Фотоколекція

Кафедральний костел святих апостолів Петра і Павла (1616)

м. Луцьк, Волинська область

Кафедральний костел святих апостолів Петра і Павла (Собор святих апостолів Петра і Павла) – пам’ятка архітектури національного значення, яка розташовується в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк». Костел і колегіум належали ордену єзуїтів і були збудовані для його потреб. Сьогодні колегіум використовують як навчальний заклад, а костел є кафедральним собором Луцької дієцезії.

Споруда костелу завжди належала до найбільших архітектурних домінант міста і відігравала в його композиції домінуючу роль. Проект був розроблений талановитим італійським архітектором Д. Бріано, за участю якого 16 липня 1616 р. закладається наріжний камінь костелу і який вів нагляд за будівництвом в 1616–1617 та 1619–1620 рр. Його підміняв Мацей Май (з 1622 р. призвіще Маїк), який очолював будівництво в 1627–1632та 1634–1642 рр. Склепіння костьолу заклали лише 1630 р., а бані1637 р., посвята на честь Петра і Павла відбулась у 1639–1640 рр. Крім сакральної функції споруда була важливим оборонним пунктом. Про це свідчать численні бійниці на фасадах та в підвалах, які раніше не були так заглиблені в землю. У зв’язку з пожежами та змінами з часом мистецьких уподобань зовнішній вигляд костелу та його інтер’єр не були сталими.

Серед костелів східних єзуїтських провінцій луцький є найбільшим. Разом з баштами він має в плані розміри 39x53 м. Висота споруди від підлоги нав до хреста над куполом 40,25 м. Висота хреста – 1,80 м. Підвали заглиблені на 6 м. Костел прикрашають скульптури, ліпнина, в тому числі герб біскупа Павла Волуцького, живописні образи, розписи, зокрема зображення неіснуючих давніх луцьких костелів, різьблені меблі. Костел єзуїти збудували при в’їзді в Окольний замок, біля його ворітної вежі, так, щоб прибулі бачили перш за все головний фасад їх храму. Цей фасад є найбагатшим за композиційною грою об’ємів і площин,а також кількістю композиційних осей. Його композиція має три головні вертикально спрямовані осі, які формуються об’ємом середньої нави, що завершується великим куполом на перехресті з трансептом, і двома бічними баштами з куполами над ними. Другорядними, але досить значними є дві вертикальні композиційні осі бічних нав, що на фасаді представлені входами до них і вертикальним рядом високих вікон над ними. Ці осі підкреслені западаням стін. Фасад має також горизонтальний поділ композиційних мас, який утворює три яруси. Нижній ярус має форму прямокутника. Середній ярус є розірваним і складається з другого і третього ярусів башт. Верхнім ярусом є спрямовані до неба три купола з домінуючим середнім. Таким вживанням різної висоти композиційних елементів на фасаді, чергуванням виступаючих і западаючих площин різних за значимістю об’ємів відображається об’ємно – просторова структура споруди і загальна сакральна ідея храму. Три під’яруси різних за оформленням прорізів є по осі бічних входів. Усі вони аркові, але мають різні співвідношення ширини до висоти та обрамлення. Вікна середнього під’ярусу мають співвідношення ширини до висоти 1:3. Міжпілястрові поля башт декоровані по-різному. У восьмикутної башти вони поділені на два під’яруси: нижній обрамлений арками на імпостах і пілястрах, а верхній – нішами. Міжпілястрове поле чотирикутної в плані башти не має під’ярусів, воно оформлене аркою (під нею знаходиться годинник). В нижніх частинах башт знаходяться бійниці, частина яких зараз є нижче поверхні землі. В пн-зх башті отвори бійниць сходяться і мають V- подібну форму в плані. Декор середнього композиційного ярусу дещо простіший. Куполи над баштами увінчані зірками з католицькими символами. Фасад прикрашають 5 скульптур. Усі вони знаходяться на торці середньої нави: три на нижньому її ярусі, дві на другому. Центральною є скульптурна композиція найбільш шанованої серед святих у католиків – Божої Матері. Вона не дуже помітна,тому що порівняно невелика за розмірами, пофарбована в темні кольори, і знаходиться на балконі над центральним входом, на який не завжди звертають увагу. Обабіч центрального входу в нішах поміщено дерев’яні скульптури св. Петра і Павла, на честь яких єзуїтами було названо костел. Вони вирізьблені в повний зріст. Петро тримає в правій руці книгу, а в лівій – ключі. Павло тримає в правій руці розгорнуту книгу, а лівою опирається на довгий меч. Його увага зосереджена на книзі. В нішах, що знаходяться безпосередньо над скульптурами Петра і Павла, вміщено відповідно два написи, що стосуються цих апостолів. Скульптури добре пасують до ніш. Є припущення, що постаті під фронтоном і чотири, розміщені в трансепті костелу, є особи, які присвятили себе справі майбутнього всесильного ордену єзуїтів.

Головний фасад має досить складну композицію. Для його декорування застосовано багато різноманітних архітектурних форм і прийомів, що характерні для епохи Відродження, бароко і класицизму. Південно-західна стіна костелу була поставлена на місці дерев’яних укріплень Окольного замку. По відношенню до головних укріплень Луцька – Верхнього і Окольного замків – вона була напольною, тобто повернутою в бік можливого нападу ворога – «вполе». В даному разі перед нею знаходилась міська забудова, яка мала відносно слабше кільце укріплень з боку заплави і передмість. Отож, ця стіна насамперед мала виконувати оборонні функції. Дійшла вона до нас в значно перебудованому вигляді. Північно-східний фасад є повернутим у внутрішній простір Окольного замку. Декор фасаду досить багатий, хоча й на ньому нема ліпнини або скульптур. Найбільш багатою пластично і декорованою є башта. Вона триярусна. Площина стіни прикрашена пілястрами, за якою знаходяться обхідні коридори. Пілястри на приміщеннях каплиці Найсвятіших тайн і колишньої бібліотеки є подібними до попередніх, але не завершуються арками. Маленькі віконця під галереєю освітлюють обхідні коридори і могли раніше правити за бійниці. Площина без декору біля башти вказує на місце прибудови корпусу колишньої школи. Мало відомо про той вигляд, який мав костел у далекому минулому. Багато змін сталося з ним через пожежі та зміну смаків нових поколінь. 

Чільне місце в інтер’єрі споруди займає Великий вівтар. Він традиційно був присвячений апостолам Петру і Павлу. Цей вівтар прикрашався також образами інших найбільш шанованих святих 1787 р. у зв’язку з перенесенням до костелу св. Петра і Павла кафедри в ім’я св. Трійці, в вівтарі з’являється і цей образ. Також традиційно існує по три вівтаря в кожній бічній наві. Заслуговують на увагу давні чотири сповідальні й кафедра – амвон. Сповідальня, яка знаходиться навпроти герба біскупа Павла III Волуцького, походить з костьолу єзуїтів. Три інші невідомого походження. Починаючи від герба Павла III Волуцького, вздовж бічних навза годинниковою стрілкою розвішені 14 барельєфів серії «Хресна дорога», або «Страсті Господні». Важливе місце в інтер’єрі костелу займають посвяти та епітафії(надгробні написи). Підземелля костелу є ключовими для розуміння його побудови. Підземелля використовували для поховань та інших обрядів. 

За всю історію свого існування споруда зазнала чимало ремонтів і незначних перебудов після міських пожеж 1724–1781 років, які дещо змінили її стильові ознаки. Луцька римо-католицька кафедра без особливих втрат пережила дві світові війни та багатократну зміну влад аж поки в 1946 році не була ліквідована урядом. Величний храм св. апостолів Петра і Павла стояв пусткою, а в його підвалах з 1951–1956 рр. господарювала овочева база. У 1980 році в храмі влаштували музей атеїзму. Пізніше інтер’єр костелу був перебудований під експозицію «Космос». У 90-х рр. споруду Петропавлівського костелу знову повернули громаді римо-католицької церкви. Луцький костел св. апостолів Петра і Павла став осередком не лише духовного відродження української католицької церкви, а й широкомасштабної благодійницької й культурно-освітньої діяльності в суспільному житті міста.

Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки

Джерело:

Баюк В. Костел св. Трійці та св. Петра і Павла / В. Баюк // Старий Луцьк : наук.-інформ. зб. ЛДІКЗ. – Луцьк, 2023. – Вип. 18. – С. 191–194.

  

Ікона «Іоан Богослов» (1696)

м. Луцьк, Волинська область

Іоан Богослов – апостол, християнський святий, проповідник, автор декількох творів Нового Заповіту.

Ікона є прикладом оповідної іконографії. Святий Іоан написаний смиренним та мудрим старцем, як автор Євангелія. Внизу ікони, за західною мистецькою традицією, яка поширюється у волинському іконописі з ХVІІІ ст., розміщені три житійні сцени: «Катування Святого Іоана у котлі», «Випробування Святого Іоана отрутою», «Прощання Святого Іоана з учнями біля могили». Епізоди захоплюють експресією і скрупульозною передачею предметів побуту та деталей архітектурного стафажу. На нижній міжрамній смузі розміщений напис про поновлення ікони у 1865 році.

Розмір: 101,5 х 70

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, сріблення, золочення

Походить з церкви Архістратига Михаїла с. Окорськ Локачинського району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Карпюк Л. Ікона «Святий Йоан Богослов» [Електронний ресурс] / Л. Карпюк // Волинська епархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/113-ikona-sviatyi-ioan-bohoslov/. – Назва з екрана.

Текст та ілюстрація з книги:

Іоан Богослов // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 228–229 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Покров Богородиці» (перша пол. XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Ікона вирізняється своєю композицією, яка слугує головній ідеї твору – прославленню Богоматері-Заступниці родом людським і світом ангельським. Автор умовно ділить ікону на дві частини: верхню з небожителями і нижню – земну. Богоматір представлена серед хмар, у біло-рожевому сяйві, що творить мандорлу. Вона стоїть на півмісяці – символі Ноєвого ковчегу, в оточенні великої кількості святих і ангелів у молитовних позах. Нижня частина – це храм, заповнений віруючими, серед яких царі і духовенство, які моляться. Ідею зв’язку небесного і земного, спільного служіння і прославлення Богородиці ілюструє і текст кондака «Покрову Богородиці» на сувої Романа Псалмоспівця: «Дєва днєсь прєдстоїть в церкві і лики святих невидимо за нас моляться Богу...».

Розмір: 95 х 64

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, золочення

Походить з церкви Покрову Пресвятої Богородиці с. Дорогиничі Локачинського району

Джерела:

Вигоднік А. Ікона «Покрова Богородиці» [Електронний ресурс] / А. Вигонік // Волинська епархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/117-ikona-pokrova-bohorodytsi/. – Назва з екрана.

Текст та ілюстрація з книги:

Покров Богородиці // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 226–227 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Святий Миколай» (перша пол. XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Святий Миколай на іконі постає суворим і мудрим архієреєм. Майстер зосереджується на передачі його внутрішнього світу. Сповнений духовної сили погляд звернений до віруючих. Велична постать Святого з піднятою у благословенні десницею виступає із золотого сяйва різьбленого тла. Одежі Миколая виписані просто і лаконічно: зелена фелонь з рожевим виворотом, білий з червоними хрестами омофор, червона палиця, обшита по краю жовтою стрічкою з чорним геометричним візерунком.

Розмір: 80 х 48

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, золочення

Походить з церкви Святого Миколая с. Холопичі Локачинського району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Єлісєєва Т. Ікона «Святий Миколай» [Електронний ресурс] / Т. Єлісєєва // Волинська епархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/346-ikona-sviatyi-mykolai/. – Назва з екрана.

Текст та ілюстрація з книги:

Святий Миколай / Й. Кондзелевич // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 224–225 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Преображення» (поч. XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Про Преображення Ісуса Христа розповідається у Євангеліях (Мт.17,1-8). (Мк.9,2-8), (Лк. 9,28-36).

Автор, дотримуючись євангельських розповідей, змальовує гору Фавор, біля підніжжя якої – вражені побаченим апостоли Петро, Яків та Іоан. На вершині у золотому сяйві постає Ісус Христос. Обабіч нього – старозавітні пророки Ілля і Мойсей. Три золоті промені божественного світла пронизують всю ікону і лягають на землю, осяваючи апостолів. Автор використовує вишукану і гармонійну кольорову гаму, легкі прозорі фарби, що роблять ікону світлоносною.

Розмір: 106 х 83

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, сріблення, золочення

Походить з церкви Казанської ікони Богородиці с. Садів Луцького району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Єлісєєва Т. Ікона «Преображення» [Електронний ресурс] / Т. Єлісєєва // Волинська епархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/392-ikona-preobrazhennia/. – Назва з екрана.

Текст та ілюстрація з книги:

Преображення // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 220–223 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Пророк Єзекіїль» (поч. XVІІІ ст.)

Йов Кондзелевич

м. Луцьк, Волинська область

Єзекіїль (євр. Бог зміцнить) один з чотирьох великих старозаповітних пророків, син священика. Близько 575 до н.е. у вавілонському полоні був покликаний Богом до пророчого служіння, якому присвятив усе життя. Єзекіїль пророчив суд Божий і воскресіння мертвих.

Ікона з пророчого ряду іконостасу. Щільна рожева вохра на лику пророка вдало поєднується з яскравим червоним кольором хітону, окреслення золотого німбу та напису імені на розгорнутому сувої.

Розмір: 73 х 25,5

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, золочення, різьба

Походить з церкви Святих апостолів Петра і Павла с. Вощатин Володимир-Волинського району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Текст та ілюстрація з книги:

Кондзелевич Й. Пророк Єзекіїль / Й. Кондзелевич // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 218–219 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікони «Пророчий ряд» (друга пол. XVII ст.)

Йов Кондзелевич

м. Луцьк, Волинська область

Зображення пророків (грец. людина, що пророкує людям слова Бога) традиційно розміщувались у куполі храму або у вівтарі. У іконостасі пророки представлені пророчим рядом, який символізує Церкву, що вже отримала закон від Бога.

Художник творить шістнадцять об’єднаних емоційним піднесенням образів: Міхей і Гедеон, Софонія і Єзекіїль, Соломон і Мойсей, Яків і Даниїл, Ісайя і Єремія, Захарія та Іоіль, Аарон і Давид, Аввакум і Валаам, що складають спільний образ сконцентрованого духовного пориву і високого інтелектуального вираження. Уникаючи буденної конкретизації, автор прагне надати образам пророків легендарно-епічної характеристики. Тільки окремі з них зображуються з визначальними деталями одягу чи атрибутами. Пророки тримають в руках розгорнуті сувої, на яких написані їхні імена та тексти знаменитих висловлювань. Майже всі тексти присвячені Діві, отже пророчий ряд символізує ідею втілення у Богородиці старозавітних пророцтв про прихід Месії.

Розмір: 58,5 х 54; 108 х 98; 60 х 54; 97,5 х 73

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, сріблення

Походить з церкви Святого Миколая смт. Локачі

Джерела:

Вигонік А. Провісники майбутнього [Електронний ресурс] / А. Вигонік // Волинська епархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/412-provisnyky-maibutnoho/. – Назва з екрана. 

Текст та ілюстрація з книги:

Кондзелевич Й. Пророчий ряд / Й. Кондзелевич // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 214–217 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Обромпальська (Обропальська) Фортуната – фотографиня, працювала у стилі піктореалізму, уродженка м. Володимир (раніше Володимир-Волинський) Волинська область.

Народилася Фортуната Шуровська (за чоловіком Обропальська) у 1909 році у місті Володимир (нині Володимир-Волинський) та була однією із найвідоміших фотографинь свого часу. Старші брати дівчини були аматорами фотографії, тож це зацікавило і її. У 1930 році перші фото які почала знімати Фортуната були зроблені на камеру Leica. Тоді вона була студенткою факультету хімії та біології у Віленському університеті ім.. Стефана Баторія. Найбільше мисткиня полюбляла фотографувала в стилі пікторіалізму.

Учителем та наставником із фотографії у Фортунати був Ян Булгак, відомий білоруський і польський фотограф. З Яном Булгаком вона познайомилася 1938 року. Фортуната захопилася артистизмом його робіт. Саме це знайомство і визначило подальшу творчу долю волинянки – вона розвивалася в напрямку художньої фотографії.

Чоловіком Форнтуната був Зигмунд Обропальський, відомий фотограф і діяч Союзу польських фотохудожників. Разом із ним вона на початку 1940-х рр. мешкала у місті Вільнюсі. Саме там у 1941 та 1942 р. була організована підпільна фотовиставка у власному будинку. Ян Булгак був патроном і співорганізатором двох цих конспіраційних виставок. На виставці були представлені портрети, краєвиди Вільна, натюрморти, міські пейзажі, виконані у техніці піктореалізму на основі класичної композиції.

У 1945 році родина Обромпальських переїхала у місто Познань. Відтоді творчість Фортунати стала загальновідомою. Її роботи були представлені на багатьох фотовиставках та отримали чимало нагород. Отримувала відзнаки Міжнародної федерації фотомистецтва – AFIAP (1953) i EFIAP (1963). Впродовж 1948–1952 років Фортуната була співредактором першого повоєнного часопису, присвяченого фотографуванню. Мала ряд особистих фотовиставок по Європі. У 1953 році Фортуната Обромпальська заснувала і керувала Художньою секцією для молодих фотографів, яких навчала азам професії.

Померла Фортуната Обромпальська 10 червня 2004 року у місті Познань (сучасна Польща), де і була похована.

Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки

Джерела:

Вознюк О. Фотографії волинянки Фортунати Обропальської зберігаються у краківському музеї [Електронний ресурс] / О. Вознюк // Район.Історія : [сайт]. – Режим доступу: https://history.rayon.in.ua/blogs/699694-fotografii-volinyanki-fortunati-obropalskoi-zberigayutsya-u-krakivskomu-muzei. – Назва з екрана.

Котис О. Фортуната Обромпальська / О. Котис // На Сході Європи: міжвоєнний розквіт Волині / О. Котис. – Луцьк, 2020. – С. 37–39.

Фортуната Обропальська – фотографиня з Володимира [Електронний ресурс] // Хроніка Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/16218-fortunata-obropalska-fotohrafynia-z-volodymyra. – Назва з екрана.

Яцечко-Блаженко Т.  Фортуна Обропальська – фотографиня з Володимира / Т. Яцечко-Блаженко // Хроніки Ладомерії : матеріали IV Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф. «Хроніки Ладомерії», присвяч. 820-тій річниці утворення Галицько-Волинської держави та 695-ти річниці надання Володимиру магдебурського права, м. Володимир-Волинський, 13 листоп. 2019 р. : наук. зб. – Тернопіль, 2019. – Вип. 4. – С. 143–146.

 

Славінська Софія – акторка Волинського театру імені Словацького.

Софія Славінська народилася 31 грудня 1887 року в м. Львів. Початкову світу здобула в школі при монастирі сестер бенедиктинок у Львові, де закінчила 8 класів. Після цього навчалася у львівській драматичній школі.

1901 року Софія почала виступати у трупі Towarzystwo Miłośników Sceny we Lwowie. Але на цьому не зупинилася і стала виходити на ширшу публіку. До 1907 року Славінська працювала в трупах Львівського міського та Львівського народного театрів. Паралельно акторка була запрошена у вистави до театру, який створила Габріеля Запольська із Підгаєць, яка в 1904 році поселилася у Львові і разом із другим чоловіком, живописцем Станіславом Яновським, організувала театральну трупу. З нею мандрувала по всій Галичині. Саме з театром Запольської Славінська гастролювала до Жешува, Дрогобича, Коломиї та інших міст. З 1908 року Софія Славінська значно розширила географію виступів. Талант і яскрава зовнішність акторки посприяли тому, що їй стали довіряти важливі ролі в театрах інших великих міст. За наступні 10 років Славінська грала у Познані, Кракові, Вільні, Лодзі, Бидгощі, Гданську, Варшаві, зокрема у «Бі-Ба-Бо», «Сфінкс» та «Qui Pro Quo». 

З 1931 року Софія Славінська почала працювати у Волинському театрі імені Словацького, який був створений в Луцьку у 1925 році. Волинським театром опікувався волинський воєводський уряд. Річний бюджет становив 260 тисяч злотих. Саме тут Софія Славінська відзначила два свої професійні ювілеї. Перший у 1932 році – це 25-річчя акторської гри в «Мадам Х», а в 1936 році – 30-річчя гри матері генерала в п’єсі «Trafika pani generałowej». Разом з акторами волинського театру Софія подорожувала по Волині, Поліссю та Люблінщині. У 1932 році Софію запросили зіграти в фільмі «Легіон вулиці». Акторка входить в п’ятірку найвідоміших акторів Волинського театру імені Словацького. Та, здається, цим її кінокар’єра і завершилася.

Останні роки життя Софія Славінська провела в товаристві ветеранів театру в місті Сколімув (Польща). Померла Софія 15 серпня 1963 року. Її ім’я часто згадують й сьогодні дослідники театру по всьому світу.

Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки

Джерела:

Котис О. Софія Славінська / О. Котис // На Сході Європи: міжвоєнний розквіт Волині / О. Котис. – Луцьк, 2020. – С. 42–43.

Яцечко-Блаженко Т. Софія Славінська – акторка Волинського театру імені Словацького [Електронний ресурс] / Т. Яцечко-Блаженко // Фотографії старого Львова : [сайт]. – Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/sofiya-slavinska-aktorka-volynskoho-teatru-imeni-slovatskoho/. – Назва з екрана.

Ікона «Христос Вседержитель» (кін. XVII ст.)

Йов Кондзелевич

м. Луцьк, Волинська область

Образ Спаса Вседержителя виконаний художником у традиціях іконопису другої половини XVII ст. під впливом західноєвропейського мистецтва, що проявився у зображенні Спаса, який возсідає на дузі веселки серед хмар, в оточенні ангелів, серафимів і херувимів. Веселка – небесний престол є ще й символом мосту, що зв’язує земне, тимчасове з вічним у Царстві небесному. Цей зв’язок здійснює Ісус Христос, який приніс у світ спасіння. У лику Спасителя гармонійно поєднані зовнішня краса і внутрішня сила, його погляд одночасно виражає знання істини, зосередженість і недоступність. Пластика форм, гармонія пропорцій, вишуканість кольорових поєднань, краса живопису вказують на приналежність ікони до елітарного шару місцевої художньої культури.

Розмір: 115 х 74

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, золочення

Походить з церкви Святої Трійці с. Городище-1 Луцького району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Текст та ілюстрація з книги:

Кондзелевич Й. Христос Вседержитель / Й. Кондзелевич // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 210–213 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони