Фотоколекція

Церква Вознесіння Господнього (1530)

селище Вишнівець, Кременецький район Тернопільська область

Церква Вознесіння Господнього (замкова церква, призамкова церква) – діюча мурована церква в селищі Вишнівець, є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Історичний відлік православ’я у Вишнівці йде з початку XV століття, коли в документах був згаданий перший його дерев’яний храм. У 1494 року храм був знищений пожежею турецько-татарської атаки. Нова кам’яна святиня, закладена родоначальником Вишневецьких Михайлом Васильовичем Збаразьким, стала передвісником і переродженням храму вже в новому обличчі і на новому місці – біля підніжжя фамільної резиденції. Його сини в 1530 році на честь Вознесіння Господнього звели церкву під стать замку – з потужними кам’яними стінами і вузькими вікнами-бійницями. Призамковий храм став не тільки дороговказною зіркою віри могутнього роду, а й усипальницею всіх православних Вишневецьких. В її підземеллях поховані одні з найбільших покровителів православ’я – княгиня Раїна Могилянка разом зі своїм чоловіком Михайлом Михайловичем Вишневецьким. Навіть грізний Ярема Вишневецький, що став католиком, не посмів зруйнувати храм, де були поховані його батьки.

Багате на бурхливі подій XVII століття, коли Вишнівець не раз ставав епіцентром бойових зіткнень турецьких, татарських, козацьких, російських загонів з військами польської корони, майже не торкнулося храму над Горинню. Останній з Вишневецьких – Михайло Сервацій (1680–1744) в запалі грандіозної перебудови палацу і перетворенні оточуючого його парку не залишив своєю увагою Вознесенську церкву, піднісши їй в дар цінну давньоруську ікону придбану ним під час шведського походу в листопаді 1704 року. Майже півтора століття храм у Вишнівці перебував під благодатним захистом покровительства роду Мнішеків, поки не був переданий православній громаді. В 1872–1873 роках було проведено капітальний ремонт, замінивши дзвони, позолотивши іконостас і надбудувавши над бабинцем дзвіницю. Церква набула не характерних для українських храмів архітектурних особливостей. Над притвором з’явилася шатрова дзвіниця характерна для російських церков, які в ті часи будувалися за проектом придворних російських архітекторів І. В. Ніколая, К. А. Тона. Нава зберегла традиційний для українських православних храмів купол з хрестом у вершині. Над вівтарем також є купол значно меншого розміру. Церква прямокутна в плані тридільна з не характерним для український храмів великим за розміром притвором, який більший за розмірами за бабинець. Наприкінці ХІХ ст. тодішній власник маєтку граф Володимир де Броель-Платер, який дуже цікавився старовиною, відкрив гробниці Вишневецьких і побачив там багаті поховальні шати та останки збережені завдяки вдалому бальзамуванню. Легенда розповідає, що в підземній крипті були безцінні скарби. Ці перекази стали стимулом для вандалів, які розкопували та плюндрували поховання у ХХ ст., коли храм став недіючим. За часів комуністичної влади, частина приміщення Вознесенської церкви була пристосована під склад, а інша частина під тир. Забуття тривало три десятиліття, і лише з набуттям Україною незалежності в 1991 році силами місцевої громади тут були розпочаті відновлювальні роботи, які проводилися без контролю з боку фахівців-архітекторів, що призвело до заливання бетоном поховань Вишневецьких у вівтарній крипті. На схилі біля церкви зберігся невеликий старовинний православний цвинтар з характерними кам’яними хрестами. Очевидно, що раніше він був набагато більший, але у наш час обмежений навколишньою забудовою. З клірової відомості відомо, що територія цвинтаря у 1923 р. була приблизно дві десятини.

Сьогодні церква Вознесіння Господнього є чинною і попри свої втрати, залишається історико-архітектурною пам’яткою національного значення. Її меморіальний характер, пов’язаний з князями Вишневецькими – одним з найзначніших родів в історії України, що зобов’язує не лише зберегти її фізичне буття, а й сакральність, яку вона несла людям впродовж століть свого існування.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Призамкова церква [Електронний ресурс] // Вишнівецька територіальна громада : [сайт]. – Режим доступу: https://vyshnivetska-gromada.gov.ua/temple#!. – Назва з екрана.

Церква Вознесіння Господнього у Вишнівці [Електронний ресурс] // Вишнівецька територіальна громада : [сайт]. – Режим доступу: https://vyshnivetska-gromada.gov.ua/archives/20573. – Назва з екрана.

Вишнівецький палац (1730)

селище Вишнівець, Кременецький район Тернопільська область

Вишнівецький палацово-парковий комплекс (Вишнівецький палац) – пам’ятка архітектури та містобудування національного значення. Резиденція розвивалась в лоні тенденцій європейської культури і є одним із кращих зразків французького зодчества на теренах Західної України.

Селище Вишнівець вотчина князів Вишневецьких, рід яких завдяки знатному походженню, великим володінням і зв’язкам відіграв помітну роль в історії країни. Серед Вишневецьких були видатні полководці (Дмитро і Ярема Вишневецькі), впливові чиновники і навіть польські королі (Михайло Корибут-Вишневецький). До наших днів зберігся прекрасний палац Вишневецьких, в якому діє музей – філія Національного історико-архітектурного заповідника «Замки Тернопільщини».

Ці землі отримав у володіння російсько-литовський князь Дмитро Корибут з династії Гедиміновичів 1395 року. В середині XV століття його правнук Солтан звів замок Вишнівець, що дав початок однойменному поселенню. Замок розташовувався не там, де нинішній палац, а на протилежному березі річки Горинь, де нині розляглося село Старий Вишнівець. 1494 року племінник Солтана Михайло Васильович побудував новий замок, у якому осів і став називатися князем Вишневецьким, давши початок цьому роду. 1517 року у Вишнівці народився онук Михайла Вишневецького Дмитро Іванович, що став чудовим полководцем – легендарним Байдою.

Для захисту українських земель від турецько-татарських набігів Дмитро Вишневецький об’єднав загони козаків і на власні кошти побудував на острові Мала Хортиця дерев’яно-земляний замок, який історики вважають попередником Запорізької Січі. Використовуючи цю фортецю як військову базу, козакам на чолі з князем вдалося здійснити декілька нищівних походів на татарські й турецькі володіння. Доблестю і відвагою Дмитро Вишневецький заслужив велику військову славу серед козаків, яка тільки збільшилася після його трагічної смерті. 1563 року князь потрапив у полон до турецького султана Сулеймана І був страчений: його підвісили за ребро на гак. Князь провисів так три дні, поки турки не пронизали його стрілами, бо хоробрий ватажок козаків глузував з їхньої релігії.

Останній представник роду Вишневецьких князь Михайло-Серватій (1680–1744) прославився як письменник і поет. 1720 (1730) року саме він перебудував замок у палац у стилі французького ренесансу, яким той і зберігся до наших днів. Князь мав величезну колекцію живопису й багату бібліотеку, завдяки якій Вишневецький палац був відомий далеко за межами України. Деякі книги нині зберігаються в Національній бібліотеці України імені Вернадського, картини в Національному художньому музеї України.

Зводилась резиденція в межах колишніх фортифікацій на місці старого оборонного замку ХVІ – ХVІІ ст. Швидше за все, сам замок був перебудований у розкішний палац, коли його оборонна функція втратила свою актуальність. Свідченням цього є підвали і підземні ходи, що залишились тут від колишньої замкової архітектури. На відміну від відносно простих, без надмірного декору фасадів палацу, його інтер’єри мали парадний характер. В палаці нараховувалось близько 70 залів, кожен з яких вражав своїм багатством та вишуканістю. Головною історичною залою Вишневецької резиденції була і залишається Дзеркальна. Саме тут в кінці ХVІІІ століття відбувалась урочиста зустріч польського короля Станіслава-Августа Понятовського та царевича Павла Петровича. Невід’ємними атрибутами Вишневецького палацово-паркового комплексу, що свідчать про дотримання мистецьких смаків загальноєвропейського характеру є ландшафтний парк та італійський сад, що примикають до палацу із західної сторони. Англійський парк був розбитий з урахуванням горбистості рельєфу і переходив у безкрайній грабовий ліс. Займав площу понад 200 десятин. Тут росли місцеві породи дерев: тополя срібляста, клен звичайний, бук, дуб, ясен, липа, каштан та ін. В парку діяла оранжерея та голендерня, були побудовані альтанки та встановлена скульптура на високих постаментах.

В історії Вишневецького палацово-паркового комплексу можна виділити кілька періодів. Перший – пов’язаний з його засновником Міхалом Сервацієм Вишневецьким, другий – з графами Мнішками, до яких перейшов палац незадовго після смерті князя як посаг за онукою Міхала Сервація, Катериною Замойською.  Мнішки володіли резиденцією до середини ХІХ ст. Вони значно розширили палацові колекції, особливо книгозбірню та живописні зібрання. В інтер’єрах палацу з’явились  розкішні меблі, дорогоцінні люстри, скульптура тощо. На жаль, цей період не був тривалим. Графи Мнішки переїжджають до Парижу, а Вишневецький палацово-парковий комплекс переживає занепад. Через часту зміну власників та неконтрольовані розпродажі резиденція втрачає свій первісний вигляд та мистецькі надбання. Перша та Друга світові війни теж залишили свій руйнівний відбиток в історії резиденції, особливо страшна пожежа 1944 року. В радянський період палац чудом вцілів від остаточного руйнування. Після значних перебудов його стали використовувати для адміністративних потреб.

У 1999 році Вишнівецький палац став частиною Державного історико-архітектурного заповідника у м. Збаражі, який у 2005 році отримав статус Національного та був перейменований у Національний заповідник «Замки Тернопілля».

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Вишнівець [Електронний ресурс] // Замки Тернопілля: національний заповідник : [сайт]. – Режим доступу: https://zamky.te.ua/zamki/vishniveckij-zamok. – Назва з екрана.

Вишнівецький палацово-парковий комплекс: національний заповідник «Замки Тернопілля» : [сайт]. – Режим доступу: https://vyshnevetspalace.blogspot.com/p/blog-page.html. – Назва з екрана.

Замки, фортеці, палаци України / авт.-уклад. Ю. С. Воронцова, О. М. Бєліков. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 189 c. : фот. – (70 чудес)

Пустиннікова І. Найрозкішніший палац Волині [Електронний ресурс] / І. Пустиннікова // Локальна історія : [сайт]. – Режим доступу: https://localhistory.org.ua/texts/statti/nairozkishnishii-palats-volini/. – Назва з екрана.

 

Збаразький замок (1631)

м. Збараж, Тернопільська область

Збаразький замок – фортифікаційна оборонна споруда, розташована трохи осторонь від центру міста, у парку, на так званій Замковій горі.

Збаразький замок можна сміливо зарахувати до найцікавіших замків, що добре збереглися в Західній Україні. Окрім архітектурної цінності, замок має велике історичне значення: він пов’язаний з родом князів Вишневецьких, які відіграли важливу роль в історії країни. Крім того, під його стінами відбулися ключові епізоди Національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького.

Перші оборонні укріплення з’явилися в Збаражі ще за часів Галицько-Волинського князівства. Наприкінці XIV століття землі князівства увійшли до складу Польщі і власниками міста стали князі Несвицькі російсько-литовський князівський рід, що брав початок на Волині від Династії Гедиміновичів. Та представники роду Несвицьких, які осіли в Збаражі, зробивши його своєю головною резиденцією, стали називатися князями Збаразькими. 1393 року князь Дмитро Корибут побудував на місці давньоруської фортеці замок. Незабаром Збараж став центром удільного князівства, що об’єднувало великі території на півдні Волині.

Багато разів Збаразький замок зазнавав татарських набігів. 1474 року він став центром героїчної оборони від орди хана Айдора. Командував обороною князь Василь Збаразький. Захисникам не вдалося утримати фортецю, її було знищено. На початку XVI століття фортецю відбудували, і вона стала ареною нових битв з татарами: у 1558, 1567, 1572, 1588, 1589 роках. Замок знову захопили і зруйнували вже 1598 року. У 1626–1631 роках Єжі (Юрій) і Кшиштоф (Христофор) Збаразькі звели новий замок за проектом фламандського архітектора Ван Пеена. Для проекту фламандець використовував креслення Вінченцо Скамоцці, останнього видатного архітектора італійського ренесансу і «батька класицизму». Проект великого італійського архітектора був описаний у трактаті «Про ідею універсальної архітектури», а вже потім уперше втілений у Збаражі.

Замок регулярного типу, квадратний у плані оточують потужні бастіони. Бастіони укріплені валами ескарпами заввишки до 12 метрів і завтовшки до 23 метрів. У товщі бастіонів розміщувалися казарми, а згори було встановлено близько 30 гармат. Замок оточує глибокий рів, а вхід лежить через в’їзну вежу, до якої перекинутий міст. Навпроти брами, посеред двору, розташований двоповерховий палац у стилі ренесансу. Над парадним входом у будівлю нависає балкон на кам’яних консолях.

1636 року замок відійшов князям Вишневецьким ще одній гілці роду Несвицьких. Новим власником Збаража став Янош Корибут-Вишневецький. Він завершив фортифікаційні роботи зі зміцнення замку за участю європейських фахівців Себастьяна Андерса і Ніколя Дюбуа.

Під час визвольної війни під проводом гетьмана Б. Хмельницького у 1649 р. Збаразький замок опинився у центрі протистояння козацьких військ з військами Речі Посполитої, ці події описав письменник Г. Сенкевич у своєму романі «Вогнем і мечем». Під стінами фортеці Б. Хмельницький з польським королем Яном ІІ Казимиром уклали Зборівський мир, за умовами якого Польща змушена була визнати існування козацької України, а козаки – змиритися з тим, що польські поміщики на Правобережжі повернули свої володіння.

У 1675 р. фортеця була захоплена і спалена татарами, а усі замкові укріплення – зруйновані. Набіги татар припинилися лише після 1699 р., коли згідно з умовами Карловицького миру Збараж та інші фортеці Поділля знову увійшли до складу Речі Посполитої. Хоча упродовж наступних століть відновлювальні роботи провадилися новими власниками замку – Дмитром Вишневецьким, магнатами Потоцькими. Однак у XІX ст. замок разом зі своїми укріпленнями поступово занепадав. Польські магнати Потоцькі перетворили фортецю на звичайне феодальне помістя. У 1896 р. внаслідок пожежі замок зазнав руйнувань. Лише на початку XX ст. перед Першою світовою війною новий власник Тадеуш Нементовський здійснив капітальну реставрацію замку. Однак згодом, під час війни, російські війська підірвали каземати. Після Другої світової війни замковий комплекс було зруйновано, від оборонних укріплень залишилися лише фрагменти, відносно у непоганому стані зберігся тільки замковий палац, згодом у його приміщенні відкрили Будинок піонерів. З 1959 р. після реконструкції у стінах палацу починає діяти музей, який упродовж свого існування весь час поповнювався місцевими археологічними знахідками, однак масштабно запрацював лише після 1994 р.

У 1994 р. Збаразький замок оголосили історико-архітектурним заповідником. Більша частина замкового палацу відреставрована, здійснено внутрішню реконструкцію та зовнішній ремонт казематів, а також – реставрацію і перекриття в’їзної вежі. Замковий палац складається з двох поверхів, що мають характерні для ренесансу форми, його фасад прикрашає балкончик. Всередині замкового палацу знаходяться музейні експонати історико-архітектурного заповідника «Замки Тернопілля» (саме у Збаражі знаходиться адміністрація заповідника), серед яких – колекція стародавніх ікон, хрестів і монет. Експозиція у інтер’єрах палацу та казематів складається з одинадцяти тисяч експонатів. У палацовому холі знаходиться картинна галерея портретів історичних особистостей, а також – документальні дані, що пов’язані з облогою Збаразького замку 1649 р. На другому поверсі палацу розміщена колекція сакрального мистецтва, тут зберігаються стародруки, рукописні книги, культові предмети східного і західного обрядів, а також предмети, які зосереджувалися у інтер’єрах релігійних споруд XVІІ – XІX ст. Неподалік, під скляним куполом знаходиться Збаразький замок у мініатюрі, крім того, тут розміщена експозиція вишивки, яка репрезентує українські народні костюми, рушники з різноманітними орнаментами і одяг священиків. У казематах фортеці розташовані виставкові зали, у яких експонуються колекція середньовічної зброї і дерев’яні скульптурні композиції на тему козацтва, а також – археологічна колекція предметів, що були знайдені при розкопках на Тернопільщині, тут також знаходиться етнографічна композиція предметів побуту та ремесел, а по сусідству розміщений зал культової скульптури. У надбрамній вежі на другому поверсі розташований зал, який вражає відвідувачів багатою нумізматичною колекцією, зокрема, тут представлені грошові одиниці України, Польщі, Німеччини, Угорщини, знаходяться відзнаки і нагороди цих держав, а також – комплекти антикварних меблів та предметів тогочасного інтер’єру, серед яких – шафи та годинники, які повиті виноградною лозою, стільці з червоного дерева на кручених ніжках і дзеркала під ажурною рамою. З замкової гори відривається прекрасна панорама міста, добре видно комплекс бернардинського монастиря, костел святого Антонія, а також, дещо правіше – видно верхи Успенської церкви.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Замки, фортеці, палаци України / авт.-уклад. Ю. С. Воронцова, О. М. Бєліков. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 189 c. : фот. – (70 чудес)

Збараж [Електронний ресурс] // Замки Тернопілля: національний заповідник : [сайт]. – Режим доступу: https://zamky.te.ua/zamki/zbarazkij-zamok. – Назва з екрана.

Збаразький замок (м. Збараж, Тернопільська обл.): карта, фото, опис [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1032095-zbarazkyy-zamok-zbarazh-ternopilska. – Назва з екрана.

Козаки Хмельницького не змогли штурмом взяти: історія й легенди Збаразького замку [Електронний ресурс] // Еспресо.Захід : [сайт]. – Режим доступу: https://zahid.espreso.tv/podorozhi-kozaki-khmelnitskogo-ne-zmogli-shturmom-vzyati-istoriya-y-legendi-zbarazkogo-zamku. – Назва з екрана.

Собор Преображення Господнього Православної Церкви України (1731)

м. Кременець, Тернопільська область

Собор Преображення Господнього Православної Церкви України (раніше Базиліка Святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки або Костел оо. Єзуїтів) – сакральна споруда, домінанта комплексу монастиря оо. Єзуїтів у м. Кременець. Найвища будівля міста.

Трьохнефна споруда, з двома вежами, куполом, що має шість пілонів, а ще чотири підтримують баню. Висота всередині під куполом сягає 43 м., внутрішні розміри 50м. на 30м, загальна площа стін – 7000 м2. Основними прикрасами храму є карнизи, арки та пілястри. До будівлі собору, літерою «П», примикають двоповерхові корпуси колегіуму, на яких розміщені дві конусоподібні восьмигранні вежі. Перед фасадом розташована пишна балюстрада з багатьма декоративними вазами та кованою огорожею. Ансамбль собору вважається одним з кращих на Волині, зроблений у стилі пізнього українського бароко.

На рубежі XVI–XVII століть за ініціативи міського старости з магнатського роду Вишневецьких – Януша Антонія (1678–1741) – з’явився перший уніатський кам’яний костел в ім’я Святого Духа підпорядкований уніатському Володимирському єпископату. Його ж стараннями в місто у підніжжя Кременецьких гір в 1701 р. прибули перші єзуїтські ченці, які утворили при новому храмі братство. Зростання громади храму в самому серці міста навпроти стародавнього замку на вершині високої гори та посилення впливу Унії призвело до того, що в 1731 р. єзуїтським орденом за сприяння та активної фінансової підтримки все тієї ж сім’ї Вишневецьких був закладений новий величний костел на честь Всесвятого Духа, патрона і засновника «Товариства Ісуса» Ігнатія Лайоло і покровителя Польщі Станіслава Костки. Костел збудований архітектором Павлом Гіжицьким за проєктом архітектора Паоло Фонтана в стилі пізнього бароко першої половині XVIII століття. Перше призначення костелу було для монахів-єзуїтів. Впродовж десяти років (до 1753) до костелу було добудовано два корпуси, один з яких призначався для потреб монахів, а інший для школи. У 1750 р., ще до завершення будівництва, тут відчинив свої двері єзуїтський колегіум – навчальний заклад, що надавав молоді середню освіту. Основну частину коштів на будівництво храму і прилеглих споруд надали князі Януш та Михайло Вишневецькі. В центральному нефі собору до сьогоднішніх днів збереглися їх герби. У 1773 р., внаслідок розпуску Папою Римським ордену єзуїтів, монастир припинив своє існування, а корпуси перейшли у підпорядкування так званої Едукаційної комісії, що відповідала в Речі Посполитій за народну освіту, і невдовзі вона відкрила тут першу на Волині світську середню школу. У 1837 р. колишній костьол (на цей час уже закритий) вирішили перетворити в головний храм Волинської єпархії, і у 1840 р., після ремонту, тут відкрився кафедральний Преображенський собор. Але у зв'язку з переїздом архієрея на постійне проживання в губернське місто Житомир, у 1841 р. собор перетворився в семінарську Преображенську церкву. Коли у 1902 р. семінарію було перенесено в Житомир, споруди отримали в користування Волинське єпархіальне жіноче училище. За часи функціонування поєзуїтського костелу як православного храму в його інтер’єрі відбулися помітні зміни. Були ліквідовані католицькі вівтарі, орган, лавки та конфесіонали, забілено настінні розписи, невідповідні православним канонам. В 1930-і рр. за рахунок поновленого ліцею художник Терлецький відреставрував розписи на стінах однієї з каплиць. У головній наві також були розчищені фрески з гербами засновників князів Вишневецьких. Однак за часів радянської влади їх знову забілили. Храм, який є складовою частиною збудованого П. Гіжицьким комплексу, впродовж всієї історії (крім атеїстичного періоду) був невід’ємною частиною у виховному процесі молоді. В радянський час храм тривалий час пустував. Спочатку він був перетворений на склад зернових, а в 1950–1960 рр. з нього зробили студентський спортзал. У добу незалежної Української держави продовжилися планомірні роботи щодо реставрації цієї архітектурної пам'ятки. Фасади колишнього костелу в останні роки істотно поновлені, здійснені реставраційні роботи у внутрішньому храмовому просторі. При цьому були відкриті деякі з давніших фресок, зокрема й ті, що стосуються давньої історії Товариства Ісуса. В колишніх приміщеннях колегіуму наразі розміщується Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім. Т. Шевченка. Храм входить в комплекс споруд, які є пам’яткою архітектури національного значення №667-Н/1-4 – «Комлекс ліцею» і є складовою Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Герасимюк М. З історії храму Преображення Господнього Тернопільсько-Бучацької єпархії м. Кременець [Електронний ресурс] / М. Герасимюк // Релігійнo-Інформаційна Служба України : [сайт]. – Режим доступу: https://risu.ua/z-istoriji-hramu-preobrazhennya-gospodnogo-ternopilsko-buchackoji-yeparhiji-m-kremenec_n29411. – Назва з екрану.

Ричков П. А. Товариство Ісуса в Україні : архітектурно-історична спадщина : монографія / П. А. Ричков. – Рівне : Формат А, 2021. – С. 242–257.

Шовчко В. Храм Преображення Господнього Кременця [Електронний ресурс] // Пам'ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://zabytki.in.ua/uk/1213/khram-preobrazhennya-gospodnogo-krementsya. – Назва з екрана.

 

 

Єзуїтський колегіум (ХVІІІ ст.)

м. Кременець, Кременецький район Тернопільська область

Єзуїтський колегіум, Кременецький колегіум (раніше Волинська гімназія, Кременецький ліцей) – комплекс пам’яток архітектури національного значення пізнього бароко, середина 18 ст.

Єзуїтський колегіум та костел у місті Кременець знаходиться у центрі міста, збудований у стилі бароко на кошти князів Вишневецьких для отців-єзуїтів упродовж 1731–1743 рр. за проектом архітекторів Павла Гижицького і відомого італійського архітектора Паоло Фонтана. Єзуїтський колегіум та костел св. Ігнатія Лойоли з келіями належать до найвизначніших пам’яток Кременця, вони домінують у архітектурі міста. У складі ансамблю переплітаються два архітектурні стилі – химерне бароко і витончене рококо, про що засвідчують численні фактурні прикраси на його фасаді; а також сходи, що прилягають до корпусу колегіуму. До складу комплексу належали монастирські келії, костел та два учбові корпуси, які прилягають до притвору костелу з північної та південної сторін. Єзуїтський колегіум функціонував до 1772 р. Після того, як західноукраїнські землі внаслідок першого поділу Польщі увійшли до складу австрійської імперії Габсбургів, у 1773 р. орден єзуїтів було скасовано. У 1805 р. у стінах колишнього колегіуму за ініціативою польських освітніх діячів Тадеуша Чацького та Гуго Коллонтая була відкрита славнозвісна Волинська (Кременецька) гімназія, яка в 1818–1831 рр. функціонувала у статусі Волинського ліцею. У Варшаві було придбано особисту бібліотеку польського короля Станіслава Августа Понятовського, деякі екземпляри якої датувалися періодом до 1500 р. Крім того, на пожертви благодійників у гімназії було облаштовано нумізматичний кабінет, колекцію мінералів і навіть строномічну обсерваторію. У цьому навчальному приміщенні функціонувала власна метеорологічна станція з мережею метеопунктів. Крім того, на початку XІX ст. архітектором-садівником Д. Міклером біля колегіуму було закладено парк з ботанічним садом площею 200 га. Сад зберігся і функціонує до сьогодні. У 1831 р. учні ліцею взяли участь у Польському повстанні проти Російської імперії, тому через два роки російський цар Микола І наказав ліквідувати цей навчальний заклад. У результаті славетну бібліотеку, а також колекцію картин і скульптур було конфісковано і передано імператорському університетові св. Володимира у м. Києві. У приміщенні ліцею розмістили православну духовну семінарію, яка діяла з 1834 по 1902 роки. Наступним було Волинське Віталіївське єпархіальне жіноче училище, яке існувало з 1881 року у приватних будинках, а з 1902 до 1920 року, після закриття семінарії, – у її приміщеннях. У 20-тих роках XX ст. місто опинилося під владою Польщі. З 27 травня 1920 року по вересень 1939 року в історичних корпусах колишнього єзуїтського колегіуму, Волинської гімназії та Волинського ліцею діяв їх новий освітянський спадкоємець – Кременецький ліцей, який маючи багатофункціональну навчально-виробничу структуру, став помітним явищем у соціально-культурному житті краю. У 1940 р. було започатковано Кременецький державний учительський інститут. Учительський інститут діяв до початку окупації Кременця фашистськими військами. Його роботу було відновлено після звільнення міста. У 1950 р. учительський інститут реорганізовано в педагогічний з тими ж факультетами, лише було відкрито факультет фізичного виховання, але ліквідовано історичний факультет. У 1969 р. інститут переведено до Тернополя, де на сьогодні він функціонує в статусі Національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, а в його навчальних корпусах відкрито Кременецьке педагогічне училище, якому в 1989 р. було присвоєне ім’я Тараса Шевченка. 5 червня 1991 р. освітянську естафету від педагогічного училища прийняв педагогічний коледж, який проіснував до 26 липня 2002 р., коли на його базі було утворено гуманітарно-педагогічний інститут. 6 березня 2012 року 43-я сесія Тернопільської обласної ради п’ятого скликання прийняла рішення щодо зміни типу та перейменування Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка в Кременецьку обласну гуманітарно-педагогічну академію ім. Тараса Шевченка. Офіційна частина процесу реорганізації інституту шляхом перетворення його в академію завершилася 18 листопада 2014 року – день реєстрації Статуту академії.

Споруди Колегіуму Єзуїтів у Кременеці нині поділені між різними установами, а костел використовується релігійною громадою УПЦ КП. Завдяки оригінальності архітектурних форм, вигідному розміщенню на схилі перед центральною площею, навпроти комплексу Францисканського монастиря навчальні корпуси разом з костелом домінують серед інших споруд міста. Об’єкт взято під охорону на основі постанови Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 р. № 970. Знаходиться на балансі Кременецько-Почаївського ДІАЗу. Використовується для навчально-виховних закладів, службових приміщень.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Ричков П. А. Товариство Ісуса в Україні : архітектурно-історична спадщина : монографія / П. А. Ричков. – Рівне : Формат А, 2021. – C. 242–257.

Єзуїтський колегіум (монастир, м.Кременець, Тернопільська обл.): карта, фото, опис [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1032648-yezuyitskyy-kolehium-monastyr-kremenets-ternopilska. – Назва з екрана.

Кременець. І знову єзуїти [Електронний ресурс] // Україна Інкогніта : [сайт]. – Режим доступу: https://ukrainaincognita.com/ternopilska-oblast/kremenetskyi-raion/kremenets/kremenets-i-znovu-ezuity. – Назва з екрана.

Пам’ятки історії краю Кременецького [Електронний ресурс] // Бібліотека ім. Юліуша Словацького : [сайт]. – Режим доступу: http://bibliokrem1.blogspot.com/p/blog-page_89.html. – Назва з екрана.

 

Свято-Миколаївський собор (1606)

м. Кременець, Тернопільска область

Свято-Миколаївський собор (раніше Францисканський монастир) – пам’ятка архітектури національного значення, заснований 1606 р. єпископом Марціном Шишковським при дерев’яному парафіяльному костелі Успіння Діви Марії, фундований 1538 р. королевою Польщі Боною Сфорцею.

У ХVІ ст. у м. Кременець збудували дерев’яний парафіяльний костел Успіння Пресвятої Богородиці, при якому католицький єпископ М. Шишковський вирішив заснувати монастир. Достеменно не відомо чи орден францисканців запросив у Кременець луцький біскуп Марцін Шишковський, чи ні, але ченці даного ордену отримали цей костел у своє розпорядження. У місті спочатку функціонував дерев’яний монастирський комплекс, який був збудований у 1538 р. Пізніше, вже у першій половині XVІІ ст. на кошти меценатів української шляхти було змуровано костел і двоповерховий чернечий корпус, у якому оселилися монахи-францисканці, які вирішили відділитися від міста за допомогою цегляної стіни і ровом з підйомним мостом перед надбрамною вежею. Францисканський монастир був зведений у 1606 р. у стилі бароко для ченців монашого ордену францисканців у самому центрі міста, біля підніжжя гори Бона з Кременецьким замком, навпроти колегіуму єзуїтів. У період національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, у середині XVІІ ст. обитель була зруйнована, проте згодом її відновили і навіть доповнили новими прибудовами, серед яких – бокові нефи і притвор. У XVІІІ ст. звели двох'ярусну дзвіницю у стилі пізнього бароко. У XІX ст. костел чернечого ордену францисканців вважався головною сакральною спорудою у Кременці, на той час їхня парафія охоплювала місто Кременець і кілька десятків навколишніх сіл. За наказом російського царя Миколи І після поразки Польського повстання у 1830–1831 р. монастир припинив своє існування. Його територію і всі споруди передали православній громаді Московського патріархату, яка здійснила у храмі реконструкцію, тож костел у грудні 1832 р. переосвятили у православний Свято-Миколаївський собор, який функціонує під цим титулом і на сьогодні. Наприкінці XІX ст. у храмі нараховувалося два престоли – св. Миколая і св. Онуфрія, у цій святині також знаходилася чудотворна ікона Божої Матері та св. Миколая зі знищеного пожежею у 1802 р. дерев'яного храму. У свій час у північній частині нинішнього Свято-Миколаївського собору у боковому вівтарі св. Онуфрія відправляли богослужіння священики драгунського полку, що перебував на той час у м. Кременці. На згадку про ці події тут збереглася цікава рельєфна ікона св. Онуфрія, яка розміщена на північній стіні. У інтер'єрі собору знаходиться старовинний іконостас і витончені художні роботи різьбярів. До північного фасаду сакральної споруди прилягає житловий корпус келій, кам'яний двоповерховий будинок, що нагадує літеру «Г». Крім того, з правого боку до головного нефа прибудована накрита каплиця, яка є найдавнішою частиною церкви, оскільки була зведена ще у 1539 р. на кошти польської королеви Бони Сфорци.

До наших днів з ансамблю францисканського монастиря зберігся монастирський корпус, двох'ярусна дзвіниця у стилі пізнього бароко, а також фрагменти мурів огорожі з нішами, у яких були зображення євангельських сцен. Безпосередньо перед собором розміщена колишня площа Ринок, на якій у 30-тих роках минулого століття розбили сквер, а у 80-тих роках на його місці побудували Меморіал Слави, де знайшли вічний спокій воїни, що загинули під час Другої світової війни. Колишній Францисканський монастир Кременеці функціонує за своїм призначенням як православний, разом із Свято-Миколаївським собором входить до складу Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.

Джерела: 

Головатюк О. Кременець – місто церков і соборів: Собор Святого Миколая: історичні факти [Електронний ресурс] / О. Головатюк // Kremenets.City : [сайт]. – Режим доступу: https://kremenets.city/articles/256864/kremenec-misto-cerkov-i-soboriv-sobor-svyatogo-mikolaya-istorichni-fakti. – Назва з екрана.

Францисканський монастир та костел (м.Кременець, Тернопільська обл.): карта, фото, опис [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1032630-frantsyskanskyy-monastyr-kremenets-ternopilska. – Назва з екрана.

      

Кременецький замок (ХІІІ ст.)

м. Кременець, Тернопільска область

Кременецький замок (Замкова гора Бона) – фортифікаційна оборонна споруда в м. Кременець Тернопільської області. Побудований на стрімкій горі Бона з каменю та вапняку. Один з найпотужніших природних укріплень України всіх часів.

Як укріплене городище, Кременець існував вже у 1064 році, коли на нього напали передові війська князя Болеслава II Сміливого. Але у літописах згадки про нього з’явилися трохи пізніше. На початку ХІІІ ст. на Замковій горі, яка має висоту 400 м. над рівнем моря, з каменя та вапна було побудовано Кременецький замок. На той момент він вражав своєю величчю та неприступністю. Він зміг встояти перед нападом угорської армії короля Андраша II у 1226 році. Потім він легко вистояв перед татаро-монгольским наступом хана Батия у 1240–1241 рр., а пізніше у 1246 р. знов витримав напад татарського війська, вже під керівництвом хана Куремси. Але як би сильно не захищав замок своїх жителів від нападників, перед своїми захисниками він таки не встояв. У 1261 році волинський князь Василько Романович підписав мирну угоду з татарським ханом Бурундаєм, за якою багато слов’янських укріплень мали бути розібрані. З 1288 р. на Волині почав правити князь Мстислав Данилович. З його ініціативи замок в Кременці почали відроджувати. Будувався вже не той замок, залишки якого зараз можна побачити на Замковій горі. Він будувався не один рік. Висота стін досягала 8 м., а їх товщина близько 2 м. Кам’яна двоповерхова вежа з отвором у вигляді арки слугувала центральним входом до замку. А велика триповерхова вежа була збудована для кращого обзору місцевості і контролю прилеглих територій. У XIV та XV ст. правління замку весь час змінювалось. За цей час за нього постійно йшла боротьба між волинськими, польськими, литовськими та угорськими князями. У 1396 р. нарешті Кременецький замок відновили, привели до бойової готовності, тоді тут правив литовський князь Вітовт. В 1535 р. замком стала правити дружина великого литовського князя Сигізмунда І – Бона Сфорца Арагонська. За її правління замок заграв новими барвами. Тут звелися нові фортифікаційні споруди, оборонні вежі та два підйомні мости. Після смерті княгині, замок перейшов до її сина Сигізмунда ІІ Августа. У 1569 р. він разом з польським королівством укладає союз – Люблінську унію, після чого замок входить до складу новоутвореної держави Речі Посполитої. У 1648 р. почалась Українська національна революція, причинами якої було відродження прав і свобод українського народу, яким всі ці роки заважало керівництво Речі Посполитої. Вже восени цього року військом Максима Кривоноса замок було відбито у поляків. Штурм замку продовжувався близько шести тижнів і за цей час його було майже зруйновано. Більше його не відбудовували. До наших днів збереглися лише двоповерхова вежа з аркою, оборонні мури, частина палацу і вежа.

На поч. 70-х рр. XX ст. в ході археологічних пошуків було вивчено підземний хід з гори Бона, вихід якого знаходився біля в’їзної брами з правої сторони на відстані 70-ти метрів. Він вів до приміщення лікарні на вул. Шумській. Старожили свідчать, що цей хід використовували пожежники в XIX–XX ст. для швидкого спуску з гори. У 1939 р.(за іншими відомостями в період радянсько-німецької війни) під час німецького бомбардування цей хід було завалено. Збережені сьогодні руїни мають овальну форму, витягнуту зі сходу на захід. У деяких місцях стіни стерті до фундаментів, в інших – залишилися на повну висоту. Збереглася квадратна у плані двоярусна вежа  з арковими готичними воротами, над якими є два отвори – прямокутний і невеликий круглий. У західному куті замку залишилися сліди квадратної вежі. 

Джерела:

Гуцал П. З. Кременецький замок [Електронний ресурс] / П. З. Гуцал // Енциклопедія історії України : Т. 5: Кон - Кю. : [сайт]. – Режим доступу: https://is.gd/A0GUY8. – Назва з екрана.

Кременецький замок [Електронний ресурс] // Тернопільська обласна бібліотека для молоді : [сайт]. – Режим доступу: https://tobm.org.ua/kremeneczkyj-zamok/. – Назва з екрана.

Мельниченко М. Кременець. Фортеця на замковій горі [Електронний ресурс] / М. Мельниченко // Анга тревел : [сайт]. – Режим доступу: https://anga.ua/pages/about/history.html. – Назва з екрана.