Фотоколекція
Церква Покрови Богородиці
Розділ: Архітектура Рівненщини
Рік: 1923
Церква Покрови Богородиці (1923)
с. Бронники, Рівненський район Рівненська область
Церква Покрови Богородиці – дерев’яна церква, яка стоїть у північно-східній частині села Бронники, є пам’яткою архітектури місцевого значення.
Побудована за проектом визначного українського архітектора С. Тимошенка. Запроектована як взірцева для проектування і будівництва православних храмів на території Волині у міжвоєнний період. Зведена на місці храму 1754 р., який був розібраний у зв’язку з ветхістю. Західніше, неподалік від нього у 1878 р. була споруджена дзвіниця. Існуючий сьогодні храм – тризрубна будівля, вздовж головної осі якої послідовно розташовуються приміщення притвору із дзвіницею над ним, бабинець, нава та вівтар з полігональною в плані апсидою. Кожний з елементів, крім дзвіниці, в плані наближений до квадрату. Пластику форм і мальовничість силуету будівлі створюють три високі восьмерикові верхи з нахиленими досередини стінами підбанників. Бані гранчасті з легким розширенням донизу. Кожну з них, як і дзвіницю, вінчає дзвоноподібна маківка. Центральний верх триярусний, бічні – двоярусні. Загалом характер завершення церкви свідчить про впливи українського бароко XVIII ст., а також народного церковного зодчества Придніпров’я і Лівобережжя. Суттєву роль у формуванні архітектурного образу відіграють вікна різної форми та пропорцій, що підкреслюють динаміку об’єму. Архітектурне вирішення двоярусної дзвіниці дещо відрізняється від стилістики храму в цілому в зв’язку з відхиленнями від проекту в процесі будівництва. У результаті, її верхній четверик вирішений традиційно – з арочними прорізами, що закриваються глухими ставнями. Дзвіниця накрита пірамідальним дахом. Церква є унікальним втіленням уявлень першої третини ХХ ст. про універсальний образ українського національного храму.
У 2016 р. надано статус пам’ятки архітектури місцевого значення.
Джерела:
Текст та ілюстрація:
Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 120–122.
Див. також:
Бронники [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/bronnyky.html. – Назва з екрана.
Бронники. Прекрасний український модерн [Електронний ресурс] // Україна Інкогніта : [сайт]. – Режим доступу: https://ukrainaincognita.com/pro-nas. – Назва з екрана.
Церква святого Георгія
Розділ: Архітектура Рівненщини
Рік: 1746
Церква святого Георгія та дзвіниця (1746)
с. Кунин, Рівненський район Рівненська область
Церква святого Георгія – дерев’яна церква в с. Кунин, має ознаки історико-мистецьких особливостей храмової архітектури Волині ХVІІІ століття. Завдяки вдалому розташуванню на схилі річки Піщанка, храм разом з двоярусною дзвіницею становить один з найкращих ансамблів дерев’яної архітектури Рівненщини і входить до списку пам’яток місцевого значення.
Побудована у стилі бароко на кошти парафіян. Виразний приклад триверхого, тризрубного дерев’яного храму «волинського типу». Основою об’ємно-просторової композиції будівлі є три невисоких зруби по осі «схід – захід» з дещо вищою навою і нижчими бабинцем та абсидою. Над усіма трьома зрубами надбудовано восьмигранні барабани над навою – вищий і ширший, ще два над бабинцем та вівтарем – майже вдвічі нижчі по висоті, дещо менші по ширині. При цьому слід відзначити нетрадиційний спосіб по єднання центрального та прилеглих восьмериків, при якому і стінові конструкції, і навіть покрівля куполів мають безпосереднє, нероздільне сполучення, котре виглядає унікальним в контексті усього дерев’яного зодчества на теренах історичної Волині. Не можна виключити однак, що така особливість стала наслідком істотних перебудов у минулому. Важливою характеристикою цього храму виступає також явно помітний ентазис зрубних конструкцій, особливо в архітектурних об’ємах барабанів. Доволі пластичними виглядають і три бані барокового характеру, що завершуються виразними, хоч і дещо присадкуватими «сліпими» ліхтариками. Головний вхід до церкви акцентовано прибудовою невеликого притвору з двосхилим дашком і двома мініатюрними віконцями з обох боків. Додатковий вхід до храму влаштований з південної сторони нави, також у формі невисокого притвору, схоже пізнішого походження. Зовнішнє опорядження виконано у вигляді шалювання вертикальними дошками з нащільниками і традиційним пасмом викружок попід карнизами. Проявом стилістичної барокізації можна вважати використання невеликих віконець круглої та пелюсткової форми.
На південний захід від церкви знаходиться дерев’яна двоярусна дзвіниця по типу «четверик на четверику». Нижній ярус з вертикальним шалюванням значно ширший від верхнього, опорядженого горизонтальною шалівкою. Дах виконано у вигляді чотиригранного намету. Поряд з дерев’яною церквою споруджено новий мурований храм, освячений в 1995 р. Його фізичний масштаб відчутно перевершує стару дерев’яну святиню, однак стилістичні характеристики не вирізняються оригінальністю.
Джерела:
Текст та ілюстрація:
Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 62–63.
Кунин [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/kunyn.html. – Назва з екрана.
Кафедральний костел святих апостолів Петра і Павла
Розділ: Архітектура Волині
Рік: 1616
Кафедральний костел святих апостолів Петра і Павла (1616)
м. Луцьк, Волинська область
Кафедральний костел святих апостолів Петра і Павла (Собор святих апостолів Петра і Павла) – пам’ятка архітектури національного значення, яка розташовується в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк». Костел і колегіум належали ордену єзуїтів і були збудовані для його потреб. Сьогодні колегіум використовують як навчальний заклад, а костел є кафедральним собором Луцької дієцезії.
Споруда костелу завжди належала до найбільших архітектурних домінант міста і відігравала в його композиції домінуючу роль. Проект був розроблений талановитим італійським архітектором Д. Бріано, за участю якого 16 липня 1616 р. закладається наріжний камінь костелу і який вів нагляд за будівництвом в 1616–1617 та 1619–1620 рр. Його підміняв Мацей Май (з 1622 р. призвіще Маїк), який очолював будівництво в 1627–1632та 1634–1642 рр. Склепіння костьолу заклали лише 1630 р., а бані1637 р., посвята на честь Петра і Павла відбулась у 1639–1640 рр. Крім сакральної функції споруда була важливим оборонним пунктом. Про це свідчать численні бійниці на фасадах та в підвалах, які раніше не були так заглиблені в землю. У зв’язку з пожежами та змінами з часом мистецьких уподобань зовнішній вигляд костелу та його інтер’єр не були сталими.
Серед костелів східних єзуїтських провінцій луцький є найбільшим. Разом з баштами він має в плані розміри 39x53 м. Висота споруди від підлоги нав до хреста над куполом 40,25 м. Висота хреста – 1,80 м. Підвали заглиблені на 6 м. Костел прикрашають скульптури, ліпнина, в тому числі герб біскупа Павла Волуцького, живописні образи, розписи, зокрема зображення неіснуючих давніх луцьких костелів, різьблені меблі. Костел єзуїти збудували при в’їзді в Окольний замок, біля його ворітної вежі, так, щоб прибулі бачили перш за все головний фасад їх храму. Цей фасад є найбагатшим за композиційною грою об’ємів і площин,а також кількістю композиційних осей. Його композиція має три головні вертикально спрямовані осі, які формуються об’ємом середньої нави, що завершується великим куполом на перехресті з трансептом, і двома бічними баштами з куполами над ними. Другорядними, але досить значними є дві вертикальні композиційні осі бічних нав, що на фасаді представлені входами до них і вертикальним рядом високих вікон над ними. Ці осі підкреслені западаням стін. Фасад має також горизонтальний поділ композиційних мас, який утворює три яруси. Нижній ярус має форму прямокутника. Середній ярус є розірваним і складається з другого і третього ярусів башт. Верхнім ярусом є спрямовані до неба три купола з домінуючим середнім. Таким вживанням різної висоти композиційних елементів на фасаді, чергуванням виступаючих і западаючих площин різних за значимістю об’ємів відображається об’ємно – просторова структура споруди і загальна сакральна ідея храму. Три під’яруси різних за оформленням прорізів є по осі бічних входів. Усі вони аркові, але мають різні співвідношення ширини до висоти та обрамлення. Вікна середнього під’ярусу мають співвідношення ширини до висоти 1:3. Міжпілястрові поля башт декоровані по-різному. У восьмикутної башти вони поділені на два під’яруси: нижній обрамлений арками на імпостах і пілястрах, а верхній – нішами. Міжпілястрове поле чотирикутної в плані башти не має під’ярусів, воно оформлене аркою (під нею знаходиться годинник). В нижніх частинах башт знаходяться бійниці, частина яких зараз є нижче поверхні землі. В пн-зх башті отвори бійниць сходяться і мають V- подібну форму в плані. Декор середнього композиційного ярусу дещо простіший. Куполи над баштами увінчані зірками з католицькими символами. Фасад прикрашають 5 скульптур. Усі вони знаходяться на торці середньої нави: три на нижньому її ярусі, дві на другому. Центральною є скульптурна композиція найбільш шанованої серед святих у католиків – Божої Матері. Вона не дуже помітна,тому що порівняно невелика за розмірами, пофарбована в темні кольори, і знаходиться на балконі над центральним входом, на який не завжди звертають увагу. Обабіч центрального входу в нішах поміщено дерев’яні скульптури св. Петра і Павла, на честь яких єзуїтами було названо костел. Вони вирізьблені в повний зріст. Петро тримає в правій руці книгу, а в лівій – ключі. Павло тримає в правій руці розгорнуту книгу, а лівою опирається на довгий меч. Його увага зосереджена на книзі. В нішах, що знаходяться безпосередньо над скульптурами Петра і Павла, вміщено відповідно два написи, що стосуються цих апостолів. Скульптури добре пасують до ніш. Є припущення, що постаті під фронтоном і чотири, розміщені в трансепті костелу, є особи, які присвятили себе справі майбутнього всесильного ордену єзуїтів.
Головний фасад має досить складну композицію. Для його декорування застосовано багато різноманітних архітектурних форм і прийомів, що характерні для епохи Відродження, бароко і класицизму. Південно-західна стіна костелу була поставлена на місці дерев’яних укріплень Окольного замку. По відношенню до головних укріплень Луцька – Верхнього і Окольного замків – вона була напольною, тобто повернутою в бік можливого нападу ворога – «вполе». В даному разі перед нею знаходилась міська забудова, яка мала відносно слабше кільце укріплень з боку заплави і передмість. Отож, ця стіна насамперед мала виконувати оборонні функції. Дійшла вона до нас в значно перебудованому вигляді. Північно-східний фасад є повернутим у внутрішній простір Окольного замку. Декор фасаду досить багатий, хоча й на ньому нема ліпнини або скульптур. Найбільш багатою пластично і декорованою є башта. Вона триярусна. Площина стіни прикрашена пілястрами, за якою знаходяться обхідні коридори. Пілястри на приміщеннях каплиці Найсвятіших тайн і колишньої бібліотеки є подібними до попередніх, але не завершуються арками. Маленькі віконця під галереєю освітлюють обхідні коридори і могли раніше правити за бійниці. Площина без декору біля башти вказує на місце прибудови корпусу колишньої школи. Мало відомо про той вигляд, який мав костел у далекому минулому. Багато змін сталося з ним через пожежі та зміну смаків нових поколінь.
Чільне місце в інтер’єрі споруди займає Великий вівтар. Він традиційно був присвячений апостолам Петру і Павлу. Цей вівтар прикрашався також образами інших найбільш шанованих святих 1787 р. у зв’язку з перенесенням до костелу св. Петра і Павла кафедри в ім’я св. Трійці, в вівтарі з’являється і цей образ. Також традиційно існує по три вівтаря в кожній бічній наві. Заслуговують на увагу давні чотири сповідальні й кафедра – амвон. Сповідальня, яка знаходиться навпроти герба біскупа Павла III Волуцького, походить з костьолу єзуїтів. Три інші невідомого походження. Починаючи від герба Павла III Волуцького, вздовж бічних навза годинниковою стрілкою розвішені 14 барельєфів серії «Хресна дорога», або «Страсті Господні». Важливе місце в інтер’єрі костелу займають посвяти та епітафії(надгробні написи). Підземелля костелу є ключовими для розуміння його побудови. Підземелля використовували для поховань та інших обрядів.
За всю історію свого існування споруда зазнала чимало ремонтів і незначних перебудов після міських пожеж 1724–1781 років, які дещо змінили її стильові ознаки. Луцька римо-католицька кафедра без особливих втрат пережила дві світові війни та багатократну зміну влад аж поки в 1946 році не була ліквідована урядом. Величний храм св. апостолів Петра і Павла стояв пусткою, а в його підвалах з 1951–1956 рр. господарювала овочева база. У 1980 році в храмі влаштували музей атеїзму. Пізніше інтер’єр костелу був перебудований під експозицію «Космос». У 90-х рр. споруду Петропавлівського костелу знову повернули громаді римо-католицької церкви. Луцький костел св. апостолів Петра і Павла став осередком не лише духовного відродження української католицької церкви, а й широкомасштабної благодійницької й культурно-освітньої діяльності в суспільному житті міста.
Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки
Джерело:
Баюк В. Костел св. Трійці та св. Петра і Павла / В. Баюк // Старий Луцьк : наук.-інформ. зб. ЛДІКЗ. – Луцьк, 2023. – Вип. 18. – С. 191–194.
Ікона «Іоан Богослов»
Розділ: Волинська ікона
Рік: 1696
Ікона «Іоан Богослов» (1696)
м. Луцьк, Волинська область
Іоан Богослов – апостол, християнський святий, проповідник, автор декількох творів Нового Заповіту.
Ікона є прикладом оповідної іконографії. Святий Іоан написаний смиренним та мудрим старцем, як автор Євангелія. Внизу ікони, за західною мистецькою традицією, яка поширюється у волинському іконописі з ХVІІІ ст., розміщені три житійні сцени: «Катування Святого Іоана у котлі», «Випробування Святого Іоана отрутою», «Прощання Святого Іоана з учнями біля могили». Епізоди захоплюють експресією і скрупульозною передачею предметів побуту та деталей архітектурного стафажу. На нижній міжрамній смузі розміщений напис про поновлення ікони у 1865 році.
Розмір: 101,5 х 70
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, сріблення, золочення
Походить з церкви Архістратига Михаїла с. Окорськ Локачинського району
Джерела:
Карпюк Л. Ікона «Святий Йоан Богослов» [Електронний ресурс] / Л. Карпюк // Волинська епархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/113-ikona-sviatyi-ioan-bohoslov/. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Іоан Богослов // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 228–229 ; іл.
Див. також:
Ікона «Покров Богородиці»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Покров Богородиці» (перша пол. XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Ікона вирізняється своєю композицією, яка слугує головній ідеї твору – прославленню Богоматері-Заступниці родом людським і світом ангельським. Автор умовно ділить ікону на дві частини: верхню з небожителями і нижню – земну. Богоматір представлена серед хмар, у біло-рожевому сяйві, що творить мандорлу. Вона стоїть на півмісяці – символі Ноєвого ковчегу, в оточенні великої кількості святих і ангелів у молитовних позах. Нижня частина – це храм, заповнений віруючими, серед яких царі і духовенство, які моляться. Ідею зв’язку небесного і земного, спільного служіння і прославлення Богородиці ілюструє і текст кондака «Покрову Богородиці» на сувої Романа Псалмоспівця: «Дєва днєсь прєдстоїть в церкві і лики святих невидимо за нас моляться Богу...».
Розмір: 95 х 64
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, золочення
Походить з церкви Покрову Пресвятої Богородиці с. Дорогиничі Локачинського району
Джерела:
Вигоднік А. Ікона «Покрова Богородиці» [Електронний ресурс] / А. Вигонік // Волинська епархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/117-ikona-pokrova-bohorodytsi/. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Покров Богородиці // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 226–227 ; іл.
Див. також:
Ікона «Святий Миколай»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Святий Миколай» (перша пол. XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Святий Миколай на іконі постає суворим і мудрим архієреєм. Майстер зосереджується на передачі його внутрішнього світу. Сповнений духовної сили погляд звернений до віруючих. Велична постать Святого з піднятою у благословенні десницею виступає із золотого сяйва різьбленого тла. Одежі Миколая виписані просто і лаконічно: зелена фелонь з рожевим виворотом, білий з червоними хрестами омофор, червона палиця, обшита по краю жовтою стрічкою з чорним геометричним візерунком.
Розмір: 80 х 48
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, золочення
Походить з церкви Святого Миколая с. Холопичі Локачинського району
Джерела:
Єлісєєва Т. Ікона «Святий Миколай» [Електронний ресурс] / Т. Єлісєєва // Волинська епархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/346-ikona-sviatyi-mykolai/. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Святий Миколай / Й. Кондзелевич // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 224–225 ; іл.
Див. також:
Ікона «Преображення»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Преображення» (поч. XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Про Преображення Ісуса Христа розповідається у Євангеліях (Мт.17,1-8). (Мк.9,2-8), (Лк. 9,28-36).
Автор, дотримуючись євангельських розповідей, змальовує гору Фавор, біля підніжжя якої – вражені побаченим апостоли Петро, Яків та Іоан. На вершині у золотому сяйві постає Ісус Христос. Обабіч нього – старозавітні пророки Ілля і Мойсей. Три золоті промені божественного світла пронизують всю ікону і лягають на землю, осяваючи апостолів. Автор використовує вишукану і гармонійну кольорову гаму, легкі прозорі фарби, що роблять ікону світлоносною.
Розмір: 106 х 83
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, сріблення, золочення
Походить з церкви Казанської ікони Богородиці с. Садів Луцького району
Джерела:
Єлісєєва Т. Ікона «Преображення» [Електронний ресурс] / Т. Єлісєєва // Волинська епархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/392-ikona-preobrazhennia/. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Преображення // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 220–223 ; іл.
Див. також:
Ікона «Пророк Єзекіїль»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Пророк Єзекіїль» (поч. XVІІІ ст.)
Йов Кондзелевич
м. Луцьк, Волинська область
Єзекіїль (євр. Бог зміцнить) один з чотирьох великих старозаповітних пророків, син священика. Близько 575 до н.е. у вавілонському полоні був покликаний Богом до пророчого служіння, якому присвятив усе життя. Єзекіїль пророчив суд Божий і воскресіння мертвих.
Ікона з пророчого ряду іконостасу. Щільна рожева вохра на лику пророка вдало поєднується з яскравим червоним кольором хітону, окреслення золотого німбу та напису імені на розгорнутому сувої.
Розмір: 73 х 25,5
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, золочення, різьба
Походить з церкви Святих апостолів Петра і Павла с. Вощатин Володимир-Волинського району
Джерела:
Текст та ілюстрація з книги:
Кондзелевич Й. Пророк Єзекіїль / Й. Кондзелевич // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 218–219 ; іл.
Див. також:
Ікони «Пророчий ряд»
Розділ: Волинська ікона
Ікони «Пророчий ряд» (друга пол. XVII ст.)
Йов Кондзелевич
м. Луцьк, Волинська область
Зображення пророків (грец. людина, що пророкує людям слова Бога) традиційно розміщувались у куполі храму або у вівтарі. У іконостасі пророки представлені пророчим рядом, який символізує Церкву, що вже отримала закон від Бога.
Художник творить шістнадцять об’єднаних емоційним піднесенням образів: Міхей і Гедеон, Софонія і Єзекіїль, Соломон і Мойсей, Яків і Даниїл, Ісайя і Єремія, Захарія та Іоіль, Аарон і Давид, Аввакум і Валаам, що складають спільний образ сконцентрованого духовного пориву і високого інтелектуального вираження. Уникаючи буденної конкретизації, автор прагне надати образам пророків легендарно-епічної характеристики. Тільки окремі з них зображуються з визначальними деталями одягу чи атрибутами. Пророки тримають в руках розгорнуті сувої, на яких написані їхні імена та тексти знаменитих висловлювань. Майже всі тексти присвячені Діві, отже пророчий ряд символізує ідею втілення у Богородиці старозавітних пророцтв про прихід Месії.
Розмір: 58,5 х 54; 108 х 98; 60 х 54; 97,5 х 73
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, сріблення
Походить з церкви Святого Миколая смт. Локачі
Джерела:
Вигонік А. Провісники майбутнього [Електронний ресурс] / А. Вигонік // Волинська епархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/412-provisnyky-maibutnoho/. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Кондзелевич Й. Пророчий ряд / Й. Кондзелевич // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 214–217 ; іл.
Див. також:
Обромпальська (Обропальська) Фортуната
Розділ: Видатні діячі
Рік: 1909
Обромпальська (Обропальська) Фортуната – фотографиня, працювала у стилі піктореалізму, уродженка м. Володимир (раніше Володимир-Волинський) Волинська область.
Народилася Фортуната Шуровська (за чоловіком Обропальська) у 1909 році у місті Володимир (нині Володимир-Волинський) та була однією із найвідоміших фотографинь свого часу. Старші брати дівчини були аматорами фотографії, тож це зацікавило і її. У 1930 році перші фото які почала знімати Фортуната були зроблені на камеру Leica. Тоді вона була студенткою факультету хімії та біології у Віленському університеті ім.. Стефана Баторія. Найбільше мисткиня полюбляла фотографувала в стилі пікторіалізму.
Учителем та наставником із фотографії у Фортунати був Ян Булгак, відомий білоруський і польський фотограф. З Яном Булгаком вона познайомилася 1938 року. Фортуната захопилася артистизмом його робіт. Саме це знайомство і визначило подальшу творчу долю волинянки – вона розвивалася в напрямку художньої фотографії.
Чоловіком Форнтуната був Зигмунд Обропальський, відомий фотограф і діяч Союзу польських фотохудожників. Разом із ним вона на початку 1940-х рр. мешкала у місті Вільнюсі. Саме там у 1941 та 1942 р. була організована підпільна фотовиставка у власному будинку. Ян Булгак був патроном і співорганізатором двох цих конспіраційних виставок. На виставці були представлені портрети, краєвиди Вільна, натюрморти, міські пейзажі, виконані у техніці піктореалізму на основі класичної композиції.
У 1945 році родина Обромпальських переїхала у місто Познань. Відтоді творчість Фортунати стала загальновідомою. Її роботи були представлені на багатьох фотовиставках та отримали чимало нагород. Отримувала відзнаки Міжнародної федерації фотомистецтва – AFIAP (1953) i EFIAP (1963). Впродовж 1948–1952 років Фортуната була співредактором першого повоєнного часопису, присвяченого фотографуванню. Мала ряд особистих фотовиставок по Європі. У 1953 році Фортуната Обромпальська заснувала і керувала Художньою секцією для молодих фотографів, яких навчала азам професії.
Померла Фортуната Обромпальська 10 червня 2004 року у місті Познань (сучасна Польща), де і була похована.
Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки
Джерела:
Вознюк О. Фотографії волинянки Фортунати Обропальської зберігаються у краківському музеї [Електронний ресурс] / О. Вознюк // Район.Історія : [сайт]. – Режим доступу: https://history.rayon.in.ua/blogs/699694-fotografii-volinyanki-fortunati-obropalskoi-zberigayutsya-u-krakivskomu-muzei. – Назва з екрана.
Котис О. Фортуната Обромпальська / О. Котис // На Сході Європи: міжвоєнний розквіт Волині / О. Котис. – Луцьк, 2020. – С. 37–39.
Фортуната Обропальська – фотографиня з Володимира [Електронний ресурс] // Хроніка Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/16218-fortunata-obropalska-fotohrafynia-z-volodymyra. – Назва з екрана.
Яцечко-Блаженко Т. Фортуна Обропальська – фотографиня з Володимира / Т. Яцечко-Блаженко // Хроніки Ладомерії : матеріали IV Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф. «Хроніки Ладомерії», присвяч. 820-тій річниці утворення Галицько-Волинської держави та 695-ти річниці надання Володимиру магдебурського права, м. Володимир-Волинський, 13 листоп. 2019 р. : наук. зб. – Тернопіль, 2019. – Вип. 4. – С. 143–146.
