Новини

20 листопада 2024 року виповнюється 110 років від дня народження Дмитра Олександровича Остапюка – волинського краєзнавця, засновника Любомльського краєзнавчого музею.

Народився Остапюк Дмитро Олександрович 20 листопада 1914 р. в селі Висоцьк Бережецької волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії (тепер – село Висоцьк Ковельського району Волинської області) в бідній селянській родині. З початком Першої світової війни батька мобілізували у російську армію, а мати з Дмитром була евакуйована у Дніпропетровську область. У 1920 р. сім’я повернулась на Волинь. З 1922–1929 роки Дмитро навчався у Висоцькій загальній школі. У 1935 р. став секретарем підпільного райкому у Висоцьку і одночасно членом підпільного райкому в с. Штунь. У 1937 р. був заарештований і засуджений польським судом на п’ять років ув’язнення, яке спочатку відбував у Ковельській тюрмі, згодом у м. Короново (Польща). З початком Великої Вітчизняної війни був в евакуації, потім на фронті. У 1942 р. після тяжкого поранення деякий час лікувався. В жовтні 1945 р., повернувшись до Любомля, очолював різні господарські установи. Працюючи на посаді директора Висоцької 7-річної школи та вчителем історії, розпочав свій шлях краєзнавця. Побачивши, що історія рідного краю майже не вивчається у шкільному курсі історії, він став разом з учнями записувати легенди, збирати спогади про минуле у старожилів свого і сусідніх сіл, зацікавився археологією, нумізматикою. З 1964–1969 роки викладав історію в Любомльській середній школі № 1. У 1960-х роках на території Любомльського району Остапюком було виявлено ряд пам’яток археології. У Любомлі ним було виявлено могильник вельбарської культури ІІ–ІV ст. н. е. У 1966 р. з допомогою місцевих жителів був виявлений могильник у с. Гуща (Ковельський район Волинська область). Бувши членом Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Дмитро Олександрович ставив перед керівництвом району питання про необхідність створення краєзнавчого музею в Любомлі. На той час він сформував власні колекції з археології, нумізматики, письмових документів, зібрав багато інших пам’яток. 28 травня 1973 р. відбулося офіційне відкриття Любомльського краєзнавчого музею. До кінця свого життя Дмитро Остапюк не покидав краєзнавчу роботу. Він зібрав цікаву бібліотеку, займався нумізматикою і філателією, продовжував науковий пошук історичних матеріалів про місто і район, працював над книгою про Любомль.

Помер Дмитро Остапюк 24 липня 1984 р. Похований у Любомлі на місцевому кладовищі. Свою любов до краєзнавства Дмитро Остапюк передав синові – Олександру Остапюку, який з 1993 р. очолив Любомльський краєзнавчий музей, є автором багатьох наукових праць з історії Любомльщини.

Література

Криштапюк Л. 100 років від дня народження Д. О. Остапюка (1914–1984) – волинського краєзнавця, організатора музейництва на Любомльщині / Л. Криштапюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2014 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2013. – С. 168–171.

Остапюк Дмитро Олександрович // «Роде наш красний …». Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк, 1999. – Т. 3. – С. 432–452.

25 жовтня 2024 року виповнюється 85 років з дня народження Василя Тимофійовича Скуратівського – народознавця, етнографа, фольклориста, письменника, журналіста та видавця.

Народився Василь Тимофійович Скуратівський 25 жовтня 1939 р. на хуторі Великий Ліс Коростенського району Житомирської області. У 50-х роках закінчив десятирічку у с. Обіходи. В 1971 р. закінчивши факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, починає працювати у районних та обласних газетах, чимало їздить по країні, збирає фольклорні та етнографічні матеріали. Багато його праць було надруковано в збірниках «Отчий край», «Етнографія Києва і Київщини», «Традиції і сучасність», «Наука і культура України», «Полесье: Материальная культура», «Культура і побут населення України», «Древляни». Його фольклорні записи використовують упорядники багатотомного фундаментального видання «Українська народна творчість». У 1994 р. Василь Скуратівський заснував часопис «Берегиня», де він друкує багато своїх матеріалів, а також залучає до друку багатьох талановитих дослідників.

Найважливішими його досягненнями в українському народознавстві є окремі видання. Серед них особливе місце у творчій біографії автора посідає «Берегиня» (1987) – розповідь про український народний побут, звичаї, що складалися, випробовувались на міцність протягом багатьох століть. «Посвіт» – друга книга автора, логічне продовження і доповнення «Берегині». Ці дві книги принесли найбільше визнання і популярність авторові. Книга «Покуть» (1992) присвячена пам’яті батька Тимофія Яковича. Книга містить народознавчі матеріали про знаменні віхи людського життя, давні українські звичаї і обряди, знайомить з багатьма питаннями духовної і матеріальної культури українців. Продовженням творів «Берегиня» та «Посвіт» є книга «Місяцелік» (1993). Автор зібрав багатющий матеріал про походження назв українських місяців та пов’язані з ними численні прислів’я і приказки, зразки завбачень погоди, народні і релігійні свята з поширеним їх датуванням, а також розвідки про найцікавіші обряди.

В останні роки Василь Тимофійович плідно співпрацював з видавництвом «Техніка». Тут побачили світ останні за його життя книги – «Український народний календар», «Я Вас, бджоли, благословляю…». Попереду були нові цікаві творчі плани і задуми, які, на жаль, залишились нереалізованими. Помер Василь Скуратівський 16 грудня 2005 р.

Література

Вернюк Я. Волинське Полісся у народознавчих студіях Василя Скуратівського (за книгою «Берегиня») / Я. Вернюк // Поліссєзнавство: наукові фольклорно-етнологічні та мистецтвознавчі студії. – Рівне : Волинські обереги, 2006. – С. 106–112.

Із життя мого народу: краєзнавча розвідка до 85-річчя від дня народження Василя Тимофійовича Скуратівського / КЗ «Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека ім О. Ольжича» Житомирської обласної ради; уклад. З. Димарчук, ред. Г. Врублевська. – Житомир, 2024. – 14 с.

Качалка Н. Проступи : пам’яті В. Скуратівського [письменника, етнографа, автора журналу «Берегиня»] / Н. Качалка // Берегиня. – 2007. – Ч. 4. – С. 88–89.

Костриця М. М. Дослідник духовних скарбів Полісся : [Василь Скуратівський (1939–2005) // Костриця М. М. Житомирщина туристична : краєзнав. нариси / М. М. Костриця, М. Ю. Костриця. – Житомир : Полісся, 2009. – С. 309–311.

19 жовтня 2024 року виповнюється 400 років від дня смерті Плетенецького Єлисея – українського письменника, церковного і культурного діяча, засновника Лаврської друкарні та папірні в м. Радомишль (Житомирська обл.)

Народився Плетенецький Олександр Хомович (чернече ім’я Єлисей) приблизно 1550 або 1554 року в сім’ї львівського дяка, дрібношляхетського роду. Переїхав до Львова з міста Рогатина (Івано-Франківська обл.). Освіту здобув, імовірно, у школі при Свято-Успенській церкві у Львові та в Острозькій академії. У 1595 р. за сприяння київського воєводи князя В.-К. Острозького отримав в управління Пінський Ліщинський монастир. У 1596 р. взяв участь у Берестейському соборі, рішуче захищаючи права православних в Україні. Після смерті Никифора Тура у 1599 р., Плетенецького обрано архімандритом Києво-Печерської лаври. Як архімандрит Києво-Печерської лаври Плетенецький домігся повернення забраних унійцями маєтностей, а також права ставропігії. Великих успіхів Єлисей Плетенецький досягнув в сфері книговидавництва. У 1615 р. ним було засновано друкарню при Києво-Печерській лаврі. Обладнання для неї було закуплене у львівського єпископа Гедеона Балабана і його сина Федора. Викупивши друкарню Єлисей Плетенецький організував гурток учених і письменників, які були запрошені зі Львова та Острога. Також для зручності початої справи, між 1612 і 1616 рр. монахи Києво-Печерської лаври під керівництвом архімандрита Єлисея Плетенецького заснували в м. Радомишль першу в Центральній Україні фабрику з виготовлення паперу – папірню, яка використовувала енергію води. Вона слугувала також й оборонною спорудою. Місцевий папір, виготовлений з кропиви та льону з додаванням лушпиння цибулі й часнику, був міцним і довговічним. За життя Плетенецького на папері з цієї папірні ставили водяні знаки у вигляді його герба. Доставляли папір в друкарню Києво-Печерської Лаври річкою Микою, на якій стояла споруда, потім Тетеревом і далі Дніпром. У 1616 р., спільними зусиллями було видано першу для Києва друковану книгу – «Часослов», що призначався для шкільного навчання. Загалом, з моменту заснування друкарні й до смерті архімандрита лаврська друкарня видала 11 книг, серед яких богослужбові, філософські, полемічні, морально-повчальні та навчальні. У другій половині XVII ст., під час козацьких повстань, папірню було зруйновано. Наприкінці XIX ст. на руїнах фабрики-фортеці спорудили млин із червоної цегли. Він працював з перервами близько 90 років, поки зовсім не зупинився і занепав.

Помер Єлисея Плетенецького 19 жовтня 1624 р., як ієросхимонах. Був похований 17 лютого 1625 р. у відреставрованому ним Свято-Успенському храмі Києво-Печерської лаври. Поховання до нашого часу не збереглося. У 2009 р. в місті Радомишлі на території історико-культурного комплексу «Замок Радомисль» був зведений пам’ятник Єлисею Плетенецькому. Це єдиний на сьогодні в Україні пам’ятник цьому видатному релігійному і культурному діячеві і єдиний в Україні пам’ятник на рухомій поверхні води.

Література

Бондарчук Я. Учителі та учні [Острозької академії у 16 – поч. 17 ст.] / Я. Бондарчук // Бондарчук Я. В. Історія Острозької академії : навч. посіб. / Я. В. Бондарчук. – Острог : Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2015. – С. 177–254.

Молодико В. В. Біля колиски книгодрукування / В. В. Молодико // Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції до 130-річчя Житомирської обласної наукової універсальної бібліотеки, 23–25 трав. 1996 р. / Житомирське обласне управління культури; Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека; Житомирське науково-краєзнавче товариство дослідів Волині. – Житомир : Поліграфіка, 1996. – С. 30–32.

Острозька академія 16–17 століття : енциклопедія. – Острог : Острозька акад., 2011. – 512 с.

24 вересня 2024 року виповнюється 135 років з дня народження Михайла Костянтиновича Струменського – дослідника історико-культурної спадщини Острога та Волині.

Народився Михайло Костянтинович Струменський 24 вересня 1889 р. в с. Хорошів Острозького повіту, де його батько був настоятелем місцевого православного храму. Родове гніздо священицької династії Струменських – с. Велика Горинка Кременецького повіту Волинської губернії (нині с. Велика Горянка Кременецького району Тернопільської області). Михайло Струменський закінчив Волинську духовну семінарію (1910) і Московську духовну академію (1914) – п’ятим магістрантом свого випуску. Кандидатська робота «Книжные и литературные интересы в Троице-Сергиевой лавре с древнейших времен до ХVІІ века» отримала премію архієпископа Дмитрія Самбикіна. Друкувався в богословських періодичних виданнях. Викладав у Вологодській духовній семінарії, де описав рукописний відділ бібліотеки в Московському єпархіальному жіночому училищі. Ще під час навчання в академії налагодив співпрацю з Братством імені князів Острозьких в Острозі та його давньосховищем, інвентаризував, описував і опрацьовував острозькі музейні колекції. У часописі Московської духовної академії «Богословский вестник» і окремим відбитком надрукував статтю «Из Острожской старины» (1916) з коротким історичним нарисом про Острог доби князів Острозьких та їх академії, інформацією про давньосховище і бібліотеку Братства імені князів Острозьких, атрибуцією і науковим описом 13 найцінніших рукописних книг ХVІ–ХVІІІ ст. із музейної колекції Острога (це був перший друкований каталог Острозького музею). Автор статті про реставрацію замку та відкриття історичного музею в Острозі, плани його подальшої праці надруковані 1917 р. У роки української революції М. Струменський повернувся на Волинь, викладав у гімназії м. Полонне. Був активним працівником Острозького повітового комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини. За його безпосередньої участі врятовано від загибелі цінні архівні і книжкові зібрання, історичні і мистецькі колекції із замків, маєтків, монастирів, установ Острога, Дерманя, Межиріча, Новомалина, Плужного, Славути та ін. Після 1920 р., проживав на підрадянській частині Волині. Одружившись із священицькою донькою Антоніною Пилипівною Конахевич, у 1921 р. був висвячений у Житомирі на православного священика, отримав сан протоієрея і став настоятелем Старокостянтинівського Хрестовоздвиженського собору.

Звинувачений у антирадянській та контрреволюційній діяльності, він був заарештований у Староконстянтинові 28 липня 1937 р. Серед головних звинувачень проти нього фігурувала агітація за відродження закритих владою православних храмів у селах Староконстянтинівщини. Після недовгих допитів та слідства священик був розстріляний у Проскурові (нині м. Хмельницький) 16 вересня 1937 р. Реабілітований у 1990-х роках. 

Література

Манько М. Михайло Струменський – один із реабілітованих історією / М. Манько // Острозький краєзнавчий збірник / Держ. іст.-культур. заповідник м. Острога, Остроз. наук.-краєзнав. т-во «Спадщина» ім. князів Острозьких. – Острог : Свинарчук Р. В., 2019. – Вип. 11. – С. 220–225.

Манько М. Михайло Струменський – один із реабілітованих історією / М. Манько // Замкова гора [Острог]. – 2019. – 27 верес. – С. 8.

Манько М. Церковні краєзнавці Волині кінця 19-поч. 20 ст. – дослідники і популяризатори історії книги та друкарства / М. Манько // Острозький краєзнавчий збірник / Держ. іст.-культ. заповідник м. Острога, Остроз. наук.-краєзн. т-во «Спадщина» ім. князів Острозьких. – Острог : Вид-во Нац. ун-ту «Остроз. акад.», 2012. – Вип. 5. – С. 463–474.

13 вересня 2024 року виповнюється 130 років з дня народження Черв’яка Корнія Григоровича – вченого етнографа, краєзнавця, педагога.

Черв'як Корній Григорович народився 13 вересня 1894 р. у містечку Млинів Дубенського повіту на Волині в родині незаможного селянина. У 1909 р. закінчив 2-класну школу, а в 1913 р. закінчив педагогічні курси в Житомирі. У роки першої світової війни (1915–1917 рр.) служив нестроєвим у Кавказькій армії. У роки революції працював у різних революційних організаціях, в роки громадянської війни повернувся до педагогічної діяльності й працював учителем у селі Молочки, пізніше у містечку Райгородок Житомирського повіту. З 1919 до 1924 р. обіймав посаду завідувача відділу народної освіти, був головою учительської спілки робітників освіти, членом правління Волинської губернської спілки робітників освіти. З моменту організації Волинського інституту народної освіти став його студентом та одночасно викладачем на кафедрі історії революційного руху та пролетарської революції. Але покликанням Корнія Григоровича було краєзнавство, етнографія. У жовтні 1921 р. Корній Григорович став студентом Петроградського інституту. В 1926 р. Корній Григорович брав участь у роботі наукового семінару під керівництвом професора Ленінградського університету Дмитра Зеленіна. Він виступав з доповідями «Старе й нове в побуті населення Овруччини», «Сільськогосподарський єврейський кооператив «Лугинок», «Колишня околична шляхта на Коростенщині». Після закінчення навчання Корній Григорович повернувся на Україну й невдовзі (1930 р.) був призначений керівником групи організації мережі науково-дослідних музеїв, бібліотек, охорони пам'яток природи та культури Народного комісаріату освіти (НКО) УРСР. У березні 1931 р. К. Г. Черв'як був призначений директором Коростенського Поліського музею. Очолюючи музей, Корній Григорович організовував наукові експедиції, які збирали в районах Житомирського Полісся предмети як матеріальної, так і духовної культури нашого народу, зокрема, знаряддя праці, предмети побуту, поліський фольклор, місцеві говори, діалекти, народні пісні, казки й перекази, легенди нашого краю, а також етнографічні матеріали. Унікальна колекція цього музею була втрачена в роки війни. В 1931 р. був переведений на роботу до Києва і призначений керівником відділу етнографії та одночасно науковим співробітником Українського науково-дослідничого інституту матеріальної культури. На цій посаді Корній Григорович продовжував свою подвижницьку роботу зі збереження історичних і культурних пам'яток нашого народу. Однак плідна праця вченого продовжувалася недовго. Чистки й репресії, які набирали обертів в Україні, не обминули й інституту Історії культури. Корній Григорович, як і десятки інших учених цього закладу, був репресований за безпідставними звинуваченнями й безвинно загинув у сталінських таборах Гулагу. Проте він навіки залишиться в нашій пам'яті, як невтомний шукач і охоронець духовних скарбів.

Література

Маслова Н. І. Видатні вчені України та їх роль у розбудові Житомирського краєзнавчого музею / Н. І. Маслова // Музейна справа на Житомирщині: історія, досвід, проблеми / Упр. культури і туризму Житомир. облдержадмін., Житомир. обл. краєзн. музей, Житомир. наук.-краєзн. т-во дослідників Волині. – Житомир : Косенко М. Г., 2005. – С. 3–13. – (Науковий збірник «Велика Волинь» : праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині ; т. 33)

Прокопчук В. С. К. Г. Черв'як – краєзнавець-музейник, учений / В. С. Прокопчук // Житомирщина крізь призму століть : матеріали Всеукр. наук.-краєзн. конф. / Житомир. обл. упр. культури, Житомир. наук.-краєзн. т-во дослідників Волині, Житомир. обл. краєзн. музей. – Житомир : Журфонд, 1997. – Т. 16. – С. 140–142.

Прокопчук В. Трагічна доля Корнія Черв'яка / В. Прокопчук // Культура України 21 століття : діяльність культурологічних закладів у сучасних ринкових умовах / Мін-во к-ри і мистецтв України. Держ, академія керівних кадрівкультури і мистецтв. – Київ ; Рiвне, 2001. – С. 71–74.

10 вересня 2024 року виповнюється 95 років з дня народження Олені Марківні Годованюк – історика архітектури, реставратора, науковий і творчий доробок якої тісно пов’язаний з Острогом та Межирічем.

Олена Марківна Годованюк народилася 10 вересня 1929 р. в м. Умань. 1957 р. закінчила Київський інженерно-будівельний інститут і чотири десятиліття плідно працювала в Київських реставраційних майстернях і Науково-дослідному інституті теорії та історії архітектури. З 1965 р. – член Спілки архітекторів України, з 1972 р. – кандидат архітектури. За її дослідженнями та проектами здійснювалася реставрація визначних пам’яток вітчизняної архітектури: шляхетського дому (1962 р.) і споруд Верхнього замку (1962-1975 рр.) у Луцьку, Луцької башти в Острозі (1963-1970 рр.), Великої дзвіниці (1959-1963 рр.) та Годинникової башти (1970-1976 рр.) Києво-Печерської лаври. У цьому знаменному переліку і реставрація перлини монастирської архітектури – Троїцької обителі в Межирічі на Острожчині (1972-1978 рр.).

Тривале вивчення нею Острозького замкового комплексу стало темою її кандидатської дисертаційної роботи «Замок в Острозі: історико-археологічне дослідження» (1972). Серед інших її друкованих праць: «Надбрамні башти міських укріплень Острога і Дубна»; «Нове про відомий ансамбль (монастиря у Межирічі)»; «Острозькі кахлі»; «Троїцький монастир-фортеця у Межирічі Острозькому та його місце у розвитку монументального зодчества України XV-XVI ст.»; «Пам’ятки будівельної діяльності князів Острозьких в Острозі»; «Монастирі та храми Волинського краю».

У 2019 р. історико-культурний заповідник м. Острога до 90-річчя з дня народження Олени Годованюк організував на її пошану чергову наукову конференцію «Острозькі краєзнавчі читання» і видав за їх матеріалами випуск «Острозького краєзнавчого збірника».

Померла Олена Марківна, 21 лютого 2023 р. на 94-у році життя у м. Києві.

Література

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 176 с.

Годованюк О. М. Ренесанс в архітектурній спадщині Волині XVI – першій половині XVII ст. / О. М. Годованюк // Архітектурна спадщина Волині : зб. наук. пр. / наук. ред. П. А. Ричкова. – Рівне : ДМ, 2010. – Вип. 2. – С. 51–65.

Годованюк О. М. Вплив готики на муроване монументальне будівництво Волині кінця ХІІІ–XVI ст. / О. М. Годованюк // Архітектурна спадщина Волині : зб. наук. пр. / НУВГП. – Рівне : ДМ, 2008. – С. 9–22.