Фотоколекція

Ікона «Юрій Змієборець» (перша пол. XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Ікона сприймається як жанровий твір з багатоплановістю, ретельним опрацюванням сюжету у деталях, посиленням ролі пейзажу та увагою до архітектурних декорацій. Автор робить акцент на порятунку Єлисави, зображаючи її на передньому плані. Жертовність в ім’я християнської віри символізує вівця біля ніг царівни. Яскравий червоний, чорний і зелений кольори не руйнують гармонійної цілісності ікони. Драматичне розгортання дійства, велика кількість персонажів, їх одежі змальовані під впливом європейського бароко.

Розмір: 126,5 х 85

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, золочення

Походить з церкви Іоана Богослова с. Верхнів Іваничівського району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Текст та ілюстрація з книги:

Юрій Змієборець // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 200–203 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Спокуса Ісуса Христа» (поч. XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

За розповідями євангелістів (Мт. 4,1-11), (Лк. 4,1-13), (Мр. 1,12-13), після хрещення Святий Дух повів Ісуса Христа у пустелю, щоб на самоті у пості й молитві Він міг підготуватися до Своєї місії. Там підійшов до Нього диявол і тричі спокушав на гріх, як і будь-яку людину. У православному іконописі сцени спокуси зустрічаються зрідка.

Волинський іконописець пише сюжет для предели – нижньої частини іконостасу. На передньому плані зображений Ісус Христос поряд з дияволом, який пропонує Христу перетворити камінь на хліб для підтвердження Його Божественної всесильності. Ісус повернутий до глядача, традиційно з відкритим для спілкування ликом, диявол навпаки написаний зі спини, у профіль. Щоб підкреслити наскільки великими були спокуса диявола і сила волі Христа, художник зображує диявола урівні з Ісусом. Драматизм події підсилюється темним колоритом ікони: свинцеві хмари, чорно-коричнева гора, чорне обрамлення зображення.

Розмір: 96 х 64

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, золочення

Походить з церкви Святої Трійці с. Городище-1 Луцького району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Текст та ілюстрація з книги:

Спокуса Ісуса Христа // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 198–199 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Оплакування Ісуса Христа» (кін. XVII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Опис оплакування Ісуса Христа відсутній у канонічних Євангеліях, але його можна знайти у керівництві для візантійських художників ХІІ ст. та у містичній літературі ХІІІ–ХІV ст.

Образ у виконанні волинського іконописця драматичний та емоційно насичений. Скорботна Богоматір проливає рясні сльози над тілом мертвого Сина. Художнє втілення плачу Марії сповнене ліризму і водночас вогню сердечного болю. На задньому плані намальовані оточений мурами Єрусалим та гора з печерами, в одній із яких був похований Ісус Христос. Особливою майстерністю відзначається колорит ікони, збагачений широкою гамою відтінків.

Розмір: 54,5 х 84,8

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, сріблення, золочення

Походить з церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Баїв Луцького району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Текст та ілюстрація з книги:

Оплакування Ісуса Христа // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 194–197 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Святі Косьма і Даміан» (1693)

м. Луцьк, Волинська область

Косьма і Даміан – брати, святі-безсрібники, лікарі і чудотворці, ймовірно, жили у другій половині ІІІ – на початку IV ст.

Іконописець зображає святих як лікарів, із ступкою для приготування ліків та скринькою з мазями. Вони сповнені високої місії цілителів і проповідників Христової віри. Використовуючи невелику кількість кольорів – білий, голубий, сірий, автор моделює форми широкою гамою колористичних нюансів, завдяки чому одежі святих набувають особливої легкості і благородного звучання. У нижній частині ікони зроблений напис – молитовне звертання до Косьми і Даміана, де вони іменуються безсрібниками, чудотворцями, цілителями. На нижній міжрамній смузі – донаторський напис із датою 1693 рік.

Розмір: 116,5 х 73

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, сріблення, золочення

Походить з церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Баїв Луцького району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Василевська С. Ікона «Святі безсрібники Косма й Даміан» [Електронний ресурс] / С. Василевська // Волинська єпархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/393-ikona-sviati-bezsribnyky-kosma-i-damian/. – Назва з екрана.

Текст та ілюстрація з книги:

Святі Косьма і Даміан // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 190–193 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Благовіщення» (1693)

м. Луцьк, Волинська область

В основі іконографії – канонічний текст Євангелія (Лк. 1, 26-38), апокрифічні тексти та гімнографія.

Діва Марія зображена перед столом з відкритою книгою, у якій Вона читає знамените пророцтво «Ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім'я Йому: Еммануїл» (Іс. 7. 14). Розкритою долонею правої руки Марія приймає благу звістку Архангела Гавриїла, який зображений на хмарині, як вісник неба, з білою лілеєю у руці – символом чистоти і непорочності Богородиці. Присутність небес передана золотим тлом та голубом – Духом Святим, який сходить у променях світла. Плавні лінії, поєднання делікатного світло-рожевого кольору у ликах з переважаючим благородним сірим кольором створює світлий і ліричний образ. Внизу ікони – напис з іменем замовника і датою написання твору – 1693 рік.

Розмір: 102,5 х 79

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, сріблення, золочення

Походить з церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Баїв Луцького району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / Автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Єлісєєва Т. Образ «Благовіщення» [Електронний ресурс] / Т. Єлісєєва // Волинська єпархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/284-obraz-blahovishchennia/. – Назва з екрана.

Текст та ілюстрація з книги:

Благовіщення // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 188–189 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Церква Різдва Богородиці (1885)

с. Берестечко (раніше с. Русино-Берестечко) Дубенський район Рівненська область

Церква Різдва Богородиці – діюча дерев’яна церква у селі Берестечко на Рівненщині, пам’ятка архітектури місцевого значення.

Дерев’яна церква будувалася протягом 1883–1885 рр., однак є відомості, що на цьому місці віддавна існував старіший храм, споруджений, очевидно, ще у XVIII ст. Побудована на кошти парафіян. Вона мала кам’яний фундамент, досить простора, крита жерстю, літургійним начинням та богослужебними книгами на той час бідна. Сучасна церква розташована в центральній частині села, відіграє роль виразної висотної домінанти і добре сприймається з головної вулиці. Церква являє собою однобаневий, тризрубний храм з прибудованою дзвіницею. Над нею влаштовано дах наметової форми. Центральний зруб суттєво вищий за об’єми бабинця та вівтарної частини. Приміщення бабинця та нави наближені в плані до квадрату, вівтарна частина – шестигранна. Ззовні головна баня на «восьмерику» має приземкувату грушовидну форму, увінчана декоративною маківкою з металевим хрестом. Головний вхід до храму традиційно влаштований із заходу через нижній зруб дзвіниці. Первісно церква мала також два входи безпосередньо до центральної нави – з півдня та півночі. Нині південний вхід не функціонує і сходи перед ним, як і сам ганок, розібрані. З північної та південної сторін до вівтарної частини прибудовано два невисокі приміщення ризниці та паламарні. Зовнішні кути зрубів акцентовані пілястрами з дощок, верхи зрубів підкреслені розвинутим карнизним профілем, вікна мають декоративне обрамлення. Нижнє пасмо вертикального шалювання відділене від верхнього горизонтального шалювання спеціальним поясом. На час обстеження (2011 р.) площина стін була пофарбована у насичений голубий колір, основні елементи зовнішнього декору виділені білим. Покрівлю бані та дахів виконано з оцинкованої жерсті сірого кольору. Частину дерев’яних віконних рам (вівтарний зруб та восьмерик) замінено на пластикові рами зі склопакетами.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 37.

Берестечко [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/berestechko.html. – Назва з екрана.

Церква Різдва Богородиці (1911)

с. Бережниця, Сарненський район Рівненська область

Церква Різдва Богородиці – православна дерев’яна церква в селі Бережниця Сарненського району Рівненської області.

Церква розташована в центральній частині села, недалеко від головної дороги, на пологому схилі. Побудована на місці попереднього дерев’яного храму, втраченого внаслідок пожежі. Храм хрещатий, п’ятизрубний, з прибудованою із заходу дзвіницею. З півночі та півдня до гранчастої вівтарної частини примикають приміщення ризниці та паламарні. Центральна нава помітно перевищує суміжні зруби, накрита чотирисхилим дахом і має один верх півсферичну баню на восьмигранному барабані, прорізаному прямокутними вікнами. З усіх боків баня декорована спрощеними закомарами трикутної форми. На кутах даху центральної нави встановлені декоративні маківки на сліпих ліхтариках. Така композиція імітує традиційне російське п’ятиглав’я. Триярусна дзвіниця завершується наметовим восьмигранним верхом з цибулястою маківкою. Стіновий брус оздоблений ззовні шалівкою з дерев’яних дощок. Основне поле стіни почленоване кутовими лопатками і спрощеним фризом. Бічні рамена храму накриті двосхилими дахами, утворюючи завершення у вигляді трикутних фронтонів. Прямокутні вікна обрамлені лиштвами та завершені сандриками. Храм є зразком неоросійського стилю, розповсюдженого на Волині в другій пол. ХІХ — на поч. ХХ ст. Колористичне вирішення церкви грунтується на характерній для Волині гамі поєднання білого та різних відтінків голубого кольорів. В останні роки дахи церкви покриті металевими листами синього кольору, а центральна баня та верх дзвіниці анодованими металевими листами з імітацією позолоти, первісні маківки та хрести замінені шаблонними.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 52.

Бережниця [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/berezhnytsia.html. – Назва з екрана.

Церква святого Миколая (1872)

м. Дубровиця, Сарненський район Рівненська область

Церква святого Миколая (Свято-Миколаївська церква) – православна дерев’яна церква в місті Дубровиця Рівненської області. Пам’ятка архітектури місцевого значення.

Церква побудована у неоросійському стилі. Дерев’яний, хрещатий в плані, п’ятизрубний однобаневий храм з прибудованою дзвіницею. Над головною навою влаштовано баню цибулястої форми на восьмигранному барабані з чотирма спареними вікнами. Двоярусна дзвіниця завершується наметовим верхом з цибулястою маківкою. Окрім головного західного входу через нижній ярус дзвіниці влаштовані допоміжні входи в північній та південній стінах головної нави. Ззовні церква шальована горизонтальними дошками, пофарбованими на час обстеження (2006 р.) голубою олійною фарбою. Покрівля дахів і верхів храму оцинкована жерсть сірого кольору.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 52.

Дубровиця [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/dubrovytsia.html. – Назва з екрана.

Альма Кар (Іванова Лідія) – польська кіноактриса, танцівниця, уродженка Волині.

Альма Кар народилася 14 листопада 1903 (1908) року в дворянській сім’ї Волинської губернії. Одним із ймовірних населених пунктів, де могли проживати батьки Альми Кар вважається місто Острог, проте ця версія ще вимагає документального підтвердження.

Альма Кар – це псевдонім, який волинянка собі обрала, бо він на її думку був коротким, лаконічним та пізнаваним. Немає сумніву, що метою Альми Кар був Голлівуд. Яким було справжнє прізвище та ім’я акторки? У різних джерелах подано Лідія Іванова та Лідія Пікард, проте є і версія Іванова-Пікард. 

Батьком акторки був волинський православний священик Микола Іванов. Матір звали Ольга Павловська, вона була родом із Острога. Вона була другою із чотирьох дітей. Освіту Лідія Іванова здобувала в стінах острозького монастиря. Вимоги до дівчинки змалку були дуже суворі. Батько виховував її в християнських традиціях. В 1920-х роках Лідія переїхала із Волинського воєводства до міста Варшави. Там вийшла заміж за чоловіка на прізвище Пікард. Імені його не відомо… Проте, шлюб не склався, бо Лідія хотіла стати акторкою, а чоловік бачив її домогосподаркою. Пізніше Альма Кар вийшла вдруге заміж, її чоловіком став Адам Шимонович.

Цікаво, що своєю кар’єрою в кіно Альма Кар повинна завдячувати одному волинському меценату, а саме Стефану Ґуланіцькому, адже саме він профінансував кілька фільмів, де головну роль зіграла Альма Кар. Свою акторську майстерність Альма Кар покращувала у відомого режисера Костянтина Станіславського. Досить продуктивними для акторки з Волині були 1930-ті роки. Саме тоді вона знялась в таких кінострічках, як «Іграшка», «Десять відсотків мене», «Таємниця міс Брінкс». Відомо, що дебют в кіно відомої волинянки відбувся у 1929 році.

Померла Альма Кар 13 липня 1992 р. в місті Кенштин, що знаходиться на території Польщі.

Джерела:

Фото та текст:

Котис О. «Чи я фотогенічна?» / О. Котис // На Сході Європи: міжвоєнний розквіт Волині / О. Котис. – Луцьк : Синя папка, 2020. – С. 64–65.

Яцечко-Блаженко Т. (Не)відомі волиняни: загадкова танцівниця та акторка Альма Кар [Електронний ресурс] / Т. Яцечко-Блаженко // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/18763-ne-vidomi-volyniany-zahadkova-tantsivnytsia-ta-aktorka-alma-kar. – Назва з екрана.

Вашинський Михайло (справжнє ім’я Мойсей (Моше) Вакс) – один із найвідоміших режисерів, монтажерів та сценаристів Польщі, за походженням волинянин.

Народився 29 вересня 1904 р. в місті Ковелі на Волині в єврейській родині Вакс. Родина проживала за адресою вулиця Луцька, 26. Батько Петро був ковалем, а мати Цецилія продавала птицю. Вже в дитинстві в Міхала помітили артистичні здібності, правда, хлопець не був дисциплінованою дитиною, чим не раз заслужив покарання у своїх вчителів. В 1918 р. Моше був відрахований з Ковельської єшиви (єврейського вищого релігійного навчального закладу) за погану поведінку. В 1919 р. хлопець переїжджає до Києва, де стає учнем акторської школи польської актриси Софії Висоцької. В 1922 р. Моше Вакс з’являється в Варшаві. Там за порадою польського актора та режиссера Віктора Бєганського, він змінює своє ім’я та прізвище на Міхал Вашинський. Вперше в титрах фільму Віктора Бєганського «Заздрість» глядачі бачать нове ім’я актора, а в майбутньому режисера. У 1937 р. Вашинський дебютував як режисер з фільмом «Диббук» на єврейську релігійну тематику. Навіть сьогодні картина вважається однією із найвідоміших на мові ідиш. З початком війни 1939 р. Міхал Вашинський евакуюється з Варшави в місто Білосток. Під час війни він побував в Іраці, Ірані та Італії, спочатку як капрал польського війська, а потім як керівник кіностудії при війську. Після війни Міхал Вашинський залишається жити в столиці Італії, що кардинально змінює його життя. Саме там він одружується з графинею, яка помирає після шлюбу і заповідає чоловіку віллу в місті Анкона та білий з позолотою кадилак. Дякуючи дружині він увійшов в коло римської знаті і грав роль посередника між Голлівудом і римським лейблом Cinecitta. Саме Вашинський в 1951 р. помітив статистку Софію (Шиколоне) Лорен на зйомках фільму «Камо грядеш» в Римі, яка пізніше стала всесвітньовідомою актрисою. Також той же Вашинський відкрив світу кіно Одрі Хепберн, і обрав її на головну роль у легендарних «Римських канікулах» Вільяма Вайлера. Протягом свого життя він співпрацював з такими відомими акторами як Ава Гарднер, Клавдія Кардінале, Грегорі Пек.

Саме Вашинський поставив найбільше польських повнометражних художніх фільмів в міжвоєнний період в Польщі. Найвідоміші його роботи: «Буде краще» (1936), «Болек і Льолек» (1936), «Знахар» (1937), «Дуббик» (1937), «Жінки над прірвою» (1938), «Волоцюги» (1939). У фільмі «Волоцюги» головні персонажі виконали популярну дотепер пісню «Тільки ві Львові». Під керівництвом продюсера Семюеля Бронстона Міхал Вашинський як виконавчий директор фірми Samuel Bronston Productions, відповідальний за роботу з артистами, був причетний до появи таких всесвітньовідомих фільмів як: «Джек Пол Джонс» (1959), «Цар царів» (1960), «Ель Сід» (1961), «55 днів у Пекіні» (1963), «Падіння Римської імперії» (1963) і «Казковий світ цирку» (1964). В 1982 р. Єжи Гоффман зняв ремейк фільму Вашинського – мелодраму «Знахар», яка стала дуже популярною в Європі. А в 2006 р. Самюель Блюменфельд описав біографію Міхала Вашинського в книзі «Людина, яка хотіла бути принцем».

Помер Вашинський Михайло в 1965 р. в м. Рим (Італія), там і похований.

Джерела:

Фото та текст: 

Котис О. Моше Вакс / О. Котис // На Сході Європи: міжвоєнний розквіт Волині / О. Котис. – Луцьк, 2020. – С. 59–63.

Грицюк Н. Як єврейський хлопчик із Волині «запалив» зірок Голлівуду : уродженець міста Ковеля Міхал Вашинський (Моше Вакс) «запалив» дві суперзірки світового кіно – Софі Лорен та Одрі Гепберн / Н. Грицюк // Твій вибір [Луцьк]. – 2024. – 28 листоп. – С. 10.

Яцечко-Блаженко Т. (Не)відомі волиняни: Моше Вакс, або людина, яка відкрила світу Софі Лорен [Електронний ресурс] / Т. Яцечко-Блаженко // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/20082-rezhyser-mykhailo-vashynskyi-kino-tse-moia-prystrast. – Назва з екрана.