Фотоколекція

Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці (1160)

м. Володимир, Волинська область

Успенський собор – пам'ятка сакральної архітектури періоду XII століття, яку в 1156–1160 роках звів удільний князь Мстислав Ізяславович, який пізніше став великим Київським князем. Це єдиний храм на території Волині, що дійшов до нас з часів Київської Русі. У 1160 році завершилося будівництво Успенського собору, який був побудований у вигляді одноверхового хрестовокупольного шестистовпного храму. Стіни собору гармонійно розділяють арки на напівколони, багато прикрашені фресками. Свято-Успенський собор був також і усипальницею для головних персон міста. Тут поховані шість великих князів (у тому числі і засновник собору Мстислав Ізяславович), два єпископи і багато інших знатних осіб Володимира.

За свою багатовікову історію Успенський собор багато разів був розграбований, спустошений і зруйнований воїнами монголо-татарської орди хана Батия, польських, татарських та інших військ. Але кожного разу разом з усім містом Свято-Успенський собор піднімався з руїн і попелу і у всій красі знову тріумфував своєю величчю. У 1683 році собор дуже сильно постраждав від пожежі, що охопила все місто. Відновлення храму здійснилося тільки в 1753 році, коли візантійська архітектура колишнього собору була перероблена уніатами на латинський манер. З 1772 року почалось запустіння Успенського собору, його почали використовувати в якості «казенного магазину» (склад), а до 1829 року храм взагалі перетворився на суцільну руїну, після того як обвалилися купол і склепіння. Відродження Успенського собору здійснилося завдяки Свято-Володимирському братству, яке організувалося в грудні 1887 року. У 1896 році був прийнятий проєкт «реставрації» храму архітектора І. Г. Котова. У 1896–1900 роках собор перебудований у псевдовізантійському стилі. Освячення оновленого храму перетворилось у всенародне свято. Успенський собор є пам’яткою давньоруського зодчества. Розташований він у самому центрі міста Володимира поруч з древніми міськими валами. Разом з єпископським будинком і дзвіницею складає своєрідний комплекс так званого «замочку» – укріпленої резиденції волинських єпископів. Кам'яний, шестистовпний, хрестокупольний, трьохнавний, трьохапсидний, однокупольний. Його архітектурні форми прості і лаконічні. Фасади розчленовані пілястрами і напівколонами, прикрашені аркатурним поясом. Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці є пам'яткою архітектури України, входить до державного реєстру Національного культурного надбання і охороняється державою.

                           

Межиріцький Свято-Троїцький монастир (XVI–XVІІ)

с. Межиріч, Рівненська область

Межиріцький Свято-Троїцький монастир (Межиріцький монастир, Троїцький монастир) – архітектурний ансамбль монастирських будівель XVI–XVII століть, є одним із найдавніших в Україні.

Його історія насичена бурхливими подіями та тісно пов'язана з родом князів Острозьких, зокрема з ім'ям князя Федора Даниловича Острозького, луцького старости. В кінці XIV століття Великий князь Литовський Вітовт подарував Федору Острозькому кілька міст із прилеглими до них землями, в тому числі і Межиріч. За однією з версій православний храм у Межирічі існував задовго до цієї події, ще з ХІІІ століття, і був заснований монахами Києво-Печерської лаври, що втекли сюди після розгрому Києва ханом Батиєм. Князь Острозький збудував у Межирічі дерев'яний замок, укріплений частоколом та земляними валами. Подальшим облаштуванням території займалися нащадки Федора Острозького – син Василь (Красний) та онук Іван. У центральній частині була побудована дерев'яна православна Свято-Троїцька церква, яку в ХV столітті знищила сильна пожежа. Нову Межиріцьку церкву вирішили будувати з міцнішого матеріалу – місцевого каменю-піщанику. Цей Троїцький храм, що датується серединою ХV, прекрасно зберігся до наших днів. У ХVII столітті новим господарем Межиріча стає останній із роду Острозьких Іван, який прийняв католицьку віру і взяв нове ім'я – Януш. Він домігся того, що Межиріч отримав Магдебурзьке право і статус міста. Будучи католиком, Януш Острозький передав православну Свято-Троїцьку обитель католицькому ордену Францисканців. В епоху постійних війн, частих нападів татар та міжусобних негараздів Януш Острозький доклав чимало сил щодо зміцнення Межиріцького монастиря. За його наказом до Свято-Троїцької церкви прибудували двоповерхові корпуси келій, у зовнішніх кутах яких були зведені триярусні вежі, що виконували оборонну роль. Ці споруди оперізувала потужна оборонна кам'яна стіна з високими зубчастими шестигранними вежами на кожній розі. Для ведення обстрілу в баштах були бійниці. В результаті всіх перетворень Межиріцький монастир перетворився на грізну та могутню фортецю, що здатна дати відсіч будь-яким ворогам.

Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, що розгорілася в ХVII столітті, зачепила багато сіл та міст. Не уникнув цієї долі і Межиріч. Тоді місто було практично стерте з лиця землі. Нічого не залишилося і від замку Януша Острозького. Але Межиріцький монастир залишився неушкоджений. Повстанці пощадили колишню православну обитель, вигнавши з неї францисканських монахів. Великих збитків монастирю завдала сильна пожежа, що сталася в 1820 році. Тоді вогонь знищив велику монастирську бібліотеку, яка налічувала близько двох тисяч книг. Наприкінці ХІХ століття католицький храм було скасовано, і Свято-Троїцький монастир у Межирічі знову відчинив двері православним. У роки радянської влади Межиріцький монастир не був закритий, хоча знаходився в запустінні. Однак парафіяни мали змогу відвідувати служби, що проводилися в Троїцькій церкві. Монастирське життя починає пожвавлюватися лише після того, як Межиріцький Свято-Троїцький монастир було передано православній церкві в 1991 році.

Більше інформації на сайті Віртуальний музей спадщини Князів Острозьких

Джерело: Державний історико-культурний заповідник міста Острога

          

Заславська брама (1596)

с. Межиріч, Рівненська область

Міські ворота (Заславська брама) – пам'ятка оборонної архітектури в селі Межиріч. Вперше згадується в 1596 році. Слугувала південним в’їздом у місто. Вона була складовою частиною міських фортифікацій Межиріча, тісно пов’язана зі спорудженням всієї системи міста. Споруда функціонувала як один з елементів оборонного комплексу Свято-Троїцького монастиря. Більша частина оборонного редуту збереглася й донині.

Товщина кам’яних стін на вапняному розчині коливається від 2,3 м до 2,46 м; висота руїн від 3,35 м до 5,9 м. Стіни споруди збереглись по всьому периметру плану. В середині, в південно-східному куті, сліди від пічки і димоходу. Східний кут південного фасаду викладений білокам’яними рустами. 500 років тому ця брама, а також вали, сім башт і Луцька брама утворювали кільце оборонних укріплень Межиріча, який тоді був містом. У неспокійні військові часи в’їзд до міста здійснювався тільки через дві точки: Заславську браму (з боку міста Ізяслав) і Дубенську браму, на місці якої нині знаходиться центр населеного пункту. На базі проведених в 1980 році архітектурно-археологічних досліджень (ідентичність будівельного матеріалу, системи кладки, бійниць, що використані при перебудові Троїцького монастиря в Межирічі) можна віднести пам’ятку до епохи ренесансу. В процесі вишукувань встановлено, що башта була двоярусною і до неї вів підйомний міст, перекинутий через рів. В’їзд знаходився на висоті 2,5 м від сучасного рівня землі. З втратою оборонного значення кладка була розібрана, рів засипаний.

Джерело: Державний історико-культурний заповідник міста Острога

Татарська башта

(друга пол. XV – поч. XVI ст.)

м. Острог

Рівненська область

Точна дата побудови Татарської башти невідома. Існують припущення, які дуже різняться між собою. Башту датують XIV, і XV, а найчастіше XVI ст. Як найбільш точну дату побудови башти архітектор О. М. Годованюк називає другу половину XV – початок XVI ст. В цьому вона орієнтується на час створення барбаканів Варшави і Кракова, з якими на її думку, Острозькі башти (Татарська і Луцька) виявляють композиційну схожість. Вперше башта згадується в акті від 20 травня 1603 року про поділ маєтків Василя-Костянтина Костянтиновича Острозького.

Татарська башта, як і все місто, постраждала під час національно-визвольної війни 1648–1654 років, коли козацькі загони кілька разів здобували Острог. Зокрема, був знищений єзуїтський монастир, який стояв поруч з Татарською баштою. З початку XVIII ст. архівно-літературноі відомості про Татарську башту перериваються і поновлюються знову з середини XIX ст., коли в наукових і культурних колах України, Росії і Польщі зростає зацікавленість історією Острозьких пам’яток та починається їх дослідження з метою відновлення. У 1904 році м. Острог відвідав, з метою дослідження його пам’яток, академік Київського університету Т. Г. Павлуцький, який зробив описи, малюнки і фотографії Острозьких руїн. Під час реставрації Мурованої вежі на Замковій горі (1913–1914 рр.) частково були поновлені Луцька і Татарська башти. Тоді поновили аттик, а прогалину в овальному об’ємі споруди закрили цегляною стіною, в якій влаштували хвіртку. Останній раз, і теж частково, башта була реставрована у 1960-х роках Львівською реставраційною майстернею.

Пам’ятка є унікальним типом укріплених міських воріт, який є своєрідно трактованою різновидністю невеликого барбакану, яка поєднувала функції міських воріт і оборонної башти.

Джерело: Державний історико-культурний заповідник міста Острога

               

Башта Нова (Кругла)

(сер. ХІV ст.)

м. Острог

Рівненська область

Башта Нова (Кругла) – частина комплексу Острозького замку, що на горі над річкою Вілія. Колись це були резиденції могутніх князів Острозьких, які у 14–17 столітті володіли великими землями на Волині. Зміцнення на місці давньоруського городища почав зводити князь Данило Острозьких. Його нащадки протягом двох століть розширювали і зміцнювали свою столицю. Так з’явилися оборонні вежі, однієї з яких є Кругла (Нова) вежа. Розташована башта в південно-західній частині колишнього дитинця й була найважливішою ланкою оборонної системи Замкової гори. Її захисники могли проводити обстріл майже із 40 вогневих точок. Причому, зона обстрілу дорівнювала трьом чвертям окружності. В плані башта має обриси неправильного кола діаметром близько 13 метрів (за внутрішніми обмірами), з боку двору має ніби відтяту частину, близьку по формі до трапеції. Така форма обумовлена необхідністю найбільш раціонального ведення обстрілу вздовж оборонних стін, які прилягали до оборонної споруди, оскільки це значно збільшувало зону обстрілу з бійниць. Тому за своїм призначенням споруда швидше є бастіоном, ніж баштою, різновидом невеликого барбакану, виступаючого з площини оборонної стіни всім своїм об’ємом. Перший ярус башти має 5 бійниць, дві з яких (крайні) були призначені для обстрілу вздовж стін. Другий ярус має 6 бійниць. Третій ярус нараховує 14 бійниць з прорізами, вигляд яких вказує, що вони призначалися для гаківниць. Башта увінчана, розміщеною над другим ярусом бійниць, короною з машикулів (своєрідних бійниць на кронштейнах, призначених для обстрілу підошви стіни). В кожному четвертому цегляному склепінні влаштований отвір для нижнього бою (стрільба, скидання каменів, лиття смоли тощо). Кронштейни виконані під впливом традицій дерев’яного народного зодчества. В нижній частині всіх бійниць першого і другого ярусів в кам’яну кладку закладені дерев’яні бруси, на які спиралася зброя при стрільбі.

Джерело: Державний історико-культурний заповідник міста Острога

              

Башта Луцька (XV–ХVІ ст.)

(Луцька брама, Луцька вежа, Луцька надбрамна вежа)
м. Острог, Рівненська область

Башта Луцька – збудована на межі XV – ХVІ ст., як захисна споруда, котра захищала місто з боку дороги на Луцьк і упродовж століть залишалася ключовим укріпленим входом до міста. З протилежного боку була аналогічна за конструкцією Татарська брама, яка теж збереглася донині, проте, на відміну від Луцької, перебуває у напівзруйнованому стані. У минулому Луцька надбрамна башта вважалася однією з найважливіших ланок у кільці міських укріплень, одночасно виконувала функції оборонної башти і міської брами. Брама відноситься до самобутнього типу укріплень, що сформувався на цих землях на основі злиття двох самостійних оборонних споруд – замкової брами і барбакана. Споруда у плані складається з прямокутника і овалу, що було зумовлено конкретними природними умовами і місцем будівництва у загальній системі укріплень. Надбрамна башта збудована з пісковику на вапняному розчині, усім своїм об’ємом виступала за лінію оборонних стін і спочатку складалася з двох ярусів, проте на початку XVІІ ст. до неї було добудовано ренесансний аттик з бійницями, відтоді башта стала триярусною. У першому ярусі був розміщений проїзд, в'їзд до якого обрамовував портал з тесаного каменю. Саме ренесансний аттик з ліпними розетками (третій ярус) надав цій споруді ознаки світської архітектури і пом’якшив оборонні риси башти.

Для пам’ятки характерна монолітна кладка кам'яних стін, чітке об’ємно-просторове вирішення, розміщення бійниць у шаховому порядку і раціональна форма плану. Завдяки цьому вона посідає особливе місце серед архітектурних пам'яток міста. Нині у будівлі (на всіх ярусах) розташований Острозький музей історії книги і книгодрукування, у якому зберігається велика колекція стародруків та оригінальних рукописів.

Джерело: Державний історико-культурний заповідник міста Острога

Вежа Мурована (XІV ст.)

м. Острог, Рівненська область

Вежа Мурована (Острозький замок) – унікальна оборонна споруда середньовічної Волині. Вона належить до типу житлових оборонних башт. Місцями її стіни сягають завтовшки 2,6 м (!). Колись у нижньому (підвальному) ярусі зберігалися запаси пороху, необхідного для тривалого захисту фортеці, та провіанту; також тут був глибокий колодязь. На середньому поверсі велика зала призначалася для урочистостей та прийому гостей, на верхньому були житлові кімнати. В кінці XVI ст., за князювання В.-К. К. Острозького, здійснено перебудову Вежі мурованої. У XVII ст. вона з’єднувалася критою галереєю з Богоявленською церквою. Про високу майстерність будівничих свідчить збережені елементи старовинної архітектури залів – готичні склепіння, ренесансні мотиви в кам’яному різьбленні та елементи декору. На жаль, вежа дійшла до нашого часу вже перебудованою, без верхніх поверхів, про які писали ще у 1620 році. У 1797 р. верхній ярус споруди розібрали, аби згодом відбудувати у зміненому та спрощеному вигляді. У 1913–1915 рр. вежу відреставрували для потреб музею силами Братства ім. князів Острозьких.

Джерело: Державний історико-культурний заповідник міста Острога

Костел Успіння Діви Марії (1890 р., за іншими даними – у 1897 р.)

м. Острог, Рівненська область

Костел Успіння Діви Марії – зведений у 1890 р. у стилі неокласицизму за проектом архітектора Віктора Петровського на пожертви князя Романа Сангушка на місці попереднього храму. Мурований костел Успіння нині знаходиться у центральній частині міста, поруч із замком, і є висотною домінантою міста.

Історія виникнення сучасного римо-католицького храму є не до кінця вивченою. Більшість дослідників вважають, що ще у XV ст. на цих землях один з представників роду князів Острозьких заснував православну церкву, яка була переобладнана 1442 р. у костел монастиря домініканців. Саме він на той час вважався найбільшим римо-католицьким храмом у місті. Упродовж XVІІІ–XІX ст. у костелі неодноразово проводилися реконструкції. У червні 1889 р. під час великої пожежі храм сильно постраждав. Новий мурований однобанний костел збудований з подовженим презбітерієм, його східна напівкругла стіна (яка вважається найбільш давньою частиною сакральної споруди) укріплена трьома контрфорсами, головний вхід прикрашений чотирьохколонним портиком, який увінчаний трикутним фронтоном, храм з арковими віконними прорізами характеризується чіткою хрещатою композицією як у плані, так і у об'ємно-просторовому відношенні. На вимогу тогочасної царської адміністрації він повністю відрізняється від свого попередника, який був споруджений у бароковому стилі. Крім того, у інтер'єрі нового храму спостерігається висотне розкриття купольного простору. Його північний, східний і західний об'єми перекриті напівциркульними склепіннями, а південний – хрестоподібним.

Після закінчення Другої світової війни, коли поляків примусово виселили у Польщу, костел не функціонував за своїм призначенням, згідно з розпорядженням радянської влади у його приміщенні спочатку розмістили зерносховище, а потім – спортивну школу. Лише після реєстрації римо-католицької громади у 1989 р. у храмі знову відновилися богослужіння.

Джерело: Державний історико-культурний заповідник міста Острога

Богоявленська церква (1521)

(Собор Богоявлення Господнього, Богоявленський собор, Замкова церква)

м. Острог, Рівненська область

Богоявленський церква – замкова церква зведена в кінці ХІV ст., яка розташована біля північної межі замкового двору. В час будівництва замку, церква була родовою усипальницею князів Острозьких. На початку XVI ст. при укріпленні оборонних споруд замку, до оборони було пристосовано північну стіну церкви, для цього було збільшено стіну майже вдвічі, також споруджено контрфорси з північної та західної стін храму. В нижній північній частині було розташовано чотири стрільниці, призначені для вогнепальної зброї. Над стрільницями обрамлені кам’яними готичними наличниками вікна, які в разі небезпеки теж використовувалися для обстрілу. Над вікном надписи, в яких зазначено дату перебудови храму – 1521р. Протягом певного часу церква була кафедральним собором Луцько-Острозької єпархії. Фактично перестала існувати в 1886 році після зруйнування російськими військовими. В 1887–1891 рр. церква була реконструйована. У процесі реконструкції в первісному вигляді залишена була лише її північна стіна. В цілому ж споруда знесена до нижніх частин стін. На старих фундаментах зведений новий цегляний храм. Елементи із старого архітектурного декору з тесаного каменю увійшли в споруду як вставки. При перебудові храму порушено пропорції плану – видовжена вівтарна частина і пропорції бань – їх барабани витягнуті догори. З початку 1990-х рр. храм переданий заповідником у користування місцевій громаді Української Православної Церкви.

Джерело: Державний історико-культурний заповідник міста Острога

Будинок Шейнерберга (1910)

м. Острог, Рівненська область

Будинок збудований на кошти Шейнерберга, у якому з 1910–1920 рр. знаходилася його друкарня. Це яскравий приклад міщанської садиби міста Острога кінця ХІХ – початку ХХ століття. З серпня 1920 р. до кінця 1939 р. належав адвокату Вайсгдусу. З червня 1941 р. тут знаходилось відділення Держбанку. Під час окупації Острога в приміщенні розміщалася німецька окружна комендатура. З 1945 по 1988 рр. тут було Острозьке відділення Держбанку СРСР. У 1988 році перейшов у власність Державного історико-культурного заповідника м. Острога, де згодом розмістилося фондосховище заповідника. З 1997 року тут розміщена постійнодіюча стаціонарна нумізматична виставка Острозького заповідника.

В зовнішньому оздобленні будинку переважають елементи класицизму. Об’єм будинку має форму прямокутного паралелепіпеда з двома різолітами, які завершуються фігурними аттиками, прикрашеними ліпними гірляндами та макаронами. Парадний фасад будинку розчленовують три тяги, що проходять між цокольним і першим поверхом, під вікнами і під карнизом, підтримуюча частина якого складається з викрутки і трьох виступаючих одна над другою поличок. Парадний вхід будинку оздоблений ордером у вигляді півколон з корінфськими капітелями, поставленими по краях входу, перекритими антаблементом з карнизом.

Джерело: Державний історико-культурний заповідник міста Острога