Фотоколекція

Мапа Волинської губернії (1850)

Мальована вручну мапа, складена волинським губернським землеміром Шмигельським.

Маштаб в англійскому дюймі 35 верст.

Джерело: Овруч.інфо

План м. Здолбунова. 1932 р. ф. Ф-203 оп. 5, спр. 43.

Картографічні матеріали з фондів Державного архіву Рівненської області (першої пол. ХІХ – першої пол. ХХ ст.)

Джерело:

Картографічні матеріали з фондів Державного архіву Рівненської області (1 пол. ХІХ – 1 пол. ХХ ст.) [Електронний ресурс] // Державний архів Рівненської області : [сайт]. – Режим доступу: https://rv.archives.gov.ua/fondy-online/69. – Назва з екрана.

Кольоровий план м. Рівного з алфавітним переліком вулиць. 1936 р. ф Ф-31, оп. 1, спр. 2789

Картографічні матеріали з фондів Державного архіву Рівненської області (першої пол. ХІХ – першої пол. ХХ ст.)

Джерело:

Картографічні матеріали з фондів Державного архіву Рівненської області (1 пол. ХІХ – 1 пол. ХХ ст.) [Електронний ресурс] // Державний архів Рівненської області : [сайт]. – Режим доступу: https://rv.archives.gov.ua/fondy-online/69. – Назва з екрана.

Cвято-Троїцька церква

с. Тростянець, Луцький район Волинська область

Cвято-Троїцька церква (Церква святої Трійці) – пам’ятка архітектури, діюча українська православна церква Київського Патріархату в селі Тростянець Луцького району Волинської області.

Клірові відомості Тростянецького храму за 1911 р. повідомляють, що «церковь построена в 1650 году тщанием неизвестно чьим». «Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии» за 1914 р. датою побудови називають 1648 р. сином власника Тростянця Марком Семеновичем Гулевичем-Воютинським. Про Тростянецький храм у більш ранній період свідчить запис на першій сторінці Луцького братського каталогу-реєстру від 1617 р.: «Гавриил, священник Тростенецкий, презвитор храма святыя живоначалныя Тройца, рукою власною». Одним із засновників церкви вважається шляхтич Адам Гулевич, який зі своєю донькою Гальшкою Гулевичною були останніми, хто особливо опікувалися святинею. Про контакти тростянецького духовенства і Луцького братства свідчить і деяка подібність луцької Хрестовоздвиженської і тростянецької Троїцької церков. Під час Другої світової війни у церкві була пожежа, яка знищила внутрішнє убранство, вціліла лише чудотворна ікона, яку люди не могли зрушити з місця і вона залишилася у каплиці. У післявоєнні роки церква використовувалася як стайня. 

У кінці 40-х років ХХ ст. церква була відбудована і перебудована: понизили стіни нави і бабинця, змінили форму дахів і бані, розписали стіни. У 2010 р. під час проведення ремонтних років був відкритий вхід до крипт, де зберігалися предмети церковного начиння, а також останки людей, жертв війни чи репресій. Вони були перепоховані у братській могилі. У відреставрованому підвальному приміщенні відкрили церковний музей, де розмістили давні богослужбові книги та церковне начиння.

Свято-Троїцький храм належить до оригінальних взірців оборонного архітектурного стилю. Храм тридільний і має: притвор, т.зв. корабель (нава, середня частина), вівтар, який орієнтований на схід. Будівля завершується трьома куполами. Пристосування храму до оборони має ряд особливостей: товщина цегляних мурів до 3 метрів, стіни ззовні додатково укріплені контрфорсами (масивними підпірками), зсередини стіни нави також підсилені: в кутах – виступами, у центрі південної та північної стін – широкими лопатками. Пристосування горища церкви до оборони зумовило влаштування бійниць для вогнепальної зброї. Вогневі отвори мали форму у вигляді перевернутої замкової щілини, що характерно для XVI–XVII ст. На випадок облоги з-під церкви проклали два підземні ходи, один вів до сусіднього села, а інший до Луцька. Сьогодні вони не досліджені і знаходяться в аварійному стані. Замість традиційних відкритих хорів над бабинцем облаштовано ізольоване квадратне приміщення, перекрите хрещатим склепінням. Дістатися до нього можна лише крізь вузький вхід. Вузький склепінчастий коридор з крутими східцями прорізує частину стіни і виводить на піддашшя. Це місце називають «Божою горою» або «Божою гіркою». 

У каплиці зберігається святиня храму – чудотворна ікона Богородиця Одигітрія, пам’ятка українського сакрального мистецтва XV ст. Автор волинської ікони міг бути й автором ікони «Христос Вседержитель» з с. Річиця на Рівненщині (зберігається у Рівненському обласному краєзнавчому музеї). Написи на іконі «Богородиця Одигітрія» свідчать про два її поновлення у 1889 р. і ще раніше. Сучасна реставрація образу була проведена у 2004–2008 рр. реставратором Ларисою Обухович. Днем славлення волинського чудотворного образу є неділя перед святом Успіння Богородиці.

Іконостас церкви – двоярусний, дерев’яний, різьблений, золочений, з намісним і апостольським рядами, виконаний у класичному стилі. Іконостас був перенесений у 1828 р. з церкви с. Годомичі. Царські врата дерев’яні, професійного виконання, з пишною різьбою у вигляді листя аканту та рокайлевих мотивів і завершуються хрестом.

Цінними у церкві також є ікони «Свята Варвара з житієм» початку XVII ст., написана на дошці темперними фарбами; «Оплакування Христа» ХІХ ст., виконана на полотні олійними фарбами; Євангеліє XIX ст., надруковане в Москві, яке було подароване 1859 р. до церкви в Хопневі і перенесене до Тростянця 1911 р., оправа книги 1911 р.

Свято-Троїцька церква внесена до Державного реєстру національного культурного надбання по Волинській області. 

Джерела:

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – С. 91–94.

Музей Волинської ікони / В. С. Александрович [та ін.]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2013. – С. 17.

Церква Святої Трійці у селі Тростянець на Волині : буклет – Луцьк : Надстир’я, 2015 – 5 с.

Лютеранська кірха

м. Луцьк, Волинська область

Лютеранська кірха – лютеранська (нині баптистська) церква, пам’ятка архітектури, розташована на вулиці Караїмській, 16 в історико-культурному заповіднику м. Луцьк.

В 1906–1907 році на місці костелу Діви Марії з’явилася – Лютеранська кірха. Будівництво кірхи тривало недовго, але оздоблювальні роботи храму закінчилися лише в 1911 році. Після завершення будівництва Лютеранська кірха отримала витончений вигляд у неоготичному стилі. Зараз це чудова однонавова споруда, над входом до якої підноситься висока дзвіниця з довгим шпилем. Будівля Лютеранської церкви облицьована високоякісною жовтою клінкерною цеглою виробництва місцевого заводу «Глікліх і Старчевського «Лучанин». Для внутрішньої кладки стін кірхи були використані цеглини кармелітського костелу. Традиційно інтер’єр Лютеранської церкви наділений нефом, притвором, тут також є абсиди і хори. Вівтар храму має структуру амфітеатру – зовнішній вхід зроблений у вигляді перспективного порталу, який завершується круглим фронтоном. На підвищенні біля вівтаря встановлено проповідницький амвон.

Будівлі Лютеранської кірхи довелося пережити дві страхітливі світові війни, але в ході військових дій храм постраждав не сильно. Більше руйнувань він зазнав від сильного урагану 1960 році і пожежі в 1972 році. В результаті двох цих лих церква втратила свій високий шпиль і кілька важливих елементів декору, що значно спотворило зовнішній і внутрішній вигляд будівлі. Під час Лютневої революції 1917 року будівля використовувалася для проведення зборів уповноважених представників революційних організацій Особливою Армії Південно-Західного фронту. У радянський час в будівлі Лютеранської кірхи був розміщений обласний державний архів.

В 1990–1994 роках була проведена повна реставрація Лютеранської кірхи, після передачі її баптисткій громаді. Завдяки особливим старанням християн-баптистів церква знайшла колишній величний вигляд. Лютеранська кірха до сьогоднішнього дня належить євангельській громаді християн-баптистів, які називають її «Дім Євангелія».

Джерела:

Костюк М. П. Євангелічно-лютеранська кірха в Луцьку : іст.-архітектур. нарис / М. П. Костюк. – Луцьк : Твердиня, 2010. – 68 с.

Костюк М. Пам’ятка протестанської архітектури старого Луцька (до 100-річчя Луцької євангелічно-лютеранської кірхи) / М. Костюк, Б. Колосок // Старий Луцьк : наук.-інформ. зб ЛДІКЗ. – Луцьк, 2008. – Вип. 4. – С. 157–168.

Котис О. Історія в готичній арці. 110 років луцькій кірсі / О. Котис // Волинські новини. – 2018. – 25 січ. – С. 19.

План с. Мізочик державного маєтку Дермань Дубенського повіту Волинської губернії. 1872 р.

с. Мізочок (раніше с. Мізочик)

Рівненський район Рівненська область

Упродовж XVI–XVIII ст. Мізочок над р. Стублою (Стубелкою) в Луцькому повіті Волинського воєводства йменувався по-різному: власне Мізочок, Малий Мізоч. До певної міри труднощі викликають такі означення, як Мізоч Старий і Мізоч Новий, де в одному випадку, безсумнівно, йдеться про Мізочок, а в іншому про сусідній з ним Мізоч.

Мізочок 1572 році згадується як один із підострозьких маєтків Луцько-Острозької православної єпархії. Наприкінці XVI або на початку XVII ст. село було розділене навпіл: одна його частина відійшла Дерманському монастиреві, інша залишилась у складі Острозької волості (згідно з поділом 1603 р., вона стала набутком краківського каштеляна кн. Януша Острозького, а відтак потрапила до Острозької ординації, де перебувала до 1766 р.). Упродовж «ординатського» періоду історії половину Мізочка віддавали в управління та користування державців, котрі мали за це відбувати військову службу чи споряджати вояків для підрозділів Острозького майорату. Найдовше половину Мізочка тримали представники роду Потриковських Після того як у 1766 р. сейм дозволив продавати ординатські маєтки та підтвердив Кольбушівську трансакцію, половина Мізочка з часом відійшла нащадкам коронного канцлера Яна Малаховського, а потім стала набутком родини Карвицьких.

Мізочок у своїй минувшині цікавий для дослідників зусебіч: і як маєтність могутнього волинського князівського роду Острозьких, і, безумовно, як складова величезного адміністративно-господарського комплексу Острозької ординації. У контексті функціонування останньої ті процеси, які торкалися Мізочка, а також способи його посідання, змагання за хоч і незначну, службову, проте власність і джерело прибутку можна апріорі екстраполювати, вивчаючи історію подібних маєтків.

Джерела:

Вихованець Т. Державці села Мізочка в добу Острозької ординації / Т. Вихованець Т // Дермань і Мізоч в історії та культурі Волині. Вип. 1 / Нац. спілка краєзнавців України, Рівнен. обл. орг., Наук. т-во ім. Шевченка ; редкол.: А. Жив’юк (голов. ред.) [та ін.]. – Рівне, 2019. – С. 42–107.

Картографічні матеріали з фондів Державного архіву Рівненської області (1 пол. ХІХ – 1 пол. ХХ ст.) [Електронний ресурс] // Державний архів Рівненської області : [сайт]. – Режим доступу: https://rv.archives.gov.ua/fondy-online/69. – Назва з екрана.

Пальчевська О. Мізочок : історія села / О. Пальчевська // Здолбунівський ПРОМІНЬ. – 2016. – № 8 /серп./. – С. 5–6.

План земель с. Мізочик Дубенського повіту Волинської губернії 1866 р. ф. Ф-85, оп. 1, спр. 2.

с. Мізочок (раніше с. Мізочик)

Рівненський район Рівненська область

Перші поселення в районі Мізоча, Мізочика, Озерка виникли ще в доісторичний період. В багатьох місцях знайдені предмети матеріальної культури людей, які жили тут під час неоліту. Залишки стародавніх городищ на території хутора Клопіт, Мізочок свідчать про те, що тут були укріплені слов’янські поселення.

Село Мізочок (раніше с. Мізочик) вперше згадується в 1322 р., як «Мезоч Малий». Назва «Мезоч» ймовірно пішла від прізвища засновника цього поселення Мезока – сина руського воєводи Меза, який розбудовував оборонні укріплення в цьому краю. На височині над теперішнім селом розміщене давнє «Городище». Нині на місці Городища знаходять крем’яні наконечники до стріл, ножі, глиняні черепки. Є така думка, що Городище – це свого роду фортеця, де ховалися люди від навали ворогів у давні часи. В документі «Перелік пам’яток культурної спадщини Мізоцької селищної ради» говориться, що на південно-західній окраїні, праворуч дороги Мізочок-Озерко знаходиться «Городище». Пам’ятка датується ХІ–ХІІ ст. У 1957 р. вивчав історичну пам’ятку дослідник Ю. М. Нікольченко.

В книзі «Край наш у назвах», автором якої є Ярослав Пура, написано, що протягом V–VII століть села «Мезоч Старий и Мезоч Новыш» то розвивалися, то у різноманітних сутичках зазнавали нищівних руйнувань. У 1594 році Мізоч, та прилеглі села (Дермань, Озерко, Мізочок, Клопіт, Кунин) купив у володіння князь Януш Острозький, який приєднав ці території до Острозької фундації. А після нападу татар у 1676 році села втратили усі будівлі, залишились лише поодинокі лісові курені. Згодом села поступово почали відроджуватись. Селяни займалися тваринництвом та землеробством. В 1720 р. Мізоч, Мізочок, Озерко стали власністю польських магнатів Дунін-Карвицьких. Населення працювало на полях, в майстернях та на цукроварні у Мізочі. За даними 1889 року, «Мизочек» був у статусі «деревни», єпархіально підпорядкованої Мізочу, мав 37 дворів, фільварок Дерманського монастиря, смолокурню, деревообробну майстерню, придорожню корчму, лісничівку, ставкове господарство. В 1939 р. тут була встановлена радянська влада, почалася колективізація. Всі панські землі були забрані в колгосп, а землі самих заможних селян відібрані.

Джерела:

Картографічні матеріали з фондів Державного архіву Рівненської області (1 пол. ХІХ – 1 пол. ХХ ст.) [Електронний ресурс] // Державний архів Рівненської області : [сайт]. – Режим доступу: https://rv.archives.gov.ua/fondy-online/69. – Назва з екрана.

Пальчевська О. Мізочок : історія села / О. Пальчевська // Здолбунівський ПРОМІНЬ. – 2016. – № 8 /серп./. – С. 5–6.

Церква святого Георгія (1755)

с. Грабів, Рівненський район Рівненська область

Церква святого Георгія – чинна дерев’яна церква, пам’ятка архітектури національного значення у селі Грабів на Рівненщині.

Побудована на кошти парафіян. За переказами поряд з храмом знаходився кам’яний хрест, який позначав місце розташування старішого храму. Нині це дерев’яна тризрубна, триверха церква. В 1869 р. до західного рубу по повздовжній осі була прибудована трияруна дзвіниця з високим наметовим верхом у псевдо-російському стилі. В 1870 р. відремонтована пофарбована ззовні, в 1884 р. — всередині. В 1885 р. Л. Рафальский зауважив нову дзвіницю, прибудовану до головного входу, однак поряд ще стояла напівзруйнована стара. До вівтарної шестигранної настини з обох боків прибудовані невеликі приміщення ризниці і паламарні. Головний середній об’єм завершується восьмигранним барабаном з двома невеликими віконцями та восьмигранним куполом із «сліпим» ліхтарем та декоративною маківкою. Зруби вівтаря та бабинця завершуються невисокими четвериками з чотирисхилими пірамідальними дахами. Характерний приклад волинської школи церковного зодчества Волині XVIII ст. з добудовою дзвіниці в ХІХ ст. В 2010-і роки зовнішній вигляд церкви істотно деформований внаслідок ремонтних робіт з використанням новітніх опоряджувальних матеріалів, не властивих дерев’яному зодчеству.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 125–126.

Див. також:

Грабів [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/hrabiv.html. – Назва з екрана.

Георгіївська церква [Електронний ресурс] // Українська церковна архітектура : [сайт]. – Режим доступу: https://parafia.org.ua/UCA/usi/volynska/rivnenska-oblast/row6/heorhijivska-tserkva-7/. – Назва з екрана.

Церква святої Трійці (1905)

с. Теслугів, Дубенський район Рівненська область

Церква святої Трійці – чинний храм, що стоїть недалеко від головної дороги в центральній частині села Теслугів Дубенського району Рівненської області.

Храм знаходиться в центральній частині села, при головній вулиці та відіграє роль потужної висотної домінанти поселення. Попередня сільська церква була збудована поблизу р. Пляшівки в 1873 р. коштом парафіян і місцевого священика Лукіяна Матусевича й висвячена на честь Дмитрія Солунського; дерев’яна, однобанева, на кам’яному фундаменті, крита залізом, з такою ж дзвіницею. Про нинішню Троїцьку церкву повідомляє М. Переверзєв: побудована в 1905 р., простора, прикрашена бідно. Рік будівництва храму також вказаний на пам’ятній дошці перед входом у будівлю. Нині це один з найбільших дерев’яних храмів Рівненщини.

Тризрубний, одноверхий, помітно видовжений по осі схід-захід, із додатковим зрубом прибудованої дзвіниці. Центральна нава за розмірами значно перевищує прилеглі зруби бабинця і вівтаря, ззовні по висоті поділена на два яруси. Зруб нави завершений великою цибулястою банею на восьмериковому світловому барабані, на діагональних осях доповнена декоративними маківками на «сліпих» ліхтариках. Нава має додаткові бічні входи, влаштовані у вигляді відкритих ганків, на зразок російських православних храмів. Із півночі та півдня до вівтарної частини примикають приміщення ризниці та паламарні. Триярусна дзвіниця «восьмерик на четверику» завершена стрімким наметом. Зрубна конструкція храму захищена шалюванням з дерев’яних дощок. Ззовні церква оздоблена дрібним накладним декором у розповсюдженому на той час неоросійському стилі. На момент обстеження (2016 р.) стіни церкви були пофарбовані у голубий колір, дрібна пластика на фасаді виділена білим і синім кольорами; покрівля влаштована з металопрофілю сірого кольору; верх дзвіниці та маківки храму покриті анодованим металом з імітацією позолоти; стіни верхнього ярусу дзвіниці покриті листовим металом синього кольору. В цілому застосування новітніх будматеріалів негативно вплинуло на первісний образ храму.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 113.

Теслугів [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/teslugiv.html. – Назва з екрана.

Церква святого архангела Михаїла (1650)

с. Пляшева, Дубенський район Рівненська область

Церква святого архангела Михаїла (Михайлівська церква) – найстаріший дерев’яний храм на території Рівненщини, входить до Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви».

Долю храму можна поділити на два періоди. Перший пов’язаний безпосередньо з подіями під Берестечком 1651 року. Саме тут гетьман Богдан Хмельницький провів молебень перед битвою і отримав меч, освячений в Єрусалимі в храмі Гробу Господнього. Другий – із заповідником «Козацькі могили», куди церкву перенесли із сусіднього села Острів. 

Первісно церква була побудована в с. Острів й перенесена на територію меморіалу в 1912 р. з ініціативи предстоятеля Почаївської лаври архімандрита Віталія. Як повідомляється в історичних джерелах, за це мешканці села отримали 300 рублів, однак згодом пожалкували про таку «оборудку». Відповідно до зафіксованої дати будівництва церква може вважатися найстарішим дерев’яним храмом на території Рівненської області.

Тризрубна, триверха святиня з рівновисокими зрубами. Зруби нави та бабинця наближені до форми квадрату, вівтарна частина має п’ятистінну форму. Над центральним зрубом влаштований восьмигранний рівнобічний підбанник, що завершується грушовидною банею з невеликим «сліпим» ліхтарем нагорі. Конструктивний перехід від четверика до восьмерика забезпечується пласкими трикутними вітрилами. Існує інформація, що коли церква знаходилася ще в с. Острів вона не мала опасання і первісно була обшита традиційною вертикальною дощатою шалівкою. Після перенесення церкви з Острова на нове місце зовнішні стіни були обшиті горизонтальною шалівкою, яку в 1987 р. замінили на гонт відповідно до проекту, розробленого інститутом «Укрзахідпроектреставрація». Над бабинцем та вівтарною частиною влаштовані дві декоративні бані восьмигранної грушовидної форми без підбанників, що є доволі рідкісним прикладом у волинській храмобудівній практиці. До північної стіни абсиди прибудована ризниця, а до головного входу – прямокутний притвор. Церква оточена з трьох сторін опасанням на кронштейнах (раніше – на стовпчиках). На другому ярусі бабинця влаштовані хори, що поєднуються з навою прямокутним прорізом. У процесі благоустрою меморіального комплексу Михайлівська церква була поєднана з новим Георгіївським храмом-пам’ятником підземним переходом довжиною близько 70 метрів.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 111–112.

Пляшева (музей-меморіал) [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/pliasheva.html. – Назва з екрана.

Церква св. Архистратига Михаїла [Електронний ресурс] // Українська церковна архітектура : [сайт]. – Режим доступу: https://parafia.org.ua/UCA/derevyani/volynska/rivnenska-oblast/row5/tserkva-chuda-sv-arhystratyha-myhajila-v-honah/. – Назва з екрана.