Новини

Міщенко О. В. Сакральний ландшафт: теорія, методологія, практика : монографія / О. В. Міщенко. – Луцьк : Вежа-Друк, 2024. – 360 с.

Анотація: У монографії сформульовано теоретичні, методологічні та прикладні положення організаційних засад функціонування, використання та збереження сакральних ландшафтів. Розглянуто закономірності формування храмових та монастирських ландшафтів у структурі міста, класифікація культових споруд у межах храмових та монастирських ландшафтів. Подане дослідження має трансдисциплінарний характер. Теоретичні та методологічні положення апробовані на прикладах дослідження сакральних ландшафтів Волинської й Львівської областей, а також сакральної спадщини України. 

Для науковців-природознавців, студентів та аспірантів.

Джерело: Волинська державна обласна універсальна наукова бібліотека імені Олени Пчілки

3 грудня о 14:10 в арт-кластері Острозької академії відбудеться онлайн-подія «Реальність та вигадки в легендах про Гальшку Острозьку».

Керівник «Центру вивчення спадщини князів Острозьких» Ігор Тесленко розкриє реальні факти та вигадки про княжну Гальшку Острозьку.

Гальшка Острозька – княгиня, меценатка, засновниця Острозької академії – народилася 19 листопада 1539 року в сім’ї волинського князя Іллі Острозького і Беати Костелецької, яка за припущеннями дослідників, могла бути позашлюбною дочкою польського короля Сигізмунда І Старого.

Джерело: Арт-Кластер Острозької академії OstArt

27 (25) листопада 2024 року виповнюється 80 років від дня народження Степана Івановича Шевчука – вченого, фольклориста, етнографа, дослідника народної творчості Волині

Народився Степан Іванович Шевчук 27 (25) листопада 1944 року в селі Білашів Острозького району Рівненської області у сім’ї священика. Вищу освіту здобував у 1965–1969 роках у Рівненському державному педагогічному інституті, отримавши диплом з відзнакою за спеціальністю «викладач української мови та літератури». Працював Степан Іванович вчителем української мови і літератури та завучем Білятинської середньої школи у 1969–1970 роках, методистом, завідувачем відділу фольклору, етнографії Рівненського обласного Будинку творчості в 1970–1979 роках, Рівненського обласного науково-методичного Центру творчості і культурно-освітньої роботи в 1979–1989 роках, завідувачем кафедри фольклору і народного співу в 1989–1991 роках. У 1991 р. Степан Іванович Шевчук захистив дисертацію в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України на тему: «Розвиток фольклористики північно-західних областей України (1800–1987 рр.)». Працював кандидатом філологічних наук та проректором з наукової та творчої роботи в Рівненському державному інституті культури; завідувачем кафедри українознавства, згодом кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. З 1999 р. починає працювати на посаді директора Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету.

Степан Іванович досліджував фольклорно-етнографічну історію Волинського Полісся, збирав записи народних пісень про Берестецьку битву, поліський мелос та ін. Організатор та учасник фольклорно-етнографічних експедицій «Чумацьким шляхом», «Дорогами Зоріана Доленги-Ходаковського». Він входив до редакційних колегій журналу «Берегиня», науково-краєзнавчого альманаху «Волинські дзвони» (1995–1998), багатьох наукових збірників. Він був членом журі багатьох міжнародних всеукраїнських фольклорно-етнографічних фестивалів та конкурсів. Шевчук Степан був відзначений багатьма нагородами за активну просвітницьку діяльність, за заслуги у справі відродження Духовності в Україні. Він також був Лауреатом премії ім. Павла Чубинського та Заслуженим працівником культури України.

Помер Степан Іванович Шевчук 17 вересня 2020 року.

Література

Вернюк Я. Основні віхи життя і творчості українського фольклориста, етнографа Степана Шевчука / Я. Вернюк // Мистецтво в контексті національно-культурної ідентичності: реалії та перспективи : зб. матеріалів IV Міжнар. наук.-практ. конф. пам’яті видатного укр. вченого, етнографа, фольклориста, краєзнавця С. Шевчука, 27 жовт. 2021 р. / Рівнен. держ. гуманітар. ун-т, Рівнен. обл. краєзнав. музей ; упоряд. : Л. В. Крайлюк, Р. М. Шеретюк. – Рівне : О. Зень , 2021. – С. 17–19.

Істоміна Г. Роль гуманізму в творчості та життєвій позиції видатного українського вченого Степана Івановича Шевчука / Г. Істоміна // Мистецтво в контексті національно-культурної ідентичності: реалії та перспективи : зб. матеріалів IV Міжнар. наук.-практ. конф. пам'яті видатного укр. вченого, етнографа, фольклориста, краєзнавця С. Шевчука, 27 жовт. 2021 р. / Рівнен. держ. гуманітар. ун-т, Рівнен. обл. краєзнав. музей ; упоряд. : Л. В. Крайлюк, Р. М. Шеретюк. – Рівне : О. Зень , 2021. – С. 13–16.

Сімдесят п’ять років тому – 26 листопада 1949 р. – у Вінніпезі  (Канада) відбулися установчі збори Товариства «Волинь», яке об’єднало українську інтелігенцію в діаспорі  з числа уродженців нашого краю.

Організація проголосила себе продовжувачем справи Товариства дослідників Волині, що в 1900–1920 рр. працювало в губернському м. Житомир, здійснило багато добрих ініціатив з дослідження, збереження й популяризації історико-культурної спадщини і природних багатств краю, залишило по собі ряд томів своїх наукових «Праць». Обрання почесним головою Товариства «Волинь»  у Вінніпезі дійсного члена Товариства дослідників Волині у Житомирі архієпископа Никанора (Абрамовича) засвідчило цю спадкоємність. У 1951 р. було створено головну наукову інституцію товариства – Інститут дослідів Волині, який мав розвивати наукові дослідження з волинезнавства в умовах утисків і обмежень гуманітарних наук на підрадянських землях. У Вінніпезі постала власна видавнича база. Починаючи з 1953 р., виходив у світ часопис «Літопис Волині» – всього за 45 років було видано 20 його томів. Крім того, було видано понад 60 книг, 22 блоки ювілейних марок, листівки. 

Серед діячів товариства та Інституту у Вінніпезі було ряд постатей, походженням і навчанням пов’язаних з Острогом і нашим краєм. Серед них були і розкидані по світу чотири брати Шумовські – уродженці Мирогощі на Дубенщині. Так, третім головою вінніпезьких інституцій був інженер-технолог Арсен Шумовський (1887–1967), що мешкав у цьому канадському місті. Саме за його головування у 1964 р. Інститутом було видано монографію молодшого брата Петра Шумовського (1902–1966) – лікаря-фтизіатра і аматора історії України з Британії. Книга під назвою «Остріг. Історичний нарис» випускника Острозької хлоп’ячої гімназії і активного учасника товариства «Січ імені Івана Богуна» у нашому місті в перший рік української революції була присвячена колегам і друзям по гімназії і «Січі», а також подругам із училища Кирило-Мефодіївського братства. 

Випускник-екстерн Острозької гімназії професор Іван Огієнко (митрополит Іларіон) передав Інституту дослідів Волині повне право на видання своїх історичних, мовознавчих, богословських наукових праць і літературних творів. Серед них «Історична монографія» «Князь Костянтин Острозький і його культурна праця» (Вінніпег, 1958 р.). Там також побачили світ ряд книг ще одного нашого земляка Уласа Самчука, в т. ч. і його відомі «Спомини і враження» у двох томах – «На білому коні» і «На коні вороному».

Не випадково на емблемі Інституту дослідів Волині ми бачимо символи Острога – пам’ятки архітектури Кругла вежа та Богоявленський собор на Замковій горі. 

Наприкінці ХХ ст. відходили від нас засновники і ветерани товариства та Інституту у Вінніпезі. Останнє видання «Літопису Волині» (т. 19–20) за океаном побачило світ у 1998 р. Тим часом відбувалося становлення осередків волинезнавства в Україні, що стала незалежною державою. Продовжувачами справи вінніпезьких просвітників проголошували себе Житомирське науково-краєзнавче товариство дослідників Волині на чолі з Миколою Кострицею, столичне товариство «Волинь. Вінніпег–Київ», науковий відділ «Інститут дослідів Волині» Рівненського обласного краєзнавчого музею, пізніше об’єднаний з відділом історії. Але офіційно Інститут дослідів Волині і його часопис «Літопис Волині» продовжили свою роботу в Луцьку в складі Волинського (нині Східноєвропейського) національного університету куди надійшли в архів, бібліотека і видавничі потужності з Вінніпега. 

Микола Манько – старший науковий співробітник історико-художнього відділу ДІКЗ м. Острога

26 листопада 2024 року виповнюється 75 років від часу створення Товариства «Волинь» та Інституту Дослідів Волині у Вінніпезі

26 листопада 1949 року у будинку Колегії Св. Андрея у Вінніпезі (Канада), з метою наукового дослідження Волинської землі було засноване представниками української діаспори Товариство «Волинь» та Інституту Дослідів Волині. У 1950 р. були створені перші філії Товариства у США і Канаді. Також, ініціативна група у перші роки існування Товариства здійснювала підготовчу роботу по створенню на його базі науково-дослідної інституції, яка б стала продовжувачем традицій «Товариства дослідників Волині», що діяла на українських землях у 1900–1920 роках. 15 серпня 1951 р. на засіданні дирекції «Інституту» було вирішено організувати науково-популярний збірник волинезнавства «Літопис Волині». Перше число «Літопису» побачило світ 1953 р. в Аргентині, у друкарні видавця з Буенос-Айреса, волинянина Степана Кравця. У збірнику вийшла низка наукових розвідок, спогадів, документів. З кожним наступним виданням «Літопису» ставала все різноманітнішою його тематика, до написання статей залучалися нові автори, ширше висвітлювалися події, що відбувалися в Україні. Висвітлювалися також питання етнографії, історії, географії, природи, населення, господарства Волині, релігійне життя, культура, літературознавство, велися рубрики з філателії, нумізматики. Окрім видання збірників «Літопис Волині» (всього побачило світ 20 випусків), Товариство «Волині» з самого початку своєї діяльності започаткували видання бібліотеки «Літопису Волині», яка крім праць з історії краю включала твори відомих письменників, державних діячів, що присвятили своє життя боротьбі за волю України, а також спогади і мемуари. Це дослідження І. Левковича, С. Килимника, О. Цинкаловського, Є. Пастернака, Т. Бульби-Боровця, С. Ярмуся, Ф. Онуфрійчука, В. Трембіцького та ін. З Товариством «Волинь» та його «Інститутом» тісно співпрацював видатний письменник волинянин Улас Самчук. У червні 1996 р. останній голова Товариства «Волинь» та «Інституту Дослідів Волині» Сергій Радчук відвідав Україну. Зокрема, Волинь та Луцьк. Йому та Іллі Онуфрійчуку Вчена рада Волинського державного університету імені Лесі Українки присвоїла звання почесних професорів. Тоді ж було підписано угоду про створення на базі історичного факультету Волинського державного університету філіалу «Інституту Дослідів Волині». Нині, у фондах Державного архіву Волинської області зберігається архів Товариства «Волинь» та «Інституту Дослідів Волині», з великою масою різноманітних матеріалів.

В грудні 1999 р. у Вінніпезі відбулося останнє спільне засідання Товариства «Волинь» та «Інституту Дослідів Волині». Сергій Радчук, підбиваючи підсумки пройденого за півстоліття шляху, зазначив, що обидві волинезнавчі інституції успішно справилися з покладеною на них історичною місією і з почуттям виконаного обов’язку завершують свою діяльність. Причиною ліквідації організацій став відхід за віком від діяльності Товариства «Волинь» та Інституту Дослідів Волині його батьків-засновників. Нове ж покоління україномовних канадців через асиміляцію мали вже інші пріоритети. «Я щасливий, що справу волинян у діаспорі, тепер гідно продовжують дослідники і краєзнавці етнічної Волині», – зазначив у прощальному виступі останній голова Товариства «Волинь» та Інституту Дослідів Волині. Однак, не заперечно, що важливу історичну місію з незалежного, непідконтрольного радянському (російському) окупаційному режиму дослідження Волині дані організації виконали.

Література

Інститут Дослідів Волині та Товариство «Волинь» у Вінніпезі : до 60-річчя заснув. : зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. з нагоди ювілею 60-річчя заснув. Ін-ту дослідів Волині та Т-ва «Волинь» у Вінніпезі. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – 152 с.

Костриця М. Товариство «Волинь», Інститут дослідів Волині у Вінніпезі та їх внесок у скарбницю волинознавства / М. Костриця, С. Радчук // Житомирщина на зламі тисячоліть : праці Житомир. наук.-краєзн. т-ва дослідників Волині / ред. М. Ю. Костриця. – Житомир : М.А.К. – Т. 21. – С. 26–29.

Костриця М. Ю. Товариство дослідників Волині: історія, діяльність, постаті / М. Ю. Костриця. – Житомир : М.А.К., 2001. – 360 с.

Товариство «Волинь» у Вінніпезі вшанувало пам’ять своїх земляків // Літопис Волині . – Вінніпеґ : Ін-т Дослідів Волині, 1990. – Ч. 16. – С. 157–159.

20 листопада 2024 року виповнюється 110 років від дня народження Дмитра Олександровича Остапюка – волинського краєзнавця, засновника Любомльського краєзнавчого музею.

Народився Остапюк Дмитро Олександрович 20 листопада 1914 р. в селі Висоцьк Бережецької волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії (тепер – село Висоцьк Ковельського району Волинської області) в бідній селянській родині. З початком Першої світової війни батька мобілізували у російську армію, а мати з Дмитром була евакуйована у Дніпропетровську область. У 1920 р. сім’я повернулась на Волинь. З 1922–1929 роки Дмитро навчався у Висоцькій загальній школі. У 1935 р. став секретарем підпільного райкому у Висоцьку і одночасно членом підпільного райкому в с. Штунь. У 1937 р. був заарештований і засуджений польським судом на п’ять років ув’язнення, яке спочатку відбував у Ковельській тюрмі, згодом у м. Короново (Польща). З початком Великої Вітчизняної війни був в евакуації, потім на фронті. У 1942 р. після тяжкого поранення деякий час лікувався. В жовтні 1945 р., повернувшись до Любомля, очолював різні господарські установи. Працюючи на посаді директора Висоцької 7-річної школи та вчителем історії, розпочав свій шлях краєзнавця. Побачивши, що історія рідного краю майже не вивчається у шкільному курсі історії, він став разом з учнями записувати легенди, збирати спогади про минуле у старожилів свого і сусідніх сіл, зацікавився археологією, нумізматикою. З 1964–1969 роки викладав історію в Любомльській середній школі № 1. У 1960-х роках на території Любомльського району Остапюком було виявлено ряд пам’яток археології. У Любомлі ним було виявлено могильник вельбарської культури ІІ–ІV ст. н. е. У 1966 р. з допомогою місцевих жителів був виявлений могильник у с. Гуща (Ковельський район Волинська область). Бувши членом Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Дмитро Олександрович ставив перед керівництвом району питання про необхідність створення краєзнавчого музею в Любомлі. На той час він сформував власні колекції з археології, нумізматики, письмових документів, зібрав багато інших пам’яток. 28 травня 1973 р. відбулося офіційне відкриття Любомльського краєзнавчого музею. До кінця свого життя Дмитро Остапюк не покидав краєзнавчу роботу. Він зібрав цікаву бібліотеку, займався нумізматикою і філателією, продовжував науковий пошук історичних матеріалів про місто і район, працював над книгою про Любомль.

Помер Дмитро Остапюк 24 липня 1984 р. Похований у Любомлі на місцевому кладовищі. Свою любов до краєзнавства Дмитро Остапюк передав синові – Олександру Остапюку, який з 1993 р. очолив Любомльський краєзнавчий музей, є автором багатьох наукових праць з історії Любомльщини.

Література

Криштапюк Л. 100 років від дня народження Д. О. Остапюка (1914–1984) – волинського краєзнавця, організатора музейництва на Любомльщині / Л. Криштапюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2014 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2013. – С. 168–171.

Остапюк Дмитро Олександрович // «Роде наш красний …». Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк, 1999. – Т. 3. – С. 432–452.