Визначні події
Леся Українка (1871–1913) – українська письменниця і поетеса : 155 років від дня народження
25 лютого 2026 року виповнюється 155 років від дня народження ЛесіУкраїнки (1871–1913) – української письменниці, поетеси, драматурга та громадської діячки.
Народилася Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) у м. Новограді-Волинському. Її дитинство минуло на берегах старовинної річки, яку так поетично оспівала Леся Українка в циклі поезій «Подорож до моря».
У чотири роки вона уміла читати, у п'ять ̶ писати, у шість ̶ шити й вишивати. Саме у шість років уперше вишила батькові сорочку.
У 1879 році родина переїжджає на проживання до міста Луцька, куди на службу був переведений батько Павло Антонович. У Луцьку Леся Українка написала свою першу поезію «Надія», яку присвятила тітці по батькові Олені Антонівні Косач-Приходько. В Луцьку Леся Українка тяжко і невиліковно захворіла на кістковий туберкульоз. За спогадами сестри Ольги Косач-Кривинюк, Леся дістала простуду, коли зі старшим братом Михайлом ходили освячувати воду на річку Стир, побачити водохрещення. Як писала сама письменниця, з того часу розпочалася її «тридцятилітня війна з туберкульозом». Постійна боротьба за своє життя та спадкова міцна косачівська жіноча лінія сформували у Лесі сильний характер, сильний дух, одночасно любов до життя і стоїцизм.
У 1882 році родина Косачів переїжджає з Луцька на постійне проживання до свого родового маєтку в село Колодяжне Ковельського повіту. У своєму «Білому» домику вона написала понад 80 поезій. Готувала до друку першу поетичну збірку «На крилах пісень», підручник по історії «Стародавня історія східних народів».
Хронологія перебування поетеси у Колодяжному охоплює більше двадцяти років. Вона позначена коротшим чи довшим перебуванням ̶ виїздами письменниці до Луцька, Києва, Гадяча, Одеси, Криму, Варшави, Берліна, Риги, Тарту, Мінська, Швейцарії, Італії, Єгипту, на Кавказ та інших країв.
За свій вік Леся Україна видала три прижиттєві поетичні збірки: «На крилах пісень» (1893 р. Львів), «Думи і мрії» (1899 р.), «Відгуки» (1902 р. Чернівці). Написала близько двадцяти драматичних творів.
Будучи тяжко хворою, залишивши писати своє останнє оповідання з історії арабської жінки «Екбаль ганем», почала надиктовувати тексти українських народних пісень. 225 текстів пісень Климент Квітка записав з голосу Лесі Українки і видав у Києві збіркою, яку назвав «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» (1917 р.).
Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року у грузинському місті Сурамі.
Література
Вісич О. Естетика нон-фініто у творчості Лесі : монографія / О. Вісич. – Луцьк : Твердиня, 2014. – 196 с.
Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія. Кн. 2 / ред., авт. проекту Т. Скрипка. – Київ ; Нью-Йорк, 2015. – 536 с.
Якубський Б. В. Творчий шлях Лесі Українки / Б. В. Якубський. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 471 с.
Визначні події
Костянтин-Василь Острозький (1526–1608) – князь, військовий, політичний діяч, меценат, засновник Острозької академії : 500 років від дня народження
У лютому 2026 року виповнюється 500 років від дня народження Костянтина-Василя Острозького (1526–1608) – князя, військового, політичного, культурного і релігійного діяча, магната, мецената, засновника Острозької академії. За його сприянням була видана Острозька Біблія.
Народився у лютому 1526 року в Турові. Названий при народженні Василем. З середини 1540-х років почав іменуватися Костянтином на честь батька. Тому в літературі фігурує під подвійним ім'ям Василь-Костянтин.
Після смерті батька (1530) виховувався матір'ю. У 15 років (1541) вступив у публічне життя. Військову службу розпочав у 18 років (1543–1544) під керівництвом маршалка Волинської землі князя Федора Санґушка. Успішно командував військами, відбиваючи татарські набіги, брав участь у численних битвах. В 1550 році отримав від литовського князя посаду володимирського старости і маршалка Волинської землі. В 1553 році взяв шлюб з дочкою великого коронного гетьмана Яна Тарновського – Софією. У пари народилось 5 дітей.
В 1559 році князь стає Київським воєводою. Цю посаду він обіймав до кінця свого життя – цілих 49 років. Не прагнучи військової слави, проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко зробили К.-В. Острозького «некоронованим королем Русі», що проводив відносно незалежну політику в руських землях. Йому належала третина земель історичної Волині (зараз це переважно землі Рівненської, Хмельницької та Тернопільської областей), 14 міст і більших поселень з округами на Київщині, 8 – на Брацлавщині, 4 – на Галичині, 32 – на території Польщі.
Рішуче виступав проти Люблінської унії 1569 і лише під загрозою втрати власних маєтків змушений був підписати акт про приєднання Волині, а як київський воєвода – Київщини до Королівства Польського.
У 1574 році переніс князівську резиденцію до Острога, де розпочав перебудову Острозького замку під керівництвом італійського архітектора П'єтро Сперендіо.
Був покровителем православ'я та заснував перші дві друкарні в Україні – в Дермані та Острозі. Запрошений ним до Острога Іван Федоров створив у друкарні «Острозьку Біблію» – перше повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Виступав фундатором численних церков та монастирів. В.-К. Острозький заснував першу в Східній Європі вищу школу – Острозьку академію. Ця школа проіснувала близько 60-и років. З її стін вийшло чимало видатних культурних діячів, письменників, вчителів, вчених, священнослужителів. Випускник цієї академії, Мелетій Смотрицький, створив граматику старослов’янської мови, яка справила значний вплив на розвиток філологічної науки як в Україні, так і за її межами. Завдяки сприянню Острозького було зібрано велику бібліотеку західноєвропейської та грецької богословської літератури, словники, передруки античних творів, граматики та космографії.
Наприкінці свого життя Костянтин Острозький був найбагатшою людиною Речі Посполитої і найбільшим землевласником після короля. Йому належало 2760 сіл та 80 міст. Прибуток князя становив 10 млн золотих на рік. За його ініціативи багато міст отримали магдебурзьке право.
Помер великий князь Василь-Костянтин Острозький 24 лютого 1608 року в Острозі і був похований у замковій церкві.
Уславився військовою майстерністю, провівши 63 битви, програвши лише 2. Утримував за власний кошт 20-тисячне військо для захисту земель від татарських набігів. Був одним із перших князів, котрий відбив загрозу з боки Москви для України, розбивши війська Василія ІІІ, князя Московського.
Література:
Кралюк П. М. Князі Острозькі / П. М. Кралюк. – Київ : Укрвидавполіграфія, 2012. – 128 с.
Ліщук Д. С. Князь К.-В. Острозький. Воєвода. Державний діяч. Просвітитель / Д. С. Ліщук. – Чернівці : Яворський С. Н., 2011. – 48 с. – (Видатні постаті в історії України).
Саух П. Ю. Князь Василь-Костянтин Острозький / П. Ю. Саух. – Рівне : Волин. обереги, 2002. – 244 c.
Князь Василь-Костянтин Острозький: постать, що творила епоху : до 500-річчя від дня народження (1526-1608) [Електронний ресурс] : віртуальна виставка // Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека : [сайт]. – Режим доступу: https://libr.rv.ua/sections/items/20318. – Назва з екрана.
Визначні події
Григорій Філіпович (1896–1987) – волинський краєзнавець, організатор музейної справи : 130 років від дня народження
6 лютого 2026 року виповнилося 130 років від дня народження Григорія Філіповича (1896–1987) – волинського краєзнавця, організатора музейної справи.
Народився Григорій Євстахійович 6 лютого 1896 р. в м. Берестечку. З юних літ мріяв обрати гуманну і мирну професію вчителя. У 1915 р. після шести років навчання в духовній семінарії в м. Почаєві одержав свідоцтво, яке давало право на педагогічну роботу. Проте вчителювати не довелося. Події Першої світової війни змінили його плани. Він був мобілізований, служив у 44-у піхотному полку, який дислокувався в Херсоні. Згодом працював у губернській міліції в Кам’янці-Подільському. У 1924 р. після закінчення спеціальних курсів у Києві його направили на Чернігівщину, пізніше – на Київщину. У 1946 р. з сім’єю повернувся в рідне Берестечко. Працював у місцевій школі, викладав російську мову та літературу, але його справжнім захопленням була історія. «Берестечко – це свого роду хрещата дорога, на якій творилась історія» – говорив Григорій Євстахійович. Думка про створення музею зародилася у нього давно. Разом зі своїм колегою, таким же палким ентузіастом-краєзнавцем Д. П. Шпаньком, вміло спрямовує пошукову роботу як учнівського колективу, так і громадськості. Розмови з дітьми, зацікавленість історією, заохочення їх до створення музею незабаром дало свої результати. Діти приносили для майбутнього музею різні речі: ремісничі інструменти, археологічні знахідки, предмети побуту тощо. Сам же поглиблено вивчає історичну літературу, бере участь в археологічних розкопках на місцях битви війська Богдана Хмельницького з армією польського короля Яна Казимира під Берестечком влітку 1654 р., налагоджує контакти з науковцями обласного краєзнавчого музею, працює в архівах Ленінграда, Львова, Рівного, Черкас – і все це під час відпусток, за особисті кошти, з власної ініціативи. І завдяки ентузіазму Григорія Євстахійовича місцевий історичний музей гостинно відкрив свої двері для відвідувачів навесні 1961 р. Надбанням музею стали десятки оригінальних предметів з життя міщан та ремісників древнього Берестечка, унікальні реліквії часів козацтва та славетної Берестецької битви. Берестечківський історичний музей, один з перших музейних закладів на Волині, з перших днів існування здобув широку популярність у відвідувачів. У 1968 р. музею присвоїли почесне звання «народний». Краєзнавча робота, започаткована Г. Є. Філіповичем, і сьогодні плідно примножується місцевими краєзнавцями.
Література
Чучман Л. Берестечко : іст.-краєзн. нарис / Л. Чучман. – Луцьк : Надстир’я, 1997. – 72 c.
Лагановський Л. Ранок вечором багатий / Л. Лагановський // Рад. Волинь. – 1986. – 1 лют.
Нагорна О. Дослідник козацької слави : до 105-річчя від дня народж. Г. Філіповича – фундатора Берестецького народного історичного музею / О. Нагорна // Волинь. – 2001. – 6 лют. – С. 4.
Новини
XVII краєзнавча конференція «Брідщина – край на межі Галичини й Волині»
Комунальна установа «Бродівський історико-краєзнавчий музей» Бродівської міської ради запрошує взяти участь у XVII-ій науково-краєзнавчій конференції «Брідщина – край на межі Галичини й Волині», яка відбудеться в червні 2026 р.
Пропонована тематика досліджень
1. Історія та краєзнавство.
а) археологічні дослідження регіону;
б) суспільно-політичне та економічне життя краю;
в) видатні особистості;
г) культура (історичні пам’ятки, етнографія та фольклор Брідщини);
ґ) географія та природа краю.
2. Музейна справа на Брідщині.
а) історія Бродівського історико-краєзнавчого музею;
б) музейні колекції, збірки, окремі предмети;
в) діячі музейної справи.
3. Брідщина у боротьбі за незалежність України.
а) воєнна історія регіону;
б) визвольні змагання 1918–1923 рр.;
в) збройне підпілля ОУН та УПА;
г) новітня війна за незалежність та її герої.
4. Джерелознавство, історіографія.
До конференції планується видання науково-краєзнавчого збірника.
Для участі в роботі конференції до 5 квітня 2026 року необхідно подати заявку та статтю, оформлену відповідно до встановлених вимог.
Вимоги до матеріалів
• Обсяг роботи 6–8 сторінок тексту (Текст у форматі Word, шрифт Times New Roman, 12 кегль, міжрядковий інтервал 1,5. Поля: зліва – 2,5 см, справа – 2 см, зверху – 2 см, знизу – 2 см.
• Оформлення списку літератури та джерел має відповідати усталеними державними вимогами до наукових публікацій.
• Посилання на джерела та літературу в тексті у квадратних дужках: [1, с.12], відповідно до списку використаних джерел та літератури (Джерела та література), що розміщується за абеткою наприкінці тексту.
• Ілюстрації в електронному варіанті в форматі JPEG, TIF (не менше 300 dpi) з підписом до них.
• Роботи подаються в електронному вигляді на електронну адресу музею bikm@ukr.net.
• Необхідно подати відомості про автора: ім’я та прізвище автора; науковий ступінь, вчене звання, посада, місце роботи, контактні дані для зворотного зв’язку (телефон, емейл).
• Матеріали, які не відповідають зазначеним вимогам або раніше публікувалися чи були отримані після зазначеного терміну, до збірника не увійдуть.
• Редколегія залишає за собою право відбирати та редагувати надіслані матеріали.
За довідками звертатись:
Комунальна установа «Бродівський історико-краєзнавчий музей» Бродівської міської ради, майдан Свободи, 5, м. Броди, Львівська область, 80600
Тел. +38 (03266) 4-21-13
E-mail: bikm@ukr.net
https://www.facebook.com/bikmuseum
Нові надходження
2026-03-10 17:31:25
Федчук О. Неоунійна церква на Волині під час Другої світової війни
Федчук О. Неоунійна церква на Волині під час Другої світової війни / О. Федчук // Сторінки історії . – 2024. – № 58. – С. 283-296.
Анотація: У статті досліджено функціонування неоунійної Церкви на Волині під час Другої світової війни. Визначено стан цього релігійного руху на момент приєднання Західної України до УРСР. Простежено вплив радянської влади на закриття головних осередків неоунії наприкінці 1939 р. З’ясовано умови життя вцілілих неоунійних парафій у роки німецької окупації. Констатовано, що 1945 р., в рамках узятого в державі курсу на повну ліквідацію унії в Україні було закрито останні неоунійні парафії на Волині.
Джерело: Журнал «Сторінки Історії». Архів
2026-03-10 16:50:34
Мельничук О. Особливості антиєврейської пропаганди чорносотенців на Волині напередодні та на початку Першої світової війни
Мельничук О. Особливості антиєврейської пропаганди чорносотенців на Волині напередодні та на початку Першої світової війни / О. Мельничук, Я. Цецик // Сторінки історії . – 2024. – № 59. – С. 138-153.
Анотація: Досліджено організацію та проведення Союзом російського народу антиєврейської пропаганди на Волині напередодні та на початку Першої світової війни. З’ясовано, що одним із важливих її напрямів було звинувачення євреїв в економічній експансії, лихварстві, торгівлі недоброякісними товарами на Волині в окреслений період. На основі матеріалів чорносотенної преси й архівних документів обґрунтовано, що чорносотенці на початку ХХ ст. розпочали з євреями боротьбу за економічні впливи на населення Волині. Це мало чітко окреслену мету — за допомогою споживчих товариств та фінансових установ, що перебували в підпорядкуванні Почаївського відділу СРН іще більше зміцнити свої впливи в регіоні. До організації цих структур чорносотенці залучали парафіяльне духовенство. Між тим, саме єврейський капітал відігравав панівну роль у торговельній справі на Волині, що створювало значні перепони швидкій реалізації планів СРН. Ще одним напрямом, який вдало використовували чорносотенці для дискредитації євреїв була публікація низки статей про те, як вони порушують законодавство. Це мало чітко визначену мету — активізувати антиєврейську пропаганду та одночасно з цим зміцнити економічні позиції союзників.
На початку Першої світової війни волинські чорносотенці активізували антиєврейську пропаганду, однак змінився її акцент. Враховуючи реалії воєнного часу, вони звинувачували представників цієї етнічної групи в знущанні над військовополоненими, співпраці з німецькою та австро-угорською арміями. Одночасно з цим на сторінках своїх пресових органів чорносотенці заперечували відзначення у боях євреїв-солдатів імперської армії. Суспільству нав’язувався погляд, що серед євреїв найбільше тих, хто уникав служби. Крім того, чорносотенці активно виступали проти надання «рівних прав» євреям, що могло, на їхню думку, послабити імперію. Особлива увага приділялася тій обставині, що союзники звинувачували євреїв у фінансуванні соціалістичного та соціал-демократичного рухів, боролися з самодержавством. При цьому акцент робився й на те, що німецька влада фінансувала названі політичні партії з метою посіяти розбрат в імперії. Така діяльність чорносотенців сприяла розпалюванню міжнаціонального протистояння у поліетнічному волинському суспільстві, що негативно впливало на суспільно-політичні процеси на Волині,які й так загострювалися воєнними діями у регіоні.
Джерело: Журнал «Сторінки Історії». Архів
2026-03-10 16:16:54
Тарасюк М. «Кошуль мужицкихь и женскихь»: натільний та стегновий одяг волинського міщанства литовської доби
Тарасюк М. «Кошуль мужицкихь и женскихь»: натільний та стегновий одяг волинського міщанства литовської доби / М. Тарасюк // Сторінки історії . – 2024. – № 59. – С. 9-22.
Анотація: Метою статті є реконструкція видів нагрудного та стегнового одягу волинських міщан у першій половині XVI ст., включно з характеристикою поширених тоді матеріалів пошиття та оздоблення. Додатково, перевірялося припущення, що міський гардероб мав спільні риси з шляхетським та сільським гардеробом у залежності від матеріального становища волинського містянина. Вперше комплексно описано тканини та види натільного та стегнового вбрання волинських міщан литовської доби шляхом залучення накопиченої історіографії з історії одягу та згадок про одяг у рукописних судових актах Волині.
Джерело: Журнал «Сторінки Історії». Архів
2026-03-10 10:40:42
Буравський О. А. Кооперативна торгівля на Волині в період НЕПу (1921–1928 рр.)
Буравський О. А. Кооперативна торгівля на Волині в період НЕПу (1921–1928 рр.) / О. А. Буравський, І. М. Власюк // Сторінки історії . – 2025. - № 60. - 213-222.
Анотація: Охарактеризовано торговельну діяльність різних селянських кооперативів на Волині в роки нової економічної політики в СРСР; їхні здобутки та проблеми в цьому регіоні. Виявлено залежність розвитку кооперативної торгівлі від держави. Порівняно торгівлю волинських кооперативів з дорадянським часом (початком ХХ ст.). Встановлено, що торгівля була важливою складовою діяльності споживчої та сільськогосподарської кооперації в роки НЕПу. Влада вбачала у кооперативній торгівлі важливий інструмент для витіснення чи послаблення приватного капіталу на ринку торгівлі. Розпочавши торговельну діяльність переважно з 1924 р., селянська кооперація не мала достатньо часу для ефективного розвитку до згортання НЕПу, однак змогла досягти певних успіхів. Виходячи з наведеної статистики, можна зробити висновок, що кооперативна торгівля поступово збільшувала обсяги в роки НЕПу, однак іще значно поступалася приватній. За певних умов та сприятливої кон’юнктури ринку кооперативна торгівля могла конкурувати з приватною та державною.
Джерело: Журнал «Сторінки Історії». Архів
