Фотоколекція

Церква святого Миколая (1872)

м. Дубровиця, Сарненський район Рівненська область

Церква святого Миколая (Свято-Миколаївська церква) – православна дерев’яна церква в місті Дубровиця Рівненської області. Пам’ятка архітектури місцевого значення.

Церква побудована у неоросійському стилі. Дерев’яний, хрещатий в плані, п’ятизрубний однобаневий храм з прибудованою дзвіницею. Над головною навою влаштовано баню цибулястої форми на восьмигранному барабані з чотирма спареними вікнами. Двоярусна дзвіниця завершується наметовим верхом з цибулястою маківкою. Окрім головного західного входу через нижній ярус дзвіниці влаштовані допоміжні входи в північній та південній стінах головної нави. Ззовні церква шальована горизонтальними дошками, пофарбованими на час обстеження (2006 р.) голубою олійною фарбою. Покрівля дахів і верхів храму оцинкована жерсть сірого кольору.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 52.

Дубровиця [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/dubrovytsia.html. – Назва з екрана.

Церква святого Георгія (1700)

м. Дубно, Рівненська область

Церква святого Георгія, 1700 р. та дзвіниця, 1869 р. Існує інформація про точну дату завершення будівництва церкви — 22 липня 1700 р. Тризрубний, одноверхий храм з рівновисокими зрубами. Планувальне вирішення складається з наближених до квадрату бабинця, нави та абсиди. Над навою влаштований відносно невисокий восьмерик підбанника з двома фігурними вікнами з південної та північної сторін. Підбанник накрито восьмигранним пониженим куполом, що завершується світловим ліхтарем з чотирма віконцями та маківкою грушовидної форми. Над бабинцем та абсидою влаштовані дахи у вигляді двох восьмигранних куполів із декоративними маківками. Зовнішні стіни опоряджені вертикальними дошками з нащільниками. В кін. ХХ — на поч. ХХІ ст. до давніших прибудов ризниці та притвору додалися додаткові приміщення вздовж північного фасаду, що відчутно деформувало цілісний архітектурний образ храму. Дзвіниця двоярусна по типу «четверик на четверику», завершується високим наметовим дахом з цибулястою маківкою. Зовнішні стіни опоряджені горизонтальними дошками, підкреслені карнизами та кутовими пілястрами. Декоративні обрамлення мають також дверні та віконні отвори.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 41.

Свято-Юріївська церква 1700 р. [Електронний ресурс] // Дубенська міська рада : [сайт]. – Режим доступу: https://dubno-adm.gov.ua/pro-misto/arkhitekturna-spadshchina/svjato-jurijivska-cerkva-khvii-khviii-st-okhor-no1494-n1-rv.html. – Назва з екрана.

Дубно [Електронний ресурс] // Дерев'яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/dubno.html. – Назва з екрана.

Поштова листівка "Парафіяльний костел в Рівному на честь Матері Божої і св. Антонія". Наклад "Римсько-католицького доброчинного товариства в Рівному". 

Приблизний період: 1910-1919

Перший костел в Рівному з’явився в 1548 році, коли місто перейшло у володіння католички Беати Острозької, удови князя Острозького. Він був дерев’яний і знаходився майже на тому ж місці, що і костел св. Антонія. Ні цей костел, який був знищений татарами у 1569 році, ні два інші, що були побудовані в Рівному, не збереглися. У 1858 році (в деяких джерелах в 1869?) в місті почали будувати новий мурований костел з червоної цегли у неоготичному стилі. На рахунок того, хто фінансував це будівництво теж існують різні відомості (дехто пише, що будівництво розпочалося на пожертви князя Казимира Любомирського, дехто вважає, що будівництво фінансував князь Роман Сангушко зі Славути, а рівненський історик Олена Прищепа в своїй книзі «Вулицями Рівного» пише, що будівництво здійснювалося в основному на пожертви прихожан. Добудували костел Святого Антонія Падуанського лише в 1899 році. Освячення відбулося 7 жовтня 1900 року. Будівництвом керував польський архітектор Костянтин Войцеховський. Будову увінчували два вишукані шпилі, фасад прикрашав круглий годинник, а інтер’єр був декорований оригінальними фресками.

Під час Першої світової війни костел зазнав пошкоджень і був відновлений у 1927 році. 
У 1958 році костел Святого Антонія був закритий радянською владою. Після декількох перебудов з костелу зникли хрести, готичні шпилі, внутрішнє та зовнішнє оздоблення. Рівненський журналіст Микола Несенюк пригадував, як він в дитинстві бавився тут з хлопцями дивними трубками, які валялися неподалік в кущах, і призначення яких їм було невідоме. Виявилося, що це були залишки безжально зламаного радянською владою храмового органу. Що ж стосується історичних цінностей, то в костельних підземеллях тривалий час (до самого його закриття) містились поховання родини Любомирських, які теж були знищені. 

Костел був перетворений на склад, а з кінця 60-х по 1980 рік в цьому приміщенні функціонував кінотеатр Глобус. У 1987 році після ремонтно-реставраційних робіт в приміщенні бувшого костелу відкрився Зал камерної та органної музики. 
Цікавою є історія придбання містом нового органу. Виготовлений він був за індивідуальним проектом чехословацькою фірмою «Рігер-Клосс» у 1989 році і призначався Красноярській філармонії. А в Рівному цей інструмент з’явився за сприяння відомої естрадної виконавиці Ірини Понаровської, що якийсь час працювала в Рівненській філармонії. Маючи впливових прихильників свого таланту вона погодилася звернутися в міністерство культури Радянського Союзу з проханням про виділення музичного інструменту філармонії міста Рівне. Як згадував тодішній директор філармонії Святослав Мельничук, втілення цієї фантастичної ідеї в життя, вважали майже нереальним, оскільки орган був дуже дорогим. Коштував він 1,5 млн доларів. Та, оскільки приміщення Красноярської філармонії не було вчасно добудоване, а орган необхідно було терміново забирати з Чехословаччини, державні функціонери, зваживши на клопотання відомої співачки, прийняли рішення відправити інструмент у Рівне. Так у 1989 році в місті знову з’явився орган. З 1993 року ця будівля являється пам’ятником архітектури місцевого значення.

Розмір: 9х14 см

Правове регулювання: Оригінал зберігається в архіві родини Ірини Ігорівни Мелещук (Жилінської), доньки Ігоря Жилінського

Місце розташування: вулиця Соборна, 137, Рівне

Джерело: Проєкт РОУНБ «Рівне та рівняни у фотографіях. Цифрова пам'ять Рівного»

Приблизний період:

1926-1935 рр.

Рівненська російська гімназія («Ровенская русская гимназія») Рівненського російського благодійного товариства («Ровенскага русскага благотворительнага общества»), яка була розташована на вулиці 13-ї Дивізії, 53 (нині сучасна будівля банку «Аваль» / Райффайзен Банк). Гімназія була побудована за кошти барона Ф. Штейнгеля

Місце зйомки:

вулиця Симона Петлюри, 35, Рівне

Розмір: 14х9 см

Правове регулювання:

Оригінал зберігається в архіві родини Тетяни Лукашевич

Джерело: Проєкт РОУНБ «Рівне та рівняни у фотографіях. Цифрова пам'ять Рівного»

Церква Різдва Богородиці (1889)

м. Рівне, (раніше с. Тинне)

Церква Різдва Богородиці – пам’ятка архітектури, чинна дерев’яна церква в місті Рівному.

Перший дерев’яний храм у с. Тинне був побудований у XVI-му столітті. Через незадовільний стан його було розібрано. В архівних документах 1834 р., церква охарактеризована як міцна, вимагає лише нових підвалин, нового даху і нової підлоги. Згідно з наявними джерелами на місці існуючої тепер церкви знаходилася стара дерев’яна тризрубна, трибанева церква, побудована ще в 1754 р. відповідно до волинської традиції дерев’яного греко-католицького храмобудування, а при ній міцна дзвіниця. Очевидно, зображення саме цієї церкви віднайдене і опубліковане В. Завадою.

У 1884 р. почалося будівництво нової дерев’яної церкви на мурованому фундаменті з дзвіницею. Роботами керував священик Юрій Костецький. Богослужіння розпочалися з 1889 р. Храм побудовано в єпархіальному стилі з елементами українського бароко. Хрещатий у плані, одноповерховий. Центральна і вівтарна частини одновисотні. З обох сторін до вівтаря прилягають захристії. З півночі та півдня до бічних рамен є додаткові входи. До західної стіни бабинця прибудована вежа-дзвіниця в традиційному для ХІХ-го століття московському стилі. Куполи храму і дзвіниці виконані в українському стилі. Споруда неодноразово ремонтувалася, найбільш серйозно – після Другої світової війни, оскільки в 1944 р. під час воєнних дій від попадання артилерійського снаряду пошкоджена була баня церкви. Значні ремонтні роботи проведені в 1990-і роки на кошти парафіян. Об'ємно-розпланувальна композиція дерев’яного храму належить до одноверхого п'ятизрубного типу з прибудованою з боку головного входу дзвіницею. Центральна нава помітно перевищує суміжні зруби, накрита чотирисхилим дахом і завершена приплюснутою грушоподібною банею на світловому восьмигранному барабані. Над бічними прибудовами та вівтарем встановлені декоративні маківки. Триярусна дзвіниця завершується наметовим верхом із декоративною маківкою. Зрубна конструкція храму ззовні захищена шалівкою з вертикальних (в нижній частині стіни) і горизонтальних дерев'яних дощок. Основне поле стіни почленоване кутовими пілястрами, завершене профільованим карнизом із «сухариками». Вікна, що мають півциркульне завершення, прикрашені кілеподібними сандриками. Храм має ознаки так званого «єпархіального стилю», популярного на Волині в другій пол. ХІХ на поч. ХХ ст. Сучасне колористичне рішення (2015 р.) грунтується на характерному для Волині поєднанні білого та різних відтінків голубого кольорів. Покрівля дахів оцинкована жерсть сірого кольору, покрівля бань і маківок – з імітацією позолоти.

За всі роки існування церкву жодного разу не закривали. На місці давнього, знесеного храму (XVI ст.) зведено поклінний хрест.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 119.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Тинне) [Електронний ресурс] // Вікіпедії: вільної енциклопедії : [сайт]. – Режим доступу: http://surl.li/yspzyc. – Назва з екрана.

Церква Успіння Богородиці (1756)

м. Рівне

Церква Успіння Богородиці (Свято-Успенська церква, Омелянівська) – найстаріша дерев’яна церква зі збережених сакральних споруд міста Рівне. Датується 1756 р. по напису, який зберігся на лиштві західних дверей. Нині є діючим храмом.

Церква споруджена в 1756 р. за кошти парафіян на кам’яному фундаменті без жодного металевого цвяха. Поруч з церквою – дерев’яна дзвіниця з п’ятьма дзвонами. Дерев’яний іконостас храму у стилі бароко виготовлений у 1784 р. Первісно церква була одноглава. Святиня пережила війни, пожежі, зміни влади, але жодного разу не була поруйнована. Храм відноситься до творінь волинської школи дерев’яного зодчества. Ця церква є не лише перлиною стародавньої Волинської дерев’яної архітектури, але й своєрідною візитівкою старого міста. Із давніх церковних книг, які дійшли до наших днів, відомо, що храм завжди був осередком українських православних традицій, мав велику пошану в народі.

Спочатку храм мав колористику натуральної деревини (шалювання стін, гонтова покрівля). Храм тризрубний, одноверхий, з рівновисокими зрубами. Головна нава має восьмигранний план, бабинець квадратний, абсида шестигранна. Довша вісь нави розташована перпендикулярно до повздовжньої вісі церкви. Стіни нави через залом переходять у невисокий восьмигранний підбанник із двома вікнами від півночі та півдня, котрий зберігає пропорції самої нави. Підбанник накритий зімкнутим склепінням, у верхній частині якого влаштовано світловий ліхтар з шоломовидним завершенням. Бабинець і вівтар мають пласкі перекриття. Ззовні стіни опоряджені вертикальними дошками з нащільниками. За композиційними ознаками храм належить до рідкісних творів дерев'яного храмобудування Волині. В 1883 р. церква та дзвіниця були покриті жерстю і пофарбовані. Своєрідним прикладом локального формотворення є також двоярусна дзвіниця типу «четверик на четверику», котра первісно виконувала роль надбрамної. Тепер зруб нижнього ярусу обшитий вертикальними дошками з нащільниками. Перехід від нижнього ярусу до верхнього відзначений крутим і високим заломом. Верхній ярус дзвіниці, призначений для дзвонів, із кожної сторони має прорізи арочної форми, тепер зашиті зсередини. Завершується дзвіниця у незвичний спосіб, поєднуючи чотиригранний намет, восьмигранний підбанник та восьмигранне шатро. На поч. ХХІ ст. храм зазнав реновації зовнішнього вигляду з використанням нових опоряджувальних матеріалів, на шкоду його архітектурній автентичності.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 114.

Калько С. Збудували без жодного цвяха – зіпсували без жодних наслідків. Найстаріший храм Рівного втрачає свою автентичність [Електронний ресурс] / С. Калько // РівнеРетроРитм : [сайт]. – Режим доступу: https://retrorivne.com.ua/zbuduvali-bez-zhodnogo-cvjaha-zipsuvali-bez-zhodnih-naslidkiv-najstarishij-hram-rivnogo-vtrachaie-svoju-avtentichnist/. – Назва з екрана.

 Омелянівська церква [Електронний ресурс] // Рівне та рівняни у фотографіях. Цифрова пам’ять Рівного : [сайт]. – Режим доступу: https://photo.libr.rv.ua/photos/799. – Назва з екрана.

Церква Успіння Богородиці [Електронний ресурс] // Управління культури і туризму виконавчого комітету Рівненської міської ради : [сайт]. – Режим доступу:  https://culture-rivne.com.ua/monument/czerkva-uspinnya-presvyatoyi-bogorodyczi/. – Назва з екрана.

 

Церква святої Трійці (1904)

м. Рівне (раніше с. Басів Кут)

Церква святої Трійці (Свято-Троїцька церква) – діючий храм ПЦУ, який споруджений 1904 р., відповідає панівним архітектурним уподобанням кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

Історія будівництва церкви давня. Спочатку на тому місці за припущенням істориків стояв храм, але він був зруйнований, чи то від пожеж, чи від військових дій. Жителі тоді ще села Басів Кут вирішили відбудувати святиню. У 1719 р. розпочалося будівництво храму. Це була дерев’яна споруда, зведена за типовим проєктом на кошти парафіян і одного шляхтича, який пожертвував доволі значну суму. Церква діяла довгі роки. В 1834 р. стара Троїцька церква характеризується як дерев'яна, міцна, однак така, що потребує нових підвалин. Через такий загрозливий для храму стан власнику м. Рівного князю Ф. Любомирському було висунуто вимогу протягом трьох років збудувати на цьому місці нову муровану церкву, яка не була виконана.

У 1904 р. почалося будівництво нової кам’яної церкви, яка збереглася донині. Зведення храму завершилося у 1906 р. і на свято Трійці відбулося освячення. Тоді ж поруч посадили дуб, який і досі височить біля храму. Стиль храму загалом відповідає панівним архітектурним уподобанням кін. XIX – поч. ХХ ст. Храм відіграє роль виразної вертикальної домінанти в навколишньому міському середовищі, сформованому переважно малоповерховою садибною забудовою. Об’ємно-розпланувальна композиція дерев’яного храму належить до п’ятизрубного типу з прибудованою з боку головного входу дзвіницею. Центральна нава помітно перевищує інші суміжні зруби, перекрита чотирисхилим дахом і має завершення у вигляді головної цибулястої бані на восьмигранному барабані та чотирьох декоративних маківок по кутах. Двоярусна дзвіниця завершується наметовим верхом із цибулястою маківкою. Дерев’яні стіни з брусу облицьовані ззовні шалівкою з горизонтальних дерев’яних дощок. Основне поле стіни почленоване кутовими пілястрами, горизонтальними гуртами в рівні верху та низу віконних отворів, завершене профільованим карнизом із «сухариками». Північний та південний зруби мають ззовні трикутні фронтони. Вікна мають півциркульне завершення, обрамлені фігурними лиштвами. Наявне колористичне рішення ґрунтується на чотирьох основних кольорах – світло-кремове поле стіни, коричневі членування (пілястри, лиштви та ін.), синя покрівля дахів з металопрофілю та покрівля бань і маківок з імітацією позолоти. До 100-річного ювілею у 2006 р. церкву було відреставровано. Сьогодні це є діючий храм Православної церкви України та є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 117–118.

Свято-Троїцька церква [Електронний ресурс] // Управління культури і туризму виконавчого комітету Рівненської міської ради : [сайт]. – Режим доступу: https://culture-rivne.com.ua/monument/svyato-troyiczka-czerkva/. – Назва з екрана.

Новомалинський замок (XIV ст.)

с. Новомалин, Острозький район Рівненська область

Новомалинський замок (замок Сосновських) – руїни замку в селі Новомалин. Побудований XIV ст.

У 1392 р. Владислав Ягайло подарував замок, який знаходився в селі Новомалин князю Свидригайлові. В той час тут був невеликий замок. У XV столітті замок був перебудований в мурований, який розташовувався на невисокому пагорбі над р. Збитенка. Спочатку він був оточений ровом з водою. У плані був регулярним, мав п’ять наріжних п’ятигранних башт, з’єднаних мурами, в’їзну браму з північно-східного боку й міст через рів. Пізніше замок перейшов у власність панів Малинських, котрі в XVII ст. перебудували замок, спорудивши в ньому палац у барокових архітектурних формах. Наприкінці XVIII ст. власниками замку стали Сосновські, котрі перетворили його на одну з найкрасивіших магнатських резиденцій Волині. На початку ХІХ ст. Сосновські провели велику реконструкцію замку, перебудувавши його на палац в архітектурних формах романтизму.

У наші часи збереглися західна п’ятигранна двох’ярусна башта, напівзруйнована південна башта, між ними – невелика дільниця оборонного муру з бійницями. Збереглися й руїни колишнього палацу. Архітектурним акцентом комплексу є каплиця, перероблена у ХІХ ст. з північної башти замку. Палац розташований вздовж південно-східного фронту замку. Він прямокутний у плані, двоповерховий. Його зовнішня стіна була оборонною, з’єднувалася з замковими мурами. Всі перекриття на сьогодні зруйновані, лише в трьох камерах першого поверху збереглися хрестові склепіння. Товсті мури прорізані прямокутними вікнами. Палац має склепінчасті підвали в кількох рівнях.

Каплиця побудована в неоготичному стилі, її цокольна частина є залишком оборонної башти, об’єм якої виступає назовні за лінію оборонних мурів. У плані каплиця квадратова, внутрішній об’єм циліндричний. Фасади прорізані стрільчастими вікнами; поставлені на рогах високі круглі башточки нагадують готичні пінаклі. Інтер’єр каплиці був прикрашений різьбленням по мармуру, виконаним власником замку, професійним скульптором Томашем-Оскаром Сосновським (1810–1888) у середині ХІХ ст. Т.-О. Сосновський отримав фахову мистецьку освіту в Варшаві, Берліні й Римі. Він був учнем славнозвісного скульптора Б. Торвальдсена. З 1846 р. став професором Римської академії св. Луки. Він подовгу жив за кордоном, проте не поривав зв’язків з Волинню, часто сюди приїздив і виконував скульптурні роботи для місцевих костелів і монастирів. Він зібрав у замку велику кількість творів мистецтва. Тут були гобелени, старовинні меблі, посуд, картини, а в бібліотеці рідкісні стародруки та рукописні книги. Значна кількість скульптурних творів Т.-О. Сосновського, а також його мистецька колекція знаходяться в історичному музеї в Острозі.

Замковий комплекс зазнав руйнувань під час Другої світової війни, і з того часу лежить в руїнах. Він є пам’яткою архітектури національного значення. Інститут «Укрзахідпроектреставрація» у 1994 р. виконав дослідження і проект реставрації та пристосування замкового комплексу, який лишився нереалізованим.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Вечерський В. Село Новомалин Острозького р-ну. Замок Сосновських / В. Вечерський // Вечерський В. Фортеці й замки України / В. Вечерський. – Київ, 2011. – С. 428–431.

Шовчко В. Замок в Новомалині [Електронний ресурс] / В. Шовчко // Пам’ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://zabytki.in.ua/uk/1788/zamok-v-novomalini. – Назва з екрана.

Клеванський замок (1475)

смт. Клевань, Рівненська область

Клеванський замок – одна із найстаріших пам'яток архітектури Рівненщини, яка датується XV століттям. Входить до переліку ста чудесних замків і фортець України.

Клевань вперше згадується в письмових джерелах 1458 р., як володіння князя Михайла Васильовича Чарторийського. У 1446 р. Великий князь Литовський Свидригайло віддав ці землі засновнику магнатського роду Михайлу Чарторийському. Згадки ж про місцеву фортецю вперше зустрічаються в документах 1475 р. В 1495 р. луцький староста, князь Федір Михайлович Чарторийський добудував наявну фортецю, оточив її кам'яними стінами та глибоким ровом, вода до якого бралася з р. Стубли. Було споруджено дві муровані п’ятикутні вежі, так звані «пун тоне». Перша вежа контролювала підходи до замку з боку річки, а друга – в’їзну браму. Обидві башти збережені. Товщина їх стін подекуди досягала до 3,8 м. Існувала ще й третя вежа, але вона була з дерева та не дійшла до наших днів. Остаточно будівництво замку закінчилось в 1561 р. Науковці віднайшли опис замку за 1605 р. За ним головну оборонну роль відігравала західна вежа з міцним кам'яним бастіоном. Тоді як східна вежа використовувалася як арсенал (цейхгауз). З огляду на віддаленість від кордонів Речі Посполитої Клеванський замок швидко втрачав своє оборонне значення. Юрій Чарторийський перестав тут жити і влаштував в замку госпіталь. А вже в 1632 р. його віддали єзуїтам, які утворили тут свою колегію. Вони були господарями споруди аж до 1773 р., коли за наказом австрійського імператора Йосипа було конфісковано все майно єзуїтів. Після цього до початку ХІХ ст. замок пустував. У 1817 р. князь Костянтин Чарторийський перебудував замок та відкрив у ньому польську гімназію. Було розібрано східний мур, а на місці якого побудовано два флігелі гімназії. Втім в 1831 р. після польського повстання російське самодержавство ліквідувало цю гімназію. Причина була в активній участі гімназистів в цьому повстанні. У 1832 р. тут з'явилося училище, однак в 1834 р. його перевели до м. Луцьк. Пізніше місцеву гімназію з м. Луцьк перевели знову до Клеванського замку. Але це було ненадовго. В 1836 р. за проханням князя Любомирського гімназію перевели до м. Рівне. Тоді ж замок знову став пусткою. В 1842 р. його все ж купило удільне відомство. У 1878 р. тут розмістилося духовне училище, переведене з Дерманя, яке існувало до 1915 р. Під час Першої Світової війни замок сильно постраждав. В 1916–1917 рр. тут перебував ветеринарний евакуаційний пункт 11 армії Південно-Західного фронту. У 1918–1925 рр. пусті приміщення замку зайняли люди, які втратили свої домівки під час військових дій. З 1925–1935 рр. тут функціонує семикласна школа. Проте в 1935 р. школу перекидають у новозбудоване приміщення, а в замку розміщують школу-інтернат для дітей-сиріт. З 1939 по 1953 роки тут в різні часи розміщувалися і загони НКВС, і каральні органи німецької окупаційної влади.  А з 1953 по 1988 рр. розмішувалися в різні роки школа механізації (пізніше вона стала сільським професійно технічним училищем № 3) та лікувально-трудовий профілакторій. З 1988 р. приміщення замку ніким не використовується. Нині він активно продовжує руйнуватися. До нашого часу дійшли дві напівзруйновані башти, з яких краще збережена східна, цегляний віадук над ровом, будівлі колишнього духовного училища, що мають два та три поверхи.

Джерела:

Калько С. Реквієм за давнім замком, або Сумна доля Клеванської твердині [Електронний ресурс] / С. Калько // Фотографії Старого Львова : [сайт]. – Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/rekviiem-za-davnim-zamkom-abo-sumna-dolia-klevanskoi-tverdyni/. – Назва з екрана.

Клеванський замок [Електронний ресурс] // КолоКрай : [сайт]. – Режим доступу: https://kolokray.com/uk/f/klevanskiy-zamok.html. – Назва з екрана.

Клеванський замок [Електронний ресурс] // Рівненщина : [сайт]. – Режим доступу: https://rivne.travel/locations/klevanskij-zamok. – Назва з екрана.

     

Тараканівський форт (1885)

с. Тараканів, Рівненська область

Тараканівський форт (Дубенський форт, Форт-застава Дубно, Нова Дубенська фортеця) – оборонна споруда, пам’ятка історії та архітектури XIX століття. Тараканівський форт розташований поруч із селом Тараканів, звідси його назва.

Будівництво форту було обумовлено військово-політичними подіями. У 1795 р. відбувся третій поділ Польщі. Українське Поділля увійшло до складу Російської імперії. Від Австрії Росія була відокремлена кордоном по лінії Збараж – Броди – Берестечко – Сокаль. Необхідно було зміцнити цей західний кордон. Російський уряд вирішує створити нові оборонні укріплення. Їх розробкою займався генерал-інженер Едуард Тотлебен (деякі автори проекту називають військового інженера-полковника Борисова). Дубенський форт, відомий у народі як Тараканівський форт, був побудований для захисту залізничної лінії Львів – Київ. Перші роботи розпочалися в 60-х роках XIX століття – підготовляли місце для майбутнього форту, робився насип. Спорудження стін і будівель відбувалося в 1885–1890 роках. В якості будівельних матеріалів використовувалися цегла та цемент. Будівництво Дубенської фортеці було завершено в 1890 р.

Тараканівський форт за формою нагадує ромб. Зовні його оточує широкий та глибокий рів із земляними валами, які укріплені потужними стінами. У центральній частині форту побудовано двоповерхову будівлю. Це казарма. Свого часу тут був штаб коменданта форту, а також складські, господарські та житлові приміщення артилерійської роти. По периметру Тараканівської фортеці розташовувалися безпечні каземати. Загальна кількість каземат на території Дубенського форту – 105. У казематах могло вільно поміститися близько 800 осіб. Каземати були оснащені опаленням, вентиляцією, водопроводом та каналізацією. Тараканівський форт буквально весь пронизаний численними підземними ходами та колодязями.

Перші випробування для форту припадають на роки Першої світової війни. У червні 1915 р. частини південно-західного російського фронту відійшли з форту після короткого бою, підірвавши кофри в рові, бункери на бойових позиціях та частину безпечних казематів. Влітку 1916 р. під час Брусиловського прориву російські частини вибили з цих укріплень частини 4-ї австрійської армії. В цих боях загинуло 200 австрійських солдатів, які поховані біля форту. 1920 р., під час Польсько-радянської війни, війська Будьонного не змогли сходу вибити поляків з форту, в боях брала участь військова авіація та бронепоїзд «Хоробрий». Гарнізон форту під командуванням В. Матчинського бився в оточенні, допоки мав припаси, після чого вдало здійснив прорив. Під час Другої світової війни форт мало використовувався. 1939 року польський гарнізон покинув споруду без бою. Про якісь військові події 1941 р. на форту не відомо, хоч у тих місцях відбувалася потужна Дубно-Бродівська танкова битва. Німецькі війська розташовувались на території форту, облаштувавши тут склади боєприпасів. У 1944 р. на території форту відбувся стрілецький бій. У роки радянської влади Дубенський форт хотіли пристосувати під склад для зберігання продуктів, але безуспішно з-за високої вологості. У 1965 р. Міністерство торгівлі УРСР зробило спробу обладнати на базі форту склад консервованої продукції. Були проведені роботи з розчистки казематів, виготовлені стелажі, двері, проведено освітлення, але надмірна вологість і випаровування не дали можливості зберігати продукти. Штаб Прикарпатського військового округу також зробив спробу обладнати склад автотракторних запчастин. Були проведені трудомісткі підготовчі роботи, але від ідеї відмовилися з тієї ж причини.

Джерела: 

Дудко Л. І. Тараканівський (Дубенський) форт (с.Тараканів, Рівненська обл.): карта, фото, опис [Електронний ресурс] / Л. І. Дудко // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1034844-tarakanivskyy-dubenskyy-fort-tarakaniv. – Назва з екрана.

Тараканівський форт – місто привидів [Електронний ресурс] // Відвідай : [сайт]. – Режим доступу: https://vidviday.ua/blog/tarakanivskyj-fort-misto-pryvydiv/. – Назва з екрана.

Форт-застава Дубно [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія : [сайт]. – Режим доступу: https://is.gd/KQKlB7. – Назва з екрана.