Фотоколекція

Церква Різдва Богородиці (1885)

с. Берестечко (раніше с. Русино-Берестечко) Дубенський район Рівненська область

Церква Різдва Богородиці – діюча дерев’яна церква у селі Берестечко на Рівненщині, пам’ятка архітектури місцевого значення.

Дерев’яна церква будувалася протягом 1883–1885 рр., однак є відомості, що на цьому місці віддавна існував старіший храм, споруджений, очевидно, ще у XVIII ст. Побудована на кошти парафіян. Вона мала кам’яний фундамент, досить простора, крита жерстю, літургійним начинням та богослужебними книгами на той час бідна. Сучасна церква розташована в центральній частині села, відіграє роль виразної висотної домінанти і добре сприймається з головної вулиці. Церква являє собою однобаневий, тризрубний храм з прибудованою дзвіницею. Над нею влаштовано дах наметової форми. Центральний зруб суттєво вищий за об’єми бабинця та вівтарної частини. Приміщення бабинця та нави наближені в плані до квадрату, вівтарна частина – шестигранна. Ззовні головна баня на «восьмерику» має приземкувату грушовидну форму, увінчана декоративною маківкою з металевим хрестом. Головний вхід до храму традиційно влаштований із заходу через нижній зруб дзвіниці. Первісно церква мала також два входи безпосередньо до центральної нави – з півдня та півночі. Нині південний вхід не функціонує і сходи перед ним, як і сам ганок, розібрані. З північної та південної сторін до вівтарної частини прибудовано два невисокі приміщення ризниці та паламарні. Зовнішні кути зрубів акцентовані пілястрами з дощок, верхи зрубів підкреслені розвинутим карнизним профілем, вікна мають декоративне обрамлення. Нижнє пасмо вертикального шалювання відділене від верхнього горизонтального шалювання спеціальним поясом. На час обстеження (2011 р.) площина стін була пофарбована у насичений голубий колір, основні елементи зовнішнього декору виділені білим. Покрівлю бані та дахів виконано з оцинкованої жерсті сірого кольору. Частину дерев’яних віконних рам (вівтарний зруб та восьмерик) замінено на пластикові рами зі склопакетами.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 37.

Берестечко [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/berestechko.html. – Назва з екрана.

Церква Різдва Богородиці (1911)

с. Бережниця, Сарненський район Рівненська область

Церква Різдва Богородиці – православна дерев’яна церква в селі Бережниця Сарненського району Рівненської області.

Церква розташована в центральній частині села, недалеко від головної дороги, на пологому схилі. Побудована на місці попереднього дерев’яного храму, втраченого внаслідок пожежі. Храм хрещатий, п’ятизрубний, з прибудованою із заходу дзвіницею. З півночі та півдня до гранчастої вівтарної частини примикають приміщення ризниці та паламарні. Центральна нава помітно перевищує суміжні зруби, накрита чотирисхилим дахом і має один верх півсферичну баню на восьмигранному барабані, прорізаному прямокутними вікнами. З усіх боків баня декорована спрощеними закомарами трикутної форми. На кутах даху центральної нави встановлені декоративні маківки на сліпих ліхтариках. Така композиція імітує традиційне російське п’ятиглав’я. Триярусна дзвіниця завершується наметовим восьмигранним верхом з цибулястою маківкою. Стіновий брус оздоблений ззовні шалівкою з дерев’яних дощок. Основне поле стіни почленоване кутовими лопатками і спрощеним фризом. Бічні рамена храму накриті двосхилими дахами, утворюючи завершення у вигляді трикутних фронтонів. Прямокутні вікна обрамлені лиштвами та завершені сандриками. Храм є зразком неоросійського стилю, розповсюдженого на Волині в другій пол. ХІХ — на поч. ХХ ст. Колористичне вирішення церкви грунтується на характерній для Волині гамі поєднання білого та різних відтінків голубого кольорів. В останні роки дахи церкви покриті металевими листами синього кольору, а центральна баня та верх дзвіниці анодованими металевими листами з імітацією позолоти, первісні маківки та хрести замінені шаблонними.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 52.

Бережниця [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/berezhnytsia.html. – Назва з екрана.

Церква святого Миколая (1872)

м. Дубровиця, Сарненський район Рівненська область

Церква святого Миколая (Свято-Миколаївська церква) – православна дерев’яна церква в місті Дубровиця Рівненської області. Пам’ятка архітектури місцевого значення.

Церква побудована у неоросійському стилі. Дерев’яний, хрещатий в плані, п’ятизрубний однобаневий храм з прибудованою дзвіницею. Над головною навою влаштовано баню цибулястої форми на восьмигранному барабані з чотирма спареними вікнами. Двоярусна дзвіниця завершується наметовим верхом з цибулястою маківкою. Окрім головного західного входу через нижній ярус дзвіниці влаштовані допоміжні входи в північній та південній стінах головної нави. Ззовні церква шальована горизонтальними дошками, пофарбованими на час обстеження (2006 р.) голубою олійною фарбою. Покрівля дахів і верхів храму оцинкована жерсть сірого кольору.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 52.

Дубровиця [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/dubrovytsia.html. – Назва з екрана.

Альма Кар (Іванова Лідія) – польська кіноактриса, танцівниця, уродженка Волині.

Альма Кар народилася 14 листопада 1903 (1908) року в дворянській сім’ї Волинської губернії. Одним із ймовірних населених пунктів, де могли проживати батьки Альми Кар вважається місто Острог, проте ця версія ще вимагає документального підтвердження.

Альма Кар – це псевдонім, який волинянка собі обрала, бо він на її думку був коротким, лаконічним та пізнаваним. Немає сумніву, що метою Альми Кар був Голлівуд. Яким було справжнє прізвище та ім’я акторки? У різних джерелах подано Лідія Іванова та Лідія Пікард, проте є і версія Іванова-Пікард. 

Батьком акторки був волинський православний священик Микола Іванов. Матір звали Ольга Павловська, вона була родом із Острога. Вона була другою із чотирьох дітей. Освіту Лідія Іванова здобувала в стінах острозького монастиря. Вимоги до дівчинки змалку були дуже суворі. Батько виховував її в християнських традиціях. В 1920-х роках Лідія переїхала із Волинського воєводства до міста Варшави. Там вийшла заміж за чоловіка на прізвище Пікард. Імені його не відомо… Проте, шлюб не склався, бо Лідія хотіла стати акторкою, а чоловік бачив її домогосподаркою. Пізніше Альма Кар вийшла вдруге заміж, її чоловіком став Адам Шимонович.

Цікаво, що своєю кар’єрою в кіно Альма Кар повинна завдячувати одному волинському меценату, а саме Стефану Ґуланіцькому, адже саме він профінансував кілька фільмів, де головну роль зіграла Альма Кар. Свою акторську майстерність Альма Кар покращувала у відомого режисера Костянтина Станіславського. Досить продуктивними для акторки з Волині були 1930-ті роки. Саме тоді вона знялась в таких кінострічках, як «Іграшка», «Десять відсотків мене», «Таємниця міс Брінкс». Відомо, що дебют в кіно відомої волинянки відбувся у 1929 році.

Померла Альма Кар 13 липня 1992 р. в місті Кенштин, що знаходиться на території Польщі.

Джерела:

Фото та текст:

Котис О. «Чи я фотогенічна?» / О. Котис // На Сході Європи: міжвоєнний розквіт Волині / О. Котис. – Луцьк : Синя папка, 2020. – С. 64–65.

Яцечко-Блаженко Т. (Не)відомі волиняни: загадкова танцівниця та акторка Альма Кар [Електронний ресурс] / Т. Яцечко-Блаженко // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/18763-ne-vidomi-volyniany-zahadkova-tantsivnytsia-ta-aktorka-alma-kar. – Назва з екрана.

Вашинський Михайло (справжнє ім’я Мойсей (Моше) Вакс) – один із найвідоміших режисерів, монтажерів та сценаристів Польщі, за походженням волинянин.

Народився 29 вересня 1904 р. в місті Ковелі на Волині в єврейській родині Вакс. Родина проживала за адресою вулиця Луцька, 26. Батько Петро був ковалем, а мати Цецилія продавала птицю. Вже в дитинстві в Міхала помітили артистичні здібності, правда, хлопець не був дисциплінованою дитиною, чим не раз заслужив покарання у своїх вчителів. В 1918 р. Моше був відрахований з Ковельської єшиви (єврейського вищого релігійного навчального закладу) за погану поведінку. В 1919 р. хлопець переїжджає до Києва, де стає учнем акторської школи польської актриси Софії Висоцької. В 1922 р. Моше Вакс з’являється в Варшаві. Там за порадою польського актора та режиссера Віктора Бєганського, він змінює своє ім’я та прізвище на Міхал Вашинський. Вперше в титрах фільму Віктора Бєганського «Заздрість» глядачі бачать нове ім’я актора, а в майбутньому режисера. У 1937 р. Вашинський дебютував як режисер з фільмом «Диббук» на єврейську релігійну тематику. Навіть сьогодні картина вважається однією із найвідоміших на мові ідиш. З початком війни 1939 р. Міхал Вашинський евакуюється з Варшави в місто Білосток. Під час війни він побував в Іраці, Ірані та Італії, спочатку як капрал польського війська, а потім як керівник кіностудії при війську. Після війни Міхал Вашинський залишається жити в столиці Італії, що кардинально змінює його життя. Саме там він одружується з графинею, яка помирає після шлюбу і заповідає чоловіку віллу в місті Анкона та білий з позолотою кадилак. Дякуючи дружині він увійшов в коло римської знаті і грав роль посередника між Голлівудом і римським лейблом Cinecitta. Саме Вашинський в 1951 р. помітив статистку Софію (Шиколоне) Лорен на зйомках фільму «Камо грядеш» в Римі, яка пізніше стала всесвітньовідомою актрисою. Також той же Вашинський відкрив світу кіно Одрі Хепберн, і обрав її на головну роль у легендарних «Римських канікулах» Вільяма Вайлера. Протягом свого життя він співпрацював з такими відомими акторами як Ава Гарднер, Клавдія Кардінале, Грегорі Пек.

Саме Вашинський поставив найбільше польських повнометражних художніх фільмів в міжвоєнний період в Польщі. Найвідоміші його роботи: «Буде краще» (1936), «Болек і Льолек» (1936), «Знахар» (1937), «Дуббик» (1937), «Жінки над прірвою» (1938), «Волоцюги» (1939). У фільмі «Волоцюги» головні персонажі виконали популярну дотепер пісню «Тільки ві Львові». Під керівництвом продюсера Семюеля Бронстона Міхал Вашинський як виконавчий директор фірми Samuel Bronston Productions, відповідальний за роботу з артистами, був причетний до появи таких всесвітньовідомих фільмів як: «Джек Пол Джонс» (1959), «Цар царів» (1960), «Ель Сід» (1961), «55 днів у Пекіні» (1963), «Падіння Римської імперії» (1963) і «Казковий світ цирку» (1964). В 1982 р. Єжи Гоффман зняв ремейк фільму Вашинського – мелодраму «Знахар», яка стала дуже популярною в Європі. А в 2006 р. Самюель Блюменфельд описав біографію Міхала Вашинського в книзі «Людина, яка хотіла бути принцем».

Помер Вашинський Михайло в 1965 р. в м. Рим (Італія), там і похований.

Джерела:

Фото та текст: 

Котис О. Моше Вакс / О. Котис // На Сході Європи: міжвоєнний розквіт Волині / О. Котис. – Луцьк, 2020. – С. 59–63.

Грицюк Н. Як єврейський хлопчик із Волині «запалив» зірок Голлівуду : уродженець міста Ковеля Міхал Вашинський (Моше Вакс) «запалив» дві суперзірки світового кіно – Софі Лорен та Одрі Гепберн / Н. Грицюк // Твій вибір [Луцьк]. – 2024. – 28 листоп. – С. 10.

Яцечко-Блаженко Т. (Не)відомі волиняни: Моше Вакс, або людина, яка відкрила світу Софі Лорен [Електронний ресурс] / Т. Яцечко-Блаженко // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/20082-rezhyser-mykhailo-vashynskyi-kino-tse-moia-prystrast. – Назва з екрана.

План зниклих та функціонуючих сакральних об’єктів міста Луцька (1937)

м. Луцьк, Волинська область

План міста Луцька 1937 року, на якому продемонстровані зниклі та функціонуючі сакральні об’єкти міста. Авторське дослідження здійснене із використанням картографічної основи та власних назв польської карти 1937 р. (Prezewodnik po Polsce Zwiazku Polskich Towarzystw Turystycznych).

Джерело: 

Міщенко О. В. Сакральний ландшафт: теорія, методологія, практика : монографія / О. В. Міщенко. – Луцьк : Вежа-Друк, 2024. – 360 с.

Церква святого Георгія (1700)

м. Дубно, Рівненська область

Церква святого Георгія, 1700 р. та дзвіниця, 1869 р. Існує інформація про точну дату завершення будівництва церкви — 22 липня 1700 р. Тризрубний, одноверхий храм з рівновисокими зрубами. Планувальне вирішення складається з наближених до квадрату бабинця, нави та абсиди. Над навою влаштований відносно невисокий восьмерик підбанника з двома фігурними вікнами з південної та північної сторін. Підбанник накрито восьмигранним пониженим куполом, що завершується світловим ліхтарем з чотирма віконцями та маківкою грушовидної форми. Над бабинцем та абсидою влаштовані дахи у вигляді двох восьмигранних куполів із декоративними маківками. Зовнішні стіни опоряджені вертикальними дошками з нащільниками. В кін. ХХ — на поч. ХХІ ст. до давніших прибудов ризниці та притвору додалися додаткові приміщення вздовж північного фасаду, що відчутно деформувало цілісний архітектурний образ храму. Дзвіниця двоярусна по типу «четверик на четверику», завершується високим наметовим дахом з цибулястою маківкою. Зовнішні стіни опоряджені горизонтальними дошками, підкреслені карнизами та кутовими пілястрами. Декоративні обрамлення мають також дверні та віконні отвори.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 41.

Свято-Юріївська церква 1700 р. [Електронний ресурс] // Дубенська міська рада : [сайт]. – Режим доступу: https://dubno-adm.gov.ua/pro-misto/arkhitekturna-spadshchina/svjato-jurijivska-cerkva-khvii-khviii-st-okhor-no1494-n1-rv.html. – Назва з екрана.

Дубно [Електронний ресурс] // Дерев'яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/dubno.html. – Назва з екрана.

Наполеон Орда (Наполеон Матеуш Тадеуш Орда) – білоруський і польський літератор, композитор, музикант, художник, скульптор, педагог.

Народився 11 лютого 1807 р. в родовому маєтку Вороцевичі Пінського повіту Мінської губернії. Початкову загальну й музичну освіту отримав удома, далі навчався у Свіслоцькій гімназії. У 1823 р. вступив на фізико-математичний факультет Віленського університету, але завершити навчання йому не судилося. У студентські роки став членом підпільного студентського товариства, котре влада викрила в 1827 р. За участь у ньому понад рік перебував у в’язниці. Був учасником Листопадового повстання 1830–1831 рр. Стрілець корпусу кінної гвардії Литовського полку Наполеон Орда перейшов на бік повстанців. За мужність, проявлену в боях, його нагороджено золотим хрестом ордена «Virtuti Militari», а Російською імперією засуджено до смертної кари. Змушений був під чужим ім’ям утікати за кордон. Унікальні малюнки Наполеона Орди літографував Алоїз Місерович у майстерні Варшави. Художник видав їх власним коштом в останній чверті XIX ст. та зібрав у Альбом краєвидів Гродненської, Ковенської, Віленської, Волинської, Подільської, Київської, Вітебської та Могильовської губерній у трьох серіях. До прикладу, у фондах Волинського краєзнавчого музею зберігаються літографії Наполеона Орди із зображенням пам’ятних місць України (зокрема Волині), Білорусі, Литви, Польщі. Переважна більшість цих пам’яток тепер має інший вигляд, а деякі з них, на жаль, назавжди втрачено, тому малюнки художника часто – єдині ілюстрації об’єктів, що є свідками минулих часів. 

Друзями художника були Адам Міцкевич, Тадеуш Костюшко, Фредерік Шопен, Ференц Ліст, Джоакіно Россіні, Джузеппе Верді, Шарль Гуно, Гектор Берліоз, Оноре де Бальзак, Стендаль, Іван Тургенєв, співачка Поліна Віардо.

Наполеона Орду вважають своїм визначним діячем Білорусь, де він народився і де похований, та Польща, де виходили друком його твори, де він жив і помер. Йому належить одна з найбільших літографічних колекцій Східної Європи ХІХ ст., яка нараховує понад 1000 рисунків й акварелей (а ще майже стільки ж робіт не збереглося).

Помер Наполеон Орда 26 квітня 1883 р.

Джерела: 

Текст:

Нестерук І. Літографії Наполеона Орди / І. Нестерук // Волинський Монітор [Луцьк]. – 2015. – 25 черв. – С. 7.

Ілюстрація: 

Наполеон Орда [Електронний ресурс] // Хроніка Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/dossiers/view/213-napoleon-orda. – Назва з екрана.

Ікона «Богородиця Одигітрія» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

В образі Богородиці автор втілив народний ідеал краси і образ матері, близький кожній людині. Це проста, зрілого віку жінка з великими руками і селянським типом обличчя. Традиційні у колористичному вирішенні одежі Богоматері і Христа модельовані глибокими важки ми складками. Обшлаги і горловина хітону Богородиці прикрашені широкою золотою тасьмою з «каменями». Таке оздоблення стає популярним у волинському іконописі XVIII ст. Ікона вирізняється гравіюванням срібленого тла крупним рослинним орнаментом, в основ якого стилізована квітка гранату, обрамлена акантовим листям.

Розмір: 110 х 74

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, сріблення

Походить з церкви Святої Трійці с. Лучиці Луцького району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Текст та ілюстрація з книги:

Богородиця Одигітрія // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 184–185 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Апостол Варфоломій» (друга пол. XVII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Варфоломій – один з 12 апостолів Ісуса Христа. Він проповідував разом з апостолом Пилипом у Сирії та Азії, потім був у Індії, де переклав Євангеліє від Матвія. Пізніше проповідував у Вірменії, де прийняв мученицьку смерть за християнську віру.

Ікона є прикладом своєрідного втілення стилю бароко. Лик молодого апостола повновидий, рожевощокий, з відкритим чолом. Масивність фігури підкреслюють важкі складки одеж глибоких насичених кольорів.

Розмір: 81 х 31,5

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, кольоровий лак

Походить з церкви Святого Миколая с. Борочиче Горохівського району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Текст та ілюстрація з книги:

Апостол Варфоломій // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 182–183 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони