Фотоколекція

Церква святого Георгія (1700)

м. Дубно, Рівненська область

Церква святого Георгія, 1700 р. та дзвіниця, 1869 р. Існує інформація про точну дату завершення будівництва церкви — 22 липня 1700 р. Тризрубний, одноверхий храм з рівновисокими зрубами. Планувальне вирішення складається з наближених до квадрату бабинця, нави та абсиди. Над навою влаштований відносно невисокий восьмерик підбанника з двома фігурними вікнами з південної та північної сторін. Підбанник накрито восьмигранним пониженим куполом, що завершується світловим ліхтарем з чотирма віконцями та маківкою грушовидної форми. Над бабинцем та абсидою влаштовані дахи у вигляді двох восьмигранних куполів із декоративними маківками. Зовнішні стіни опоряджені вертикальними дошками з нащільниками. В кін. ХХ — на поч. ХХІ ст. до давніших прибудов ризниці та притвору додалися додаткові приміщення вздовж північного фасаду, що відчутно деформувало цілісний архітектурний образ храму. Дзвіниця двоярусна по типу «четверик на четверику», завершується високим наметовим дахом з цибулястою маківкою. Зовнішні стіни опоряджені горизонтальними дошками, підкреслені карнизами та кутовими пілястрами. Декоративні обрамлення мають також дверні та віконні отвори.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 41.

Свято-Юріївська церква 1700 р. [Електронний ресурс] // Дубенська міська рада : [сайт]. – Режим доступу: https://dubno-adm.gov.ua/pro-misto/arkhitekturna-spadshchina/svjato-jurijivska-cerkva-khvii-khviii-st-okhor-no1494-n1-rv.html. – Назва з екрана.

Дубно [Електронний ресурс] // Дерев'яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/dubno.html. – Назва з екрана.

Замок князів Острозьких (XVI ст.)

м. Старокостянтинів, Хмельницька область

Замок князів Острозьких (замок князя Василя-Костянтина Острозького) – пам’ятка архітектури національного значення, резиденція князів Острозьких XVI століття.

Цей унікальний замок був споруджений одночасно з містом в стислі терміни через відсутність оборонних споруд на території. Князь Острозький обрав це місце з метою зміцнити кордони зі сходу через постійні напади кримських татар. Мурований замок для захисту краю від татарських нападів був заснований у 1561–1571 р. князем Василем-Костянтином Костянтиновичем Острозьким на місці колишнього с. Колищенці, купленого князем. Замок розбудовувався одночасно з новим містом, яке князь назвав іменем свого батька. Розташований він у рівнинній заболоченій місцевості на мисі, утвореному злиттям річок Случ і Ікопоть. До складу збереженого донині комплексу замкових споруд входять: палац з оборонною баштою на південному заході і замковою церквою на сході, дзвіниця, в’їзна брама, розташована на північ від палацу, з оборонними мурами, що частково збереглися; вони йдуть до оборонної башти, а від неї далі на південний схід, вздовж р. Случ. З боку міста територію замку відмежовував заповнений водою рів, через який було влаштовано звідний міст.

Комплекс князівської резиденції сформувався в два етапи. Насамперед у 1561–1571 рр. збудували оборонну башту з палацовим корпусом, прилеглим з заходу й домовою церквою на сході, яка з’єднувалася з палацовим корпусом переходом на рівні хорів. На початку XVII ст. (за деякими джерелами – в 1636 р.) зведено існуючий зараз об’єм між церквою і палацовим корпусом, що заповнив простір до південного замкового муру таким чином, що він став південним фасадом палацу. Двох'ярусна оборонна башта, включена в комплекс князівської резиденції, є головним композиційним акцентом укріплень на південному заході. Разом з палацовим корпусом вона створила зручний фронт обстрілу. Її монументальність, зумовлена наявністю глибоких гарматних амбразур і бійниць, контрастує з ренесансним завершенням у вигляді аттика складної конфігурації. Палацовий корпус двоповерховий, прямокутний у плані, з виступаючим у бік річки ризалітом. Під усім корпусом є глибокі підвали з криницями-камерами, що ведуть до річки. Замкова церква зального типу, з однією вівтарною апсидою, відігравала важливу оборонну роль. Вона має товсті стіни, вузькі стрілчастої форми вікна в глибоких нішах та монументальну баштоподібну прибудову з півдня. Барокова маківка і фронтон над входом, як і два контрфорси результат реконструкції, проведеної у XVII ст.

Протягом свого існування замок ніколи не був завоюваний татарами, хоча у 1648 році війська Богдана Хмельницького захопили фортецю. На жаль, через часту зміну власників наприкінці ХVІІІ століття Старокостянтинівський замок був у занепаді. У часи дворянсько-російського господарювання ця оборонна споруда використовувалася під адміністративні установи. За радянської влади, у 1929 році, замок, як видатну пам’ятку культури доби феодалізму на Волині, було визнано історико-культурним заповідником республіканського значення. Перед другою світовою війною споруди було відремонтовано і відчинено музей. Під час гітлерівської окупації в приміщенні замку розмістили казарми для німецьких солдат. Після війни роботу музею було відновлено, проте, у 1954 році діяльність історичного заповідника та краєзнавчого музею зупинено. Фонди музею, рідкісні книги передали до інших музеїв України. Понад чотири тисячі експонатів перевезли до Могилів-Подільського, Острога, Чернівців та інших міст, а в приміщеннях замку розмістилися господарські установи. Поступово ця архітектурна пам’ятка ХVІ століття піддавалася руйнації. На жаль, сьогодні із 15 будівель, з яких складався Старокостянтинівський замок, збереглися лише: кам’яний палац із церквою та баштою, в’їздна брама з баштою та частина кам’яної стіни від міста.

Від початку свого існування замок князів Острозьких використовували відповідно до історичних реалій, але саме історія використання його як музейної установи розпочинається з 20-х рр. XX ст. Ініціатором створення окремого заповідника на базі Старокостянтинівського замку був пам’яткоохоронець Володимир Іванович Кочубей. Постановою РНК УРСР від 15 січня 1929 р. замок князів Острозьких було оголошено Державним історико-культурним заповідником республіканського значення. На початку 30-х рр. ХХ ст. на другому поверсі палацу був створений районний історико-краєзнавчий музей – перший на Старокостянтинівщині. Тут проводилась науково-дослідна та культурно-освітня робота. До Другої світової війни в музеї діяли експозиції: природнича, козацької доби, роду Острозьких. Перед самою окупацією музей припинив свою діяльність. Під час окупації в замку знаходився німецький штаб, деякі приміщення були переобладнані під казарми. Одразу після звільнення міста, в 1944 р., музей знову почав діяти, директором якого була Валентина Ченцова. Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 14 травня 1954 р. № 650 і наказу Міністерства культури від 21 травня 1954 р. № 178, «Про впорядкування мережі музеїв системи Міністерства культури УРСР», було припинено діяльність заповідника в Старокостянтинові та краєзнавчого музею при ньому. На основі складених актів інвентар, обладнання, рідкісне бібліотечне зібрання (627 книг), більше 4-х тисяч експонатів, з яких близько 200 опудал птахів, було передано на збереження в інші музеї України. У приміщеннях замку до 80-х рр. розміщувались: спортивна школа, Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту, засолювальна база та ін. За ці часи замок дуже постраждав, почав руйнуватися. Уже під час незалежності України рішенням міської ради 2013 р. було створено історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів».

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Вечерський В. Місто Старокостянтинів. Замок князя Василя-Костянтина Острозького / В. Вечерський // Вечерський В. Фортеці й замки України / В. Вечерський. – Київ, 2011. – С. 323–326.

Замок князів Острозьких [Електронний ресурс] // INSIDE-UA : [сайт]. – Режим доступу: https://inside-ua.com/places/zamok-ostrozkykh-starokostiantyniv. – Назва з екрана.

Історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів» : [сайт]. – Режим доступу: https://zamokst.com.ua/. – Назва з екрана.

Шовчко В. Старокостянтинівський замок [Електронний ресурс] / В. Шовчко // Пам’ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://zabytki.in.ua/uk/2927/starokostyantinivskii-zamok. – Назва з екрана.

 

Новомалинський замок (XIV ст.)

с. Новомалин, Острозький район Рівненська область

Новомалинський замок (замок Сосновських) – руїни замку в селі Новомалин. Побудований XIV ст.

У 1392 р. Владислав Ягайло подарував замок, який знаходився в селі Новомалин князю Свидригайлові. В той час тут був невеликий замок. У XV столітті замок був перебудований в мурований, який розташовувався на невисокому пагорбі над р. Збитенка. Спочатку він був оточений ровом з водою. У плані був регулярним, мав п’ять наріжних п’ятигранних башт, з’єднаних мурами, в’їзну браму з північно-східного боку й міст через рів. Пізніше замок перейшов у власність панів Малинських, котрі в XVII ст. перебудували замок, спорудивши в ньому палац у барокових архітектурних формах. Наприкінці XVIII ст. власниками замку стали Сосновські, котрі перетворили його на одну з найкрасивіших магнатських резиденцій Волині. На початку ХІХ ст. Сосновські провели велику реконструкцію замку, перебудувавши його на палац в архітектурних формах романтизму.

У наші часи збереглися західна п’ятигранна двох’ярусна башта, напівзруйнована південна башта, між ними – невелика дільниця оборонного муру з бійницями. Збереглися й руїни колишнього палацу. Архітектурним акцентом комплексу є каплиця, перероблена у ХІХ ст. з північної башти замку. Палац розташований вздовж південно-східного фронту замку. Він прямокутний у плані, двоповерховий. Його зовнішня стіна була оборонною, з’єднувалася з замковими мурами. Всі перекриття на сьогодні зруйновані, лише в трьох камерах першого поверху збереглися хрестові склепіння. Товсті мури прорізані прямокутними вікнами. Палац має склепінчасті підвали в кількох рівнях.

Каплиця побудована в неоготичному стилі, її цокольна частина є залишком оборонної башти, об’єм якої виступає назовні за лінію оборонних мурів. У плані каплиця квадратова, внутрішній об’єм циліндричний. Фасади прорізані стрільчастими вікнами; поставлені на рогах високі круглі башточки нагадують готичні пінаклі. Інтер’єр каплиці був прикрашений різьбленням по мармуру, виконаним власником замку, професійним скульптором Томашем-Оскаром Сосновським (1810–1888) у середині ХІХ ст. Т.-О. Сосновський отримав фахову мистецьку освіту в Варшаві, Берліні й Римі. Він був учнем славнозвісного скульптора Б. Торвальдсена. З 1846 р. став професором Римської академії св. Луки. Він подовгу жив за кордоном, проте не поривав зв’язків з Волинню, часто сюди приїздив і виконував скульптурні роботи для місцевих костелів і монастирів. Він зібрав у замку велику кількість творів мистецтва. Тут були гобелени, старовинні меблі, посуд, картини, а в бібліотеці рідкісні стародруки та рукописні книги. Значна кількість скульптурних творів Т.-О. Сосновського, а також його мистецька колекція знаходяться в історичному музеї в Острозі.

Замковий комплекс зазнав руйнувань під час Другої світової війни, і з того часу лежить в руїнах. Він є пам’яткою архітектури національного значення. Інститут «Укрзахідпроектреставрація» у 1994 р. виконав дослідження і проект реставрації та пристосування замкового комплексу, який лишився нереалізованим.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Вечерський В. Село Новомалин Острозького р-ну. Замок Сосновських / В. Вечерський // Вечерський В. Фортеці й замки України / В. Вечерський. – Київ, 2011. – С. 428–431.

Шовчко В. Замок в Новомалині [Електронний ресурс] / В. Шовчко // Пам’ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://zabytki.in.ua/uk/1788/zamok-v-novomalini. – Назва з екрана.

Зимненський Святогірський Свято-Успенський монастир (ХІ ст.)

с. Зимне, Володимирський район, Волинська область

Зимненський Святогірський Свято-Успенський монастир – давній монастир ченців східного обряду, розташований у селі Зимному. Давніше – чоловічий, спочатку православний, згодом унійний; нині – жіночий монастир. Пам’ятка архітектури національного значення.

Комплекс належить до типу оборонних монастирів, що набули широкого поширення на землях Східної Європи в епоху пізнього середньовіччя. Розташований він за 5 км від м. Володимира-Во- линського - історичної столиці Волині. Стоїть на пагорбі, що круто обривається до заплави р. Луг, посідає вигідне в оборонному відношенні становище. Територія монастиря прямокутна в плані, оточена цегляними оборонними мурами з наріжними баштами. До складу монастирського комплексу входять Успенський собор, оборонні мури з брамами і наріжними баштами, надбрамна башта-дзвіниця з південного боку, трапезна з церквою. На північній терасі, що прилягає до собору та оборонних мурів, стоїть невеличка Троїцька церква. Поруч з нею у схилі пагорба – вхід у печери з підземною Варлаамівською церквою.

Виникнення монастиря відноситься до ХІ ст. Згідно з місцевою легендою монастир заснував сам Великий князь Київський Св. рівноапостольний Володимир. Проте перша документована згадка про нього зустрічається в 1458 р. Спершу всі споруди були дерев’яними. 3 1460-х рр. власники цих земель – князі Чарторийські будують у монастирі муровані храми й оборонні мури з баштами. Пізніше у всіх чотирьох оборонних мурах були влаштовані аркові брами.

Успенський собор з печерами побудовано в 1495 р., перебудовано у 1550 р. У 1682 р. монастир перейшов на Унію і після того поступово занепав. Унаслідок перебудов 1724 р. храм став схожим на католицький костел. Протягом 1860–1862 рр. справою поновлення храмів Зимненського монастиря переймався російський імператор Олександр II. У 1893 р. монастир було відновлено як православний жіночий. Реконструкція монастирського собору, зроблена в 1898–1900 рр., надала йому рис православного храму в неоросійській стилістиці. Собор входить у систему оборонних мурів монастиря. Він прямокутний у плані, тринавовий, з однією півкруглою в плані вівтарною апсидою, безбанний, перекритий склепіннями. З північного сходу прилягає двох’ярусна оборонна башта. Первісно вінчався чотирма наріжними оборонними баштами (за версією першого дослідника цієї пам’ятки Григорія Логвина), а нині п’ятьма банями, поставленими у середині 1990-х рр. З північного боку біля підніжжя земляної тераси в товщі підпірної стіни влаштовано вхід до печер у вигляді аркової галереї. У глибині печерного комплексу влаштовано Варлаамівську церкву – невелике прямокутне в плані приміщення з двома апсидами на сході і заході, перекрите зімкненим склепінням з квадратовим вентиляційним отвором. Оборонні мури з баштами, збудовані в XV–XVI ст., у плані мають форму неправильного чотирикутника, по кутах якого стояли чотиригранні башти, увінчані наметовими дахами. Південна стіна включає також проїзну башту-дзвіницю і круглу в плані башту. По верху стін був бруствер з бійницями й бойовим обходом.

Троїцька церква, збудована в 1465–1475 рр., стоїть поза межами монастирського двору, з зовнішнього боку оборонних мурів. Це одна з двох церков монастиря, яка з кін. XVIII ст. використовувалася як каплиця. Вона зазнала численних ремонтів, проте добре зберегла свої первісні форми, унікальні в українській архітектурі. Церква невелика, дводільна, безстовпна, з напівкруглою вівтарною апсидою. Нава й вівтар перекриті світловими банями.

Значні роботи з реконструкції монастиря проведено в 1899 р. за проектом архітектора М. Козлова. Тоді перебудовано дзвіницю, Успенську церкву, побудовано школу і підземну Варлаамівську церкву. Це не пройшло повз увагу знаменитої графині Прасковії Уварової, голови Московського археологічного товариства однієї з засновниць пам’яткоохоронної справи в Російській імперії. З властивою їй принциповістю вона зауважила необґрунтованість і шкідливість зробленого: «Нині монастир цей обернено на жіночий і новопризначені ігумені одна перед одною, бажаючи, очевидно, вислужитися перед якимось новим спрямуванням, що захопило нас останнім часом, будують, перебудовують, користуючись люб’язними порадами молодого архітектора (мається на увазі Микола Козлов), та тією безкарністю, яка взагалі панує для подібних робіт у нас на святій Русі, де, на біду, не виробилося розуміння того, що церкви, як і решта пам’яток старовини, належать державі і не можуть розкрадатись і перебудовуватися без завдання втрат історії країни, якій вони належать». Протягом радянської доби монастир зазнав руйнувань. У 1970–1990-х рр. монастирські оборонні мури з баштами, прилеглі до мурів корпуси, а також храми були відреставровані.

Зимненський Святогірський Свято-Успенський монастир є найстародавнішим і найбільшим у Західній Україні православним монастирем оборонного типу з деякими західноєвропейськими романо-готичними рисами в архітектурному устроєві. Нині це діючий жіночий православний монастир, пам’ятка архітектури національного значення.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Вечерський В. Село Зимне Володимир-Волинського р-ну. Зимненський Свято-Успенський монастир / В. Вечерський // Вечерський В. Фортеці й замки України / В. Вечерський. – Київ, 2011. – С. 403–407.

Зимненьский монастир : [сайт]. – Режим доступу: https://zymne.org.ua/. – Назва з екрана.

 

Собор Преображення Господнього Православної Церкви України (1731)

м. Кременець, Тернопільська область

Собор Преображення Господнього Православної Церкви України (раніше Базиліка Святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки або Костел оо. Єзуїтів) – сакральна споруда, домінанта комплексу монастиря оо. Єзуїтів у м. Кременець. Найвища будівля міста.

Трьохнефна споруда, з двома вежами, куполом, що має шість пілонів, а ще чотири підтримують баню. Висота всередині під куполом сягає 43 м., внутрішні розміри 50м. на 30м, загальна площа стін – 7000 м2. Основними прикрасами храму є карнизи, арки та пілястри. До будівлі собору, літерою «П», примикають двоповерхові корпуси колегіуму, на яких розміщені дві конусоподібні восьмигранні вежі. Перед фасадом розташована пишна балюстрада з багатьма декоративними вазами та кованою огорожею. Ансамбль собору вважається одним з кращих на Волині, зроблений у стилі пізнього українського бароко.

На рубежі XVI–XVII століть за ініціативи міського старости з магнатського роду Вишневецьких – Януша Антонія (1678–1741) – з’явився перший уніатський кам’яний костел в ім’я Святого Духа підпорядкований уніатському Володимирському єпископату. Його ж стараннями в місто у підніжжя Кременецьких гір в 1701 р. прибули перші єзуїтські ченці, які утворили при новому храмі братство. Зростання громади храму в самому серці міста навпроти стародавнього замку на вершині високої гори та посилення впливу Унії призвело до того, що в 1731 р. єзуїтським орденом за сприяння та активної фінансової підтримки все тієї ж сім’ї Вишневецьких був закладений новий величний костел на честь Всесвятого Духа, патрона і засновника «Товариства Ісуса» Ігнатія Лайоло і покровителя Польщі Станіслава Костки. Костел збудований архітектором Павлом Гіжицьким за проєктом архітектора Паоло Фонтана в стилі пізнього бароко першої половині XVIII століття. Перше призначення костелу було для монахів-єзуїтів. Впродовж десяти років (до 1753) до костелу було добудовано два корпуси, один з яких призначався для потреб монахів, а інший для школи. У 1750 р., ще до завершення будівництва, тут відчинив свої двері єзуїтський колегіум – навчальний заклад, що надавав молоді середню освіту. Основну частину коштів на будівництво храму і прилеглих споруд надали князі Януш та Михайло Вишневецькі. В центральному нефі собору до сьогоднішніх днів збереглися їх герби. У 1773 р., внаслідок розпуску Папою Римським ордену єзуїтів, монастир припинив своє існування, а корпуси перейшли у підпорядкування так званої Едукаційної комісії, що відповідала в Речі Посполитій за народну освіту, і невдовзі вона відкрила тут першу на Волині світську середню школу. У 1837 р. колишній костьол (на цей час уже закритий) вирішили перетворити в головний храм Волинської єпархії, і у 1840 р., після ремонту, тут відкрився кафедральний Преображенський собор. Але у зв'язку з переїздом архієрея на постійне проживання в губернське місто Житомир, у 1841 р. собор перетворився в семінарську Преображенську церкву. Коли у 1902 р. семінарію було перенесено в Житомир, споруди отримали в користування Волинське єпархіальне жіноче училище. За часи функціонування поєзуїтського костелу як православного храму в його інтер’єрі відбулися помітні зміни. Були ліквідовані католицькі вівтарі, орган, лавки та конфесіонали, забілено настінні розписи, невідповідні православним канонам. В 1930-і рр. за рахунок поновленого ліцею художник Терлецький відреставрував розписи на стінах однієї з каплиць. У головній наві також були розчищені фрески з гербами засновників князів Вишневецьких. Однак за часів радянської влади їх знову забілили. Храм, який є складовою частиною збудованого П. Гіжицьким комплексу, впродовж всієї історії (крім атеїстичного періоду) був невід’ємною частиною у виховному процесі молоді. В радянський час храм тривалий час пустував. Спочатку він був перетворений на склад зернових, а в 1950–1960 рр. з нього зробили студентський спортзал. У добу незалежної Української держави продовжилися планомірні роботи щодо реставрації цієї архітектурної пам'ятки. Фасади колишнього костелу в останні роки істотно поновлені, здійснені реставраційні роботи у внутрішньому храмовому просторі. При цьому були відкриті деякі з давніших фресок, зокрема й ті, що стосуються давньої історії Товариства Ісуса. В колишніх приміщеннях колегіуму наразі розміщується Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім. Т. Шевченка. Храм входить в комплекс споруд, які є пам’яткою архітектури національного значення №667-Н/1-4 – «Комлекс ліцею» і є складовою Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Герасимюк М. З історії храму Преображення Господнього Тернопільсько-Бучацької єпархії м. Кременець [Електронний ресурс] / М. Герасимюк // Релігійнo-Інформаційна Служба України : [сайт]. – Режим доступу: https://risu.ua/z-istoriji-hramu-preobrazhennya-gospodnogo-ternopilsko-buchackoji-yeparhiji-m-kremenec_n29411. – Назва з екрану.

Ричков П. А. Товариство Ісуса в Україні : архітектурно-історична спадщина : монографія / П. А. Ричков. – Рівне : Формат А, 2021. – С. 242–257.

Шовчко В. Храм Преображення Господнього Кременця [Електронний ресурс] // Пам'ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://zabytki.in.ua/uk/1213/khram-preobrazhennya-gospodnogo-krementsya. – Назва з екрана.

 

 

Аптека-музей Фрідріхсона (1799)

м. Ковель, Волинська область

Аптека-музей Фрідріхсона – будинок старої аптеки в місті Ковель, збудований на межі XVIII та XIX століть. На будівлі розміщена табличка з назвою «Архітектурна пам’ятка місцевого значення, 1900 рік». Деякі історичні джерела вказують дату спорудження – 1799 рік.

В архітектурному відношенні будинок Г-подібний в плані, цегляний, кутовий. Кут будинку зрізаний і відсічений еркером, який завершується чотиригранним куполом. Будинок старої аптеки має безперечну архітектурну цінність і складає важливий елемент фонової забудови.

Відкрив аптеку провізор Фрідріхсон. Установа пережила Першу світову війну, революційні бурі, громадянську війну. Успішно працювала і в польські часи, і за німецької окупації. Династія Фрідріксонів утримувала аптеку аж до 1939 року. Проте з початком Другої світової війни та розподілом Польщі, у Ковель увійшли радянські війська. З приходом радянської влади аптека була націоналізована. Припускаємо, що родина Фрідріксонів емігрувала, так як і більшість видатних та знакових еліт міста. У повоєнний період установа зберегла своє цільове призначення і використовувалась, як аптека Клінгера (провізором був пан Клінгер). З часом була здійснена невелика перебудова, але практично свій первинний вигляд будівля зберегла. Послугами цієї аптеки не могли не користуватись Косачі, коли жили в селі Колодяжному (Ковельський район Волинська область). Аптеку відвідував також видатний український письменник, культурний діяч, сімейний лікар і приятель родини Косачів Модест Левицький, який у 1894 р. працював у Ковелі повітовим лікарем. Ймовірно, що бував у аптеці Андроник Лазарчук – самобутній художник-реаліст, один із засновників художньої освіти в Україні кінці ХІХ – першої третини ХХ ст., який у 1901–1904 рр. жив у Ковелі й працював у Ковельському міському училищі вчителем малювання, креслення і чистописання.

Наразі у будівлі аптеки Фрідріксона розміщується Ковельський міський культурно-просвітницький центр з галереєю мистецтв, а також аптека, у залі якої розміщенні музейні експонати фармації старої аптеки, які збереглися до нині.

Джерела:

Текст та ілюстрації взято:

Аптека Фрідріксона, Ковель [Електронний ресурс] // Inclusive Travels in Ukraine: доступність музеїв України : [сайт]. – Режим доступу: https://travels.in.ua/en-/object/4453/apteka-fridriksona. – Назва з екрана.

Миронюк А. Однією з культових будівель у Ковелі є аптека Фрідріксона / А. Миронюк [Електронний ресурс] // Ковель media : [сайт]. – Режим доступу: https://kovel.media/odniyeyu-z-kultovyh-budivel-u-koveli-ye-apteka-fridriksona/. – Назва з екрана.

      

Єзуїтський колегіум (ХVІІІ ст.)

м. Кременець, Кременецький район Тернопільська область

Єзуїтський колегіум (раніше Волинська гімназія, Кременецький ліцей) – комплекс пам’яток архітектури національного значення пізнього бароко, середина 18 ст.

Єзуїтський колегіум та костел у місті Кременець знаходиться у центрі міста, збудований у стилі бароко на кошти князів Вишневецьких для отців-єзуїтів упродовж 1731–1743 рр. за проектом архітекторів Павла Гижицького і відомого італійського архітектора Паоло Фонтана. Єзуїтський колегіум та костел св. Ігнатія Лойоли з келіями належать до найвизначніших пам’яток Кременця, вони домінують у архітектурі міста. У складі ансамблю переплітаються два архітектурні стилі – химерне бароко і витончене рококо, про що засвідчують численні фактурні прикраси на його фасаді; а також сходи, що прилягають до корпусу колегіуму. До складу комплексу належали монастирські келії, костел та два учбові корпуси, які прилягають до притвору костелу з північної та південної сторін. Єзуїтський колегіум функціонував до 1772 р. Після того, як західноукраїнські землі внаслідок першого поділу Польщі увійшли до складу австрійської імперії Габсбургів, у 1773 р. орден єзуїтів було скасовано. У 1805 р. у стінах колишнього колегіуму за ініціативою польських освітніх діячів Тадеуша Чацького та Гуго Коллонтая була відкрита славнозвісна Волинська (Кременецька) гімназія, яка в 1818–1831 рр. функціонувала у статусі Волинського ліцею. У Варшаві було придбано особисту бібліотеку польського короля Станіслава Августа Понятовського, деякі екземпляри якої датувалися періодом до 1500 р. Крім того, на пожертви благодійників у гімназії було облаштовано нумізматичний кабінет, колекцію мінералів і навіть строномічну обсерваторію. У цьому навчальному приміщенні функціонувала власна метеорологічна станція з мережею метеопунктів. Крім того, на початку XІX ст. архітектором-садівником Д. Міклером біля колегіуму було закладено парк з ботанічним садом площею 200 га. Сад зберігся і функціонує до сьогодні. У 1831 р. учні ліцею взяли участь у Польському повстанні проти Російської імперії, тому через два роки російський цар Микола І наказав ліквідувати цей навчальний заклад. У результаті славетну бібліотеку, а також колекцію картин і скульптур було конфісковано і передано імператорському університетові св. Володимира у м. Києві. У приміщенні ліцею розмістили православну духовну семінарію, яка діяла з 1834 по 1902 роки. Наступним було Волинське Віталіївське єпархіальне жіноче училище, яке існувало з 1881 року у приватних будинках, а з 1902 до 1920 року, після закриття семінарії, – у її приміщеннях. У 20-тих роках XX ст. місто опинилося під владою Польщі. З 27 травня 1920 року по вересень 1939 року в історичних корпусах колишнього єзуїтського колегіуму, Волинської гімназії та Волинського ліцею діяв їх новий освітянський спадкоємець – Кременецький ліцей, який маючи багатофункціональну навчально-виробничу структуру, став помітним явищем у соціально-культурному житті краю. У 1940 р. було започатковано Кременецький державний учительський інститут. Учительський інститут діяв до початку окупації Кременця фашистськими військами. Його роботу було відновлено після звільнення міста. У 1950 р. учительський інститут реорганізовано в педагогічний з тими ж факультетами, лише було відкрито факультет фізичного виховання, але ліквідовано історичний факультет. У 1969 р. інститут переведено до Тернополя, де на сьогодні він функціонує в статусі Національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, а в його навчальних корпусах відкрито Кременецьке педагогічне училище, якому в 1989 р. було присвоєне ім’я Тараса Шевченка. 5 червня 1991 р. освітянську естафету від педагогічного училища прийняв педагогічний коледж, який проіснував до 26 липня 2002 р., коли на його базі було утворено гуманітарно-педагогічний інститут. 6 березня 2012 року 43-я сесія Тернопільської обласної ради п’ятого скликання прийняла рішення щодо зміни типу та перейменування Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка в Кременецьку обласну гуманітарно-педагогічну академію ім. Тараса Шевченка. Офіційна частина процесу реорганізації інституту шляхом перетворення його в академію завершилася 18 листопада 2014 року – день реєстрації Статуту академії.

Споруди Колегіуму Єзуїтів у Кременеці нині поділені між різними установами, а костел використовується релігійною громадою УПЦ КП. Завдяки оригінальності архітектурних форм, вигідному розміщенню на схилі перед центральною площею, навпроти комплексу Францисканського монастиря навчальні корпуси разом з костелом домінують серед інших споруд міста. Об’єкт взято під охорону на основі постанови Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 р. № 970. Знаходиться на балансі Кременецько-Почаївського ДІАЗу. Використовується для навчально-виховних закладів, службових приміщень.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Ричков П. А. Товариство Ісуса в Україні : архітектурно-історична спадщина : монографія / П. А. Ричков. – Рівне : Формат А, 2021. – C. 242–257.

Єзуїтський колегіум (монастир, м.Кременець, Тернопільська обл.): карта, фото, опис [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1032648-yezuyitskyy-kolehium-monastyr-kremenets-ternopilska. – Назва з екрана.

Кременець. І знову єзуїти [Електронний ресурс] // Україна Інкогніта : [сайт]. – Режим доступу: https://ukrainaincognita.com/ternopilska-oblast/kremenetskyi-raion/kremenets/kremenets-i-znovu-ezuity. – Назва з екрана.

Пам’ятки історії краю Кременецького [Електронний ресурс] // Бібліотека ім. Юліуша Словацького : [сайт]. – Режим доступу: http://bibliokrem1.blogspot.com/p/blog-page_89.html. – Назва з екрана.

 

Свято-Миколаївський собор (1606)

м. Кременець, Тернопільска область

Свято-Миколаївський собор (раніше Францисканський монастир) – пам’ятка архітектури національного значення, заснований 1606 р. єпископом Марціном Шишковським при дерев’яному парафіяльному костелі Успіння Діви Марії, фундований 1538 р. королевою Польщі Боною Сфорцею.

У ХVІ ст. у м. Кременець збудували дерев’яний парафіяльний костел Успіння Пресвятої Богородиці, при якому католицький єпископ М. Шишковський вирішив заснувати монастир. Достеменно не відомо чи орден францисканців запросив у Кременець луцький біскуп Марцін Шишковський, чи ні, але ченці даного ордену отримали цей костел у своє розпорядження. У місті спочатку функціонував дерев’яний монастирський комплекс, який був збудований у 1538 р. Пізніше, вже у першій половині XVІІ ст. на кошти меценатів української шляхти було змуровано костел і двоповерховий чернечий корпус, у якому оселилися монахи-францисканці, які вирішили відділитися від міста за допомогою цегляної стіни і ровом з підйомним мостом перед надбрамною вежею. Францисканський монастир був зведений у 1606 р. у стилі бароко для ченців монашого ордену францисканців у самому центрі міста, біля підніжжя гори Бона з Кременецьким замком, навпроти колегіуму єзуїтів. У період національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, у середині XVІІ ст. обитель була зруйнована, проте згодом її відновили і навіть доповнили новими прибудовами, серед яких – бокові нефи і притвор. У XVІІІ ст. звели двох'ярусну дзвіницю у стилі пізнього бароко. У XІX ст. костел чернечого ордену францисканців вважався головною сакральною спорудою у Кременці, на той час їхня парафія охоплювала місто Кременець і кілька десятків навколишніх сіл. За наказом російського царя Миколи І після поразки Польського повстання у 1830–1831 р. монастир припинив своє існування. Його територію і всі споруди передали православній громаді Московського патріархату, яка здійснила у храмі реконструкцію, тож костел у грудні 1832 р. переосвятили у православний Свято-Миколаївський собор, який функціонує під цим титулом і на сьогодні. Наприкінці XІX ст. у храмі нараховувалося два престоли – св. Миколая і св. Онуфрія, у цій святині також знаходилася чудотворна ікона Божої Матері та св. Миколая зі знищеного пожежею у 1802 р. дерев'яного храму. У свій час у північній частині нинішнього Свято-Миколаївського собору у боковому вівтарі св. Онуфрія відправляли богослужіння священики драгунського полку, що перебував на той час у м. Кременці. На згадку про ці події тут збереглася цікава рельєфна ікона св. Онуфрія, яка розміщена на північній стіні. У інтер'єрі собору знаходиться старовинний іконостас і витончені художні роботи різьбярів. До північного фасаду сакральної споруди прилягає житловий корпус келій, кам'яний двоповерховий будинок, що нагадує літеру «Г». Крім того, з правого боку до головного нефа прибудована накрита каплиця, яка є найдавнішою частиною церкви, оскільки була зведена ще у 1539 р. на кошти польської королеви Бони Сфорци.

До наших днів з ансамблю францисканського монастиря зберігся монастирський корпус, двох'ярусна дзвіниця у стилі пізнього бароко, а також фрагменти мурів огорожі з нішами, у яких були зображення євангельських сцен. Безпосередньо перед собором розміщена колишня площа Ринок, на якій у 30-тих роках минулого століття розбили сквер, а у 80-тих роках на його місці побудували Меморіал Слави, де знайшли вічний спокій воїни, що загинули під час Другої світової війни. Колишній Францисканський монастир Кременеці функціонує за своїм призначенням як православний, разом із Свято-Миколаївським собором входить до складу Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.

Джерела: 

Головатюк О. Кременець – місто церков і соборів: Собор Святого Миколая: історичні факти [Електронний ресурс] / О. Головатюк // Kremenets.City : [сайт]. – Режим доступу: https://kremenets.city/articles/256864/kremenec-misto-cerkov-i-soboriv-sobor-svyatogo-mikolaya-istorichni-fakti. – Назва з екрана.

Францисканський монастир та костел (м.Кременець, Тернопільська обл.): карта, фото, опис [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1032630-frantsyskanskyy-monastyr-kremenets-ternopilska. – Назва з екрана.

      

Кременецький замок (13 ст.)

м. Кременець, Тернопільска область

Кременецький замок (Замкова гора Бона) – фортифікаційна оборонна споруда в м. Кременець Тернопільської області. Побудований на стрімкій горі Бона з каменю та вапняку. Один з найпотужніших природних укріплень України всіх часів.

Як укріплене городище, Кременець існував вже у 1064 році, коли на нього напали передові війська князя Болеслава II Сміливого. Але у літописах згадки про нього з’явилися трохи пізніше. На початку ХІІІ ст. на Замковій горі, яка має висоту 400 м. над рівнем моря, з каменя та вапна було побудовано Кременецький замок. На той момент він вражав своєю величчю та неприступністю. Він зміг встояти перед нападом угорської армії короля Андраша II у 1226 році. Потім він легко вистояв перед татаро-монгольским наступом хана Батия у 1240–1241 рр., а пізніше у 1246 р. знов витримав напад татарського війська, вже під керівництвом хана Куремси. Але як би сильно не захищав замок своїх жителів від нападників, перед своїми захисниками він таки не встояв. У 1261 році волинський князь Василько Романович підписав мирну угоду з татарським ханом Бурундаєм, за якою багато слов’янських укріплень мали бути розібрані. З 1288 р. на Волині почав правити князь Мстислав Данилович. З його ініціативи замок в Кременці почали відроджувати. Будувався вже не той замок, залишки якого зараз можна побачити на Замковій горі. Він будувався не один рік. Висота стін досягала 8 м., а їх товщина близько 2 м. Кам’яна двоповерхова вежа з отвором у вигляді арки слугувала центральним входом до замку. А велика триповерхова вежа була збудована для кращого обзору місцевості і контролю прилеглих територій. У XIV та XV ст. правління замку весь час змінювалось. За цей час за нього постійно йшла боротьба між волинськими, польськими, литовськими та угорськими князями. У 1396 р. нарешті Кременецький замок відновили, привели до бойової готовності, тоді тут правив литовський князь Вітовт. В 1535 р. замком стала правити дружина великого литовського князя Сигізмунда І – Бона Сфорца Арагонська. За її правління замок заграв новими барвами. Тут звелися нові фортифікаційні споруди, оборонні вежі та два підйомні мости. Після смерті княгині, замок перейшов до її сина Сигізмунда ІІ Августа. У 1569 р. він разом з польським королівством укладає союз – Люблінську унію, після чого замок входить до складу новоутвореної держави Речі Посполитої. У 1648 р. почалась Українська національна революція, причинами якої було відродження прав і свобод українського народу, яким всі ці роки заважало керівництво Речі Посполитої. Вже восени цього року військом Максима Кривоноса замок було відбито у поляків. Штурм замку продовжувався близько шести тижнів і за цей час його було майже зруйновано. Більше його не відбудовували. До наших днів збереглися лише двоповерхова вежа з аркою, оборонні мури, частина палацу і вежа.

На поч. 70-х рр. XX ст. в ході археологічних пошуків було вивчено підземний хід з гори Бона, вихід якого знаходився біля в’їзної брами з правої сторони на відстані 70-ти метрів. Він вів до приміщення лікарні на вул. Шумській. Старожили свідчать, що цей хід використовували пожежники в XIX–XX ст. для швидкого спуску з гори. У 1939 р.(за іншими відомостями в період радянсько-німецької війни) під час німецького бомбардування цей хід було завалено. Збережені сьогодні руїни мають овальну форму, витягнуту зі сходу на захід. У деяких місцях стіни стерті до фундаментів, в інших – залишилися на повну висоту. Збереглася квадратна у плані двоярусна вежа  з арковими готичними воротами, над якими є два отвори – прямокутний і невеликий круглий. У західному куті замку залишилися сліди квадратної вежі. 

Джерела:

Гуцал П. З. Кременецький замок [Електронний ресурс] / П. З. Гуцал // Енциклопедія історії України : Т. 5: Кон - Кю. : [сайт]. – Режим доступу: https://is.gd/A0GUY8. – Назва з екрана.

Кременецький замок [Електронний ресурс] // Тернопільська обласна бібліотека для молоді : [сайт]. – Режим доступу: https://tobm.org.ua/kremeneczkyj-zamok/. – Назва з екрана.

Мельниченко М. Кременець. Фортеця на замковій горі [Електронний ресурс] / М. Мельниченко // Анга тревел : [сайт]. – Режим доступу: https://anga.ua/pages/about/history.html. – Назва з екрана.

    

Клеванський замок (1475)

смт. Клевань, Рівненська область

Клеванський замок – одна із найстаріших пам'яток архітектури Рівненщини, яка датується XV століттям. Входить до переліку ста чудесних замків і фортець України.

Клевань вперше згадується в письмових джерелах 1458 р., як володіння князя Михайла Васильовича Чарторийського. У 1446 р. Великий князь Литовський Свидригайло віддав ці землі засновнику магнатського роду Михайлу Чарторийському. Згадки ж про місцеву фортецю вперше зустрічаються в документах 1475 р. В 1495 р. луцький староста, князь Федір Михайлович Чарторийський добудував наявну фортецю, оточив її кам'яними стінами та глибоким ровом, вода до якого бралася з р. Стубли. Було споруджено дві муровані п’ятикутні вежі, так звані «пун тоне». Перша вежа контролювала підходи до замку з боку річки, а друга – в’їзну браму. Обидві башти збережені. Товщина їх стін подекуди досягала до 3,8 м. Існувала ще й третя вежа, але вона була з дерева та не дійшла до наших днів. Остаточно будівництво замку закінчилось в 1561 р. Науковці віднайшли опис замку за 1605 р. За ним головну оборонну роль відігравала західна вежа з міцним кам'яним бастіоном. Тоді як східна вежа використовувалася як арсенал (цейхгауз). З огляду на віддаленість від кордонів Речі Посполитої Клеванський замок швидко втрачав своє оборонне значення. Юрій Чарторийський перестав тут жити і влаштував в замку госпіталь. А вже в 1632 р. його віддали єзуїтам, які утворили тут свою колегію. Вони були господарями споруди аж до 1773 р., коли за наказом австрійського імператора Йосипа було конфісковано все майно єзуїтів. Після цього до початку ХІХ ст. замок пустував. У 1817 р. князь Костянтин Чарторийський перебудував замок та відкрив у ньому польську гімназію. Було розібрано східний мур, а на місці якого побудовано два флігелі гімназії. Втім в 1831 р. після польського повстання російське самодержавство ліквідувало цю гімназію. Причина була в активній участі гімназистів в цьому повстанні. У 1832 р. тут з'явилося училище, однак в 1834 р. його перевели до м. Луцьк. Пізніше місцеву гімназію з м. Луцьк перевели знову до Клеванського замку. Але це було ненадовго. В 1836 р. за проханням князя Любомирського гімназію перевели до м. Рівне. Тоді ж замок знову став пусткою. В 1842 р. його все ж купило удільне відомство. У 1878 р. тут розмістилося духовне училище, переведене з Дерманя, яке існувало до 1915 р. Під час Першої Світової війни замок сильно постраждав. В 1916–1917 рр. тут перебував ветеринарний евакуаційний пункт 11 армії Південно-Західного фронту. У 1918–1925 рр. пусті приміщення замку зайняли люди, які втратили свої домівки під час військових дій. З 1925–1935 рр. тут функціонує семикласна школа. Проте в 1935 р. школу перекидають у новозбудоване приміщення, а в замку розміщують школу-інтернат для дітей-сиріт. З 1939 по 1953 роки тут в різні часи розміщувалися і загони НКВС, і каральні органи німецької окупаційної влади.  А з 1953 по 1988 рр. розмішувалися в різні роки школа механізації (пізніше вона стала сільським професійно технічним училищем № 3) та лікувально-трудовий профілакторій. З 1988 р. приміщення замку ніким не використовується. Нині він активно продовжує руйнуватися. До нашого часу дійшли дві напівзруйновані башти, з яких краще збережена східна, цегляний віадук над ровом, будівлі колишнього духовного училища, що мають два та три поверхи.

Джерела:

Калько С. Реквієм за давнім замком, або Сумна доля Клеванської твердині [Електронний ресурс] / С. Калько // Фотографії Старого Львова : [сайт]. – Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/rekviiem-za-davnim-zamkom-abo-sumna-dolia-klevanskoi-tverdyni/. – Назва з екрана.

Клеванський замок [Електронний ресурс] // КолоКрай : [сайт]. – Режим доступу: https://kolokray.com/uk/f/klevanskiy-zamok.html. – Назва з екрана.

Клеванський замок [Електронний ресурс] // Рівненщина : [сайт]. – Режим доступу: https://rivne.travel/locations/klevanskij-zamok. – Назва з екрана.