Фотоколекція

Собор Преображення Господнього Православної Церкви України (1731)

м. Кременець, Тернопільська область

Собор Преображення Господнього Православної Церкви України (раніше Базиліка Святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки або Костел оо. Єзуїтів) – сакральна споруда, домінанта комплексу монастиря оо. Єзуїтів у м. Кременець. Найвища будівля міста.

Трьохнефна споруда, з двома вежами, куполом, що має шість пілонів, а ще чотири підтримують баню. Висота всередині під куполом сягає 43 м., внутрішні розміри 50м. на 30м, загальна площа стін – 7000 м2. Основними прикрасами храму є карнизи, арки та пілястри. До будівлі собору, літерою «П», примикають двоповерхові корпуси колегіуму, на яких розміщені дві конусоподібні восьмигранні вежі. Перед фасадом розташована пишна балюстрада з багатьма декоративними вазами та кованою огорожею. Ансамбль собору вважається одним з кращих на Волині, зроблений у стилі пізнього українського бароко.

На рубежі XVI–XVII століть за ініціативи міського старости з магнатського роду Вишневецьких – Януша Антонія (1678–1741) – з’явився перший уніатський кам’яний костел в ім’я Святого Духа підпорядкований уніатському Володимирському єпископату. Його ж стараннями в місто у підніжжя Кременецьких гір в 1701 р. прибули перші єзуїтські ченці, які утворили при новому храмі братство. Зростання громади храму в самому серці міста навпроти стародавнього замку на вершині високої гори та посилення впливу Унії призвело до того, що в 1731 р. єзуїтським орденом за сприяння та активної фінансової підтримки все тієї ж сім’ї Вишневецьких був закладений новий величний костел на честь Всесвятого Духа, патрона і засновника «Товариства Ісуса» Ігнатія Лайоло і покровителя Польщі Станіслава Костки. Костел збудований архітектором Павлом Гіжицьким за проєктом архітектора Паоло Фонтана в стилі пізнього бароко першої половині XVIII століття. Перше призначення костелу було для монахів-єзуїтів. Впродовж десяти років (до 1753) до костелу було добудовано два корпуси, один з яких призначався для потреб монахів, а інший для школи. У 1750 р., ще до завершення будівництва, тут відчинив свої двері єзуїтський колегіум – навчальний заклад, що надавав молоді середню освіту. Основну частину коштів на будівництво храму і прилеглих споруд надали князі Януш та Михайло Вишневецькі. В центральному нефі собору до сьогоднішніх днів збереглися їх герби. У 1773 р., внаслідок розпуску Папою Римським ордену єзуїтів, монастир припинив своє існування, а корпуси перейшли у підпорядкування так званої Едукаційної комісії, що відповідала в Речі Посполитій за народну освіту, і невдовзі вона відкрила тут першу на Волині світську середню школу. У 1837 р. колишній костьол (на цей час уже закритий) вирішили перетворити в головний храм Волинської єпархії, і у 1840 р., після ремонту, тут відкрився кафедральний Преображенський собор. Але у зв'язку з переїздом архієрея на постійне проживання в губернське місто Житомир, у 1841 р. собор перетворився в семінарську Преображенську церкву. Коли у 1902 р. семінарію було перенесено в Житомир, споруди отримали в користування Волинське єпархіальне жіноче училище. За часи функціонування поєзуїтського костелу як православного храму в його інтер’єрі відбулися помітні зміни. Були ліквідовані католицькі вівтарі, орган, лавки та конфесіонали, забілено настінні розписи, невідповідні православним канонам. В 1930-і рр. за рахунок поновленого ліцею художник Терлецький відреставрував розписи на стінах однієї з каплиць. У головній наві також були розчищені фрески з гербами засновників князів Вишневецьких. Однак за часів радянської влади їх знову забілили. Храм, який є складовою частиною збудованого П. Гіжицьким комплексу, впродовж всієї історії (крім атеїстичного періоду) був невід’ємною частиною у виховному процесі молоді. В радянський час храм тривалий час пустував. Спочатку він був перетворений на склад зернових, а в 1950–1960 рр. з нього зробили студентський спортзал. У добу незалежної Української держави продовжилися планомірні роботи щодо реставрації цієї архітектурної пам'ятки. Фасади колишнього костелу в останні роки істотно поновлені, здійснені реставраційні роботи у внутрішньому храмовому просторі. При цьому були відкриті деякі з давніших фресок, зокрема й ті, що стосуються давньої історії Товариства Ісуса. В колишніх приміщеннях колегіуму наразі розміщується Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім. Т. Шевченка. Храм входить в комплекс споруд, які є пам’яткою архітектури національного значення №667-Н/1-4 – «Комлекс ліцею» і є складовою Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Герасимюк М. З історії храму Преображення Господнього Тернопільсько-Бучацької єпархії м. Кременець [Електронний ресурс] / М. Герасимюк // Релігійнo-Інформаційна Служба України. – Режим доступу: https://risu.ua/z-istoriji-hramu-preobrazhennya-gospodnogo-ternopilsko-buchackoji-yeparhiji-m-kremenec_n29411. – Назва з екрану.

Ричков П. А. Товариство Ісуса в Україні : архітектурно-історична спадщина : монографія / П. А. Ричков. – Рівне : Формат А, 2021. – С. 242–257.

Шовчко В. Храм Преображення Господнього Кременця [Електронний ресурс] // Пам'ятки України: [сайт]. – Режим доступу: https://zabytki.in.ua/uk/1213/khram-preobrazhennya-gospodnogo-krementsya. – Назва з екрану.

 

 

Аптека-музей Фрідріхсона (1799)

м. Ковель, Волинська область

Аптека-музей Фрідріхсона – будинок старої аптеки в місті Ковель, збудований на межі XVIII та XIX століть. На будівлі розміщена табличка з назвою «Архітектурна пам’ятка місцевого значення, 1900 рік». Деякі історичні джерела вказують дату спорудження – 1799 рік.

В архітектурному відношенні будинок Г-подібний в плані, цегляний, кутовий. Кут будинку зрізаний і відсічений еркером, який завершується чотиригранним куполом. Будинок старої аптеки має безперечну архітектурну цінність і складає важливий елемент фонової забудови.

Відкрив аптеку провізор Фрідріхсон. Установа пережила Першу світову війну, революційні бурі, громадянську війну. Успішно працювала і в польські часи, і за німецької окупації. Династія Фрідріксонів утримувала аптеку аж до 1939 року. Проте з початком Другої світової війни та розподілом Польщі, у Ковель увійшли радянські війська. З приходом радянської влади аптека була націоналізована. Припускаємо, що родина Фрідріксонів емігрувала, так як і більшість видатних та знакових еліт міста. У повоєнний період установа зберегла своє цільове призначення і використовувалась, як аптека Клінгера (провізором був пан Клінгер). З часом була здійснена невелика перебудова, але практично свій первинний вигляд будівля зберегла. Послугами цієї аптеки не могли не користуватись Косачі, коли жили в селі Колодяжному (Ковельський район Волинська область). Аптеку відвідував також видатний український письменник, культурний діяч, сімейний лікар і приятель родини Косачів Модест Левицький, який у 1894 р. працював у Ковелі повітовим лікарем. Ймовірно, що бував у аптеці Андроник Лазарчук – самобутній художник-реаліст, один із засновників художньої освіти в Україні кінці ХІХ – першої третини ХХ ст., який у 1901–1904 рр. жив у Ковелі й працював у Ковельському міському училищі вчителем малювання, креслення і чистописання.

Наразі у будівлі аптеки Фрідріксона розміщується Ковельський міський культурно-просвітницький центр з галереєю мистецтв, а також аптека, у залі якої розміщенні музейні експонати фармації старої аптеки, які збереглися до нині.

Джерела:

Текст та ілюстрації взято:

Аптека Фрідріксона, Ковель [Електронний ресурс] // Inclusive Travels in Ukraine: доступність музеїв України: [сайт]. – Режим доступу: https://travels.in.ua/en-/object/4453/apteka-fridriksona. – Назва з екрану.

Миронюк А. Однією з культових будівель у Ковелі є аптека Фрідріксона / А. Миронюк [Електронний ресурс] // Ковель media: [сайт]. – Режим доступу: https://kovel.media/odniyeyu-z-kultovyh-budivel-u-koveli-ye-apteka-fridriksona/. – Назва з екрану.

      

Єзуїтський колегіум (ХVІІІ ст.)

м. Кременець, Кременецький район Тернопільська область

Єзуїтський колегіум (раніше Волинська гімназія, Кременецький ліцей) – комплекс пам’яток архітектури національного значення пізнього бароко, середина 18 ст.

Єзуїтський колегіум та костел у місті Кременець знаходиться у центрі міста, збудований у стилі бароко на кошти князів Вишневецьких для отців-єзуїтів упродовж 1731–1743 рр. за проектом архітекторів Павла Гижицького і відомого італійського архітектора Паоло Фонтана. Єзуїтський колегіум та костел св. Ігнатія Лойоли з келіями належать до найвизначніших пам’яток Кременця, вони домінують у архітектурі міста. У складі ансамблю переплітаються два архітектурні стилі – химерне бароко і витончене рококо, про що засвідчують численні фактурні прикраси на його фасаді; а також сходи, що прилягають до корпусу колегіуму. До складу комплексу належали монастирські келії, костел та два учбові корпуси, які прилягають до притвору костелу з північної та південної сторін. Єзуїтський колегіум функціонував до 1772 р. Після того, як західноукраїнські землі внаслідок першого поділу Польщі увійшли до складу австрійської імперії Габсбургів, у 1773 р. орден єзуїтів було скасовано. У 1805 р. у стінах колишнього колегіуму за ініціативою польських освітніх діячів Тадеуша Чацького та Гуго Коллонтая була відкрита славнозвісна Волинська (Кременецька) гімназія, яка в 1818–1831 рр. функціонувала у статусі Волинського ліцею. У Варшаві було придбано особисту бібліотеку польського короля Станіслава Августа Понятовського, деякі екземпляри якої датувалися періодом до 1500 р. Крім того, на пожертви благодійників у гімназії було облаштовано нумізматичний кабінет, колекцію мінералів і навіть строномічну обсерваторію. У цьому навчальному приміщенні функціонувала власна метеорологічна станція з мережею метеопунктів. Крім того, на початку XІX ст. архітектором-садівником Д. Міклером біля колегіуму було закладено парк з ботанічним садом площею 200 га. Сад зберігся і функціонує до сьогодні. У 1831 р. учні ліцею взяли участь у Польському повстанні проти Російської імперії, тому через два роки російський цар Микола І наказав ліквідувати цей навчальний заклад. У результаті славетну бібліотеку, а також колекцію картин і скульптур було конфісковано і передано імператорському університетові св. Володимира у м. Києві. У приміщенні ліцею розмістили православну духовну семінарію, яка діяла з 1834 по 1902 роки. Наступним було Волинське Віталіївське єпархіальне жіноче училище, яке існувало з 1881 року у приватних будинках, а з 1902 до 1920 року, після закриття семінарії, – у її приміщеннях. У 20-тих роках XX ст. місто опинилося під владою Польщі. З 27 травня 1920 року по вересень 1939 року в історичних корпусах колишнього єзуїтського колегіуму, Волинської гімназії та Волинського ліцею діяв їх новий освітянський спадкоємець – Кременецький ліцей, який маючи багатофункціональну навчально-виробничу структуру, став помітним явищем у соціально-культурному житті краю. У 1940 р. було започатковано Кременецький державний учительський інститут. Учительський інститут діяв до початку окупації Кременця фашистськими військами. Його роботу було відновлено після звільнення міста. У 1950 р. учительський інститут реорганізовано в педагогічний з тими ж факультетами, лише було відкрито факультет фізичного виховання, але ліквідовано історичний факультет. У 1969 р. інститут переведено до Тернополя, де на сьогодні він функціонує в статусі Національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, а в його навчальних корпусах відкрито Кременецьке педагогічне училище, якому в 1989 р. було присвоєне ім’я Тараса Шевченка. 5 червня 1991 р. освітянську естафету від педагогічного училища прийняв педагогічний коледж, який проіснував до 26 липня 2002 р., коли на його базі було утворено гуманітарно-педагогічний інститут. 6 березня 2012 року 43-я сесія Тернопільської обласної ради п’ятого скликання прийняла рішення щодо зміни типу та перейменування Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка в Кременецьку обласну гуманітарно-педагогічну академію ім. Тараса Шевченка. Офіційна частина процесу реорганізації інституту шляхом перетворення його в академію завершилася 18 листопада 2014 року – день реєстрації Статуту академії.

Споруди Колегіуму Єзуїтів у Кременеці нині поділені між різними установами, а костел використовується релігійною громадою УПЦ КП. Завдяки оригінальності архітектурних форм, вигідному розміщенню на схилі перед центральною площею, навпроти комплексу Францисканського монастиря навчальні корпуси разом з костелом домінують серед інших споруд міста. Об’єкт взято під охорону на основі постанови Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 р. № 970. Знаходиться на балансі Кременецько-Почаївського ДІАЗу. Використовується для навчально-виховних закладів, службових приміщень.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Ричков П. А. Товариство Ісуса в Україні : архітектурно-історична спадщина : монографія / П. А. Ричков. – Рівне : Формат А, 2021. – C. 242–257.

Єзуїтський колегіум (монастир, м.Кременець, Тернопільська обл.): карта, фото, опис [Електронний ресурс] // Дримба: [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1032648-yezuyitskyy-kolehium-monastyr-kremenets-ternopilska. – Назва з екрану.

Кременець. І знову єзуїти [Електронний ресурс] // Україна Інкогніта: [сайт]. – Режим доступу: https://ukrainaincognita.com/ternopilska-oblast/kremenetskyi-raion/kremenets/kremenets-i-znovu-ezuity. – Назва з екрану.

Пам’ятки історії краю Кременецького [Електронний ресурс] // Бібліотека ім. Юліуша Словацького: [сайт]. – Режим доступу: http://bibliokrem1.blogspot.com/p/blog-page_89.html. – Назва з екрану.

 

Свято-Миколаївський собор (1606)

м. Кременець, Тернопільска область

Свято-Миколаївський собор (раніше Францисканський монастир) – пам’ятка архітектури національного значення, заснований 1606 р. єпископом Марціном Шишковським при дерев’яному парафіяльному костелі Успіння Діви Марії, фундований 1538 р. королевою Польщі Боною Сфорцею.

У ХVІ ст. у м. Кременець збудували дерев’яний парафіяльний костел Успіння Пресвятої Богородиці, при якому католицький єпископ М. Шишковський вирішив заснувати монастир. Достеменно не відомо чи орден францисканців запросив у Кременець луцький біскуп Марцін Шишковський, чи ні, але ченці даного ордену отримали цей костел у своє розпорядження. У місті спочатку функціонував дерев’яний монастирський комплекс, який був збудований у 1538 р. Пізніше, вже у першій половині XVІІ ст. на кошти меценатів української шляхти було змуровано костел і двоповерховий чернечий корпус, у якому оселилися монахи-францисканці, які вирішили відділитися від міста за допомогою цегляної стіни і ровом з підйомним мостом перед надбрамною вежею. Францисканський монастир був зведений у 1606 р. у стилі бароко для ченців монашого ордену францисканців у самому центрі міста, біля підніжжя гори Бона з Кременецьким замком, навпроти колегіуму єзуїтів. У період національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, у середині XVІІ ст. обитель була зруйнована, проте згодом її відновили і навіть доповнили новими прибудовами, серед яких – бокові нефи і притвор. У XVІІІ ст. звели двох'ярусну дзвіницю у стилі пізнього бароко. У XІX ст. костел чернечого ордену францисканців вважався головною сакральною спорудою у Кременці, на той час їхня парафія охоплювала місто Кременець і кілька десятків навколишніх сіл. За наказом російського царя Миколи І після поразки Польського повстання у 1830–1831 р. монастир припинив своє існування. Його територію і всі споруди передали православній громаді Московського патріархату, яка здійснила у храмі реконструкцію, тож костел у грудні 1832 р. переосвятили у православний Свято-Миколаївський собор, який функціонує під цим титулом і на сьогодні. Наприкінці XІX ст. у храмі нараховувалося два престоли – св. Миколая і св. Онуфрія, у цій святині також знаходилася чудотворна ікона Божої Матері та св. Миколая зі знищеного пожежею у 1802 р. дерев'яного храму. У свій час у північній частині нинішнього Свято-Миколаївського собору у боковому вівтарі св. Онуфрія відправляли богослужіння священики драгунського полку, що перебував на той час у м. Кременці. На згадку про ці події тут збереглася цікава рельєфна ікона св. Онуфрія, яка розміщена на північній стіні. У інтер'єрі собору знаходиться старовинний іконостас і витончені художні роботи різьбярів. До північного фасаду сакральної споруди прилягає житловий корпус келій, кам'яний двоповерховий будинок, що нагадує літеру «Г». Крім того, з правого боку до головного нефа прибудована накрита каплиця, яка є найдавнішою частиною церкви, оскільки була зведена ще у 1539 р. на кошти польської королеви Бони Сфорци.

До наших днів з ансамблю францисканського монастиря зберігся монастирський корпус, двох'ярусна дзвіниця у стилі пізнього бароко, а також фрагменти мурів огорожі з нішами, у яких були зображення євангельських сцен. Безпосередньо перед собором розміщена колишня площа Ринок, на якій у 30-тих роках минулого століття розбили сквер, а у 80-тих роках на його місці побудували Меморіал Слави, де знайшли вічний спокій воїни, що загинули під час Другої світової війни. Колишній Францисканський монастир Кременеці функціонує за своїм призначенням як православний, разом із Свято-Миколаївським собором входить до складу Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.

Джерела: 

Головатюк О. Кременець – місто церков і соборів: Собор Святого Миколая: історичні факти [Електронний ресурс] / О. Головатюк // Kremenets.City : [сайт]. – Режим доступу: https://kremenets.city/articles/256864/kremenec-misto-cerkov-i-soboriv-sobor-svyatogo-mikolaya-istorichni-fakti. – Назва з екрану.

Францисканський монастир та костел (м.Кременець, Тернопільська обл.): карта, фото, опис [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1032630-frantsyskanskyy-monastyr-kremenets-ternopilska. – Назва з екрану.

      

Кременецький замок (13 ст.)

м. Кременець, Тернопільска область

Кременецький замок (Замкова гора Бона) – фортифікаційна оборонна споруда в м. Кременець Тернопільської області. Побудований на стрімкій горі Бона з каменю та вапняку. Один з найпотужніших природних укріплень України всіх часів.

Як укріплене городище, Кременець існував вже у 1064 році, коли на нього напали передові війська князя Болеслава II Сміливого. Але у літописах згадки про нього з’явилися трохи пізніше. На початку ХІІІ ст. на Замковій горі, яка має висоту 400 м. над рівнем моря, з каменя та вапна було побудовано Кременецький замок. На той момент він вражав своєю величчю та неприступністю. Він зміг встояти перед нападом угорської армії короля Андраша II у 1226 році. Потім він легко вистояв перед татаро-монгольским наступом хана Батия у 1240–1241 рр., а пізніше у 1246 р. знов витримав напад татарського війська, вже під керівництвом хана Куремси. Але як би сильно не захищав замок своїх жителів від нападників, перед своїми захисниками він таки не встояв. У 1261 році волинський князь Василько Романович підписав мирну угоду з татарським ханом Бурундаєм, за якою багато слов’янських укріплень мали бути розібрані. З 1288 р. на Волині почав правити князь Мстислав Данилович. З його ініціативи замок в Кременці почали відроджувати. Будувався вже не той замок, залишки якого зараз можна побачити на Замковій горі. Він будувався не один рік. Висота стін досягала 8 м., а їх товщина близько 2 м. Кам’яна двоповерхова вежа з отвором у вигляді арки слугувала центральним входом до замку. А велика триповерхова вежа була збудована для кращого обзору місцевості і контролю прилеглих територій. У XIV та XV ст. правління замку весь час змінювалось. За цей час за нього постійно йшла боротьба між волинськими, польськими, литовськими та угорськими князями. У 1396 р. нарешті Кременецький замок відновили, привели до бойової готовності, тоді тут правив литовський князь Вітовт. В 1535 р. замком стала правити дружина великого литовського князя Сигізмунда І – Бона Сфорца Арагонська. За її правління замок заграв новими барвами. Тут звелися нові фортифікаційні споруди, оборонні вежі та два підйомні мости. Після смерті княгині, замок перейшов до її сина Сигізмунда ІІ Августа. У 1569 р. він разом з польським королівством укладає союз – Люблінську унію, після чого замок входить до складу новоутвореної держави Речі Посполитої. У 1648 р. почалась Українська національна революція, причинами якої було відродження прав і свобод українського народу, яким всі ці роки заважало керівництво Речі Посполитої. Вже восени цього року військом Максима Кривоноса замок було відбито у поляків. Штурм замку продовжувався близько шести тижнів і за цей час його було майже зруйновано. Більше його не відбудовували. До наших днів збереглися лише двоповерхова вежа з аркою, оборонні мури, частина палацу і вежа.

На поч. 70-х рр. XX ст. в ході археологічних пошуків було вивчено підземний хід з гори Бона, вихід якого знаходився біля в’їзної брами з правої сторони на відстані 70-ти метрів. Він вів до приміщення лікарні на вул. Шумській. Старожили свідчать, що цей хід використовували пожежники в XIX–XX ст. для швидкого спуску з гори. У 1939 р.(за іншими відомостями в період радянсько-німецької війни) під час німецького бомбардування цей хід було завалено. Збережені сьогодні руїни мають овальну форму, витягнуту зі сходу на захід. У деяких місцях стіни стерті до фундаментів, в інших – залишилися на повну висоту. Збереглася квадратна у плані двоярусна вежа  з арковими готичними воротами, над якими є два отвори – прямокутний і невеликий круглий. У західному куті замку залишилися сліди квадратної вежі. 

Джерела:

Гуцал П. З. Кременецький замок [Електронний ресурс] / П. З. Гуцал // Енциклопедія історії України : Т. 5: Кон - Кю. : [сайт]. – Режим доступу: https://is.gd/A0GUY8. – Назва з екрану.

Кременецький замок [Електронний ресурс] // Тернопільська обласна бібліотека для молоді : [сайт]. – Режим доступу: https://tobm.org.ua/kremeneczkyj-zamok/. – Назва з екрану.

Мельниченко М. Кременець. Фортеця на замковій горі [Електронний ресурс] / М. Мельниченко // Анга тревел : [сайт]. – Режим доступу: https://anga.ua/pages/about/history.html. – Назва з екрану.

    

Клеванський замок (1475)

смт. Клевань, Рівненська область

Клеванський замок – одна із найстаріших пам'яток архітектури Рівненщини, яка датується XV століттям. Входить до переліку ста чудесних замків і фортець України.

Клевань вперше згадується в письмових джерелах 1458 р., як володіння князя Михайла Васильовича Чарторийського. У 1446 р. Великий князь Литовський Свидригайло віддав ці землі засновнику магнатського роду Михайлу Чарторийському. Згадки ж про місцеву фортецю вперше зустрічаються в документах 1475 р. В 1495 р. луцький староста, князь Федір Михайлович Чарторийський добудував наявну фортецю, оточив її кам'яними стінами та глибоким ровом, вода до якого бралася з р. Стубли. Було споруджено дві муровані п’ятикутні вежі, так звані «пун тоне». Перша вежа контролювала підходи до замку з боку річки, а друга – в’їзну браму. Обидві башти збережені. Товщина їх стін подекуди досягала до 3,8 м. Існувала ще й третя вежа, але вона була з дерева та не дійшла до наших днів. Остаточно будівництво замку закінчилось в 1561 р. Науковці віднайшли опис замку за 1605 р. За ним головну оборонну роль відігравала західна вежа з міцним кам'яним бастіоном. Тоді як східна вежа використовувалася як арсенал (цейхгауз). З огляду на віддаленість від кордонів Речі Посполитої Клеванський замок швидко втрачав своє оборонне значення. Юрій Чарторийський перестав тут жити і влаштував в замку госпіталь. А вже в 1632 р. його віддали єзуїтам, які утворили тут свою колегію. Вони були господарями споруди аж до 1773 р., коли за наказом австрійського імператора Йосипа було конфісковано все майно єзуїтів. Після цього до початку ХІХ ст. замок пустував. У 1817 р. князь Костянтин Чарторийський перебудував замок та відкрив у ньому польську гімназію. Було розібрано східний мур, а на місці якого побудовано два флігелі гімназії. Втім в 1831 р. після польського повстання російське самодержавство ліквідувало цю гімназію. Причина була в активній участі гімназистів в цьому повстанні. У 1832 р. тут з'явилося училище, однак в 1834 р. його перевели до м. Луцьк. Пізніше місцеву гімназію з м. Луцьк перевели знову до Клеванського замку. Але це було ненадовго. В 1836 р. за проханням князя Любомирського гімназію перевели до м. Рівне. Тоді ж замок знову став пусткою. В 1842 р. його все ж купило удільне відомство. У 1878 р. тут розмістилося духовне училище, переведене з Дерманя, яке існувало до 1915 р. Під час Першої Світової війни замок сильно постраждав. В 1916–1917 рр. тут перебував ветеринарний евакуаційний пункт 11 армії Південно-Західного фронту. У 1918–1925 рр. пусті приміщення замку зайняли люди, які втратили свої домівки під час військових дій. З 1925–1935 рр. тут функціонує семикласна школа. Проте в 1935 р. школу перекидають у новозбудоване приміщення, а в замку розміщують школу-інтернат для дітей-сиріт. З 1939 по 1953 роки тут в різні часи розміщувалися і загони НКВС, і каральні органи німецької окупаційної влади.  А з 1953 по 1988 рр. розмішувалися в різні роки школа механізації (пізніше вона стала сільським професійно технічним училищем № 3) та лікувально-трудовий профілакторій. З 1988 р. приміщення замку ніким не використовується. Нині він активно продовжує руйнуватися. До нашого часу дійшли дві напівзруйновані башти, з яких краще збережена східна, цегляний віадук над ровом, будівлі колишнього духовного училища, що мають два та три поверхи.

Джерела:

Калько С. Реквієм за давнім замком, або Сумна доля Клеванської твердині [Електронний ресурс] / С. Калько // Фотографії Старого Львова : [сайт]. – Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/rekviiem-za-davnim-zamkom-abo-sumna-dolia-klevanskoi-tverdyni/. – Назва з екрану.

Клеванський замок [Електронний ресурс] // КолоКрай : [сайт]. – Режим доступу: https://kolokray.com/uk/f/klevanskiy-zamok.html. – Назва з екрану.

Клеванський замок [Електронний ресурс] // Рівненщина : [сайт]. – Режим доступу: https://rivne.travel/locations/klevanskij-zamok. – Назва з екрану.

     

Тараканівський форт (1885)

с. Тараканів, Рівненська область

Тараканівський форт (Дубенський форт, Форт-застава Дубно, Нова Дубенська фортеця) – оборонна споруда, пам’ятка історії та архітектури XIX століття. Тараканівський форт розташований поруч із селом Тараканів, звідси його назва.

Будівництво форту було обумовлено військово-політичними подіями. У 1795 р. відбувся третій поділ Польщі. Українське Поділля увійшло до складу Російської імперії. Від Австрії Росія була відокремлена кордоном по лінії Збараж – Броди – Берестечко – Сокаль. Необхідно було зміцнити цей західний кордон. Російський уряд вирішує створити нові оборонні укріплення. Їх розробкою займався генерал-інженер Едуард Тотлебен (деякі автори проекту називають військового інженера-полковника Борисова). Дубенський форт, відомий у народі як Тараканівський форт, був побудований для захисту залізничної лінії Львів – Київ. Перші роботи розпочалися в 60-х роках XIX століття – підготовляли місце для майбутнього форту, робився насип. Спорудження стін і будівель відбувалося в 1885–1890 роках. В якості будівельних матеріалів використовувалися цегла та цемент. Будівництво Дубенської фортеці було завершено в 1890 р.

Тараканівський форт за формою нагадує ромб. Зовні його оточує широкий та глибокий рів із земляними валами, які укріплені потужними стінами. У центральній частині форту побудовано двоповерхову будівлю. Це казарма. Свого часу тут був штаб коменданта форту, а також складські, господарські та житлові приміщення артилерійської роти. По периметру Тараканівської фортеці розташовувалися безпечні каземати. Загальна кількість каземат на території Дубенського форту – 105. У казематах могло вільно поміститися близько 800 осіб. Каземати були оснащені опаленням, вентиляцією, водопроводом та каналізацією. Тараканівський форт буквально весь пронизаний численними підземними ходами та колодязями.

Перші випробування для форту припадають на роки Першої світової війни. У червні 1915 р. частини південно-західного російського фронту відійшли з форту після короткого бою, підірвавши кофри в рові, бункери на бойових позиціях та частину безпечних казематів. Влітку 1916 р. під час Брусиловського прориву російські частини вибили з цих укріплень частини 4-ї австрійської армії. В цих боях загинуло 200 австрійських солдатів, які поховані біля форту. 1920 р., під час Польсько-радянської війни, війська Будьонного не змогли сходу вибити поляків з форту, в боях брала участь військова авіація та бронепоїзд «Хоробрий». Гарнізон форту під командуванням В. Матчинського бився в оточенні, допоки мав припаси, після чого вдало здійснив прорив. Під час Другої світової війни форт мало використовувався. 1939 року польський гарнізон покинув споруду без бою. Про якісь військові події 1941 р. на форту не відомо, хоч у тих місцях відбувалася потужна Дубно-Бродівська танкова битва. Німецькі війська розташовувались на території форту, облаштувавши тут склади боєприпасів. У 1944 р. на території форту відбувся стрілецький бій. У роки радянської влади Дубенський форт хотіли пристосувати під склад для зберігання продуктів, але безуспішно з-за високої вологості. У 1965 р. Міністерство торгівлі УРСР зробило спробу обладнати на базі форту склад консервованої продукції. Були проведені роботи з розчистки казематів, виготовлені стелажі, двері, проведено освітлення, але надмірна вологість і випаровування не дали можливості зберігати продукти. Штаб Прикарпатського військового округу також зробив спробу обладнати склад автотракторних запчастин. Були проведені трудомісткі підготовчі роботи, але від ідеї відмовилися з тієї ж причини.

Джерела: 

Дудко Л. І. Тараканівський (Дубенський) форт (с.Тараканів, Рівненська обл.): карта, фото, опис [Електронний ресурс] / Л. І. Дудко // Дримба [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1034844-tarakanivskyy-dubenskyy-fort-tarakaniv. – Назва з екрану.

Тараканівський форт – місто привидів [Електронний ресурс] // Відвідай : [сайт]. – Режим доступу: https://vidviday.ua/blog/tarakanivskyj-fort-misto-pryvydiv/. – Назва з екрану.

Форт-застава Дубно [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія : [сайт]. – Режим доступу: https://is.gd/KQKlB7. – Назва з екрану.

     

Свято-Василівський собор (1190)

м. Овруч, Житомирська область

Свято-Василівський собор (Василівська церква) – православна святиня, відома з часів Київської Русі. Василівська церква являє собою п’ятибанну споруду. В основі лежить чотиристовпна конструкція з масивними стінами. Центральний купол увінчаний хрестом.

Василівська церква – один із найстаріших храмів на території України. Овруч був древлянским містом і називався в часи Київської Русі Вручий. Будівництво Василівської церкви зумовлено історичними подіями. Це була епоха міжусобних воєн в Київській Русі, коли брат йшов на брата. Під Вручим у 977 році були розбиті війська древлянського князя Олега Святославовича старшим братом Ярополком. Побачивши, що битва програна, Олег спробував сховатися в стінах міста, але зірвався з моста у рів і загинув. Про ці події йде мова в «Повісті временних літ». На згадку про загиблого Олега за наказом князя Володимира був побудований дерев'яний собор Святого Василя Великого, який у 1190 році замінили новим кам'яним, вже з ініціативи та при фінансуванні князя Рюрика Ростиславовича. Керувати будівництвом був запрошений відомий у той час зодчий Петро Милонєг. У період кровопролитних воєн собор Святого Василя, як і більшість старовинних православних храмів, не міг залишитися неушкодженим. Василівська церква в Овручі була двічі зруйнована під час татарських набігів у 1240 і 1299 роках, а в 1321 році постраждала від вторгнення в Овруч литовців. На місці зруйнованого храму щоразу зводили новий. Ні пожежа, ні війни XVII століття не могли повністю стерти з лиця землі православну святиню. Загроза зникнення нависла над нею в 1842 р., коли впало склепіння. Це не дивно – на той час дерев'яна будівля храму сильно постаріла і була закрита для відвідувань. Від церкви Святого Василя тоді практично нічого не залишилося, крім вівтарної східній частині та частини північної стіни з аркою перед входом у вівтар. Було організовано збір коштів на відновлення храму. Відновлювальні роботи тривали з 1907–1909 роки. За основу був узятий проект п'ятиверхої церкви, запропонований випускником художнього училища Імператорської Академії мистецтв Олексієм Щусєвим – тоді ще нікому не відомим архітектором. Проект настільки всім сподобався, що О. Щусєва стали називати засновником неоруського стилю, а після реставрації Василівської церкви він був удостоєний звання академіка архітектури. В основі реставраційних робіт лежав принцип максимально зберегти всі вцілілі стародавні споруди та деталі, аж до того, що кожну цеглинку пронумерували і поклали у нову кладку. Були також збережені фрагменти стародавніх фресок. Розписом нового храму займався художник Олександр Блазнов. Разом із відновленням церкви Святого Василя побудували і жіночий Свято-Василівський монастир. Було збудовано двоповерховий корпус келій жіночого монастиря, трапезну та дзвіницю. 3 вересня 1911 р. на освяченні Василівської церкви був присутній сам імператор Микола II. Наприкінці 20-х – початку 30-х років XX століття жіночий монастир і Василівська церква були закриті. Функціонувати Свято-Василівський монастир почав у 1941 р. У 1947 р. парафіяльна громада повернула монастирю Василівську церкву. У 1958 р. черниць знову вигнали з монастиря. У чернечій обителі розмістили лікарню, а пізніше – професійно-технічне училище. Лише в 60-70-х роках церква і монастир були визнані архітектурними пам'ятками та реставровані. З цього часу православні святині перебувають під захистом держави. Василівська церква і Свято-Василівський монастир нині є діючими.

Джерела: 

Василівська церква в Овручі [Електронний ресурс] // Визначні пам’ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://viznachni-pam-yatki-ukrajini.webnode.com.ua/zhitomir/vasilivska-tserkva-v-ovruchi/. – Назва з екрану.

Михайлишин О. Л. Місто і храм: церква св. Василія і міське середовище Овруча [Електронний ресурс] / О. Л. Михайлишин // Овруч.інфо : [сайт]. – Режим доступу : https://is.gd/JgVCi7. – Назва з екрану.

Якимчук М. Ф. Овруцький Свято-Василіївський жіночий монастир [Електронний ресурс] / М. Ф. Якимчук // Енциклопедія Сучасної України : [сайт]. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-75150. – Назва з екрану.

   

Монастир Босих Кармелітів (1627)

м. Бердичів, Житомирська область

Монастир Босих Кармелітів – католицький монастир XVII століття, головна і найвідоміша пам’ятка архітектури міста Бердичева. Зведений у стилі барокової архітектури у поєднанні з оборонними спорудами.

Заснував Кармелітський монастир Януш Тишкевич – видатний політичний діяч Речі Посполитої, він обіймав різні посади, в тому числі мав повноваження воєводи київського. Будучи ревним католиком, Я. Тишкевич не скупився на щедрі пожертви монастирям та церквам. Він брав участь у Цецорській битві (1620) – бився проти військ Османської імперії в Молдавії. Поляки були повністю розбиті турками. Януш Тишкевич потрапив у полон. Йому вдалося звільнитися. На згадку про благополучне повернення Тишкевич, тодішній власник Бердичева, заснував в 1627 р. на березі бердичівської річки Гнилоп'ять католицький монастир Ордену Босих Кармелітів. У 1630 р. він повністю передав укріплений замок у володіння ордену для розміщення тут кляштора та монастирського господарства. Кармеліти побудували кілька будинків, у тому числі Маріїнський костел. У 1642 році Монастир Босих Кармелітів було урочисто відкрито. На честь цієї знаменної події Януш Тишкевич подарував новому костелу старовинну ікону Божої Матері, яка здавна вшановувалася його родом. У 1648 р. за часів визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького, кляштор був захоплений повстанськими військами та серйозно пошкоджений. Кармеліти, покидаючи Бердичів, вивезли до Львова ікону Пресвятої Діви Марії, тим самим врятували її від знищення. У 1663 р. бердичівські кармеліти після багаторічного вигнання, нарешті, повернулися на свою землю для відновлення храму. Коли вони відбудували понищений монастир, у 1684 р. їх вигнали силою спадкоємці Януша Тишкевича. У 1717 р. за допомогою вищої судової інстанції – Коронного (Люблінського) трибуналу кармеліти повернули собі право власності на монастир. Після 73-х річної відсутності в храм повернулася ікона Божої Матері. Кармеліти провели масштабні реставраційні роботи. Для посилення захисту монастир обладнали важкою артилерією та розмістили тут військовий гарнізон. У результаті всіх нововведень монастир Босих Кармелітів перетворився на справжній військовий форпост. Через шість років після цього кармеліти почали будівництво нового костелу над старим. Цей костел став справжнім витвором мистецтва. Він був виконаний у стилі бароко, щедро прикрашений різьбленням, ліпниною та позолотою. Поступово Монастир Босих Кармелітів стає серцем релігійного життя Правобережжя, а також важливим культурним центром. Тут розміщувалася друкарня, яка видавала величезну кількість книг і бібліотека, де зберігалися древні рукописи та унікальні видання. При монастирі також діяла школа. В 1866 р. зусиллями російського уряду монастир Босих Кармелітів було закрито. У роки радянської влади тут розміщувався музей. Напередодні Другої Світової війни 1941 р., монастир постраждав від пожежі, в результаті якої, ймовірно, була знищена головна святиня храму – ікона Божої Матері. У 1991 р. монастир Босих Кармелітів було передано Римсько-Католицькій церкві в Україні. Освячення копії ікони Божої Матері, відбулося у 1998 р. Папою Римським Іоанном Павлом II. На території костелу в даний час діє Бердичівський історичний музей.

Джерела: 

Маленкова Р. Бердичів. Кляштор Босих Кармелітів [Електронний ресурс] / Р. Маленкова, С. Щербія // Україна Інкогніта : [сайт]. – Режим доступу: https://ukrainaincognita.com/zhytomyrska-oblast/berdychivskyi-raion/berdychiv/berdychiv-klyashtor-bosykh-karmelitiv. – Назва з екрану.

Монастир Кармелітів Босих (м. Бердичів) [Електронний ресурс] // Вандрівка: ваш путівник Україною : [сайт]. – Режим доступу: https://vandrivka.com.ua/monastyr-karmelitiv-bosyh-m-berdychiv/. – Назва з екрану.

           

Колегіальний костел Святої Трійці (1635)

селище Олика, Волинська область

Колегіальний костел Святої Трійці (костел Пресвятої Трійці, Троїцький костел) – римо-католицький парафіяльний костел, памʼятка архітектури національного значення.

Колегіальний костел Пресвятої Трійці, розташований у селищі Олика, один із найкрасивіших у цій місцевості, а у свій час вважався чи не найвитонченішим у цілій Польщі. Першу дерев’яну церкву на цьому місці було збудовано у 1588 р. за сприяння князя Станіслава Радзивілла – І-го олицького ордината та великого маршалка литовського. У 1635 р. за кошти князя Альбрехта Станіслава Радзивілла було розпочато будівництво нового костелу,  за взірцем відомого римського храму Іль-Джезу. Споруда виконана за проектом італійських архітекторів Бенедетто Моллі та Джованні Маліверно. Будівельними роботами керував Р. Берфка разом з архітекторами Садовським та Марковичем. У 1640 р. єпископ Анджей Гембіцький освятив сакральну споруду. Костел зведено у вигляді тринавової базиліки з широкою центральною навою, внизу були розміщені каплиці, а у верхній частині над притвором – зведені хори. У підземній частині храму знаходилася крипта з усипальницею роду князів Радзивіллів, а навколишня територія була огороджена захисною стіною з кутовими вежами-каплицями. У 60-х роках XX ст. північно-західну башту і частину стіни зруйнували, до наших днів збереглася лише північно-східна вежа. Тильна сторона костелу доповнена могутньою 16-метровою цегляною дзвіницею стінового типу з чотирма прорізами для дзвонів. На фасаді костелу розміщувалися скульптури святих: Петра, Павла, Станіслава і Войцеха, які розташовано у два ряди: дві зверху і дві знизу. Скульптури і різьбу виконав львівський скульптор Мельхіор Ампелі. Фасад прикрашено фронтоном, на якому міститься барельєф «Коронація Пресвятої Діви Марії», де Божа Матір зображена в повний зріст серед хмар і стоїть на півмісяці. Барельєф із зображенням Бога Отця створено у напівкруглому фронтоні. По краях фасаду розміщені дві невеликі башточки-дзвіниці, у основі яких знаходяться годинники, зараз недіючі.

Багато декороване внутрішнє приміщення храму двічі обікрали: вивезли всі цінності, серед яких також були ікони XVІ ст. У Львівській галереї мистецтв зберігаються шість великих мальовничих полотен, які були привезені з цього храму. Костел функціонував до 1945 року. Відтоді і до початку 90-х років ХХ століття храм був зачинений і поступово занепадав. З 2013 р. розпочалося повернення його до життя зусиллями польського Фонду культурної спадщини та місцевої парафії. Колегіальний Троїцький костел належить римо-католицькій громаді, є визначною пам’яткою архітектури України і знаходиться під охороною держави. Нині в костелі відбуваються меси та богослужіння з нагоди великих релігійних свят.

Джерела:

Колегіальний костел святої Трійці [Електронний ресурс] // Екокультурний туристичний маршрут «Поліська Січ» : [сайт]. – Режим доступу: https://way.rv.ua/location.html?l=13. – Назва з екрану.

Костел Пресвятої Трійці (колегіата, с.м.т. Олика, Волинська обл.): карта, фото, опис [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1034950-kostel-triytsi-kolehiata-olyka. – Назва з екрану.