Новини

8 вересня 2024 року, о 12:00 з нагоди 510-ї річниці битви під Оршею в Острозькому замку буде представлено виставку «Орша 1514: Тріумф волі і єдності».

Виставковий проєкт «Орша 1514: Тріумф волі і єдності» присвячено великій перемозі над московитами 8 вересня 1514 року, яка зупинила ворожу експансію в західному напрямку. Ініціатива пропонує розглянути історичну подію битви під Оршею у локальному, державному й глобальному контекстах, оцінити її значення та наслідки як для української історії, так і для історії країн-сусідів, акцентувати на історичних персоналіях-учасниках кампанії, перш за все, на об’єднавчій для України, Польщі та Литви постаті Великого Гетьмана Литовського Костянтина Івановича Острозького.

Виставка розповідає про ключові моменти битви під Оршею та є унікальною нагодою для відвідувачів зануритися в історію події, яка символізує не лише військовий тріумф, але й волю та єдність різних народів у боротьбі за свободу.

Місце: Острозький замок, м. Острог

Організатори: Державний історико-культурний заповідник м. Острог у співпраці з Громадською організацією «Братство ім. князів Острозьких» за підтримки Польського інституту у Києві.

Вхід вільний

Джерело: Державний історико-культурний заповідник м. Острог

Махорін Г. Л. Тисячолітня історія села Яроповичі : до 1050-річчя заснування стародавнього Ярополча, 200-ліття Габріеля Єнні, 100-річчя Миколи Максименка, 50-ліття творчої діяльності Валерія Березівського / Г. Махорін. – Житомир : Гембарський О. П., 2024. – 99 с. : іл.

Анотація: Книга присвячена 1050-річчю з часу заснування літописного міста Ярополч, 200-літтю Габріеля Єнні, 100-річчю від дня народження Народного художинка України Миколи Максименка, 50-літтю творчої діяльності Заслуженого майстра народної творчості Валерія Березівського. Видання є першим комплексним дослідженням історії одного з найдавніших в Україні населених пунктів – стародавнього Ярополча (нині село Яроповичі на Житомирщині), яке відігравало свого часу важливу роль у обороні українських земель від нападників. З книги читач дізнається про тисячолітню історію одного з найдавніших населених пунктів в Україні, від замку князя Ярополка до сьогодення, про економічний та культурний розвиток села. Історія села Ярополча-Яроповичів докладно прослідкована автором на основі численних архівних джерел.

Зміст книги супроводжується ілюстраціями, які збільшують інтерес до викладеного матеріалу.

Джерело: Яроповичі. Відродження садиби

2 вересня 2024 року виповнюється 75 років з дня народження Олександра Миколайовича Романчука – краєзнавця, етнографа, археолога, реставратора кераміки, учасника багатьох наукових експедицій, активіста товариства «Спадщина».

Олександр Романчук народився 2 вересня 1949 року в м. Острог у родині лісника. Жив з батьками в с. Верхів Рівненської обл. Навчався у Новородчицькій восьмирічній школі та середній школі с. Кутянка Острозького району. Cлужив у лавах Радянської Армії (1971–1973 рр.), але перед тим встиг закінчити Острозьке професійно-технічне училище побутовиків, здобувши професію фотографа. З 1976 по 1988 роки працював слюсарем-ремонтником на Острозькому пивзаводі, але завжди знаходив час і можливість, щоб брати участь у різноманітних археологічних розвідках. З 1 вересня 1988 р. почав працювати в Державному історико-культурному заповіднику міста Острога на посаді завідувача фотолабораторії. У вільний від основної роботи час здійснював камеральну обробку археологічного матеріалу. З 1995 р. – художник-реставратор по кераміці та один із засновників Нетішинського міського краєзнавчого музею. У 1995 р. працював в краєзнавчому центрі-музеї м. Нетішина Хмельницької обл. Згодом став завідувач сектором археології міського краєзнавчого музею м. Нетішина. Автор експозицій музею: «Історія села Дорогоща», «Археологія». Брав участь у монтажі експозицій «Ткацтво», «Історія села Нетішина», «Історія міста Нетішина», «Шлях хліба», «Ремесла», а також природничих експозиційних залів. Учасник експедицій в селах Славутського, Ізяславського та Білогірського районів Хмельницької обл. та Острозького р-ну Рівненської обл., ботанічних експедицій Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України, Національного науково-природничого музею НАН України. У 2005 р. під егідою Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державного науково-виробничого підприємства «Центр захисту культурної спадщини від надзвичайних ситуацій» брав участь в експедиції у районах Житомирської обл. Помер Олександр Миколайович Романчук у 2014 році.

Література

Горячова Н. Олександр Романчук: життєвий та дослідницький шлях / Н. Горячова // Острозький краєзнавчий збірник : зб. наук. пр. / Держ. іст.-культур. заповідник м. Острога. – Остріг : Острозька друкарня, 2010. – Вип. 4. – С. 326–337.

Манько М. Публікації Олександра Романчука на веб-сайті «Історична Волинь» Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки / М. Манько // Острозький краєзнавчий збірник : зб. наук. пр. / Держ. іст.-культур. заповідник м. Острога ; упоряд. М. П. Манько. – Острог : Свинарчук Р. В., 2015. – Вип. 8. – С. 11–13.

Тунцев З. Олександр Романчук як етнограф / З. Тунцев // Острозький краєзнавчий збірник : зб. наук. пр. / Держ. іст.-культур. заповідник м. Острога ; упоряд. М. П. Манько. – Острог : Свинарчук Р. В., 2015. – Вип. 8. – С. 5–7.

1 вересня 2024 року вшанування пам'яті подвигу польських уланів з Острозького гарнізону : до 85-річчя битви під Мокрою

1 вересня 1939 року розпочалася найжахливіша і найкровопролитніша в історії людства війна. Нацистська Німеччина напала на Польщу, до складу якої на той час належала частина українських земель, в т. ч. і Західна Волинь з Острогом. Для сотень і тисяч наших земляків – українців, поляків, євреїв, чехів – безпосередня бойова участь у Другій світовій війні розпочалася в перші її дні і навіть години. На світанку 1 вересня в бої з нацистами вступили кавалеристи 19 полку уланів Волинських – військової частини з постійною дислокацією в гарнізоні Острога. Цей полк входив до складу Волинської бригади кавалерії Війська Польського. На 1 вересня 1939 року командиром частини був підполковник Юзеф Пентковський. Битва відбувалася поблизу села Мокра сучасного Сілезького воєводства, за 23 км від міста Ченстохова (Польща). Волинська бригада кавалерії під командуванням бригадного генерала Юліана Філіповича, підпорядкована армії «Лодзь», протистояла танковій дивізії вермахту на чолі з генерал-майором Ґеоргом Рейнхардтом. У повній несподіванці для гітлерівців у вечірніх сутінках спішені польські кавалеристи зайняли і зміцнили оборонні позиції по лінії кордону, тож о 10 годині ранку німецькі танкісти зазнали значних втрат, зустрівшись в бою із замаскованою і досконало пристреленою польською артилерією. Водночас кавалеристи з Острога, що окопалися в лісах, відбили наступ німецької піхоти. Коли близько 12 години дня німецькі танкісти поновили наступ і завдали значних втрат полку уланів Надвіслянських із гарнізону міста Рівне, змусивши його до відступу. Їх знову зупинила польська артилерія і вогонь з бронепотяга, приданого кавалеристам. В німецьких підрозділах розпочалася паніка. Її посилила контратака одного з дивізіонів 19 полку уланів Волинських з Острога проти німецької мотопіхоти, що спробувала обійти польські позиції. Третій німецький наступ о 15:00 завдав великих втрат артилерії поляків, але їх підрозділи не тільки не здали позицій, але й силами кількох десятків танкеток і бронетранспортерів змусили гітлерівців до чергового відступу.

Кавалеристи Волинської бригади в битві під Мокрою з успіхом виконали головне політичне завдання – переконати західних союзників, що напад Третього Рейху на Польщу матиме наслідки справжньої війни, а не швидку капітуляцію Речі Посполитої. Також частково був виграний час для проведення в перші дні вересня мобілізації Війська Польського.

Література

Калько С. Рівненська історія уланів Надвіслянських / С. Калько // Рівне вечірнє. – 2019. – 26 верес. – С. 14.

Манько М. Польські улани з Острозького гарнізону / М. Манько // Замкова гора [Острог]. – 2015. – 19 верес. – С. 6.

1 вересня 2024 року об 11:00 на території Етнопарку «Ладомирія» відбудеться святкування – День традиційного костюма. Організатори події: Етнопарк «Ладомирія» та Центр дослідження і відродження Волині. Мета заходу: відродження традицій, виготовлення і культури вжитку автентичного одягу в Україні.

У програмі свята:
 * вітальне слово Дзьобака В. В.
 * лекція Миколи Бендюка на тему: «Шлях української вишивки: від європейської знаті до українського села»
 * виступ бандуристки
 * підбиття підсумків конкурсу на найкращий відтворений костюм ( журі: науковці Володимир Щибря та Ігор Перевертнюк)
 * вручення дипломів та премій
 * прогулянка новими та оновленими локаціями етнопапку
 * відроджуємо автентичність – зміцнюємо ідентичність!

Адреса:

Рівненська обл.
м. Радивилів
вул. Шкільна, 1

Етнопарк «Ладомирія»

Джерело: Ethnic Park Ladomyria (Етнопарк Ладомирія)

28 серпня 2024 року виповнюється 125 років з дня народження Стефана Мацка – відомого польського вченого-ботаніка, палінолога, еколога, біогеографа, музейника, дослідника природи Волині.

Стефан Мацко народився 28 серпня 1899 року в селі Жабне Тарновського повіту Краківського воєводства. Середню школу закінчив у Тарнові; там же у 1911–1916 роках навчався у вищій Реальній школі. У 1916 році Стефан вступив до Польських легіонів армії Австро-Угорщини. Брав участь у італійській кампанії, був поранений, потрапив у полон. Перерване війною навчання С. Мацко закінчив у 1919 році екзаменом на атестат зрілості у Львові. Вищу освіту Стефан Мацко почав здобувати у 1924 році, навчаючись на математично-природничому факультеті Ягеллонського університету в Кракові. З 1932 по 1939 роки С. Мацко жив у місті Луцьку і викладав природничі дисципліни у міському ліцеї та гімназії ім. Тадеуша Костюшка. Був одним із засновників Волинського наукового товариства, у 1934–1939 роках очолював його наукову раду. Як делегат Державної ради охорони природи займався вирішенням природоохоронних питань в краї. Велику увагу Стефан Мацко приділяв музейній справі. Вчений очолив природничий відділ Луцького музею і, користаючись фінансовою підтримкою Волинського наукового товариства, зібрав велику кількість цінних музейних матеріалів, що представляли природу Волині. Відділ природи мав багатий гербарій рослин, який і донині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї (3385 гербарних листів). Стефан Мацко турбувався поповненням музею і геологічними зразками, а також збором ентомологічної колекції . У місті Луцьку була створена природнича лабораторія, а в селі Сокиричі – ентомологічна станція. Найважливішою працею волинського періоду наукової роботи С. Мацка є «Рослинність проектованих резерватів на Волині» (1938). Ще в 30-х роках ХХ століття були створені перші на Поліссі резервати для охорони рододендрона жовтого (азалії понтійської) поблизу сіл Карпилівка та Сновидичів (Рівненська область). Заказником загальнодержавного значення є «Вишнева гора» біля міста Рівне, гори Страхова, Божа та Дівочі скелі разом з іншими останцевими горами в околицях м. Кременця охороняються як філіал заповідника «Медобори». Пам’яткою природи місцевого значення є Соколині гори на березі ріки Случі в Рівненській області. У 1939 році Стефан Мацко переселився до Львова, де працював науковим співробітником Львівського відділення Академії наук України. Під час Другої світової війни вчений переїхав до Польщі. З 1945 року працював у Вроцлавському університеті. У 1951 році С. Мацко отримав звання професора цього університету, у 1954–1956 роках очолював деканат факультету природничих дисциплін і одночасно із 1947 по 1965 роки працює директором університетського Ботанічного саду. Помер Стефан Мацко у 1967 році, похований у місті Вроцлаві.

Досить вагомий внесок у вивчення та охорону рослинного світу Волині й Волинської височини зробив С. Мацко. Результати своїх багаторічних досліджень рослинного покриву Волинської та Рівненської областей вчений узагальнив у своїй монографії «Рослинність межиріччя Стиру, Горині і Случі». Стефан Мацко обґрунтував мережу природно-заповідних об’єктів Волині, включаючи територію сучасних Волинської та Рівненської областей та Кременецького району Тернопільської області. Більшість територій, які вчений запропонував охороняти, увійшли до сучасної природно-заповідної мережі. Результатом вивчення флори Волині є унікальна ботанічна колекція, яку Стефан Мацко передав до Волинського краєзнавчого музею.

Література

Гаврилюк О. С. Мацко – дослідник природи Волині / О. Гаврилюк // Волинський музей : історія і сучасність : тези та матеріали І наук- практ. конф., присвяч. 65-річчю Волин. краєзн. музею та 45-річчю Колодяжнен. літ.- мемор. музею Лесі Українки. – Луцьк, 1998. – С. 9–10.

Мельник В. І. Життя і наукова діяльність Стефана Мацка / В. І. Мельник // Укр. ботан. журн. – 1999. – № 6. – С. 661–664.

Мельник В. І. Стефан Мацко як дослідник природи Волині / В. І. Мельник, В. В. Кудрик // Велика Волинь: минуле і сучасне : тези міжнар. наук. краєзн. конф. – Житомир, 1993. – С. 109–111.