Новини

3 червня 2023 року виповнюється 230 років від дня народження Антонія Мальчевського (1793–1826) – польського поета-романтика, представника «української школи» в польській літературі.

Народився Антоній Мальчевський 3 червня 1793 року у сім’ї Констанції з роду Блешинських та Яна Юзефа Мальчевського, генерал-лейтенанта. Місце народження дослідниками чітко не визначено. Це може бути Варшава, а може – і Княгинин Дубенського району, за декілька кілометрів від Кременця. Батько поета був власником маєтків у селах Волині – Княгинин і Ксаверівка.

Рід Мальчевських був знаним на Волині. Достеменно відомо, що дитинство його проходило в родовому маєтку Княгинин. Дітей виховували іноземці, тому не дивно, що Антоній в юності краще володів французькою мовою, ніж рідною. Після смерті матері у 1800 році його віддали на навчання до Кременця. Своєю блискучою освітою Мальчевський зобов’язаний Кременецькій (Волинській) гімназії. Цей навчальний заклад був утворений Тадеушем Чацьким. Про нього як про освічену людину відгукувався Тарас Шевченко. Саме у цьому закладі зародилася українська школа в польській літературі. Не закінчивши гімназію, у 1811 році Антоній вирішив піти до війська, аби взяти участь в Наполеонівській війні.

За переказами, у Венеції він познайомився з геніальним англійським поетом Джорджем Байроном, який став символом романтизму в Європі ХІХ століття. Мальчевський відчув поетичне натхнення та загорівся творчістю, написавши таку прекрасну річ, як «Марія», що стала першою польською романтичною поемою та першим українським твором у польській літературі. «Марія» була написана під впливом української народної творчості та мальовничої природи України, зокрема Наддніпрянщини, Волині, Поділля і Полісся. Мальчевський же перемістив дію поеми в Україну 1660 року. Вона отримала назву за ім’ям головної героїні – «Марія». Мальчевський писав літературний, а не історичний твір і був надто талановитим поетом.

1821 року, повернувшись в Україну, Мальчевський оселився у зруйнованому батьківському маєтку. Щоб урятувати рештки майна, займався орендою. У 1823-1824 роках він періодично живе у Львові, де марно намагається писати та друкувати свої літературні твори. Проте твори, написані  після «Марії», не збереглися.

Після кількамісячної роботи закінчує свій єдиний і останній великий поетичний твір і видає його за власний кошт у Варшаві під заголовком «Марія. Українська повість». Це було у 1825 році. Вихід поеми не приніс Антонію Мальчевському сподіваної популярності. Її зустріли байдуже, а реакція критиків і класиків була навіть певною мірою негативною: вони не зрозуміли її достоїнств. Автор не мав навіть засобів на оплату вартості друкування.

2 травня 1826 року Мальчевський у віці 33 роки помер у своєму помешканні у Варшаві на вулиці Електоральній у повному забутті та самотності.

Література

Антоній Мальчевський-поляк за походженням, українець по духу : матеріали міжнар. наук. 2-ї укр.-пол. конф. присвяч. 215 річниці з дня народж. класика польськ. л-ри, уродженця дубенської землі А. Мальчевського. – Дубно : [б. в.], 2008. – 40 с.

Життя - мов спалах блискавиці... = Zycie jest jak blysk blyskawicy... / упоряд. : Е. Шевчук, М. Цесельські, С. Соборук, М. Пшеничний, І. Гудима. – Рівне : [б. в.], [2018-?]. – 23 с.

1 червня 2023 року виповнюється  125 років від часу відкриття Любомльської єврейської Талмуд-тори (школи) (1898)

Любомль був значним єврейським містечком у північно-східній частині Холмщини і регіону, також в частині Люблінського округу, що видно із статистики 1550 року. У 1510 році в Любомлі єврейська община побудувала величну муровану синагогу. В 1560 році євреї міста дістали дозвіл на призначення рабина, завдяки якому вони дістали справді широкі релігійно-адміністративні повноваження. Тоді навчання своїх дітей кожна конфесія проводили окремо, а саме єврейські діти навчались при синагогах, католицькі при костелі і греко-католики при своїх храмах. Першими вчителями при них були рабин, ксьондз, священик. Про шкільне навчання єврейських дітей у м. Любомль вперше згадано в 1601 році.

У 1728 році під час необережного поводження з вогнем виникла одна з найбільших пожеж у Любомлі. Холмські гродські книги повідомляють, що тоді згоріла і єврейська школа. Єврейські дослідники відносять початок занепаду єврейського життя в Любомлі до 1760-х чи 1770-х років. Проте єврейське життя у Любомлі вирувало. Головного значення надавали навчанню Тори, у вузькому значенні Мойсеєве П’ятикнижжя, тобто базова частина юдейського канону Святого Письма, а також Талмуду, який містить коментарі до Тори, рабиничні дискусії, моральні вказівки та розповіді. У 1897 році у Любомлі було не менше як 17 хедерів – традиційних початкових релігійних шкіл для хлопців у віці до 13 років, у яких вчили гебрайської абетки, читання молитовника, Тори і Талмуду. Часто вони розташовувалися в будинку учителя (маламеда). На той час у місті проживало 4600 чоловік, із яких 3300 євреїв.

5 червня 1898 року в Любомлі була відкрита приватна чоловіча Талмуд-тора. Ця школа розміщувалась в громадському приміщенні і утримувалась на кошти із коробкового збору – 700 крб. Станом на 1915 рік у ній навчалось 50 хлопчиків. Вчителем був Шмая-Еліезер Вольфович Франкфурт, який мав звання вчителя початкових училищ. Отримував оклад 600 карбованців у рік. У 1898 році у Любомлі 17 єврейських вчителів давали освіту 370 учням, а 60 знали Талмуд-тору. У школі вивчали іврит і їдиш. На початок ХХ ст. серед єврейського населення вже переважали хасиди (представники релігійно-містичного руху, що виник на Поділлі у XVIІІ ст. і метою якого було відновлення релігійності юдеїв). Вивчення Тори, як згадує Натан Челет (Блюмен) до встановлення польської влади не було обов’язковим правом. Але батьки вважали за свій обов’язок навчати своїх дітей Тори Ізраїля. І той обов’язок був сильнішим багатьох законів. Коли дитина досягала віку трьох років, у домівці батьків наставала велика радість. Вона була пов’язана з відзначенням дня народження, і з першим днем, коли цей малий єврей брав на себе відповідальність за дотримання обов’язків у вивчені Тори. З того часу він вже не був дитиною подібною до інших дітей, а молодим кандидатам на великі діла.

Літератруа

Остапюк О. З історії Любомльської єврейської общини / О. Остапюк// Національні меншини Правобережної України. Історія і сучасність : матеріали наук.-краєзн. конф. у Новоград-Волинському : наук. зб. – Житомир, 1998. – С. 76–79.

Остапюк О. З історії синагоги м. Любомль : (до 500-річчя побудови) / О. Остапюк // Старий Луцьк : наук.-інформ. зб. ЛДІКЗ. – Луцьк, 2011. – Вип. 7. – С. 370–391.

Публікація присвячена загиблим у Катині польським військовослужбовцям, які походили з території сучасної Рівненської області чи були пов’язані з Волинню. Серед знищених радянськими катами були: Інокентій Гловацький, Ян Юзеф Фітцке, Ян Жарчинський, Вітольд Шумята, Генрика-Францішека Амроговича, Едмунд Хоєцький, Зигмунд-Август Постолько, Ян-Казимір Шафранський, Едмунд Мутке, Станіслав-Людвік Жураковський, Станіслав Лончковський, Мечислав Длугош, Борух-Янкель Каплан, Юзеф Флісек. Це лише ті, про яких вдалося знайти інформацію. Із 3 квітня по 12 травня 1939 р. історики підрахували, що радянські кати стратили майже 22 тис. польських офіцерів, підофіцерів і прикордонників.

Джерело: Волинський монітор

Волинський слід Катинської трагедії. Частина 1

Волинський слід Катинської трагедії. Частина 2

Нещодавно фонди Волинського краєзнавчого музею поповнилися цікавими експонатами. Олег Гаврилюк передав до музею книги, документи, предмети з колекції свого батька Володимира Йосиповича Гаврилюка. Серед пам’яток привертає увагу перламутрова ікона – мушля ХІХ ст. Фрагмент підвісної ікони круглої опуклої форми з фігурним виступом вгорі, у якому зроблений отвір для шнура. З чотирьох різьблених круглих клейм, які були розташовані на іконі, збереглися два з композиціями «Воскресіння» та «Архангел Гавриїл» зі сцени «Благовіщення». У верхньому клеймі Христос зображений в русі на повалених вратах пекла. Архангел Гавриїл зображений з пальмовою гілкою у лівій руці. Очевидно, Богородиця була зображена навпроти у клеймі, яке втрачене. Тло між клеймами орнаментоване різьбленими паралельними лініям. По контуру ікона обведена подвійною опуклою лінією. Зворотній бік – гладкий, вгорі продряпаний напис «Образ». Права і нижня частина ікони відламана, залишилися незначні фрагменти зображення на двох втрачених клеймах.

Джерело: Музей волинської ікони

27 травня 2023 року виповнилося 120 років від дня народження Віталія Сагайдаківського (1903–1998) – одного із найвідоміших пастирів Волині міжвоєнного періоду, митрофорного протоієрея, уродженця Рівненщини.

Сагайдаківський Віталій народився у с. Коростятин Рівненського повіту Волинської губернії. Дід і батько, а також його брати Вадим і Олександр були священиками. Початкову освіту здобув у церковнопарафіяльній школі с. Симонів, Клеванській духовній школі Рівненського повіту. У 1923–1926 рр. навчався у Кременецькій духовній семінарії. У 1927 р. став священиком і розпочав душпастирську діяльність у с. Застав‘є Рівненського повіту. У 1929 р. призначений настоятелем парафії у с. Жабче Луцького повіту Волинського воєводства. Тут став свідком акції нищення польською владою місцевої православної церкви, яка мала великий резонанс у християнському світі. За оборону церкви В. Сагайдаківського і п‘ятеро селян було ув‘язнено в луцькій тюрмі звідки митрополит Польської Автокефальної Православної церкви Діонісій звільнив їх під заставу у 5 тис. злотих. Після закриття церкви богослужіння відбувалися на сільському цвинтарі. Під тиском влади В. Сагадаківський у 1931 р. покинув село і переїхав на Холмщину.

Завдяки активності священика у с. Городиславичі Томашівського повіту протягом року було відремонтовано церкву, проведено внутрішні реставраційні роботи. У 1934 р. на зборах православних священиків томашівського деканату о. Віталій Сагайдаківський запропонував текст звернення до польського уряду з приводу заборони українських шкіл на Холмщині та викладання релігії для православних дітей українською мовою. За невиконання священиком розпоряджень влади щодо святкування Великодніх свят у 1938 р. староста Томашівського повіту наказав йому залишити парафію у Городиславичах. Протягом наступних двох років служив у селах Бабичі Білгорайського та Бозок Холмського повітів. У 1940–1944 рр. о. Віталій Сагайдаківський опікується парафією у Бозку, інших селах Холмського повіту та у Яблочинському монастирі на Підляшші. На початку 1945 через Лемківщину та Австрію емігрував до Канади. У 1948–1956 рр. був настоятелем кількох українських православних парафій, а після 1966 р. перебував під юрисдикцією Канадської архієпархії Православної Церкви Америки. В 70-х р. 20 ст. Віталій Сагайдаківський відвідав Україну. Повернувшись у Канаду, він пише солідну книгу «Правди не втопити», в якій описує життя своїх предків, своєї родини, сім’ї, різню, винищення православних храмів, цілих українських сіл на Холмщині, детально описує будівництво храму в селі Городиславичі, де він служив Божу службу.

Помер і похований В. Сагайдаківський у м. Торонто.

Література

Енциклопедичний словник Холмщини / уклад. А. Салюк, А. Арцишевська. – Львів : Сполом, 2017. – 600 с.

31 травня о 14 годині в Рівненській ОУНБ відбудеться нова зустріч з доктором історичних наук Богданом Прищепою під назвою «Давня історія Рівного за новими археологічними джерелами».

Цього разу обговоримо результати археологічних досліджень, які проходили у Рівному у недалекому минулому, в часи незалежної України. Богдан Прищепа люб’язно погодився зустрітися з рівнянами, які люблять та намагаються зберегти своє місто. 

Онлайн-трансляція лекції відбудеться на Google Meet

Запрошуємо, буде цікаво!

Чекаємо за адресою:

Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека
м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 6, відділ краєзнавства (4-й поверх)