Фотоколекція

Фото до публікації в Фотоколекції з назвою Палац Уварових-Мезенцевих

Палац Уварових-Мезенцевих

Розділ: Архітектура Житомирщини

Палац Уварових

м. Звягель, Житомирська область

Палац Уварових-Мезенцевих (палац Уварових) – садиба родини Мезенцевих розташована на правому березі річки Случ, навпроти руїн фортеці Звягель. Пам'ятка архітектури.

Містечко Звягель відоме з часів Київської Русі. Після Другого поділу Польщі воно увійшло до складу Російської імперії й дістало статус столиці Волинської губернії. У той час містечко належало князям Любомирським, а їхня резиденція розташовувалася в передмісті Новий Звягель, на правому березі річки Случ. Одна із доньок Любомирських, Маріана, вийшла заміж за графа Ф. П. Уварова, бойового генерала, учасника Вітчизняної війни 1812 року. Відтоді маєток на довгі роки став власністю роду Уварових. На початку ХІХ століття Уваровими було закладено величезний дендропарк.

Жили в ньому сестри Уварови, Марія та Євгенія. Остання була дружиною С. М. Мезенцева, тому палац у Звягелі називали ще будинком Мезенцевих. В кінці ХІХ століття полковник Сергій Мезенцев розпочав реконструкцію садиби. Будівництво завершив в 1903 р. син полковника Борис Мезенцев. Він і став останнім власником маєтку. 

Палац має незвичайний зовнішній вигляд. Він поєднує в собі елементи відразу трьох стилів: бароко, класицизму і ренесансу. В кінці ХІХ століття такий напрямок в будівництві був дуже популярним й іменувався стилем історизму. Двоповерховий цегляний палац з баштою покритий штукатуркою і пофарбований жовтою фарбою. Восьмигранні вежі, увінчані зубцями, і вузькі вікна з напівциркульним завершенням надають будівлі схожості з середньовічним замком. Адже саме до отримання такого ефекту прагнув архітектор. Будинок побудований з двох частин, з'єднаних холом і широкими сходами. Спочатку біля палацу було дві вежі, але одна була зруйнована і не зведена заново. 

Після революції тут розмістився навчальний заклад, а з 1930-х років і до сьогодні палац займає військова частина.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Замки, фортеці, палаци України / авт.-уклад. Ю. С. Воронцова, О. М. Бєліков. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 189 c. : фот. – (70 чудес)

Палац Мезенцева [Електронний ресурс] // IGotoWorld.com : [сайт]. – Режим доступу: https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/71015_dvorec-mezenceva.htm#/google_vignette. – Назва з екрана.

Палац Мєзенцева, Звягель [Електронний ресурс] // Inclusive Travels in Ukraine: доступність музеїв України : [сайт]. – Режим доступу: https://travels.in.ua/,/object/3364/palats-myezentseva#google_vignette. – Назва з екрана.

     
Фото до публікації в Фотоколекції з назвою Палац Терещенка в Турчинівці

Палац Терещенка в Турчинівці

Розділ: Архітектура Житомирщини
Рік: 1899

Палац Терещенка в Турчинівці (1899–1900)

с. Турчинівка, Житомирський район Житомирська область

Палац Терещенка в Турчинівці (маєток Терещенків-Уварової) – садиба ХІХ ст., побудована у стилі неоренесансу, оформлена елементами готики.

Двоповерховий палац зведено з теракотової цегли. Головний фасад прикрашають дві центральні ризаліти, будівля оздоблена башточками, ліпленням і маскаронами – це довершений зразок заміського палацового зодчества у ренесансному стилі, самобутня перлина у Житомирській архітектурній короні. За палацом розташована двоповерхова цегляна споруда з асиметрично приставленою до неї триярусною баштою з фантазійним завершенням. На фасаді знаходиться родовий сімейний герб, в основі якого виділено букву «У». Маєток побудований у 1899–1900 роках представником найзаможнішої сім’ї українських магнатів-цукрозаводчиків Федором Артемійовичем Терещенком (1832–1894) і був подарований наймолодшій дочці Наталії, у заміжжі – Уваровій (1890–1987). Наталія була активною і діяльною жінкою, відомою доброчинницею. Вона працювала в пологовому будинку для незаможних, який організовував її батько.

Родина Уварових мешкала у Києві. У Турчинівці господарі бували зрідка. З лютого 1917 року Наталія Федорівна переїздить до маєтку. Тут вона жила аж до Громадянської війни, хоча знала, що рано чи пізно більшовики заарештують її. Так і сталося. Коли вони приїхали, двері відчинила жінка в дуже простій сукні, яку прийняли за покоївку. Вона обіцяла покликати хазяйку, а сама вийшла через чорний хід, сіла верхи і зникла в невідомому напрямку. Закінчилося все благополучно – Наталії вдалися зустрітися з чоловіком і виїхати за кордон. Вона прожила довге життя і померла в Парижі у віці 97 років.

Після того, як родина Уварових вдало втекла за кордон, палац націоналізували і приміщення стали використовувати як робітничу школу, потім як агротехнікум. Під час Другої Світової війни в стінах палацу розмістився шпиталь з пораненими. Потім тут функціонувало ПТУ №30, яке трансформувалося в професійний ліцей.

З 1999 р. будівля палацу перебуває у Державному реєстрі національного культурного надбання. Навколо маєтку знаходиться парк – пам'ятка садово-паркового мистецтва першої половини XIX ст., площею 11 га. У парку збереглися дерева, посаджені Наталією Уваровою. З 1970 року парк входить до складу природно-заповідного фонду України. Сьогодні обидві пам'ятки служать лише далеким нагадуванням того колишнього пишного багатства і розкоші, якими славилися всі творіння родини Терещенків.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Замки, фортеці, палаци України / авт.-уклад. Ю. С. Воронцова, О. М. Бєліков. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 189 c. : фот. – (70 чудес)

Маєток родини Терещенків-Уварової (палац та парк) XIX ст., с. Турчинівка [Електронний ресурс] // Чуднівська міська рада : [сайт]. – Режим доступу: https://chudniv-miskrada.gov.ua/maetok-rodini-tereschenkiv-uvarovoi-palac-ta-park-xix-st-s-turchinivka-chudnivskij-rajon-zhitomirskoi-oblast-08-47-16-03-07-2020/. – Назва з екрана.

Турчинівка: маєток Уварової-Терещенко [Електронний ресурс] // Архітектурні та природні пам'ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://landmarks.in.ua/oblast/zhytomyrska/turchynivka. – Назва з екрана.

Палац Уварової-Терещенко / Про Житомирщину [Електронний ресурс] : [відео] // YouTube : [сайт]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=Ci6veuTMZWg&t=66s. – Назва з екрана.

Турчинівка. Експонат із колекції Терещенків [Електронний ресурс] // Україна Інкогніта : [сайт]. – Режим доступу: https://ukrainaincognita.com/zhytomyrska-oblast/chudnivskyi-raion/turchynivka/turchynivka-eksponat-iz-kolektsii-tereshchenkiv. – Назва з екрана.

Фото до публікації в Фотоколекції з назвою Палац Грохольських-Терещенків

Палац Грохольських-Терещенків

Розділ: Архітектура Житомирщини
Рік: 1851

Палац Грохольських-Терещенків (1851)

смт Червоне, Бердичівський район Житомирська область

Палац Грохольських-Терещенків – збудований в неоготичному стилі на замовлення польського шляхтича Адольфа Норберта Еразма Грохольського. Пам’ятка архітектури місцевого значення.

Палац Грохольських-Терещенків у селищі Червоне на Житомирщині був зведений у 1851 р. графом Адольфом Грохольським у стилі неоготики. Граф Адольф Грохольський займався розведенням арабських скакунів. Згодом, у 1863 р. згідно із заповітом, палац після смерті графа повинен був відійти його дружині. Однак, удова невдовзі виїхала за кордон, тож маєток у неї викупив відомий меценат і цукрозаводчик Микола Терещенко і передав у володіння своєму братові Федору, який прославився як колекціонер витворів мистецтва. Упродовж певного періоду часу тут навіть знаходилася картинна галерея.

У своєму архітектурному вирішенні – це симетричний триповерховий палац, у плані – витягнутий чотирикутник, на головному фасаді якого красується восьмибічна вежа, а до бічних фасадів прилягали дві чотирибічні вежі. Мурована споруда упродовж історії свого існування неодноразово реконструювалася, проте під час перебудов вона ніколи не втрачала свого неоготичного образу. Після смерті Федора Артемовича Терещенка у 1894 р. палац став власністю його сина – відомого київського авіаконструктора Федора Федоровича Терещенка (1888–1950 рр.), саме у ті роки будівля зазнала найбільшої реконструкції, оскільки молодий багатій займався будівництвом літаків для повітряного флоту тогочасної Російської імперії. У зв'язку з цим палац особисто відвідував російський цар Микола ІІ. Відомо, що перший літак Федір Федорович збудував у віці 21 року. Пізніше світ побачив літак Терещенко – 2, 3, 4, 5 і 6, а також у співпраці з авіаконструктором Дмитром Григоровичем з’явилися – Т-7, Г-2 і Г-3. У селищі побували відомі авіатори: Павло Нестеров (автор мертвої петлі) та Любов Галанчикова, яка працювала за контрактом льотчиком-випробувачем. У співпраці із засновником вертольотобудування Ігорем Сікорським Федір Терещенко створив найбільший тогочасний літак – «Ілля Муромець».

Однак, після більшовицької революції 1917 р. Федір Терещенко залишив свій маєток і був вимушений виїхати з України. У ті часи палац було розграбовано, а на початку 20-х років XX ст. тут створили інтернат для безпритульних, що і призвело, скоріш за все, до жахливої пожежі 1928 р., під час якої були знищені усі палацові інтер’єри: парадні сходи з білого мармуру, візерунковий паркет, театральна зала, люстри з венеціанського кришталю та мармурові каміни і статуї. У 1948 р. у приміщеннях колишнього палацу облаштували фабрично-заводське училище, яке пізніше було реорганізовано у ПТУ і працювало аж до 90-х років XX ст. Через кілька років після здобуття Україною незалежності колишній палац було передано жіночому монастирю Святого Різдва Христового УПЦ МП. В 2014 році частину палацу займав жіночий монастир, а у прилеглих спорудах проживали місцеві мешканці, однак загалом будівля перебуває у руїнах. Навколо колишнього палацу збереглася 250-ти метрова липова алея, яка була закладена Федором Федоровичем Терещенком, ставок з фонтанами, авіаційні майстерні та допоміжні споруди з баштами, які були також збудовані у неоготичному стилі.

Станом на 2021 році будівля перебуває у напівзруйнованому стані. Палац входить до реєстру культурної спадщини місцевого значення. У будівлі регулярно проводяться екскурсії. В серпні 2023 року Господарський суд Житомирської області повернув у державну власність будинок-садибу Терещенків.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Замки, фортеці, палаци України / авт.-уклад. Ю. С. Воронцова, О. М. Бєліков. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 189 c. : фот. – (70 чудес)

Замок у Червоному. Палац Грохольських-Терещенків на Житомирщині [Електронний ресурс] : [відео] // YouTube : [сайт]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=JxDrdhX_IuU. – Назва з екрана.

Палац Терещенків [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1046105-palats-tereschenkiv-chervone. – Назва з екрана.

Палац Терещенків у Червоному [Електронний ресурс] //  Вікіпедія: вільна енциклопедія : [сайт]. – Режим доступу: https://surl.li/fhjahn. – Назва з екрана.

Перший авіазавод в Україні був на Житомирщині? Маєток Терещенків в Червоному [Електронний ресурс] : [відео] // YouTube : [сайт]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=0eGz3XJM4vs. – Назва з екрана.

      
Фото до публікації в Фотоколекції з назвою Палац Терещенків у Денишах

Палац Терещенків у Денишах

Розділ: Архітектура Житомирщини
Рік: 1913

Палац Терещенків у Денишах (1913)

с. Дениші, Житомирський район Житомирська область

Палац Терещенків у Денишах – палац родини Терещенків, побудований у 1910–1913 роках у селі Дениші, Житомирської області.

У селі Дениші, що розкинулося на березі живописної річки Тетерів, збереглися залишки палацу кінця ХІХ століття. На жаль, будівля наполовину зруйнована, але подекуди збереглася ліпнина на стінах, декоративні сандрики і карнизи над вікнами. Палац двох’ярусний, але на його фоні виокремлюється прилегла до стіни трьох’ярусна вежа. Вона надає споруді вигляду старовинного замку.

Будівля була побудованою в стилі італійського ренесансу, налічувала 40 кімнат та триповерхові башти. Уздовж стін палацу були зроблені вікна овальної та прямокутної форми. Для оздоблення будівлі використовувався кольоровий світлий цемент з Італії. Фігурні елементи палацу виконані з використанням штукатурки по цеглі. Палац прикрашений фронтоном, ліпниною з рослинних орнаментів і античними колонами, барельєфами з немовлятами-музикантами. Поруч з палацом був посаджений парк за проєктом майстра Арнольда Регеля. Після завершення будівництва палац використовувався як заміський будинок.

Проєкт палацу створив архітектор П. І. Голландський, а замовником був один з представників династії Терещенків, власників цукрових заводів, – Федір Артемійович. Він був середнім сином засновника «цукрової імперії» Артемія Яковича. Як і його старший брат Микола, Федір відомий як меценат, благодійник, колекціонер витворів мистецтва. Ф. А. Терещенко не дожив до завершення будівництва палацу в Денишах, а після його смерті будівля перейшла у спадок дружині, Надії Володимирівні.

Федір Терещенко все життя активно займався добродійністю спочатку в Москві, пізніше в Києві. На його кошти в українській столиці побудовано безкоштовний нічліжний будинок для незаможних, притулок для бідних вдів і старих жінок, а також пологовий будинок для бідних і денний притулок для дітей робітників.

У 1917 році після Жовтневого перевороту родина Терещенків вимушено емігрувала до Франції, після чого палац був повністю пограбований та зруйнований. Згодом протягом тривалого часу руйнувався місцевими жителями, які розбирали будівлю на цеглу.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Замки, фортеці, палаци України / авт.-уклад. Ю. С. Воронцова, О. М. Бєліков. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 189 c. : фот. – (70 чудес)

Зруйнований палац родини Терещенків (с. Дениші) [Електронний ресурс] // Вандрівка – ваш путівник Україною : [сайт]. – Режим доступу: https://vandrivka.com.ua/zrujnovanij-palats-rodini-tereshhenkiv-s-denishi/. – Назва з екрана.

Мороз Р. Легенди палацу Терещенків у Денишах [Електронний ресурс] / Р. Мороз // Новини Житомира від 20minut.ua : [сайт]. – Режим доступу: https://zt.20minut.ua/kul-tura/legendi-palatsu-tereschenkiv-u-denishah-11278012.html. – Назва з екрана.

Що сталося з «наймолодшим» палацом України? Українські палаци. Золота доба [Електронний ресурс] : [відео] // YouTube : [сайт]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=gMGXPlWYTT4&t=1s. – Назва з екрана.

Фото до публікації в Фотоколекції з назвою Маєток Ганських

Маєток Ганських

Розділ: Архітектура Житомирщини
Рік: 1800

Маєток Ганських (1800)

с. Верхівня, Ружинський район Житомирська область

Маєток Ганських (нині Літературно-меморіальний музей Оноре де Бальзака) – пам’ятка історії, архітектури та садово-паркової культури кінця 18 – початку 19 століть. Занесений до реєстру національних святинь України.

Верхівня перебувала у володінні різних польських шляхетських родів. В XVII ст. селищем й околицями володіли Любомирські, але після їх зубожіння, в середині XVIII ст., Верхівня була надана в оренду шляхтичу Яну Ганському. В 1780 році Ян Ганський викуповує садибу й передає її своєму синові Вацлаву Ганському. Ну а вже Вацлав створив у Верхівні довершений садибно-парковий ансамбль, який в дещо зміненому вигляді ми можемо побачити й сьогодні. Палац побудований 1800 року в стилі пізнього класицизму. 

Садиба складається з палацу площею 2077 кв. м., двох одноповерхових флігелів, родинної церкви, винного погребу, різних господарських споруд та парку. Один з флігелів – кухня, з’єднаний з палацом підземним переходом, яким слуги носили страви до їдалень панського будинку. Підземний хід також був прокладений до каплиці з родинною усипальницею Ганських. Взагалі Вацлав Ганський полюбляв чомусь підземні ходи. Він навіть влаштував для своєї дружини Евеліни Ганської підземний хід до її особистої купальні у великому ставу, що навпроти палацу. Підземний хід був обкладений цеглою, виходив за гранітний мур, що оточував палац, і виводив у купальню, дно якої було викладене тесаними дубовими колодами. Чудовий парк, що розташовувався за палацом, зливався з лісом. Поруч був ретельно підібраний сад, який доходив до широкого яру, до речі, штучного. Він був вручну викопаний кріпаками. Через яр було перекинуто аркоподібний місток, неподалік якого на схилі стояв так званий «мисливський павільйон». В глибині парку розміщувалася оранжерея, перед якою росли чимало рідкісних дерев. На межі парку й лісу стояла фазарня (птахоферма). В лісі на волі жило кілька сотень козуль, ланей та вирощених для відстрілу вепрів.

Вацлав Ганський мав 21 тис. гектарів землі й понад три тисячі кріпаків. Виконував обов’язки маршалка волинської шляхти, був магістром масонської ложі в Житомирі. У 1819 році Ганський одружився з молодою красунею Евеліною Ржевуською. Граф був старший за дружину на 17 років. На весілля він подарував їй садибу у Верхівні. Саме звідси почалося знамените листування Евеліни з паризьким письменником. 1832 року літератор отримав анонімного листа з українського міста Одеси, підписаного «Іноземкою». Він заінтригував Бальзака, але відповісти письменник, певна річ, не міг. Через деякий час надійшов ще один лист. Прихильниця просила підтвердити отримання за допомогою оголошення в газеті «Котидьєн», яка розповсюджувалася і в Росії. Так почалося листування Бальзака і Ганської, що вилилося у багаторічний роман. Перша зустріч відбулася через рік. 32-річна полячка виявилася неймовірно гарною, і письменник закохався. Проте бути разом закохані не могли – Евеліна була заміжньою. 1841 року помер Вацлав Ганський, і лише 1847 року француз уперше приїхав до коханої. Він був у захопленні від маєтку і називав верхівнянський палац «Лувром». Евеліна підготувала для Оноре великий кабінет, створила в ньому робочу атмосферу. Незаможний письменник про таке не міг і мріяти – в Парижі він мешкав у маленькій незатишній мансарді і ледве зводив кінці з кінцями. Удруге Бальзак приїхав до Верхівні 1848 року. Судячи з його відгуків у листах, йому дуже подобалося тут, в атмосфері розкоші й затишку, в оточенні дбайливих слуг. У кабінеті письменника збереглися його речі й деталі інтер’єру: стіл, за яким працював Бальзак, складаний стільчик, камін з рожевого мармуру тощо. Тепер усе це становить експозицію літературно-меморіального музею Оноре де Бальзака. Він був відкритий у палаці з 1959 року. Тут проводять Бальзаківські читання, приїжджають високопоставлені гості і прості прихильники творчості письменника. Частину будівлі з 1921 року і до сьогодні займає філія Житомирського агротехнічного коледжу.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Верхівня Оноре де Бальзака [Електронний ресурс] : [відео] // YouTube : [сайт]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=jodH8wgeXj0. – Назва з екрана.

Замки, фортеці, палаци України / авт.-уклад. Ю. С. Воронцова, О. М. Бєліков. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 189 c. : фот. – (70 чудес)

Маєток Ганських у Верхівні [Електронний ресурс] // Літературно-меморіальний музей Оноре де Бальзака : [сайт]. – Режим доступу: https://balzac-museum.com/mayetok.html. – Назва з екрана.

Фото до публікації в Фотоколекції з назвою Свято-Василівський собор

Свято-Василівський собор

Розділ: Архітектура Житомирщини
Рік: 1190

Свято-Василівський собор (1190)

м. Овруч, Житомирська область

Свято-Василівський собор (Василівська церква) – православна святиня, відома з часів Київської Русі. Василівська церква являє собою п’ятибанну споруду. В основі лежить чотиристовпна конструкція з масивними стінами. Центральний купол увінчаний хрестом.

Василівська церква – один із найстаріших храмів на території України. Овруч був древлянским містом і називався в часи Київської Русі Вручий. Будівництво Василівської церкви зумовлено історичними подіями. Це була епоха міжусобних воєн в Київській Русі, коли брат йшов на брата. Під Вручим у 977 році були розбиті війська древлянського князя Олега Святославовича старшим братом Ярополком. Побачивши, що битва програна, Олег спробував сховатися в стінах міста, але зірвався з моста у рів і загинув. Про ці події йде мова в «Повісті временних літ». На згадку про загиблого Олега за наказом князя Володимира був побудований дерев'яний собор Святого Василя Великого, який у 1190 році замінили новим кам'яним, вже з ініціативи та при фінансуванні князя Рюрика Ростиславовича. Керувати будівництвом був запрошений відомий у той час зодчий Петро Милонєг. У період кровопролитних воєн собор Святого Василя, як і більшість старовинних православних храмів, не міг залишитися неушкодженим. Василівська церква в Овручі була двічі зруйнована під час татарських набігів у 1240 і 1299 роках, а в 1321 році постраждала від вторгнення в Овруч литовців. На місці зруйнованого храму щоразу зводили новий. Ні пожежа, ні війни XVII століття не могли повністю стерти з лиця землі православну святиню. Загроза зникнення нависла над нею в 1842 р., коли впало склепіння. Це не дивно – на той час дерев'яна будівля храму сильно постаріла і була закрита для відвідувань. Від церкви Святого Василя тоді практично нічого не залишилося, крім вівтарної східній частині та частини північної стіни з аркою перед входом у вівтар. Було організовано збір коштів на відновлення храму. Відновлювальні роботи тривали з 1907–1909 роки. За основу був узятий проект п'ятиверхої церкви, запропонований випускником художнього училища Імператорської Академії мистецтв Олексієм Щусєвим – тоді ще нікому не відомим архітектором. Проект настільки всім сподобався, що О. Щусєва стали називати засновником неоруського стилю, а після реставрації Василівської церкви він був удостоєний звання академіка архітектури. В основі реставраційних робіт лежав принцип максимально зберегти всі вцілілі стародавні споруди та деталі, аж до того, що кожну цеглинку пронумерували і поклали у нову кладку. Були також збережені фрагменти стародавніх фресок. Розписом нового храму займався художник Олександр Блазнов. Разом із відновленням церкви Святого Василя побудували і жіночий Свято-Василівський монастир. Було збудовано двоповерховий корпус келій жіночого монастиря, трапезну та дзвіницю. 3 вересня 1911 р. на освяченні Василівської церкви був присутній сам імператор Микола II. Наприкінці 20-х – початку 30-х років XX століття жіночий монастир і Василівська церква були закриті. Функціонувати Свято-Василівський монастир почав у 1941 р. У 1947 р. парафіяльна громада повернула монастирю Василівську церкву. У 1958 р. черниць знову вигнали з монастиря. У чернечій обителі розмістили лікарню, а пізніше – професійно-технічне училище. Лише в 60-70-х роках церква і монастир були визнані архітектурними пам'ятками та реставровані. З цього часу православні святині перебувають під захистом держави. Василівська церква і Свято-Василівський монастир нині є діючими.

Джерела: 

Василівська церква в Овручі [Електронний ресурс] // Визначні пам’ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://viznachni-pam-yatki-ukrajini.webnode.com.ua/zhitomir/vasilivska-tserkva-v-ovruchi/. – Назва з екрана.

Михайлишин О. Л. Місто і храм: церква св. Василія і міське середовище Овруча [Електронний ресурс] / О. Л. Михайлишин // Овруч.інфо : [сайт]. – Режим доступу : https://is.gd/JgVCi7. – Назва з екрана.

Якимчук М. Ф. Овруцький Свято-Василіївський жіночий монастир [Електронний ресурс] / М. Ф. Якимчук // Енциклопедія Сучасної України : [сайт]. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-75150. – Назва з екрана.

Фото до публікації в Фотоколекції з назвою Монастир Босих Кармелітів

Монастир Босих Кармелітів

Розділ: Архітектура Житомирщини
Рік: 1627

Монастир Босих Кармелітів (1627)

м. Бердичів, Житомирська область

Монастир Босих Кармелітів – католицький монастир XVII століття, головна і найвідоміша пам’ятка архітектури міста Бердичева. Зведений у стилі барокової архітектури у поєднанні з оборонними спорудами.

Заснував Кармелітський монастир Януш Тишкевич – видатний політичний діяч Речі Посполитої, він обіймав різні посади, в тому числі мав повноваження воєводи київського. Будучи ревним католиком, Я. Тишкевич не скупився на щедрі пожертви монастирям та церквам. Він брав участь у Цецорській битві (1620) – бився проти військ Османської імперії в Молдавії. Поляки були повністю розбиті турками. Януш Тишкевич потрапив у полон. Йому вдалося звільнитися. На згадку про благополучне повернення Тишкевич, тодішній власник Бердичева, заснував в 1627 р. на березі бердичівської річки Гнилоп'ять католицький монастир Ордену Босих Кармелітів. У 1630 р. він повністю передав укріплений замок у володіння ордену для розміщення тут кляштора та монастирського господарства. Кармеліти побудували кілька будинків, у тому числі Маріїнський костел. У 1642 році Монастир Босих Кармелітів було урочисто відкрито. На честь цієї знаменної події Януш Тишкевич подарував новому костелу старовинну ікону Божої Матері, яка здавна вшановувалася його родом. У 1648 р. за часів визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького, кляштор був захоплений повстанськими військами та серйозно пошкоджений. Кармеліти, покидаючи Бердичів, вивезли до Львова ікону Пресвятої Діви Марії, тим самим врятували її від знищення. У 1663 р. бердичівські кармеліти після багаторічного вигнання, нарешті, повернулися на свою землю для відновлення храму. Коли вони відбудували понищений монастир, у 1684 р. їх вигнали силою спадкоємці Януша Тишкевича. У 1717 р. за допомогою вищої судової інстанції – Коронного (Люблінського) трибуналу кармеліти повернули собі право власності на монастир. Після 73-х річної відсутності в храм повернулася ікона Божої Матері. Кармеліти провели масштабні реставраційні роботи. Для посилення захисту монастир обладнали важкою артилерією та розмістили тут військовий гарнізон. У результаті всіх нововведень монастир Босих Кармелітів перетворився на справжній військовий форпост. Через шість років після цього кармеліти почали будівництво нового костелу над старим. Цей костел став справжнім витвором мистецтва. Він був виконаний у стилі бароко, щедро прикрашений різьбленням, ліпниною та позолотою. Поступово Монастир Босих Кармелітів стає серцем релігійного життя Правобережжя, а також важливим культурним центром. Тут розміщувалася друкарня, яка видавала величезну кількість книг і бібліотека, де зберігалися древні рукописи та унікальні видання. При монастирі також діяла школа. В 1866 р. зусиллями російського уряду монастир Босих Кармелітів було закрито. У роки радянської влади тут розміщувався музей. Напередодні Другої Світової війни 1941 р., монастир постраждав від пожежі, в результаті якої, ймовірно, була знищена головна святиня храму – ікона Божої Матері. У 1991 р. монастир Босих Кармелітів було передано Римсько-Католицькій церкві в Україні. Освячення копії ікони Божої Матері, відбулося у 1998 р. Папою Римським Іоанном Павлом II. На території костелу в даний час діє Бердичівський історичний музей.

Джерела: 

Маленкова Р. Бердичів. Кляштор Босих Кармелітів [Електронний ресурс] / Р. Маленкова, С. Щербія // Україна Інкогніта : [сайт]. – Режим доступу: https://ukrainaincognita.com/zhytomyrska-oblast/berdychivskyi-raion/berdychiv/berdychiv-klyashtor-bosykh-karmelitiv. – Назва з екрана.

Монастир Кармелітів Босих (м. Бердичів) [Електронний ресурс] // Вандрівка: ваш путівник Україною : [сайт]. – Режим доступу: https://vandrivka.com.ua/monastyr-karmelitiv-bosyh-m-berdychiv/. – Назва з екрана.