

В 20-30-их роках до Г. Косміаді приходить визнання. Саме в цей період він має, як засвідчують документи, численне листування з багатьма адресатами із Луцька – центру Волинського воєводства, Варшави, Кракова та інших міст центральної Польщі щодо організації та проведення художніх виставок.

1939 рік приніс зміни в територіальний поділ Європи. У 1940 р. в Рівному вже хазяйнували більшовики. Розкручувався маховик репресій проти інтелігенції. Сім’я мігрувала в Німеччину, в Гамбург, бо його дружина – Бригітта-Фріда мала французьке й німецьке коріння. Працював оформлювачем сцени у Державній опері і у театрі «Талія». За дуже короткий час в Німеччині Г. Косміаді домігся визнання як художник. Інонаціональне художнє середовище позитивно сприймало декоративізм і колористику робіт Георгія Петровича, завдяки яким митець із Східної Європи поступово набуває авторитету. В 1942–1943 роках в Гамбурзі відбувається ряд персональних виставок Георгія Косміаді. Часопис «Гамбурзький щоденний листок» неодноразово подає похвальні рецензії на них, підкреслюючи колористичне обдарування митця. Через рік, характеризуючи творчий почерк Г. Косміаді, що простежується в роботах художника, на черговій виставці картин відмічав: «Митець, який, безумовно, володіє колористичним обдаруванням, майстерно передає тони і гармонійне звучання. Це можливості найвищого гатунку, в яких панує впевненість і свобода». Загалом, за 27 років свого перебування в Німеччині художник Георгій Косміаді презентував понад 40 мистецьких виставок. Усі вони викликали у відвідувачів прекрасне сприйняття і підтримку. Будучи з 1945 року вільним художником, Георгій Петрович багато подорожував, здобуваючи собі нових шанувальників і друзів, яким дарував живописні полотна.

Георгій Петрович помер вранці 22 травня 1967 року.

Завдяки старанням дочки художника Надії Георгіївни Косміаді частина документів та творчого спадку її батька повернута в кінці 90-х років XX століття – на початку XXI століття до Рівного. У фондах Рівненського обласного краєзнавчого музею і Народного музею історії Рівненської української гімназії зберігається понад 500 документів художника і робіт його рівненських вихованців. Зокрема, фондову колекцію матеріалів Г. П. Косміаді у Рівненському обласному краєзнавчому музеї складають афіші художніх виставок та театральних вистав, дипломи з виставок, свідоцтва його педагогічної діяльності, документи і фотографії родини. У музеї міста дочка художника передала 275 картин Георгія Косміаді.

Література

Косміаді Г. Георгій Косміаді: каталог худож. робіт із фондів нар. музею історії Рівнен. укр. гімназії та Рівнен. обл. краєзн. Музею / Г. Косміаді ; уклад.: Н. Р. Тарасевич, Л. К. Костюк, Л. В. Шлапак. – Рівне : Рівнен. обл. краєзн. музей, 2006. – 98 с.

Дем'янчук О. Повернення на батьківщину / О. Дем'янчук // Вісті Рівненщини. – 2005. – 9 верес. – C. 4.

Кожушко Н. Георгій Косміаді та рівненські навчальні заклади. 1917-1940 рр. / Н. Кожушко // Наукові записки / Рівнен. обл. краєзнавчий музей. – Рівне : Перспектива. – 2007. – Вип. 5 – C. 53–55.

Костюк Л. К. Георгій Петрович Косміаді: життя та особливості художньої системи / Л. К. Костюк // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку : наук. зап. Рівнен. держ. гуманітар. ун-ту. Вип. 14. – Рівне : РДГУ, 2008. – С. 184–189.

Якуб Гофман (1896–1964) – польський освітній діяч, краєзнавець, дослідник Волині : 130 років від дня народження

19 березня 2026 року виповнюється 130 років від дня народження Якуба Гофмана – польського освітнього діяча, краєзнавця, організатора досліджень у галузях історії, етнології, історичної бібліографії Великої Волині.

Народився 19 березня 1896 року у місті Коломия (тепер Івано-Франківська область) в сім’ї вчителя. До 1914 р. проживав у м. Ясло Краківського воєводства, де здобув гімназійну освіту. Події Першої світової війни перешкодили здобути вищу освіту, і тому важливим чинником життя стала самоосвіта та вдосконалення фахового рівня. Саме її можна вважати тим стрижнем, завдяки якому він сформувався як науковець. У 1925–1926 рр. навчався у Кракові на вищих учительських курсах.

Найбільш плідний період його діяльності розпочався у м. Рівному з 1923 р. та продовжувався до початку сорокових років. У Рівне Гофман приїхав на виклик керуючого Волинською кураторією (управління народною освітою) з метою організації відділу позашкільної освіти. Якуб Гофман у Рівному працював на посаді вчителя, а згодом директора гімназії, протягом 1928–1935 рр. був головою правління Спілки вчителів Волинського шкільного округу.

З ініціативи Гофмана в регіоні проводилися найрізноманітніші краєзнавчі дослідження, включаючи геологічні та метеорологічні спостереження, вивчення фольклору й побуту волинян. У результаті краєзнавчого пошуку було зроблено десятки томів записів і спостережень, упорядковано тисячі експонатів і пам’яток народної культури. Колекція волинських писанок, зібрана вчителями на чолі з Гофманом, налічувала близько тисячі штук, з яких 450 надіслали до Краківського музею; збір волинської вишивки містив 1200 зразків; зроблено тисячі фотографій пам’яток культури та відомих осіб Волині. У краєзнавчій роботі дослідник детально описував кожне поселення краю, його історію та особливості. У результаті було описано близько 3000 населених пунктів регіону.

У 1924 році Президія охорони пам’яток доісторичної доби призначає його уповноваженим з державної охорони доісторичних пам’яток на території Волинського воєводства. У 1927–1939 рр. він був головою керівництва Спілкою польських вчителів шкіл воєводства та мав тісні контакти з місцевими педагогами. Від них часто надходила інформація про нові археологічні знахідки, і Я. Гофман організовував роботу з їх збереженням. Саме йому належала ідея створення у Рівному музею господарства Волині, який діяв у 1936–1939 рр. «Небуденний педагог, політик… явно виступав проти несправедливостей поверсальської Польщі». Саме так писав про нього колишній учитель Рівненської української приватної гімназії Михайло Гуцуляк.

Різнобічна діяльність Гофмана сприяла його авторитету як активного діяча краю. Слід назвати низку посад, які обіймав вчений у Волинському воєводстві на громадських засадах: 1925 р. – член правління Спілки сільської молоді на Волині; 1932 р. – редактор газети «Голос вчителів Волинського округу», яка піднімала злободенні питання освітянської праці, вміщувала замітки про кращих вчителів. У цьому ж році Гофман очолив відділ Спілки польських легіоністів у Рівному.

Неабиякий пізнавальний інтерес Гофман виявив до історичного минулого краю. Із творчої спадщини вченого зберігся рукопис історії Рівного, в якому він проаналізував соціально-економічний розвиток міста, життя та діяльність польської шляхти. Історик подав цікаву статистику щодо кількісного співвідношення мешканців Рівного у 1885 р. за релігійною ознакою, а також навів дані про національний склад міського населення станом на 1921 р. Цінним з позицій дослідницького аналізу став рукопис Я. Гофмана з генеалогії князів Острозьких. Краєзнавець дослідив знатний родовід, починаючи із 1366 р., виділивши при цьому гілки князів Заславських, Збаразьких, Гольшанських та ін.

Найвагомішою справою його життя, яка суттєво вплинула на розвиток волинської історіографії, археографії, етнології, краєзнавства, бібліографії, було видання «Рочніка Волинського» (Rocznik Wołyński). Він був засновником і головним редактором цього видання, яке виходило у місті Рівному у 1930–1939 рр. Всього було випущено вісім томів.

Ще одне важливе, але незавершене краєзнавчо-бібліографічне дослідження – «Бібліографія Волині», яке планувалося видати в п’яти томах із 24 тис. бібліографічних позицій. Видання будувалося за розділами, що охоплювало ряд аспектів суспільного життя а саме: політика, соціологія, релігія, наука, культура та ін.

Наукові інтереси вченого поєднувалися з політичною діяльністю. Протягом 1935–1938 рр. він виконував повноваження посла до сейму Польської республіки й був у складі Гуманітарної комісії при уряді Другої Речі Посполитої, де рішуче відстоював інтереси освітян.

Після встановлення радянської влади на західноукраїнських землях 10 лютого 1940 р. Якуба Гофмана разом із дружиною депортували до Горьковської області (Росія). У 1942 р. після звільнення його призначають представником польського посольства при шостій піхотній дивізії армії В. Андерса в Узбекистані у чині капітана польської армії.

Література

Гофман Якуб // Пащук І. Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини / І. Пащук. – Рівне : Волин. обереги, 2005. – С. 46.

Доброчинська В. Волинські сторінки діяльності польської родини Якуба і Ядвіги Гофман (1921–1939) / В. Доброчинська, В. Мартинюк // Слов’янський вісник : зб. наук праць. – Рівне : РІС КСУ, 2004. – Вип. 4 : Історичні науки. – С. 57–64.

Ковальський М. Гоффман Якуб / М. Ковальський // Острозька академія: історія та сучасність культурно-освітнього осередку : енциклопед. вид. / Нац. ун-т «Острозька академія» ; голов. ред. І.  Пасічник. – Вид. 3-тє, допов. і перероб. – Острог : Острозька академія, 2019. – С. 147–148.

Прищепа О. Якуб Гофман – організатор досліджень історії та культури Волині / О. Прищепа, Б. Прищепа // Етнокультурна спадщина Рівненського Полісся / Рівнен. фольклорно-етнографічне т-во. – Рівне : Перспектива, 2002. – Вип. 2. – С. 101–103.

Юзеф Гжегож Хлопіцький (1771–1854) – військовик, генерал польського війська, уродженець Волині : 255 років від дня народження

14 березня 2026 року виповнюється 225 років від дня народження Юзефа Гжегожа Хлопіцького – військовика, генерала польського війська, командувача повстанськими військами під час польського повстання 1830–1831 рр., уродженця Волині

Представник небагатої шляхетської родини Юзеф Хлопіцький народився 14 березня 1771 року в селі Капустин нинішньої Хмельницької області Старокостянтинівського району. Був вихований у дусі просвітництва і польського патріотизму. Навчався у школах отців-василіян у Немирові, Вінниці, Шаргороді. Через покарання, призначене йому ченцями, він вирішив покинути монастирську школу та вступити до армії. На той час йому було лише 14 років. У складі російського війська брав участь в російсько-турецькій війні 1787 року, у 1794 році – у визвольному повстанні під проводом Тадеуша Косцюшко. 1795 року Ю. Хлопіцький емігрує до Франції. У 1797 р., у складі переможної Італійської армії під командуванням генерала Наполеона Бонапарта створюються польські легіони під проводом Яна Генрика Домбровського. Разом з легіонами Хлопіцький б'ється в кампанії 1805 року в Італії, 1806 – в Неаполітанському королівстві. Через рік поляки нарешті, після 10-12 років відсутності, повертаються на Батьківщину. Разом з Великою Армією вони б'ються у битвах при Прейсіш-Ейлау і Фрідландом. У 1814 році Ю. Хлопіцький повернувся до Польщі. 

Під час польського повстання 1830–1831 року генерал Ю. Хлопіцький командував Військом Польським і навіть обіймав посаду «диктатора» повстання. Він був поранений і ледве зміг покинути поле бою. Польське повстання 1830–1831 років було подавлене.

Стан здоров'я генерала не дозволив йому брати участь в подальшій боротьбі за свободу і незалежність Польщі. Решту днів Юзеф Хлопіцький провів у м. Кракові, що був під владою Австро-Угорщини. Помер 21 вересня 1854 року у м. Кракові.

Юзеф Хлопіцький завжди ставився до армії як до своєї професії. Він хотів служити власній країні, і йому це вдалося. Його ім’я вигравірувано на Тріумфальній арці в Парижі. На головній ринковій площі у Кракові Юзефу Хлопіцькому відкрито пам’ятну дошку.

Література 

Пажимський О. М. Відомі поляки на терені Старокостянтинівщини (XVIII – XIX ст.) // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки : зб. наук. праць за матеріалами міжнар. наук. конф. (23–24 черв.). – Хмельницький : Поділля, 1999. – С. 456–467.

Леся Українка (1871–1913) – українська письменниця і поетеса : 155 років від дня народження

25 лютого 2026 року виповнюється 155 років від дня народження ЛесіУкраїнки (1871–1913) – української письменниці, поетеси, драматурга та громадської діячки.

Народилася Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) у м. Новограді-Волинському. Її дитинство минуло на берегах старовинної річки, яку так поетично оспівала Леся Українка в циклі поезій «Подорож до моря».

У чотири роки вона уміла читати, у п'ять  ̶  писати, у шість  ̶  шити й вишивати. Саме у шість років уперше вишила батькові сорочку.

У 1879 році родина переїжджає на проживання до міста Луцька, куди на службу був переведений батько Павло Антонович. У Луцьку Леся Українка написала свою першу поезію «Надія», яку присвятила тітці по батькові Олені Антонівні Косач-Приходько. В Луцьку Леся Українка тяжко і невиліковно захворіла на кістковий туберкульоз. За спогадами сестри Ольги Косач-Кривинюк, Леся дістала простуду, коли зі старшим братом Михайлом ходили освячувати воду на річку Стир, побачити водохрещення. Як писала сама письменниця, з того часу розпочалася її «тридцятилітня війна з туберкульозом». Постійна боротьба за своє життя та спадкова міцна косачівська жіноча лінія сформували у Лесі сильний характер, сильний дух, одночасно любов до життя і стоїцизм. 

У 1882 році родина Косачів переїжджає з Луцька на постійне проживання до свого родового маєтку в село Колодяжне Ковельського повіту. У своєму «Білому» домику вона написала понад 80 поезій. Готувала до друку першу поетичну збірку «На крилах пісень», підручник по історії «Стародавня історія східних народів». 

Хронологія перебування поетеси у Колодяжному охоплює більше двадцяти років. Вона позначена коротшим чи довшим перебуванням  ̶  виїздами письменниці до Луцька, Києва, Гадяча, Одеси, Криму, Варшави, Берліна, Риги, Тарту, Мінська, Швейцарії, Італії, Єгипту, на Кавказ та інших країв. 

За свій вік Леся Україна видала три прижиттєві поетичні збірки: «На крилах пісень» (1893 р. Львів), «Думи і мрії» (1899 р.), «Відгуки» (1902 р. Чернівці). Написала близько двадцяти драматичних творів. 

Будучи тяжко хворою, залишивши писати своє останнє оповідання з історії арабської жінки «Екбаль ганем», почала надиктовувати тексти українських народних пісень. 225 текстів пісень Климент Квітка записав з голосу Лесі Українки і видав у Києві збіркою, яку назвав «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» (1917 р.). 

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року у грузинському місті Сурамі.

Література

Вісич О. Естетика нон-фініто у творчості Лесі : монографія / О. Вісич. – Луцьк : Твердиня, 2014. – 196 с.

Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія. Кн. 2 / ред., авт. проекту Т. Скрипка. – Київ ; Нью-Йорк, 2015. – 536 с.

Якубський Б. В. Творчий шлях Лесі Українки / Б. В. Якубський. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 471 с.