Новини

У Національному заповіднику «Софія Київська» відбулась презентація факсимільного видання Дубенського Євангеліє ХVI століття. Унікальний стародавній рукопис ігумена монастиря Чесного Хреста Арсенія з Дубна побачив світ завдяки співпраці Державного історико-культурного заповідника м. Дубно з київським видавництвом "Горобець" у межах проєкту "Повертаємо в Україну культурну спадщину" за меценатської підтримки.

Цей фоліант – маловідома пам’ятка давньої української писемності, яка є важливою історико-культурною релігійною рукописною реліквією Волині ХVI ст., видруковану копію цього рукопису доповнює блок наукових статей, які допомагають краще зрозуміти його історичне значення і контекст створення цієї пам’ятки як промовистого зразка древньої української культури.

Оригінал рукопису знаходиться в росії, як і 90% нашої української писемної спадщини, тож пам’ятка вперше факсимільно опублікована і всебічно науково досліджена.

Книгу разом із колегами представив директор Державного історико-культурного заповідника м. Дубно Леонід Кічатий. У презентації взяли участь заступник міністра культури і стратегічних комунікацій Сергій Беляєв, голова Рівненської обласної ради Андрій Карауш, митрополит Рівненський і Острозький Ілларіон, представники ЮНЕСКО, духовенства, наукової спільноти, громадськості.

Джерело: Національний заповідник «Софія Київська»

В квітні 2025 року виповнюється 575 років від часу заснування міста Почаєва.

Почаїв розташований на одній з високих гір Кременецького кряжу. Вперше згадується 1450 року. Минуле містечка здавна нерозривно пов’язане з історією Почаївського монастиря. За твердженням дослідників, монастир виник у 1240 р., коли в Почаїв прийшли, рятуючись від монголо-татарської навали, ченці з Києва. На горі в печерах вони заснували скитецький монастир.

За переказом, ченці назвали поселення Почаєвом – на честь київської річки Почайни. Назву міста пов’язують також із трансформованим виразом «Поча Діва» – творити чудеса. Цей вислів виник після 1261 р., коли на горі Почаївській у вогненному стовпі з’явилася Мати Божа, залишивши на камені відбиток стопи, з якої тече цілюща вода. Місце стало «серцем» монастиря, центром його забудови. У 1833 році монастир отримав титул «Лавра».

У Почаївському монастирі у мандрівній друкарні 1618 р. відомий письменник, богослов і видавець Кирило Ставровецький (Транквіліон) опублікував свою працю «Зерцало боголовіи». Близько 1730 р. у Почаєві була заснована монастирська друкарня. У ній видавалась релігійна і світська література.

Поруч з монастирем з часом виросло містечко. 9 червня 1778 року привілеєм Короля Станіслава-Августа затверджено герб Почаєва – зображення Матері Божої на синьо-жовтому фоні.

В жовтні 1846 р. у Почаєві за завданням Київської археографічної комісії побував Тарас Шевченко. У лаврі він проживав в будинку для прочан, зробив чотири малюнки вигляду лаври аквареллю, два ескізи і начерк олівцем, записав кілька українських народних пісень. Пісні записано олівцем в альбомі 1846-50 років із зазначенням дати – 20 жовтня 1846 року. Їх можна почути й зараз у селах поблизу Почаєва. Дослідники допускають, що у Почаєві Кобзар зустрічався з польським скрипалем і композитором Каролем Ліпінським, слухав його віртуозну гру.

Література

Антонович С. Короткий історичний нарис Почаївської Успенської Лаври / С. Антонович – Кременець, 1938. – 15 с.

Бондарчук В. Почаїв / В. Боднарчук, Г. Івахів, В. Собчук //Тернопільщина. Історія міст і сіл. – Тернопіль, 2014. – Т. 2. – С. 509–515 : фот.

Почаїв //Міська геральдика Тернопільщини / О. Клименко, Б. Хаварівський. – Тернопіль, 2003. – С. 354–358.

Цинкаловський О. Почаїв Новий / О. Цинкаловський// Стара Волинь і Волинське Полісся / О. Цинкаловський. – Вінніпег, 1986. – Т. 2. – С. 265–268.

Шановні колеги!

21–23 травня 2025 року у відділі археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України відбудеться XХ-й Міжнародна наукова конференція «Археологія заходу України». Організатор події: відділ археології Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України

У межах конференції передбачається постерна сесія, яка охоплюватиме розвідкові роботи і польові дослідження попередніх сезонів.

Формат проведення конференції: змішаний

У заявці просимо вказати:

• тему доповіді;

• відомості про автора із зазначенням повної адреси, місця роботи, контактних телефонів та електронної адреси (бланк заявки додається).

• розгорнуту анотацію.

Заявки на участь у конференції приймаються до 15 квітня 2025 року.

Статті, оформлені відповідно до вимог фахового збірника «Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині», приймаються до 31 травня 2025 р.

79008 м. Львів, вул. Винниченка, 24

Відділ археології. Оргкомітет конференції

Тел.: 067 20 87 260; 067 98 70 176

E-mail: viddarch@ukr.net; nata_bnm@ukr.net

Організаційний внесок – 400 грн. Оргвнески просимо надсилати до 5 травня 2025 р. на картку Приватбанку.

Проїзд, харчування і проживання в готелі – за рахунок організації, яка відряджає. Вибір і бронювання готелів – за учасниками конференції.

Передбачається екскурсія на археологічні пам’ятки.

Джерело: Відділ археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України

5 квітня 2025 року виповнюється 115 років від дня народження Лідії Іванівни Спаської – української художниці у жанрах історичного живопису, портрету, майстрині церковного розпису.

Народилася Лідія Іванівна Спаська 5 квітня 1910 р. в м. Умань (Черкаська область). Дитинство майбутньої художниці пройшло в батьківському маєтку в с. Гавчиці Луцького повіту (нині Волинська область). У вісім років дівчинка вступила до Луцької гімназії. Тут вона робила перші кроки в малюванні. Помітивши у дочки неабиякі здібності, мати знайшла кошти, щоб Лідія продовжила свою художню освіту у Варшаві. Лідія навчалася в приватній художній школі імені Крижанівського, де її вчили видатні польські майстри. Після смерті матері, чотири роки проживала в Парижі. У 1935 р. Лідія Іванівна разом зі своїм нареченим Василем Спаським повернулися на Волинь. На початку літа 1943 р. разом з чоловіком та маленьким сином переїжджають до Луцька. У березні 1944 р., після звільнення Дубенщини від окупантів, її чоловіка забирають до армії. Через рік отримавши звістку від командира, що чоловік героїчно загинув, Спаська разом з дітьми переїздить до брата в Острог. На замовлення місцевого музею Лідія Іванівна робить копії з картин відомих художників України — І. І. Їжакевича, В. Касіяна. Ознайомившись в музеї з історією міста, з багатою літературою про нього, художниця на пропозицію дирекції музею починає створювати картини, де відтворюються найважливіші історичні події з минулого древнього Острога. Одним з перших таких полотен була картина «Повстання в селі Новомалин. 1905 рік», яка принесла художниці неабияке визнання. Ця картина експонувалась на виставках у Рівному, Києві, була відзначена Грамотою Української республіканської ради профспілок. Серед її творчого доробку ціла серія картин на тему національно-визвольної війни українського народу 1648–1654 років, портрети Северина Наливайка і Богдана Хмельницького, «Острозька трагедія 1636 р.», «В’їзд Богдана Хмельницького в Острог». З часом з’являються полотна присвячені сторінкам історії Острога в роки Другої світової війни. В той самий час вона малює картини, в яких висвітлюється життя Острожчини в 50-х роках ХХ ст. Пише портрет Федора Острозького, картину «Битва з татарами під Острогом 1578 р.». Більш як 20-ти робіт художниця присвятила історії Острога, вони в різний період прикрашали і прикрашають експозиції музеїв заповідника. З середини 50-х років ХХ ст. свій талант художниці Лідія Спаська спрямовує на не зовсім традиційне русло – вона почала розписувати храми та створювати ікони. Вони прикрашають собори Києва, Волині, Острога та ін. В останні роки малювала ікони для Богоявленського собору та Успенського римо-католицького костелу в Острозі, для багатьох церков Острожчини. Померла художниця 15 серпня 2000 р., похована в с. Гавчиці на Волині.

За своє життя Лідія Іванівна намалювала більше 200 ікон у храми багатьох міст, і більше 100 ікон приватним особам, крім того сотні чудових портретів, пейзажів, натюрмортів, картини на історичні теми. Вона досконало володіла технікою малюнка та живопису, як олійними фарбами, так і аквареллю, гуашшю, пастеллю. Загальна кількість її художніх творів більше тисячі, а крім того ще безліч ескізів, етюдів, начерків.

Література

Бондарчук Я. В. Лідія Спаська / Я. В. Бондарчук // Острозькі просвітники XVI – XX ст. – Острог : вид-во НУ «Острозька академія», 2000. – С. 296–301.

Бондарчук Я. Острозька художниця Лідія Іванівна Спаська [Електронний ресурс] / Я. Бондарчук // Подорожі Україною : [сайт]. – Режим доступу: https://trip.org.ua/postati/lidiya-ivanivna-spaska-ostrozka-khudozhnitsya.html. – Назва з екрана.

Спаська Лідія Іванівна // Столярчук Б. Й. Митці Рівненщини : енциклопедичний довідник / Б. Й. Столярчук. – Рівне : Ліста, 1997. – С. 101–102.

Лідія Спаська [Електронний ресурс] / Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека // Календар знаменних та пам’ятних дат Рівненщини : [сайт]. – Режим доступу: https://calendar.libr.rv.ua/events/dates/139/information?returnTo=%2F2025%2Fdates%2Fmonths%2F4. – Назва з екрана.

2 квітня о 14:00 у відділі краєзнавства Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки відбудеться чергова публічна лекція «Кінодіва з Варкович. Актриса Тамара Вишневська». Спікер заходу – відома рівненська журналістка та краєзнавиця Світлана Калько.

Цього разу ми дізнаємося про одну з найкрасивіших жінок Європи та найталановитішу актрису 30-их років минулого століття, зірку польського та німецького кіно Тамару Вишневську. Її називали «українською Гретою Гарбо».

Поговоримо про таємниці кінозірки, яких у неї було безліч, про її малу батьківщину та родину, про її особисте та акторське життя…

Запрошуємо!

Як завжди буде цікаво!

Адреса:

м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 6

Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

4-й пов., відділ краєзнавства

Джерело: Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

31 березня 2025 року виповнюється 90 років від дня народження Галини Леонідівни Гордасевич – письменниці, громадської діячки, уродженки м. Кременець.

Народилася Галина Леонідівна Гордасевич 31 березня 1935 р. в м. Кременець (Тернопільська область), у родині священника та політвʼязня Леоніда Гордасевича. Дитинство письменниці минуло на Волині, де вона жила й навчалась. У 1950 р. з похвальною грамотою закінчила 7-річну школу в с. Кричільськ (Рівненська область). Без іспитів вступила до Острозького педагогічного училища (нині – вище професійне училище). На другому курсі перевелася в педагогічне училище в м. Костопіль. Через те, що вона приховала правду про батька, потрапила під безпідставні підозри НКВС у звʼязках із підпіллям. 20 червня 1952 р. її заарештовано. 31 липня 1952 р. засуджено Рівненським обласним судом до 10 років увʼязнення за сфабрикованою справою про «складання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів». Покарання відбувала в Бобровицькому таборі поблизу Чернігова. 29 квітня 1953 р. переведена в Одесу. Працювала на фабриці білизни для солдатів. У вересні 1953 р. переведена до Куйбишева, де працювала на заводі будівельних деталей. За указом 1954 р. її як малолітній і за добру роботу суд скоротив термін увʼязнення на 2-3 роки. Була звільнена 23 грудня 1954 р. Працювала різноробочою на будівництві в м. Сталіно (нині м. Донецьк). У 1957 р. закінчила школу робітничої молоді. У 1958 р. вступила на вечірнє відділення Макіївського відділу Донецького індустріального інституту (нині – Індустріальний інститут Донецького національного технічного університету) (навчалася там рік), згодом – на театральне відділення культосвітнього училища. Працювала в Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в шахтарському селищі Ханжонкове. У середині 1960-х рр. знову почала писати вірші, трохи пізніше – прозу й критичні статті. У 1971 р. заочно закінчила Літературний інститут ім. Горького (нині – Інститут світової літератури ім. М. Горького). Працювала редактором в Донецькому обласному управлінні преси. Володіла практично всіма словʼянськими мовами: латиною, англійською, італійською, іспанською. Писала листи В. Чорноволу в увʼязнення та на заслання в Якутію. Від 1990 р. жила у Львові. Реабілітована 11 травня 1992 р. Померла від інсульту 11 березня 2001 р. у Львові. Похована за її заповітом на Монастирському цвинтарі в м. Кременець.

Авторка публіцистичних та критичних статей у ряді українських журналів. Лауреатка літературного конкурсу «Шістдесятники» (1996), премій ім. О. Білецького та ім. В. Марченка (обидві – 1997). Галина Гордасевич була активною громадською і політичною діячкою. Членкиня Спілки письменників України (1983). Співзасновниця Донецького Товариства української мови та Донецького крайового руху.

Література

Галина Гордасевич (1935–2001) // Вони прославили наш край. Молоді про славетних людей Тернопільщини : бібліогр. посіб. / уклад. Л. Марченко; С. Воробель. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2002. – С. 40–43.

Гордасевич Г. Тюрма / Г. Гордасевич // Реабілітовані історією : Рівненська область. Кн. 1 / гол. ред. А. А. Жив’юк та ін. – Рівне : Рівнен. друк., 2006. – С. 259–280.

Кіраль С. С. Галина Гордасевич: штрихи біографії й творчості / С. С. Кіраль // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія : Філологічні науки. – 2016. – Вип. 245. – С. 165–175.

«Найперше вважаю себе рівненчанкою» : штрих до портрета письменниці Галини Гордасевич / підготував Є. Шморгун // Вісті Рівненщини. – 2017. – 17 лют. – С. 10.