Новини

Подружжя Колесників з селища Городниця Звягельського району Житомирської області, подарувало краєзнавчому музею рідкісну знахідку – ритуальну посудину з темної глини. Житель Городниці Микита Шнайдер приніс знахідку своїй учительці Галині Колесник, яка разом із чоловіком займається краєзнавством. За початковою версією Володимира Колесника, посудину можна віднести до зарубинецької культури. Як з’ясувалося згодом, знахідка є давнішою.

Дивний предмет знайдено у травні 2023 року у воді біля берега річки Случ між селами Лучиця Звягельського району Житомирської області та Устя Корецького району Рівненської області, у так званому урочищі Бендер.

За попередньою оцінкою керівника Житомирської археологічної експедиції Андрія Петраускаса (Інститут археології НАН України) ця ритуальна посудина характерна бронзовій добі. Її батьківщина найімовірніше одна з балканських країн.

Музейники вважають, що ритуальна чаша може мати кельтське походження й була виготовлену у V ст. до н.е.

Джерело: Краєзнавчий музей міста Звягеля

Герасимчук П. Тесів і Хрінів. Два села, одна історія / П. Герасимчук. – Рівне : Волин. обереги, 2023. – 304 с.

Анотація: У першій частині книги – історична довідка про села, розповідь про місцевих мешканців та їх нащадків, детальний опис природи, побуту, виробництва, дозвілля, звичаї та традиції. У другій частині автор розповідає про боротьбу українського народу за свою незалежність і участь в ній жителів сіл Тесова і Хрінова. Третя частина висвітлює все, що чинила радянська влада в цих селах у післявоєнний період – репресії, насильницьке вивезення цілих сімей у Сибір та інші місця, непридатні для життя, розстріли…

На основі документів та історичних фактів Петро Герасимчук намагається донести до читачів те, що головним та найпідступнішим ворогом України завжди залишалася Росія і сьогодні вже у ХХІ столітті війна лише підтвердила його оцінки.

Також у книзі читачі знайдуть інформацію про автора, його родину, трудову та творчу діяльність, вірші та джерела, які були використані.

З книгою «Тесів і Хрінів. Два села, одна історія» можна ознайомитись у відділі краєзнавчої літератури Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки.

Джерело: Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти / Л. Войтович ; Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. – Біла Церква : О. Пшонківський, 2006. – 784 с.

Анотація: У монографії Леонтія Войтовича «Княжа доба на Русі: портрети еліти» досліджується правляча еліта Східної Європи кінця ІХ– початку XVI століть – князі з династії Рюриковичів і Гедиміновичів, а також іншого походження, їх персональний склад, роль у розвитку суспільства та політичних подіях. Досліджує він і волинську гілку, зокрема князів Острозьких, Заславських, Сангушків, Чарторийських та ін. Значну частину книги становлять вичерпні генеалогічні таблиці. Праця розрахована на медієвістів і всіх, хто цікавиться давньою історією.

З книгою можна ознайомитися у відділі краєзнавчої літератури Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки.

Джерело: Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

150 років тому активно вводилися в експлуатацію дільниці Києво-Берестейської (Києво-Брестської) залізниці, яка будувалася впродовж 1870 – 1873 рр. Весною 1873 року було відкрито рух від Бердичева до Кривина та від Кривина до Берестя. Влітку 1873 року був відкритий рух по Радзивилівській гілці: Здолбунів – Радзивилів. В цей час почався регулярний рух потягів через станцію Оженин, яка згодом отримала назву «Острог», хоча залізнична колія проходить майже за півтора десятка кілометрів від самого міста. Вважається, що регулярний рух на дільниці Бердичів – Ковель залізничній лінії Козятин – Ковель – Берестя відкрито весною-літом 1873 року. А в міжвоєнне двадцятиліття ХХ ст. станція отримала назву Острог. У 1964 році станція була електрифікована змінним струмом в складі дільниці Фастів – Козятин – Здолбунів.

Станція Кривин, яка зараз є проміжною станцією 3-го класу Південно-Західної залізниці й за сучасним адміністративним поділом належить до Хмельницької області, з’явилася також у напрямку Бердичів–Ковель у 1973 р, під час прокладання залізниці Київ–Брест, точніше її частину Бердичів-Ковель. У 1964 р. станцію було електрифіковано під час електрифікації лінії Фастів–Здолбунів.

Полустанок Могиляни виник у 1872 р. під час будівництва Києво-Берестейської залізниці. У 1875 році полустанок вперше було позначено на карті. Сьогодні – це проміжна залізнична станція 5-го класу Козятинської дирекції Південно-Західної залізниці на лінії Шепетівка–Здолбунів Острозької територіальної громади на Рівненщині.

Література

Бендюк М. Історія Оженина, Бродова, Стадник, Краєва / М. Бендюк, С. Журик, Т. Гущук. – Острог : Свинарчук Р. В., 2011. – 100 с.

Глушман І. Залізничні ворота нашого міста : [про залізн. ст. Острог] / І. Глушман // Замкова гора : острозька громадсько-політична газета. – 2005. – №32/6 серп./. – С. 2.

Дмитрук П. Про що мовчить залізниця [Острога]? / П. Дмитрук ; розмовляла О. Толочик // Вільне слово : газета Рівненської державної обласної адміністрації. – 2005. – №24/24 берез./. – С. 4.

Залізниці Волині // Перша колія : до 150-річчя Львів. залізниці / Ю. С. Томін, Ю. О. Романишин, Р. Ф. Коритко, І. М. Паращак. – Львів : ЗУКЦ, 2011. – С. 56–60.

Старий Кривин: дослідження та матеріали з історії Південно – Східної Волині / Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. – Білий – Дунаєць ; Остріг : Волання з Волині, 2005. – 120 с. – (Волання з Волині ; т. 35).

Джерело: Державний історико-культурний заповідник міста Острога

У місті Луцьку запрацював унікальний музейний простір «Окольний замок». Новий туристичний об’єкт, створений на базі відремонтованих Вежі князів Чорторийських з оборонним муром та Монастиря єзуїтів із підземеллями. Реалізація проєкту «Нове життя старого міста: ревіталізація пам’яток історико-культурної спадщини Луцька та Любліна» стала можливим завдяки Програмі трансприкордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2014-2020, що фінансувалася Європейським Союзом в рамках Європейського інструменту сусідства. Зокрема, в рамках проекту віднайдено та розчищено підземні галереї, про які відсутні писемні згадки в історичних джерелах.

Нововідкриті приміщення стали найбільшим на Волині археологічним відкриттям часів незалежності України.Тепер – це креативний підземний простір загальною площею понад 700 м2, що включає: галерею рицарства, експозицію навчального процесу у єзуїтському колегіумі, силіконову фігуру монаха-єзуїта, голограми привида, мультимедійну систему з інтерактивним смарт-табло, шоломами віртуальної реальності тощо.

Джерела: Район.IN.UA

Волинська обласна державна адміністрація

13 липня 2023 року минуло 90 років з дня відкриття новозакладеного міського парку на Грабнику в Рівному (1933)

Передмістя північно-східного району міста Рівне віддавна називається Грабник. Відомо, що в ХVIII столітті тут висадили гай, де переважали грабові дерева. Звідси й назва - Грабник.

Історія цього парку незвична. На північно-східній околиці Рівного наприкінці ХVIII столітті на забаганку власника міста польського князя Станіслава Любомирського було висаджено величезний грабовий гай. Бо вельможа забажав мати місце для полювання неподалік своєї рівненської резиденції. За одну ніч перед містом з'явився пагорб, покри­тий лісом, і назавжди став місцевим Грабником.

На початку ХІХ століття, коли місто почало просуватися далі до східних окраїн, частину лісу власники міста віддали під кладовище, яке досі зберегло свою назву — Грабник. Частина ж території аж до початку ХХ століття так і залишалася лісом. Оскільки якихось інших насаджень поблизу Рівного у той час не було, мешканці міста, особливо закохані пари, часто обирали гай для усамітнених прогулянок. Мальовнича улоговина поступово ставала неформальним місцем відпочинку. Згодом там почали влаштовувати й масові міські гуляння. Щоправда, на це потрібно було просити дозволу князя Любомирського. .

Час активної забудови Грабника припадає на кінець 20-х – 30-ті роки. У травні 1933 року, коли магістрат викупив землю у князя Любомирського, розпочалися роботи із закладення парку на Грабнику площею 4 гектари. Як писала тоді газета «Волинь», було висаджено 1700 дерев, розплановано стежки і майданчики. Перше деревце посадив ініціатор закладення парку, голова міської ради Тадеуш Шемпліньскі у присутності правління міста. Парку присвоїли ім'я польського президента Мостіцького.

У 50-ті роки парк назвали іменем М. Хрущова. В цей період тут влаштовували обласні виставки сільськогосподарської продукції, масові міські гуляння та різноманітні святкування – Проводи Зими, Свято пісні, Свято урожаю. А сам парк був оформлений у стилі того часу – переважали гіпсові фігури «дівчат із веслами» та інших предметів монументальної пропаганди. Маленькі фігурні фонтани у вигляді дівчат, що тримають таці з квітами, та кам'яних квіток прикрашали його алеї. Був там і літній кінотеатр «Комсомолець», невеличка сцена у вигляді мушлі для виступів творчих колективів, а також — гойдалки-човники. А ще – танцювальний майданчик, де грав оркестр. Ці споруди протрималися у парку аж до кінця 70-х років, поки зовсім не зруйнувалися.

Наприкінці 70-х, коли через густі зарослі парком стало небезпечно ходити, тодішня влада розпорядилась вирубати парк. Нині лише кілька старих дерев, що невідомо як уціліли, ще нагадують про кращі часи колись розкішного парку.

Парк на Грабнику

 https://rivnepost.rv.ua/news/park-na-hrabniku