Фотоколекція

Фото має рукописний підпис на звороті:

 «с. Бережниця (або Немовичі)

«Просвітлянська хата» 

1935-36 р.»

Оригінал зберігається в архіві родини Мелещука О. Д.

Фото має рукописний підпис на звороті:

«м. Сарни, 1935-36 р.

«Просвітлянська хата» 

Оригінал зберігається в архіві родини Мелещука О. Д.

Корецький замок (1550)

м. Корець, Рівненська область

Корецький замок – невеликі фрагменти фортифікаційних споруд XV–XVIII ст. Визначна пам’ятка архітектури України.

Перша літописна згадка про тутешнє поселення під назвою Корчеськ зроблена у 1150 році. 1380 році територія сучасного Корця була передана великим князем литовським Ягайлом князеві Федору Острозькому. У 1386 році за наказом Острозького був збудований перший замок (дерев’яний). Замок був побудований на гранітній скелі на пагорбі над яром річки Корчик, де у минулому було розташоване давньоруське городище XІІ ст. З трьох сторін замок був оточений глибоким ровом, який надійно захищав фортецю від нападу, а із заходу він був ще надійно прикритий річкою. До замку князів Острозьких можна було дістатися лише через міст. Від початку XV століття поселення переходить у володіння роду князів Корецьких. Після чергового нападу татар, дерев’яний замок згорів. У 1550 р. за розпорядженням князя Богуша Корецького на місці попереднього дерев’яного укріплення (XІV ст.) був збудований мурований замок й добудував нові укріплення, які неодноразово рятували місцевих жителів від набігів татар. У 1651 році помер останній представник роду Корецьких, замок з навколишніми маєтками перейшов до рук їхніх родичів, роду Лещинських. У кінці ХVIII століття маєтком заволоділи Чарторийські, які відтоді стали називатися Корецькими Чарторийськими. Протягом XVIII століття Корецький замок зазнавав ушкоджень через пожежі й був перебудований на зразок палацу. У 1780 році, його перебудував князь Юзеф Клеменс Чарторийський, який, до речі, створив першу в Україні мануфактуру з виробництва порцеляни в Корці.

Резиденція палацу збудована в стилі бароко. В будівництві були використані залишки мурів замку. На верхньому поверсі вежі замість грізних бійниць з’явилися куранти. Перекидний міст замінили арковим віадуком, більш відповідним для урочистих прийомів і гостей у розкішних каретах. Також цікаво, що попри обмежений простір на замковій горі, Юзеф Чарторийський посадив ряди з рідкісних для Волині дерев – модрини, смереки, ялини тощо. Вони утворили справжній парк. Півстоліття Корецький замок слугував резиденцією шляхетського роду Чарторийських: тут влаштовували світські бали, вели політичні перемовини, траплялися і любовні романи. 1832 року в Корецькому замку спалахнула пожежа, яка повністю його знищила зсередини, залишилися лише зовнішні стіни. З того часу руїни замку більше не відновлювалися. Тут не проводилося жодної суттєвої реконструкції. Лише у 1920-х роках власник руїн Корецької фортеці Бнінський намагався провести ремонт, але через деякий час роботи були припинені.

На сьогодні, найкраще збереглися лише деякі елементи споруди – триярусна барокова надбрамна вежа, яка в занедбаному стані, також східний і північний мури. Ще зберігся мурований міст, що веде до замку. Цей віадук у 2005 році вдалося відремонтувати, що став візитівкою міста. Також частково збереглося підземелля, які здавна були частиною кожної фортеці. Руїни Корецького замку є однією з найважливіших історико-архітекурних споруд міста і належить до пам'яток архітектури національного значення.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Замки, фортеці, палаци України / авт.-уклад. Ю. С. Воронцова, О. М. Бєліков. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 189 c. : фот. – (70 чудес)

Замок Корецьких-Острозьких: карта, фото, опис [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1033623-zamok-koretskykh-ostrozkykh-korets. – Назва з екрана.

Мунін Г. Б. Визначні пам'ятки Західної України / Г. Б. Мунін ; пер. на англ. Д. В. Кушніра. – Київ : Книга, 2008. – 176 с.

Століттями рятував від татар, та зруйнувала його недбалість: історія й легенди Корецького замку [Електронний ресурс] // Еспресо.Захід : [сайт]. – Режим доступу: https://zahid.espreso.tv/podorozhi-stolittyami-ryatuvav-vid-tatar-ta-zruynuvala-yogo-nedbalist-istoriya-y-legendi-zanedbanogo-koretskogo-zamku. – Назва з екрана.

Церква Вознесіння Господнього (1530)

селище Вишнівець, Кременецький район Тернопільська область

Церква Вознесіння Господнього (замкова церква, призамкова церква) – діюча мурована церква в селищі Вишнівець, є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Історичний відлік православ’я у Вишнівці йде з початку XV століття, коли в документах був згаданий перший його дерев’яний храм. У 1494 року храм був знищений пожежею турецько-татарської атаки. Нова кам’яна святиня, закладена родоначальником Вишневецьких Михайлом Васильовичем Збаразьким, стала передвісником і переродженням храму вже в новому обличчі і на новому місці – біля підніжжя фамільної резиденції. Його сини в 1530 році на честь Вознесіння Господнього звели церкву під стать замку – з потужними кам’яними стінами і вузькими вікнами-бійницями. Призамковий храм став не тільки дороговказною зіркою віри могутнього роду, а й усипальницею всіх православних Вишневецьких. В її підземеллях поховані одні з найбільших покровителів православ’я – княгиня Раїна Могилянка разом зі своїм чоловіком Михайлом Михайловичем Вишневецьким. Навіть грізний Ярема Вишневецький, що став католиком, не посмів зруйнувати храм, де були поховані його батьки.

Багате на бурхливі подій XVII століття, коли Вишнівець не раз ставав епіцентром бойових зіткнень турецьких, татарських, козацьких, російських загонів з військами польської корони, майже не торкнулося храму над Горинню. Останній з Вишневецьких – Михайло Сервацій (1680–1744) в запалі грандіозної перебудови палацу і перетворенні оточуючого його парку не залишив своєю увагою Вознесенську церкву, піднісши їй в дар цінну давньоруську ікону придбану ним під час шведського походу в листопаді 1704 року. Майже півтора століття храм у Вишнівці перебував під благодатним захистом покровительства роду Мнішеків, поки не був переданий православній громаді. В 1872–1873 роках було проведено капітальний ремонт, замінивши дзвони, позолотивши іконостас і надбудувавши над бабинцем дзвіницю. Церква набула не характерних для українських храмів архітектурних особливостей. Над притвором з’явилася шатрова дзвіниця характерна для російських церков, які в ті часи будувалися за проектом придворних російських архітекторів І. В. Ніколая, К. А. Тона. Нава зберегла традиційний для українських православних храмів купол з хрестом у вершині. Над вівтарем також є купол значно меншого розміру. Церква прямокутна в плані тридільна з не характерним для український храмів великим за розміром притвором, який більший за розмірами за бабинець. Наприкінці ХІХ ст. тодішній власник маєтку граф Володимир де Броель-Платер, який дуже цікавився старовиною, відкрив гробниці Вишневецьких і побачив там багаті поховальні шати та останки збережені завдяки вдалому бальзамуванню. Легенда розповідає, що в підземній крипті були безцінні скарби. Ці перекази стали стимулом для вандалів, які розкопували та плюндрували поховання у ХХ ст., коли храм став недіючим. За часів комуністичної влади, частина приміщення Вознесенської церкви була пристосована під склад, а інша частина під тир. Забуття тривало три десятиліття, і лише з набуттям Україною незалежності в 1991 році силами місцевої громади тут були розпочаті відновлювальні роботи, які проводилися без контролю з боку фахівців-архітекторів, що призвело до заливання бетоном поховань Вишневецьких у вівтарній крипті. На схилі біля церкви зберігся невеликий старовинний православний цвинтар з характерними кам’яними хрестами. Очевидно, що раніше він був набагато більший, але у наш час обмежений навколишньою забудовою. З клірової відомості відомо, що територія цвинтаря у 1923 р. була приблизно дві десятини.

Сьогодні церква Вознесіння Господнього є чинною і попри свої втрати, залишається історико-архітектурною пам’яткою національного значення. Її меморіальний характер, пов’язаний з князями Вишневецькими – одним з найзначніших родів в історії України, що зобов’язує не лише зберегти її фізичне буття, а й сакральність, яку вона несла людям впродовж століть свого існування.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Призамкова церква [Електронний ресурс] // Вишнівецька територіальна громада : [сайт]. – Режим доступу: https://vyshnivetska-gromada.gov.ua/temple#!. – Назва з екрана.

Церква Вознесіння Господнього у Вишнівці [Електронний ресурс] // Вишнівецька територіальна громада : [сайт]. – Режим доступу: https://vyshnivetska-gromada.gov.ua/archives/20573. – Назва з екрана.

Вишнівецький палац (1730)

селище Вишнівець, Кременецький район Тернопільська область

Вишнівецький палацово-парковий комплекс (Вишнівецький палац) – пам’ятка архітектури та містобудування національного значення. Резиденція розвивалась в лоні тенденцій європейської культури і є одним із кращих зразків французького зодчества на теренах Західної України.

Селище Вишнівець вотчина князів Вишневецьких, рід яких завдяки знатному походженню, великим володінням і зв’язкам відіграв помітну роль в історії країни. Серед Вишневецьких були видатні полководці (Дмитро і Ярема Вишневецькі), впливові чиновники і навіть польські королі (Михайло Корибут-Вишневецький). До наших днів зберігся прекрасний палац Вишневецьких, в якому діє музей – філія Національного історико-архітектурного заповідника «Замки Тернопільщини».

Ці землі отримав у володіння російсько-литовський князь Дмитро Корибут з династії Гедиміновичів 1395 року. В середині XV століття його правнук Солтан звів замок Вишнівець, що дав початок однойменному поселенню. Замок розташовувався не там, де нинішній палац, а на протилежному березі річки Горинь, де нині розляглося село Старий Вишнівець. 1494 року племінник Солтана Михайло Васильович побудував новий замок, у якому осів і став називатися князем Вишневецьким, давши початок цьому роду. 1517 року у Вишнівці народився онук Михайла Вишневецького Дмитро Іванович, що став чудовим полководцем – легендарним Байдою.

Для захисту українських земель від турецько-татарських набігів Дмитро Вишневецький об’єднав загони козаків і на власні кошти побудував на острові Мала Хортиця дерев’яно-земляний замок, який історики вважають попередником Запорізької Січі. Використовуючи цю фортецю як військову базу, козакам на чолі з князем вдалося здійснити декілька нищівних походів на татарські й турецькі володіння. Доблестю і відвагою Дмитро Вишневецький заслужив велику військову славу серед козаків, яка тільки збільшилася після його трагічної смерті. 1563 року князь потрапив у полон до турецького султана Сулеймана І був страчений: його підвісили за ребро на гак. Князь провисів так три дні, поки турки не пронизали його стрілами, бо хоробрий ватажок козаків глузував з їхньої релігії.

Останній представник роду Вишневецьких князь Михайло-Серватій (1680–1744) прославився як письменник і поет. 1720 (1730) року саме він перебудував замок у палац у стилі французького ренесансу, яким той і зберігся до наших днів. Князь мав величезну колекцію живопису й багату бібліотеку, завдяки якій Вишневецький палац був відомий далеко за межами України. Деякі книги нині зберігаються в Національній бібліотеці України імені Вернадського, картини в Національному художньому музеї України.

Зводилась резиденція в межах колишніх фортифікацій на місці старого оборонного замку ХVІ – ХVІІ ст. Швидше за все, сам замок був перебудований у розкішний палац, коли його оборонна функція втратила свою актуальність. Свідченням цього є підвали і підземні ходи, що залишились тут від колишньої замкової архітектури. На відміну від відносно простих, без надмірного декору фасадів палацу, його інтер’єри мали парадний характер. В палаці нараховувалось близько 70 залів, кожен з яких вражав своїм багатством та вишуканістю. Головною історичною залою Вишневецької резиденції була і залишається Дзеркальна. Саме тут в кінці ХVІІІ століття відбувалась урочиста зустріч польського короля Станіслава-Августа Понятовського та царевича Павла Петровича. Невід’ємними атрибутами Вишневецького палацово-паркового комплексу, що свідчать про дотримання мистецьких смаків загальноєвропейського характеру є ландшафтний парк та італійський сад, що примикають до палацу із західної сторони. Англійський парк був розбитий з урахуванням горбистості рельєфу і переходив у безкрайній грабовий ліс. Займав площу понад 200 десятин. Тут росли місцеві породи дерев: тополя срібляста, клен звичайний, бук, дуб, ясен, липа, каштан та ін. В парку діяла оранжерея та голендерня, були побудовані альтанки та встановлена скульптура на високих постаментах.

В історії Вишневецького палацово-паркового комплексу можна виділити кілька періодів. Перший – пов’язаний з його засновником Міхалом Сервацієм Вишневецьким, другий – з графами Мнішками, до яких перейшов палац незадовго після смерті князя як посаг за онукою Міхала Сервація, Катериною Замойською.  Мнішки володіли резиденцією до середини ХІХ ст. Вони значно розширили палацові колекції, особливо книгозбірню та живописні зібрання. В інтер’єрах палацу з’явились  розкішні меблі, дорогоцінні люстри, скульптура тощо. На жаль, цей період не був тривалим. Графи Мнішки переїжджають до Парижу, а Вишневецький палацово-парковий комплекс переживає занепад. Через часту зміну власників та неконтрольовані розпродажі резиденція втрачає свій первісний вигляд та мистецькі надбання. Перша та Друга світові війни теж залишили свій руйнівний відбиток в історії резиденції, особливо страшна пожежа 1944 року. В радянський період палац чудом вцілів від остаточного руйнування. Після значних перебудов його стали використовувати для адміністративних потреб.

У 1999 році Вишнівецький палац став частиною Державного історико-архітектурного заповідника у м. Збаражі, який у 2005 році отримав статус Національного та був перейменований у Національний заповідник «Замки Тернопілля».

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Вишнівець [Електронний ресурс] // Замки Тернопілля: національний заповідник : [сайт]. – Режим доступу: https://zamky.te.ua/zamki/vishniveckij-zamok. – Назва з екрана.

Вишнівецький палацово-парковий комплекс: національний заповідник «Замки Тернопілля» : [сайт]. – Режим доступу: https://vyshnevetspalace.blogspot.com/p/blog-page.html. – Назва з екрана.

Замки, фортеці, палаци України / авт.-уклад. Ю. С. Воронцова, О. М. Бєліков. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 189 c. : фот. – (70 чудес)

Пустиннікова І. Найрозкішніший палац Волині [Електронний ресурс] / І. Пустиннікова // Локальна історія : [сайт]. – Режим доступу: https://localhistory.org.ua/texts/statti/nairozkishnishii-palats-volini/. – Назва з екрана.

 

Збаразький замок (1631)

м. Збараж, Тернопільська область

Збаразький замок – фортифікаційна оборонна споруда, розташована трохи осторонь від центру міста, у парку, на так званій Замковій горі.

Збаразький замок можна сміливо зарахувати до найцікавіших замків, що добре збереглися в Західній Україні. Окрім архітектурної цінності, замок має велике історичне значення: він пов’язаний з родом князів Вишневецьких, які відіграли важливу роль в історії країни. Крім того, під його стінами відбулися ключові епізоди Національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького.

Перші оборонні укріплення з’явилися в Збаражі ще за часів Галицько-Волинського князівства. Наприкінці XIV століття землі князівства увійшли до складу Польщі і власниками міста стали князі Несвицькі російсько-литовський князівський рід, що брав початок на Волині від Династії Гедиміновичів. Та представники роду Несвицьких, які осіли в Збаражі, зробивши його своєю головною резиденцією, стали називатися князями Збаразькими. 1393 року князь Дмитро Корибут побудував на місці давньоруської фортеці замок. Незабаром Збараж став центром удільного князівства, що об’єднувало великі території на півдні Волині.

Багато разів Збаразький замок зазнавав татарських набігів. 1474 року він став центром героїчної оборони від орди хана Айдора. Командував обороною князь Василь Збаразький. Захисникам не вдалося утримати фортецю, її було знищено. На початку XVI століття фортецю відбудували, і вона стала ареною нових битв з татарами: у 1558, 1567, 1572, 1588, 1589 роках. Замок знову захопили і зруйнували вже 1598 року. У 1626–1631 роках Єжі (Юрій) і Кшиштоф (Христофор) Збаразькі звели новий замок за проектом фламандського архітектора Ван Пеена. Для проекту фламандець використовував креслення Вінченцо Скамоцці, останнього видатного архітектора італійського ренесансу і «батька класицизму». Проект великого італійського архітектора був описаний у трактаті «Про ідею універсальної архітектури», а вже потім уперше втілений у Збаражі.

Замок регулярного типу, квадратний у плані оточують потужні бастіони. Бастіони укріплені валами ескарпами заввишки до 12 метрів і завтовшки до 23 метрів. У товщі бастіонів розміщувалися казарми, а згори було встановлено близько 30 гармат. Замок оточує глибокий рів, а вхід лежить через в’їзну вежу, до якої перекинутий міст. Навпроти брами, посеред двору, розташований двоповерховий палац у стилі ренесансу. Над парадним входом у будівлю нависає балкон на кам’яних консолях.

1636 року замок відійшов князям Вишневецьким ще одній гілці роду Несвицьких. Новим власником Збаража став Янош Корибут-Вишневецький. Він завершив фортифікаційні роботи зі зміцнення замку за участю європейських фахівців Себастьяна Андерса і Ніколя Дюбуа.

Під час визвольної війни під проводом гетьмана Б. Хмельницького у 1649 р. Збаразький замок опинився у центрі протистояння козацьких військ з військами Речі Посполитої, ці події описав письменник Г. Сенкевич у своєму романі «Вогнем і мечем». Під стінами фортеці Б. Хмельницький з польським королем Яном ІІ Казимиром уклали Зборівський мир, за умовами якого Польща змушена була визнати існування козацької України, а козаки – змиритися з тим, що польські поміщики на Правобережжі повернули свої володіння.

У 1675 р. фортеця була захоплена і спалена татарами, а усі замкові укріплення – зруйновані. Набіги татар припинилися лише після 1699 р., коли згідно з умовами Карловицького миру Збараж та інші фортеці Поділля знову увійшли до складу Речі Посполитої. Хоча упродовж наступних століть відновлювальні роботи провадилися новими власниками замку – Дмитром Вишневецьким, магнатами Потоцькими. Однак у XІX ст. замок разом зі своїми укріпленнями поступово занепадав. Польські магнати Потоцькі перетворили фортецю на звичайне феодальне помістя. У 1896 р. внаслідок пожежі замок зазнав руйнувань. Лише на початку XX ст. перед Першою світовою війною новий власник Тадеуш Нементовський здійснив капітальну реставрацію замку. Однак згодом, під час війни, російські війська підірвали каземати. Після Другої світової війни замковий комплекс було зруйновано, від оборонних укріплень залишилися лише фрагменти, відносно у непоганому стані зберігся тільки замковий палац, згодом у його приміщенні відкрили Будинок піонерів. З 1959 р. після реконструкції у стінах палацу починає діяти музей, який упродовж свого існування весь час поповнювався місцевими археологічними знахідками, однак масштабно запрацював лише після 1994 р.

У 1994 р. Збаразький замок оголосили історико-архітектурним заповідником. Більша частина замкового палацу відреставрована, здійснено внутрішню реконструкцію та зовнішній ремонт казематів, а також – реставрацію і перекриття в’їзної вежі. Замковий палац складається з двох поверхів, що мають характерні для ренесансу форми, його фасад прикрашає балкончик. Всередині замкового палацу знаходяться музейні експонати історико-архітектурного заповідника «Замки Тернопілля» (саме у Збаражі знаходиться адміністрація заповідника), серед яких – колекція стародавніх ікон, хрестів і монет. Експозиція у інтер’єрах палацу та казематів складається з одинадцяти тисяч експонатів. У палацовому холі знаходиться картинна галерея портретів історичних особистостей, а також – документальні дані, що пов’язані з облогою Збаразького замку 1649 р. На другому поверсі палацу розміщена колекція сакрального мистецтва, тут зберігаються стародруки, рукописні книги, культові предмети східного і західного обрядів, а також предмети, які зосереджувалися у інтер’єрах релігійних споруд XVІІ – XІX ст. Неподалік, під скляним куполом знаходиться Збаразький замок у мініатюрі, крім того, тут розміщена експозиція вишивки, яка репрезентує українські народні костюми, рушники з різноманітними орнаментами і одяг священиків. У казематах фортеці розташовані виставкові зали, у яких експонуються колекція середньовічної зброї і дерев’яні скульптурні композиції на тему козацтва, а також – археологічна колекція предметів, що були знайдені при розкопках на Тернопільщині, тут також знаходиться етнографічна композиція предметів побуту та ремесел, а по сусідству розміщений зал культової скульптури. У надбрамній вежі на другому поверсі розташований зал, який вражає відвідувачів багатою нумізматичною колекцією, зокрема, тут представлені грошові одиниці України, Польщі, Німеччини, Угорщини, знаходяться відзнаки і нагороди цих держав, а також – комплекти антикварних меблів та предметів тогочасного інтер’єру, серед яких – шафи та годинники, які повиті виноградною лозою, стільці з червоного дерева на кручених ніжках і дзеркала під ажурною рамою. З замкової гори відривається прекрасна панорама міста, добре видно комплекс бернардинського монастиря, костел святого Антонія, а також, дещо правіше – видно верхи Успенської церкви.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Замки, фортеці, палаци України / авт.-уклад. Ю. С. Воронцова, О. М. Бєліков. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 189 c. : фот. – (70 чудес)

Збараж [Електронний ресурс] // Замки Тернопілля: національний заповідник : [сайт]. – Режим доступу: https://zamky.te.ua/zamki/zbarazkij-zamok. – Назва з екрана.

Збаразький замок (м. Збараж, Тернопільська обл.): карта, фото, опис [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1032095-zbarazkyy-zamok-zbarazh-ternopilska. – Назва з екрана.

Козаки Хмельницького не змогли штурмом взяти: історія й легенди Збаразького замку [Електронний ресурс] // Еспресо.Захід : [сайт]. – Режим доступу: https://zahid.espreso.tv/podorozhi-kozaki-khmelnitskogo-ne-zmogli-shturmom-vzyati-istoriya-y-legendi-zbarazkogo-zamku. – Назва з екрана.

Ікона «Свята Параскева» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

За стилістично-образним вирішенням ікона стоїть на межі професійного і народного живопису. Канонічне зображення мучениці з хрестом і пальмовою гілкою у руках доповнене деталями жіночого костюму XVIII ст.: з-під плаща, який огортає тендітні плечі і руки молодої дівчини, виглядають пишні рукави з перехватами і мереживними манжетами; яскраве, у кілька рядів намисто прикрашає шию Святої; у вухах – сережки; масивна з «каменями» брошка скріплює кінці плаща. Витончені риси лику з великими і виразними очима, кучеряве густе волосся, розсипане по плечах, вузькі з довгими пальцями кисті рук творять чарівний образ юної християнки.

Розмір: 106 х 75

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, сріблення, золочення

Походить з церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Чорніїв Турійського району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Вигоднік А. Ікони «Святої Параскеви П’ятниці» з колекції Музею волинської ікони / А. Вигоднік, Л. Карпюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Народна культура і музеї : наук. зб. Вип. 44 : матеріали Четвертої Всеукраїнської науково-етнографічної конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження Олекси Ошуркевича, 16–17 квіт. 2013 р., м. Луцьк / упоряд. Є. І. Ковальчук, Л. А. Мірошниченко-Гусак. – Луцьк, 2013. – С. 222–227.

Текст та ілюстрація з книги:

Свята Параскева // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 252–253 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Коронування Богородиці» (серед. XVIII ст.)

Станіслав Михальський

м. Луцьк, Волинська область

В іконографії яскраво виражені символічні елементи західного мистецтва. У центрі композиції представлена Діва Марія в образі «жони Апокаліпсису» (Об.12, 1-6), на півмісяці, з дванадцятьма зірками навколо голови (дванадцять Її чеснот). Вона отримує царський вінець від Святої Трійці і скіпетр з рук Христа та стає небесною Царицею. Українська барокова традиція XVII – XVIII ст. втілена у розмаїтті квітів на іконі, які мають глибокий символічний зміст. Біла лілея і вінок з дрібних червоних квітів у руках ангелів, вінок з троянд на голові Діви Марії, лілеї, троянди і тюльпани на ризі Бога Отця нагадують про цвітіння райського саду. Католицьким символом, який увійшов в українську духовну культуру, є пломеніюче серце – знак незгасимої любові до Бога.

Розмір: 120 х 84

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, золочення

Походить з церкви Святого Луки с. Городно Любомльського району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Текст та ілюстрація з книги:

Коронування Богородиці // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 250–251 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Свята Катерина» (серед. XVIII ст.)

Станіслав Михальський

м. Луцьк, Волинська область

Катерина (грец. чиста) – свята великомучениця з Александрії Єгипетської, яка жила у ІІІ ст. і проповідувала християнство, за що була страчена під час правління імператора Максиміліана.

На іконі свята Катерина зображена у бароковій манері і сприймається на грані портретного жанру – перед нами образ гордої і розкішної шляхтянки XVIII ст. у срібній розшитій золотом сукні, плащі на хутрі, сережках і намисті з перлів. Як наречену Христа, ангел увінчує Катерину короною з квітами, що символізують її непорочність.

Розмір: 121 х 80

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, сріблення, золочення

Походить з церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Хворостів Любомльського району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Текст та ілюстрація з книги:

Свята Катерина // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 248–249 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Святі Іоаким та Анна» (1753)

Томаш Михальський

м. Луцьк, Волинська область

Святі Анна та Іоаким – праведні батьки Діви Марії, про життя яких розповідається у «Золотій легенді».

Іконографія твору має західне походження і втілює ідею непорочності зачаття Богородиці. Маленька постать Марії намальована у квітці лілеї, яка розквітає на перетині двох зелених пагонів, що виростають із сердець Анни та Іоакима. Їхні старечі лики наділені психологізмом і життєвістю. Автор вводить в ікону деталь народного вбрання: Анна зображена у білому платі – намітці. Чисту людську батьківську любов несуть теплі, ясні кольори, а Божественну ласку і благодать – золото мандорли і тла. На звороті ікони зберігся авторський підпис Томаша Михальського і дата створення твору – 1753 рік.

Розмір: 86,5 х 51

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, золочення

Походить з церкви Преображення Господнього с. Новосілки Турійського району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14) 

Текст та ілюстрація з книги:

Святі Іоаким та Анна // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 244–247 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони