Новини

8 листопада о 13:00 год. відбудуться відкриття Музею Кисилина та презентація книги історика Василя Сокола «Нариси історії містечка-села Кисилин».

«Ініціаторів такої справи кілька. Вони об’єдналися для спільної мети – збереження нашої історії. Найважливіший внесок зробив Василь родом із Нововолинська. У Кисилині колись жили його бабуся та дідусь. Він викупив приміщення під музей, зробив там ремонт і фінансує його», – розповів генеалог Артур Альошин, який займається наповненням музею та дослідженням історії села.

«Музей буде місцем, яке регенеруватиме історичну пам’ять, заохочуватиме мешканців і вихідців із Кисилина ділитися спогадами. Ми плануємо проводити тут, зокрема, тематичні лекції про різні періоди історії містечка й околиць та людей, пов’язаних із цими місцями», – наголосив Артур Альошин.

Музей розташований на вулиці Набережній, 3 у Кисилині (Затурцівська громада, Володимирський район). Він діятиме в приміщенні колишнього пункту ветеринарної медицини.

Організатори запрошують мешканців містечка, нащадків колишні жителів Кисилина, а також усіх, кому не байдужа історія Волині.

Під час відкриття музею відбудеться презентація книги «Нариси історії містечка-села Кисилин» Василя Сокола.

Джерело: Волинський монітор

Документ, який знайдено у Державному архіві Волинської області свідчить про прохання жителів села Шклинь Чаруківської гміни Луцького повіту, датований 1933 роком. Люди просять дозволу провести вечір пам'яті Т. Г. Шевченка. 

Лист мешканців села Шкинь Луцького повіту від 04 березня 1933 року до Луцького повітового старости про надання дозволу на проведення 12 березня 1933 року урочистих заходів в честь Тараса Шевченка та постановки вистави драми на 5 дій Бориса Грінченка «Степовий гість». Серед іншого декламації віршів «Сон», «У всякого своя доля», «Тяжко – важко в світі жити», спів: «Заповіт», «Де згода в сімействі».

Джерело: Державний архів Волинської області

2 листопада 2023 року виповнюється 120 років від дня народження Артемія Селепини – одного з найповажніших представників волинського духовенства, протопресвітера Української автокефальної православної церкви.

Отець Артемій народився 2 листопада 1903 р. в містечку Клевань на Західній Волині у побожній і національно-свідомій родині будівничого контрактора Єфимія Юцка-Селепини та його дружини Пелагії Кор-Коротун. В 1921 р. із поради батьків Артемій вступив до Крем'янецької духовної семінарії, яку закінчив у 1929 р. Відбувши обов'язкову службу у польському війську, Артемій Селепина вступив на перший курс богословського відділу при Варшавському університеті (1929–1933 рр.).

19 грудня 1933 р. збулася заповітна мрія Артемія Селепина: Архиєпископ Поліський та Пінський Олександер рукоположив його в сан священика. Перша парафія була в Галузії Сарненського повіту на Поліссі. Нелегке було випробування для початкуючого священика. Парафія була бідна, служби відправлялися в селянській хаті під солом'яною стріхою. Національно свідомий о. Артемій відразу почав українізувати богослужіння. Його парафіяни-поліщуки вперше почули Апостола, Євангеліє, «Вірую» та «Отче наш» рідною мовою і з радістю прийняли це нововведення. Але це насторожило польський уряд, що прагнув окатоличити українців під своєю владою. Наполягання польської влади, Консисторія переводить о. Артемія до парафії в с. Люхне біля Сарн. Пізніше Консисторією отця Артемія було переведено до с. Томашгород на польсько-совєтському кордоні, де саме тоді розгорталася компанія насильного спрямування на католицтво та перехід на польську національність. Нелегкою була боротьба отця Артемія проти польського насильства у парафії Городець Сарненського повіту, куди його перевели з Томашгорода. Але і тут він не припиняв своєї місійної праці, незважаючи на всі зусилля фанатичних поляків. Під час Другої світової війни отець Артемій повернувся на рідну Волинь і став у лави священнослужителів відродженої Української автокефальної православної церкви. Митрополит Полікарп призначає його Луцько-Ковельським місіонером. З початком відступу німецьких військ на Волині вибухнула проти німецька партизанська боротьба. Особливу лють вони скерували проти української інтелігенції та Української автокефальної православної церкви. Почалися арешти чільних діячів УАПЦ. Першими були заарештовані члени Луцької Консисторії протоієрей Микола Малюжинський, протоієрей Артемій Селепина, професор Іван Власовський, професор Тиравський. Всіх їх було вивезено до тюрми в м. Рівне. Після трьохмісячного ув'язнення і слідства, Артемія Селепина звільнили з тюрми під умовою, що він відразу виїде з Волині.

У 1950 році о. Артемій виїжджає до Америки, де відразу входить до Української православної  церкви, очоленої тоді Архиєпископом Іоаном Теодоровичем. Згодом Консисторія переводить о. Артемія до новозбудованої парафії в Ірвінґтоні у штаті Нью-Джерзі, де він працює настоятелем 13 років. Протягом усього життя в Америці о. Артемій брав активну участь у праці церковної адміністрації. Він був секретарем і скарбником Консисторії, головою Церковного суду, членом Контрольної комісії, передсоборних комісій, місіонером. Коли було засновано науково-богословський інститут, о. Артемій став його секретарем, а пізніше головою. В 1985 р. він дістав останнє призначення бути заступником настоятеля церкви св. Андрія Первозванного в осередку УПЦ у США в Саут Баунд Бруці, яким був Митрополит Мстислав. В 1992–1993 рр. о. Артемій відвідав Україну та побував на рідній Волині. 2 липня 1994 р. закрилася книга земного життя визначного пастиря Української автокефальної православної церкви. Похований Артемій Селепина на цвинтарі Святого Андрія у Савт Бавнд Брук, Нью-Джерсі.

Література

Воронин О. О. протопресвітер Артемій Селепина (у першу річницю смерти) / О. Воронин // Літопис Волині. – Вінніпеґ : Ін-т Дослідів Волині, 1999. – Ч. 19/20. – С. 282–285.

Лобур Р. Життєвий та пастирський шлях протопресвітера Артемія Селепина / Р. Лобур // Новини Рокитнівщини. – 2015. – 12 листоп. – С. 6.

Скиба І. Б. Церковно-громадська діяльність митрополита Полікарпа Сікорського (1920-ті рр. – 1945 р.): контекст руху за українізацію православ’я : дисертація / І. Б. Скиба ; Міністерство освіти і науки України, Національний університет «Острозька академія». – Острог, 2020. – 273 с.

Нещодавно художня збірка Острозького музею поповнилась двома оригінальними експонатами – кам’яні хрести з села Межиріч.

Один з них має лопаті, які трохи розширюються від середини назовні. Край верхньої частини заокруглюється, плавно вигинаючись догори. Це відголосок традиції вписувати хрест у коло. Загальна висота хреста 70–71 см., ширина 49–50 см., товщина 15 см. Якщо врахувати, що нижня частина закопувалась в землю в цілому хрест подібний до рівнокінцевого грецького хреста.

Другий хрест дещо відрізняється від попереднього. Він має прямокутні лопаті, з яких горизонтальна права лопать на кілька сантиметрів довша ніж ліва. Нижня лопать хреста заввишки 46 см. значно довша від верхньої та бічних лопатей, які мають довжину 13–15 см. Навіть коли хрест закопаний в землю, він виглядає не як рівно кінцевий грецький, а як витягнутий латинський хрест. Як пишуть дослідники, такі хрести часто ставились на могилах козацької старшини. Обидва хреста вирізьблено з суцільних брил каменю-вапняку.

Межиріцькі хрести було знайдено в землі на тому місці, де колись стояла дерев’яна церква Архангела Михаїла. Відомостей про неї збереглось дуже мало. Перша писемна згадка – це Заповіт князя Іллі Острозького, написаний ним за кілька днів до смерті 16 серпня 1539 р. У своєму Заповіті князь надає великі грошові пожертви багатьом церквам з проханням молитися за нього. Серед них згадуються Богоявленська та Пречистенська (Успіння Пречистої Діви Марії) в Острозі та церква в Межирічі. Свято-Михайлівська церква існувала до 1866 р. У пам’ять про храм 1896 р. на місці престолу змурували цегляний постамент та хрест з Розп’яттям Ісуса Хреста. При радянській владі пам’ятний знак і кладовище були зруйновані. Земельну площу роздали під городи і забудову хат. У 1996 р. до 600-річчя Межиріча пам’ятний знак було реставровано. Два кам’яних хреста є єдиними меморіальними пам’ятниками, які збереглися з часу функціювання цього храму.

Джерело: Державний історико-культурний заповідник міста Острога

1 листопада о 14:00 год. відбудеться зустріч з Анастасією Обарчук – авторкою книги «Межиріч Корецький: нариси історії волинського містечка» у Рівненській обласній універсальній науковій бібліотеці.

Авторка книги говоритиме про історію села Великі Межирічі, власників князів Стецьких, Колегіум релігійного ордену піарів, костел Святого Антонія, легендарну історію поселення межиріцьких євреїв. Згадаємо Межирічі періоду Речі Посполитої, часів німецької окупації та радянської окупацій.

На зустріч з Анастасією Обарчук, переможницею обласного конкурсу «Краща книга Рівненщини» у номінації «Краще історико-краєзнавче видання» чекаємо усіх охочих, кому небайдужа історія краю.

Адреса:

Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 6, Світлиця (4-й поверх)

Джерело: Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Історичні науки / голов. ред. В. В. Трофимович. – Острог : Острозька академія, 2023. – Вип. 34. – 162 с.

Анотація: Науковий журнал присвячений проблемам української і світової історії, історіографії та джерелознавства. Щодо історії Волині, представлені наукові статті авторів, які висвітлюють літерні графіті ХVІІ–ХVІІІ ст. поблизу Дубна, діяльність товариства «Просвіта», маєтки князів Острозьких та Любомирських, життєпис громадського діяча Семена Жукова та міжвоєнний період Волинської землі.

Ознайомитися з науковими журналом та статтями, «Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія Історичні науки», можна у відділі краєзнавчої літератури Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки.