Кравченко Василь Григорович
Кравченко Василь Григорович – видатний український етнограф, фольклорист і діалектолог, один з теоретиків етнографічної справи в Україні, професор, вчений і краєзнавець. Організатор Товариства дослідників Волині та Волинського музею, засновник Житомирського бюро Комісії Біографічного словника при ВУАН і Волинського наукового Товариства краєзнавства, член багатьох комісій ВУАН: етнографічної, звичаєвого права, історичної пісенності, член-фундатор і вчений секретар Волинської філії Сільськогосподарського наукового комітету України при Наркомземі, головний фундатор і заступник голови етносекції Волинського в м. Житомирі історико-фольклорного відділу Всеукраїнської Академії наук.
Народився 8 травня 1862 р. в м. Бердянську у бідній сім'ї. Закінчив Феодосійський учительський інститут, однак 1880 р. за підозрою у зв'язках з народовольцями був позбавлений права викладати в школі й відданий у солдати.
Скориставшись нагодою, вступив до Одеської юнкерської школи. Цей період став початком його наукової діяльності. Він збирав матеріали до багатотомного «Руського словаря», який готувала Петербурзька Академія наук; 1884 р. допомагав М. Комарову в укладанні російсько-українського словника (що був надрукований у Львові в 1893—1899 pp.), записував бувальщини, пісні, легенди, сільські звичаї, які в 1895—1901 pp. видав у «Этнографических материалах» Б. Грінченка.
Залишивши 1892 р. військову службу, В. Кравченко працював у Житомирі, брав активну участь у діяльності Товариства дослідників Волині, очолював його етнографічну секцію. В «Трудах Общества исследователей Волыни» опублікував етнографічні матеріали: пісні, легенди, паремії, записи обрядів, нотатки про народну медицину, знахарство.
Доробок дослідника високо оцінив академік О. Шахматов. За його клопотанням 1912 р. Петербурзька Академія наук присвоїла В. Кравченку звання доктора етнографії й виділила кошти на видання його праць. У 1913 р. він очолив Волинський центральний музей.
Незабаром як «неблагонадійну особу» вченого вислали до м. Коврова Владимирської губернії. Однак і за межами України він зібрав велику кількість фольклорних матеріалів.
Навесні 1917 р. повернувся до Житомира, де фактично став одним з організаторів міського самоврядування.
Після громадянської війни В. Кравченко очолив етнографічний відділ Волинського музею, створив у Житомирі мережу етнографічних гуртків, організовував етнографічні експедиції. 1927 р. при музеї було відкрито аспірантуру під керівництвом ученого. 1929 р. В. Кравченка заарештували у «справі СВУ», однак за відсутністю доказів за кілька місяців звільнили. Проте преса розпочала цькування дослідника, звинувачуючи його в буржуазному націоналізмі.
1931 р. на запрошення Д. Яворницького він переїхав до Дніпропетровська, працював у музеї. Однак 1933 р. на пленумі Спілки наукових працівників почалася нова хвиля переслідувань ученого. Восени того ж року його звільнили з роботи, позбавили житла й пенсії.
Значну частину досліджень ученого, що й нині не втратили наукової цінності, так і не було опубліковано.
Помер 20 березня 1945 р. у Ростові-на-Дону. Після смерті Кравченка його дружина Софія Яківна надіслала Житомирському краєзнавчому музею 138 експонатів – документів, фотознімків, листів, книг з особистого архіву професора В. Г. Кравченка.
Автор праць:
· «Весілля в селі Курозванах (Острозького повіту)»,
· «Народні оповідання і казки»,
· «Народна фантазія»,
· «Звичаї в селі Забрідді та по деяких інших, недалеких від цього села місцевостях Житомирського повіту на Волині»
Список основних опублікованих праць
1914
Кравченко В. Этнографические материалы, собранные в Волынской и соседних губерниях / В. Кравченко ; предисл. М. Гладкий. – Житомир, 1914. – С. 1–3.
1922
Кравченко В. Г. До майбутніх молодих етнографів Волині // Селянська біднота [Житомир]. – 1922. – 23 верес.
Література про Кравченка В. Г.
Костриця М. Ю. Класик української етнографії / М. Ю. Костриця, Г. П. Мокрицький // Реабілітовані історією : у 7 кн. – Житомир : Полісся, 2006. – Кн. 1. Житомирська обл. – С. 162–172.
