Новини

11 березня 2023 року виповнюється 160 років від дня народження Володимира Липського (1863–1937) – ученого-ботаніка, флориста, академіка Академії наук УРСР. 

Володимир Іполитович Липський народився 1863 року в селі Самостріли на Рівненщині. Його батько, дід і прадід були священослужителями.

У 1873 р. родина Липських переїхала до м. Житомира. Навчався в гімназії. Після її закінчення Володимир продовжив навчання в Києві в Колегії Павла Галагана. У 1882 р. закінчив її із золотою медаллю і вступив до Київського університету св. Володимира на природниче відділення фізико-математичного факультету. Після закінчення в 1886 р. університету В. І. Липський працював у ньому до 1893 р. Його було прийнято у члени Київського товариства природодослідників, за дорученням якого він вивчав флору Бессарабії.

В Україні вчений дослідив рослинність сухого лиману на півдні, мінеральні радіаційні джерела на Житомирщині, водорості Чорного моря.

Майже увесь 1918 рік жив в Житомирі. У 1919 році В. І. Липський обирається академіком ВУАН (Всеукраїнської Академії наук), у 1921–1922 роках – віце-президентом Академії наук. Протягом 1922–1928 рр. В. І. Липський вивчав флору околиць Житомира. Тут ним було вперше виявлено та встановлено місцезнаходження нової для України – суниці індійської. Учений зібрав гербарні зразки рослини, плоди, насіння, декілька її кущів були висаджені в ботанічному садку, який існував у той час у дворі Президії ВУАН.

Помер вчений 24 лютого1937 р. в Одесі. По собі залишив велику наукову спадщину – більше 100 наукових робіт і монографій, що не втратили свого значення й тепер.

Література

Володимир Липський // Губарев В. К. Історія України : універс. іл. довід. / В. К. Губарев. – Донецьк : Бао, 2008. – С. 372.

Івченко І. Провідні вітчизняні ботаніки-дендрологи на межі ХІХ і ХХ ст. / І. Івченко // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – Київ : Нац. б-ка України ім. Вернадського, 2001. – Вип. 7. – С. 453–462.

Мельник В. Наукова спадщина академіка В. І. Липського – національне надбання України / В. Мельник, О. Сауш // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею / Рівнен. обл. краєзнав. музей ; відп. за вип. О. Булига. – Рівне : Дятлик М. С., 2015. – Вип. 13, ч. 2. – С. 82–86.

9 березня 2023 року виповнюється 115 років від дня народження Тараса Бульби-Боровця (1908–1981) – генерала-хорунжого, діяча українського повстанського руху, засновника УПА «Поліська Січ» та Олевської республіки під час Другої світової війни.

Народився 9 березня 1908 року в селі Бистричі на Рівненщині. Не маючи змоги навчатись у школі, Тарас Боровець наполегливо займався самоосвітою. Багато читав, цікавився політикою. Ще молодим він влився в ряди національно-визвольного руху. Вирішальну роль у залученні його до політики відіграв сотник Василь Раєвський. Він у 1932 році познайомив Боровця з полковником колишньої армії Української народної республіки Іваном Литвиненком, який розгледів у юнакові організаторські здібності й залучив до виконання своїх завдань.

У 1934 році Тарас Боровець за зв’язки з ОУН та написання книги антипольського спрямування «Пан депутат у Сеймі», був ув’язнений на три роки до концентраційного табору в Березі Картузькій. Там він познайомився з багатьма відомими націоналістами, людьми різних політичних поглядів.

Польсько-німецька війна застала його у Варшаві. Там він стає свідком напливу втікачів із Західної України, яка у вересні 1939 року опинилась під контролем Червоної Армії.

1 серпня 1940 року Т. Бульба-Боровець переходить кордон між Німеччиною і Радянським Союзом, таємно добирається до містечка Степань (нині – Сарненський район).

Під час більшовицької окупації продовжує роботу з організації націоналістичного підпілля на Поліссі та Волині, яке у роки німецько- радянської війни (1941–1945рр.) стало основою військового об’єднання «Поліська Січ». Центр дислокувався у м. Сарни, контролюючи територію на відтинку Слуцька – Гомеля – Житомира. А в серпні 1941 р. загони вояків Тараса Бульби-Боровця першими увійшли у містечко Олевськ на Житомирщині. Там було запроваджено українське управління, зорганізовано міліцію, сформовано Українську повстанську армію «Поліська Січ» і, навіть, перейменовано вулиці. 

З серпня по листопад 1941 р. м. Олевськ було столицею вільної української «республіки», яка увійшла в історію під назвою Олевська Республіка.

Навесні 1943 року УПА «Поліська Січ» стала однією з найпотужніших військових сил на Волині та Поділлі чисельністю від 10 до 20 тисяч осіб. В цей час Т. Боровець бере участь у переговорах про об’єднання зі штабом УПА-Північ, однак, пропозицію про входження його відділів в єдиний повстанський рух він відхилив.

У липні 1943 року Бульба-Боровець перейменував очолювані ним загони в Українську народно-революційну армію (УНРА). У кінці 1943 р. під час перебування у Берліні генерал-хорунжий був арештований гестапо і відправлений у концтабір Заксенгаузен, де в цей час утримувався Степан Бандера.

Після розгрому фашистів перебував у еміграції в Західній Німеччині. З 1948 року проживав в Канаді. Організував і був провідником Української народної гвардії, співробітником видань «Бюлетень Головної команди УНГ», органу УНГ «Меч і воля», вишкільних зошитів «Військова справа», летючок «Залізний заслон» тощо.

Помер 15 травня 1981 року, похований у Нью-Йорку на кладовищі Бавнд-Брук.

Література

Бульба-Боровець Т. Документи. Статті. Листи / Т. Бульба-Боровець. – Київ : Сергійчук М. І., 2011. – 816 с.

Бульба-Боровець Т. Своя державність, збройна сила, віра Христова : матеріали архіву командувача УПА Т. Бульби-Боровця, перед. з Німеччини Ю. Семенком / Т. Бульба-Боровець. – Рівне : Лапсюк В. А., 2018. – 196 с.

**

Куц А. В. Тарас Бульба - Боровець, засновник і організатор УПА : док. нарис / А. В. Куц. – Вид. 2-ге, допов. – Рівне : Лапсюк В. А., 2017. – 56 с.

Куц А. Відзначення 80-річчя УПА «Поліська Січ» / А. Куц // Надслучанський вісник. – 2021. – 8 лип. – С. 7.

Марчук І. В. Поліська Січ : нарис / І. В. Марчук, Н. В. Марчук ; наук.-ред. група кн. «Реабілітовані історією. Рівненська область» ; КЗ «Рівнен. обл. краєзн. музей» РОР. – Рівне : О. Зень, 2016. – 56 с.

Повстанський рух отамана Т. Бульби-Боровця : дослідж., спогади, док. / упоряд. : Й. Пацула, Є. Шморгун. – Рівне : Азалія, 1998. – 183 с. – (Реабілітовані історією).

Стельникович С. В. Український національний рух опору Тараса Бульби-Боровця : історичний нарис / С. В. Стельникович. – Вид. 2-е, випр. і доповн. – Житомир : Полісся, 2010. – 392 с.

2 березня 2023 року виповнюється 110 років від дня народження Антоніни Горохович (1913–1997) – української письменниці, журналістки, просвітянки, педагогині, редакторки пластових журналів, членкині різних жіночих організацій.

Народилась Антоніна Горохович у с. Великі Межиричі Рівненської області. Освіту отримала у Рівненській приватній гімназії. Студіювала україністику в Львівському технічно-агрономічному інституті (1942–1944), Українському технічно-господарському інституті (Мюнхен–Регенсбург).

Брала активну участь у громадському житі Рівного у 1930-х роках. Була засновницею просвітницького руху на Рівненщині, працювала секретарем Союзу Українок. Організовувала в Рівному свята Матері, Миколая, Різдвяні та Великодні свята.

Після приходу на Західну Україну радянської влади у 1939 році емігрувала у Канаду. На славістичному відділі Оттавського університету в Канаді отримала диплом магістра.

Антоніна Горохович викладала україністику в Торонто, редагувала журнали «Готуйсь», «Пластовий шлях». Була членом Союзу українок, Об'єднання українських письменників «Слово», Об'єднання працівників дитячої літератури. Була активною діячкою молодіжної організації «Пласт».

Співпрацювала з багатьма відомими українськими письменниками – Уласом Самчуком, Євгеном Маланюком, Олексою Стефановичем та ін.

У 70-80-ті роки 20 століття не раз приїжджала в Україну туристкою. В 1991 році, після здобуття Україною незалежності, письменниця відвідала Рівненську область – побувала і в обласному центрі, і в рідному селі.

Померла 3 квітня 1997 року в Торонто і, згідно з заповітом, похована біля батьків у селі Великі Межирічі Рівненської області.

Література

Горохович А. Багатшати душею : твори / А. Горохович ; упоряд. І. Нагорна. – Рівне : Азалія, 2011. – 56 с. – (Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука в Рівному ; ч. 13).

Горохович Т. Моя зустрія з рідною Волинню і ріднею : по 13-річній перерві / Т. Горохович // Літопис Волині : наук.-попул. зб. волинознавства / Ін-т Дослідів Волині. – Вінніпег, 1992. – Ч. 17/18. – С. 45–48.

**

Когутська Н. Антоніна Горохович світла постать виховного ідеалу... / Н. Когутська // Літопис Волині : наук.-попул. зб. волинознавства. – Канада, 1999. – Ч. 19/20. – С. 299–302.

Козак С. Горохович Антоніна Тихонівна / С. Козак // Козак С. Б. Волинська літературна еміграція : корот. біобібліогр. довід. / С. Б.Козак. – Київ : Укр. письм., 2012. – С. 23–24.

Піскун Д. Волинський період життя Антоніни Горохович / Д. Піскун // Креативний майдан : наук. зап. природн.-мат. ліцею «Елітар» / ред. О. М. Желюк. – Рівне : Елітар, 2014. – Вип. 16. – С. 136–138.

1 березня 2023 року виповнюється 165 років від дня народження Тутковського Павла Аполлоновича (1858–1930) – географа, геолога, педагога, академіка АН УРСР, дослідника природи Волинського краю,  автора понад 1350 наукових праць і розвідок. 

Павло Тутковський є однією з найяскравіших постатей вітчизняної науки кінця 19 – початку 20 століття. Народився він у селищі Липівці теперішньої Вінницької області в родині службовця. Закінчив Житомирську чоловічу гімназію, природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету. Після закінчення навчання Тутковського рекомендують на кафедру геології та мінералогії з метою підготовки до професорського звання. Через рік його призначають консерватором мінералогічного і геополітичного кабінету, де він працював з 1884 по 1895 роки.

В 1909 р. він з усією родиною переїздить до Житомира, де призначений директором народних училищ Волинської губернії. Будучи інспектором, Павло Аполлонович багато мандрував і спостерігав природу улюбленої Волині. У Житомирі він прожив 9 років. І цей період його життя був пов’язаний з Товариством дослідників Волині. Найбільш продуктивними для П.Тутковського були 1906-1915 роки. З 1909 р. Товариство дослідників Волині регулярно публікує його праці. Краєзнавчу тематику висвітлювали його праці «Зональність ландшафтів Волинської губернії», «Бурштин у Волинській губернії», «З геології міста Житомира» та ін.

Залишивши Житомир, Павло Тутковський переїздить до Києва на роботу в університеті Святого Володимира. Тутковський брав участь в організації бібліотеки Академії наук, інституту наукової мови. Одним із наріжних каменів відродження української культури Тутковський вважав створення національної наукової термінології. Він був одним з ініціаторів та організаторів видання «Матеріали до української природничої термінології та номенклатури».

Читав лекції українською мовою. Через активну проукраїнську позицію зазнав звинувачень у націоналізмі, вченого викликали в ДПУ на бесіди, що спричинило різке погіршення здоров’я. Помер 1 червня 1930-го у Києві, похований на Лук’янівському цвинтарі.

Література

Борковський А. Основоположник геології України досліджував залізницю Київ-Ковель та поліський бурштин : 1 березня народився Павло Тутковський – вітчизняний геолог, географ, академік, який вивчав Волинь / А. Борковський // Волинь – нова. – 2019. – 28 лют. – С. 12.

Зузук Ф. В. Академік Тутковський – дослідник Волині / Ф. В. Зузук // Минуле і сучасне Волині : іст. постаті краю : тези доповідей та повідомлень V Волин. іст.-краєзн. конф.,11–13 жовт. 1991 р. / Луцький держ. пед. ін-т ім. Л. Українки, Волин. обл. т-во краєзн. – Луцьк, 1991. – С. 14–15.

Шлапак Л. П. А. Тутковський та Волинь / Л. Шлапак // Діячі науки і мистецтва рідного краю у розвитку української національної культури : збірник матеріалів і тез наукової конференції 29–30 верес. 1998 року / Рівненський державний інститут культури. – Рiвне, 1998. – С. 77–82.

12 лютого 2023 року виповнюється 100 років від дня народження українському краєзнавцю, археологу, художнику Костянтину Івановичу Терещуку. Народився краєзнавець у селі Коськів Шепетівського району (за іншими даними у с. Губин Старокостянтинівського району) у 1923 році. Учасник Другої світової війни. У 1948 році закінчив історичний факультет Нікопольського педагогічного інституту. У 1948 – 1956 pp. викладав історію в с. Гриців, з 1956 по 1986 роки – в селі Коськів Шепетівського району Хмельницької області, організатор сільського музею.

Археологічні дослідження К. І. Терещуком проводилися на території південної Волині і частково на Поділлі. Показовими і цінними для даних досліджень і реставраційних робіт є ілюстрації – реконструкції міст XIV-XVII ст. Старокостянтинова, Ізяслава, Межибожа, Проскурова, Саганова, Грицева, Острога, Острополя, Луцька, Бара, Жванця, фортеці Хотин та інші. Плани багатьох давньоруських городищ, виконані К. І. Терещуком, подані до Зводу археологічних пам’яток України. Про цінність археологічних досліджень, які проводив К. І. Терещук, засвідчено у республіканському міжвідомчому збірнику наукових праць «Археологія», 1985 р., № 49 під назвою «Багатошарове поселення в Хмельницькій області». 

Обізнаний у справі анатомії і фізіології, оволодівши методикою М. М. Герасимова, К. І. Терещук відтворив кілька облич, фотографії яких експонуються в музеї історії села Коськів. Увагу відвідувачів музею привертає два портрети під назвою: «Антський цар Буж (Бож)» і «Ізяслав Мстиславович (XII ст.)», створені в 1984 р. Слід сказати, що це – унікум масштабів не тільки України, адже спроба створення образів цих історичних осіб зроблена вперше. Серед портретної галереї, створеної К. І. Терещуком, також портрети Костянтина і Януша Острозьких, Семена Палія, Хмельницького, Наливайка. Про майстерність К. І. Терещука як художника, свідчить ряд полотен: «Звільнення села Коськів 6 березня 1944 р.», «Козацький шлях» та інші.

Загалом з історії краю за все своє життя Костянтин Іванович опублікував 45 праць.

Помер відомий археолог 20 серпня 1986 р. у селі Коськів. 

Основні праці:

Терещук К. І До питання про локалізацію Болохівської землі / К. І. Терещук // Дослідження з слов'яно-руської археології. – Київ : Наукова думка, 1976. – С. 164–175.

Терещук К.І. До історії м. Ізяслав / К. І. Терещук // Тези доповідей VI Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам'янець-Подільський, 1985.

Терещук К. І. Середньовічні торговельні шляхи східної Волині / К. І. Терещук // Археологія. – 1981. – Вип. 36. – С. 36. – С. 77–85.

Терещук К. І. Багатошарове поселення в Хмельницькій області / К. І. Терещук, Л. К. Терещук // Археологія. – 1985. – Вип. 49. – С. 90–93.

Джерела:

Лукашук О. В. Краєзнавець з Шепетівщини –Костянтин Іванович Терещук

Цифровий репозитарій Острозької академії

е-бібліотека «Чтиво»

24 січня 2023 року виповнюється 190 років від дня народження Юзефа Дуніна-Карвіцького – польського письменника, краєзнавця, енциклопедиста, мемуариста, уродженця с. Мізоч Дубенського повіту Волинської губернії. Псевдонім – Юзеф Власт. Граф гербу Лебідь, власник маєтку в містечку Мізоч Рівненського району (до 2021 р. – Здолбунівського району). 

Закінчив гімназію в Одесі, краєзнавчі курси у ліцеї Ріхельга (1852). Служив офіцером у лейб-гусарському полку, брав участь у Кримській війні 1853–1856 рр. Після виходу у відставку мешкав у рідному селі, займався краєзнавчими дослідженнями Волині.

Автор цілої низки праць з цінними спостереженнями та історичними фактами. Співпрацював у створенні Географічного словника Королівства Польського. Його праці: 

1.     Szkice obyczajowe i historyczne. – Warszawa, 1882.

2.     Wędrówka od źródeł do ujścia Horynia. – Kraków, 1891.

3.     Przejażdżki po Wołyniu: obrazki z przeszłości i teraźniejszości (Поїздки по Волині. Картинки з минулого і теперішнього). – Lwów, 1893. 

4.     Jak to in illo tempore bywało. Kartka z drugiej połowy XVIII w., wyjeta z papierów familijnych domu Duninów-Karwickich. – Kraków, 1896.

5.     Opowiadania historyczne: z dziejów okolicy Słuczy i jej dopływów (Оповідання історичні з історії околиці Случі та її приток). – Kraków, 1897. 

6.     Wspomnienia wołyniaka (Спогади волиняка). – Lwów, 1897.

7.     Ze starego autoramentu: typy i obrazki wołyńskie: Seria druga. – Warszawa, 1900.

8.     Z moich wspomnień. Т. 1. – Warszawa, 1901.

9.     Z zamglonej i niedawno minionej przeszłości: opowiadania historyczne. –Warszawa, 1902.

Література про Ю. Дуніна-Карвіцького

1.     Гумінська, О. Рівненські письменники: графи, шляхтичі, святі, захисники українства / О. Гумінська // Рівне вечірнє. – 2020. – 10 верес. – С. 16.

2.  Потапчук Л. Ф. Юзеф Дунін-Карвицький – дослідник Волині / Л. Ф. Потапчук // Велика Волинь : науковий збірник. Т. 30. – Житомир, 2003.

3.  Фелонюк А. Особа на тлі епохи: Юзеф Дунін-Карвіцький — власник містечка Мізоч на Волині / Андрій Фелонюк // Проблеми українського державотворення: історія і сучасність. – Житомир, 2007. – Т. 2. – С. 22–29.

4.  Фелонюк А. Юзеф Дунін-Карвицький та магдебурзьке право Мізоча на Волині / А. Фелонюк. – Рівне : Лапсюк В. А., 2011. – 28 с.