Фотоколекція

Костел святих Петра і Павла (1450)

селище Олика, Волинська область

Костел святих Петра і Павла (Петропавлівський костел) – один із найстаріших римо-католицьких храмів Волині, пам’ятка сакральної архітектури. 

Історія дати побудови костелу св. Петра і Павла у Олиці є досить суперечливою. Існує кілька версій спорудження храму: 1415, 1445 та 1450 р. Однак, найдостовірнішою датою, все-таки визнають 1450 р., коли литовський гетьман, а пізніше і староста міста Луцька Петро Білий (Мангірдайтіс) заснував цей храм. Він вважається найдавнішою спорудою у селищі Олика, навколо нього у давнину містився цвинтар. За іншими історичними джерелами, костел збудували ще на століття пізніше, на місці старої дерев’яної церкви. У 1565 р., після того, як князь Радзивилл Чорний прийняв протестантську віру (кальвінізм), костел почав використовуватися як протестантський храм. У 1612 р. його перебудували, він почав виконувати функцію каплиці. На перехресті XІX–XX ст. костел ще продовжував виконувати свою сакральну роль. Після Другої світової війни костел Петра і Павла слугував складським приміщенням, де зберігалися продукти харчування.

Архітектурні особливості головного фасаду будівлі дещо нагадують стиль раннього бароко. Ця кам'яна споруда – однонавова, з подовженим прямокутним презбітерієм. Для храму характерними є хрестові і зімкнуті склепіння та аркові вікна. Костел розміщено по осі захід-схід. Основа його структури нагадує прямокутний корабель. Східна частина храму майже позбавлена декору й прикрашена ступінчастим карнизом, а от західна частина храму значно різноманітніша і багатша. Над його західним фасадом розміщено бароковий фронтон, що поєднує різноманітні архітектурні мотиви. Внутрішній простір будівлі перекритий цегляними склепіннями. Дахи над будівлею двосхилі, а над вівтарем – трисхилий. Скульптури храму вирізьблені з білого каменю, однак в даний час потребують відновлюваних робіт.

Нині костел діє як римо-католицький храм, у якому відбуваються богослужіння з приводу великих релігійних свят. Храм належить до пам’яток архітектури національного значення і охороняється державою.

Джерело:

Костел святих Петра і Павла (Олика) [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія : [сайт]. – Режим доступу: https://is.gd/SCs4hQ. – Назва з екрана.

Олицький замок (1558)

селище Олика, Волинська область

Олицький замок – визначна пам’ятка селища Олика, що впродовж століть належала родині Радзивіллів. Перший на території України прямокутних замків бастіонного типу.

Олицький замок Радзивіллів – це володіння старовинного і могутнього роду литовських князів Радзивіллів. Радзивіллам належало безліч земель у Литві і на території нинішньої Республіки Білорусь. Радзивілли отримали Олику від імператора Карла V в 1547 році і володіли нею аж до 1939 року. Ян Радзивілл Чорний у 1558 році зводить в Олиці замок. Це була одна з перших на території України бастіонних споруд. Олицький замок виконував оборонну функцію. Ніхто не міг взяти його штурмом – ні татари, ні шведи. Його могутні стіни витримали безліч облог протягом тривалого періоду. Близько 200 гармат забезпечували обороноздатність Олицького замку. Фортеця в Олиці постійно реконструювалася й удосконалювалася. Довершив його будівництво у першій половині XVII ст. Альбрехт Станіслав Радзивілл, за панування якого Олика досягнула піку свого розквіту. Замкові корпуси були збудовані в квадратний двір. Кутові бастіони посилювали захист фортеці. За наказом Альбрехта Радзивілла біля замку було зведено Троїцький колегіальний костел («Коллегіата»). Після його смерті Олика перейшла до несвізької гілки роду та втратила статус постійної резиденції Радзивіллів. З часом замок втратив свою оборонну здатність і у XVIII ст. був перебудований у палацовий комплекс та набув сучасного вигляду. На початку Другої світової війни у 1939 році останній з володарів резиденції – князь Януш – залишив замок. Відтоді унікальний історичний і архітектурний комплекс зазнав катастрофічних змін. Палац та інші споруди повністю вигоріли, обвалилися перекриття та дахи. Неушкодженими залишилися лише стіни і склепіння над першими поверхами та укріплені цегляними мурами бастіони. Після 1945 року в окремих приміщеннях замку тулився державний кінський завод, а з середини 1950-х років руїни були перебудовані під Волинську психіатричну лікарню, яка діяла тут до 2021 року. З 1 липня 2021 року Олицький замок перебуває на балансі Волинського краєзнавчого музею.

Джерело:

Олицький замок [Електронний ресурс] // Енциклопедія сучасної України : [сайт]. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-76722. – Назва з екрана.

Ілюстрація:

Олицький замок [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія : [сайт]. – Режим доступу: https://is.gd/ibtRPM. – Назва з екрана.

Див. також:

Олицький замок

           

Замок Любарта (XIII–XIV)

м. Луцьк, Волинська область

Замок Любарта – верхній замок Луцька, один із двох (частково) збережених замків, пам'ятка архітектури та історії національного значення кінця XIII–XIV століття. Один з найбільших, найдавніших і найкраще збережених в Україні замків. Головний об'єкт історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурний осередок та найстаріша споруда Луцька.

Замок Любарта ще називають Луцький замок – від назви міста, а також Верхній замок. Спочатку існував не один, а два замки – Верхній та Окольний. Від Окольного замку залишилися руїни. Вціліла лише одна-єдина будівля – вежа князів Чарторийських. А Верхній замок чудово зберігся до наших днів. Побудував його литовський князь Любарт. Замок став його резиденцією. Раніше на місці замку було дерев’яне укріплення (XI ст.), яке витримувало тривалі облоги. У 1259 році Лучеськ, як у ті часи називали Луцьк, був захоплений воєводою хана Батия – Куремсою. Усі міські укріплення розібрали. Їхнє будівництво відновилося лише в XIV столітті. У 1340 році литовський князь Любарт Гедимінович проголошується Великим князем Галицько-Волинського князівства. У Луцьку він зводить ряд фортифікаційних споруд. Так були побудовані Окольний замок з оборонними вежами, територія якого забудовувалася подвір’ями знаті й вищого духовенства, та Верхній замок. У Верхньому замку розташовувалися органи законодавчої, виконавчої влади Волинського князівства, судові інстанції тощо. У центральній частині двору фортеці від давньоруських часів збереглася соборна церква Івана Богослова. Поступово відбувається формування та становлення духовного центру. Будівництво Луцької фортеці велося більше сорока років. Було зведено В’їзну, Стирову та Владичу вежі. Ці башти з’єднувалися потужними стінами. Спочатку основним будівельним матеріалом слугувало дерево, яке з часом, вже після смерті Любарта, замінив більш міцний – цегла. В’їзд в замок розташовувався в його західній частині та був обладнаний підйомним мостом і надбрамною вежею. На сьогоднішній день у В’їзній вежі діє виставка будівельної кераміки. Стирова вежа розташовувалася в південно-східній частині фортеці, над річкою Стир, від назви якої і пішла назва башти. Стирова вежа була триярусною, згодом (у XVI столітті) було добудовано четвертий ярус. Владича вежа утримувалася на гроші владики. Звідси її назва. Сьогодні тут розміщується унікальна виставка дзвонів «Дзвони Волині, історія та сучасність». Також у Владичій вежі представлена колекція старовинної зброї.

Після підписання Люблінської унії в 1569 році Велике Литовське князівство і Польща об’єднуються у єдину державу – Річ Посполиту, до складу якої увійшло й Волинське воєводство. У XVIII столітті оборонна функція Луцького замку стає менш значимою. Крім того, через постійні релігійні зіткнення між православними та уніатами замок Любарта вже не міг претендувати на статус духовного центру Волині. Після третього поділу Польщі частина українських земель, у тому числі й Волинь, переходить до Російської імперії. Луцька фортеця остаточно втрачає свою оборонну функцію та стає міським архівом. В даний час замок Любарта відреставрований і відкритий для відвідування. Тут щорічно проводиться фестиваль середньовічної культури «Меч Луцького замку». Лицарі, закуті в лати, як у давні часи б’ються на полі бою з мечами, списами та луками, демонструючи в поєдинках вміння володіти зброєю.

Ілюстрації: Travel-al.com.ua

Більше інформації на сайті Замок Любарта

             

Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці (1160)

м. Володимир, Волинська область

Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці (Успенський собор) – пам'ятка сакральної архітектури періоду XII століття, яку в 1156–1160 роках звів удільний князь Мстислав Ізяславович, який пізніше став великим Київським князем. Це єдиний храм на території Волині, що дійшов до нас з часів Київської Русі. У 1160 році завершилося будівництво Успенського собору, який був побудований у вигляді одноверхового хрестовокупольного шестистовпного храму. Стіни собору гармонійно розділяють арки на напівколони, багато прикрашені фресками. Свято-Успенський собор був також і усипальницею для головних персон міста. Тут поховані шість великих князів (у тому числі і засновник собору Мстислав Ізяславович), два єпископи і багато інших знатних осіб Володимира.

За свою багатовікову історію Успенський собор багато разів був розграбований, спустошений і зруйнований воїнами монголо-татарської орди хана Батия, польських, татарських та інших військ. Але кожного разу разом з усім містом Свято-Успенський собор піднімався з руїн і попелу і у всій красі знову тріумфував своєю величчю. У 1683 році собор дуже сильно постраждав від пожежі, що охопила все місто. Відновлення храму здійснилося тільки в 1753 році, коли візантійська архітектура колишнього собору була перероблена уніатами на латинський манер. З 1772 року почалось запустіння Успенського собору, його почали використовувати в якості «казенного магазину» (склад), а до 1829 року храм взагалі перетворився на суцільну руїну, після того як обвалилися купол і склепіння. Відродження Успенського собору здійснилося завдяки Свято-Володимирському братству, яке організувалося в грудні 1887 року. У 1896 році був прийнятий проєкт «реставрації» храму архітектора І. Г. Котова. У 1896–1900 роках собор перебудований у псевдовізантійському стилі. Освячення оновленого храму перетворилось у всенародне свято. Успенський собор є пам’яткою давньоруського зодчества. Розташований він у самому центрі міста Володимира поруч з древніми міськими валами. Разом з єпископським будинком і дзвіницею складає своєрідний комплекс так званого «замочку» – укріпленої резиденції волинських єпископів. Кам'яний, шестистовпний, хрестокупольний, трьохнавний, трьохапсидний, однокупольний. Його архітектурні форми прості і лаконічні. Фасади розчленовані пілястрами і напівколонами, прикрашені аркатурним поясом. Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці є пам'яткою архітектури України, входить до державного реєстру Національного культурного надбання і охороняється державою.

Джерело:

Успенський собор у Володимир-Волинському [Електронний ресурс] // Мандруй Україною : [сайт]. – Режим доступу: https://discover.ua/locations/uspenskiy-sobor-u-volodimir-volinskomu. – Назва з екрана.