Новини

4 лютого 2025 року виповнюється 115 років від дня народження Сидора Зиновійовича Розмірського – волинського художника-аматора.

Сидір Зиновійович Розмірський народився 4 лютого 1910 року на невеликому хуторі обабіч села Студині Рожищенського району Волинської області. Читання і українське письмо опанував самотужки. Виховання отримав у патріархальній селянській родині Ликерії та Зиновія. Вступивши на шлях самоосвіти, Сидір наполегливо штудіював мистецьку класику, копіював твори відомих майстрів, робив перші творчі спроби малярства. Через скрутне матеріальне становище родини змушений був поїхати на заробітки. В 1936 р. Сидір Розмірський прибув до Парагваю. З часом, в пошуках кращої праці він переїздить до Аргентини. В Буенос-Айресі працює художником-аматором. Пізніше його зараховують у штат художньої майстерні. Копії із популярних взірців, афіші, портрети з фотографій, пейзажі, натюрморти на замовлення, стали своєрідною школою для вдосконалення майстерності. Головним критерієм творчих пошуків Сидора Розмірського був реалізм. Інсайтне мистецтво, примітивізм, як один із модерністичних напрямків, були тоді на піку популярності в мистецтві Західної Європи. Красивий, статний, з галантними манерами, він був гордістю української діаспори в Аргентині. В творах художника цікаво поєдналися прийоми професійної школи із рефлексіями традицій українського народного мистецтва, міського фольклору, латиноамериканських барв та стилізації новітніх напрямків.

Творча спадщина Сидора Розмірського, яку він створив у Буенос-Айресі, була яскравою і багаточисельною. Накопичена впродовж сорока літ емігрантського життя, вона стала для автора величезним скарбом. У 1960-х роках, досягнувши пенсійного віку, він пристав на пропозицію Радянського Союзу повернутися в Україну. Але за законодавством твори мистецтва повинні були залишитися в Аргентині. Після довгих випробувань картини художника прибувають на батьківщину. Винаймаючи помешкання у м. Луцьк Сидор Розмірський працює художником-оформлювачем на електроапаратному заводі та одночасно готується до першої персональної виставки. У 1976 р. така важлива для нього подія відбулася. Вся виставкова зала Художньо-виробничих майстерень Художнього фонду УРСР була сповнена достоту незвичайними експонатами: олійне малярство, акварель, композиції гуашшю, начерки – все сяяло яскравістю барв, сонячним промінням, захоплювало екзотичністю птаства, незвичайністю пейзажів, цікавими портретами та жанровими композиціями. У 1976 р. працівники Будинку народної творчості видрукували у Волинській обласній друкарні каталог окремих творів під назвою «Персональна виставка робіт С. З. Розмірського». Художник довго очікував на візит представника Волинського краєзнавчого музею, щоб передати колекцію до державної інституції, однак безрезультатно. Розчарований, пригнічений, він пакує доробок у картонні ящики і транспортує до помешкання сестри в Студинях. Там, на горищі невеликого будинку, «цінний вантаж із Буенос-Айресу» перебував аж до середини 2000-х років. І хоча Сидір Розмірський продовжував малювати в Луцьку, навіть, брав участь у міських виставках самодіяльного мистецтва, проте – це вже не була творчість у повному розумінні даного поняття, а радше – «мистецтвом вихідного дня».

Помер Сидор Розмірський у 1987 р. Твори художника зберігаються у його рідних, у приватному зібранні та колекції Волинського краєзнавчого музею.

Література

Навроцька З. 110 років від дня народження С. З. Розмірського (1910–1987) – волинського художника-аматора / З. Навроцька // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2020 рік / Волин. обл. рада ; Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Тернопіль : Терно-граф, 2019. – С. 51–55.

Українське мистецтво у Буенос-Айресі та поза ним | Сидір Розмірський [Електронний ресурс] : [відео] // Історична Волинь : [сайт]. – Режим доступу: https://www.istvolyn.info/post/2102. – Назва з екрана.

3 лютого 2025 року виповнюється 125 років від дня народження Ольги Дмитрівни Яновської – української художниці, уродженки міста Острога.

Ольга Дмитрівна Яновська народилася 3 лютого 1900 року в місті Острозі Волинської губернії у сім’ї службовця Дмитра Гавриловича Яновського. У 1902 році після смерті матері Олю виховувала її бабуся Ольга Петрівна Сумневич. Батько працював тоді на залізничних станціях, часто по службі переїжджав з міста в місто. За ним мандрували Оля з бабусею, але де б вони не жили, щоліта Ольгу привозили до Острога до сестри батька – Марії Гаврилівни. Початкову освіту Ольга здобула в жіночому училищі в м. Білосток (Польща), а потім – Київській жіночій гімназії. Навчаючись у Києві, Ольга жила у свого дядька, відомого лікаря Теофіла Гавриловича Яновського. Закінчивши в 1916 р. жіночу гімназію, Ольга деякий час навчалась в Київському художньому училищі Івана Федоровича Селезньова. Не закінчивши навчання вступає на економічний та юридичний факультет Вищих жіночих курсів. У 1917 р. виходить заміж за Якова Тарнавського, нащадка відомих поміщиків-меценатів. Разом переїздять в Одесу. Розлучившись, Яков під час революції виїздить за кордон, а вона лишається в Одесі. Після довгих поневірянь у 1922 р. Ольга Дмитрівна опиняється у Москві. У 1923 р. відвідавши студію І. Машкова, Ольга Яновська вирішує вчитися малюванню саме в його художній студії, що існувала при школі братів Шор. Невдовзі студія Машкова була перетворена на вищі курси при Асоціації художників революції (АХР). У 1929 р. Ольга Дмитрівна стає членом АХР, а в 1930 р. членом Московського товариства художників. З цього часу її твори експонуються на всіх виставках товариства у Москві та за кордоном. Працюючи в Асоціації художників революції, Ольга Дмитрівна знайомиться з відомим живописцем Г. Г. Ряжським і згодом стає його дружиною. Після війни Ольга Яновська відновлює зв’язки з Острогом. Щороку, майже на все літо вона приїжджала в рідне місто у гостинний будинок своєї племінниці Нелі Лисяної, а також часто приймала своїх родичів у себе в Москві. З початку 1980-х років О. Д. Яновська найбільше працювала у жанрі архітектурного пейзажу, який виконувала фломастерами та олівцями. Чимало графічних робіт присвятила художниця своєму рідному місту: «Замок князів Острозьких», «Подвір’я Острозького музею», «Кругла башта XVI ст.», «Башти Свято-Троїцького монастиря в с. Межирічі». По собі Ольга Дмитрівна залишила багату творчу спадщину, її картини зберігаються в Трет’яковській картинній галереї, Львові, Острозі. Більше 70-ти своїх робіт в 1992 р. Ольга Дмитрівна подарувала Острозькому краєзнавчому музею.

2 жовтня 1997 р. Ольга Дмитрівна померла, маючи 98 років. Згідно із заповітом художниці, її прах був привезений до Острога.

Література

Бендюк М. Маловідомі сторінки з життя художниці Ольги Дмитрівни Яновської / М. Бендюк // Наукові записки. Вип. 8 : 140 років від дня народження Ф. Штейнгеля / гол. ред. О. С. Булига. – Рівне : О. Зень, 2010. – С. 91–95.

Бондарчук Я. В. Ольга Яновська – художниці з Острога [Електронний ресурс] / Я. В. Бондарчук // Подорожі Україною : [сайт]. – Режим доступу: https://trip.org.ua/postati/olga-yanovska-khudozhnitsya-z-ostroga.html. – Назва з екрана.

Цимбалюк Є. Художниця, яка намалювала чекання / Є. Цимбалюк // Погорина. – 2010. – Вип. 12/13. – С. 363–265.

1 лютого 2025 року виповнюється 85 років від дня народження Василя Івановича Якубовського – історика, археолога, кандидата історичних наук, організатора і дослідника Болохівської землі.

Василь Іванович Якубовський народився 1 лютого 1940 р. у селищі Мельниця-Подільска, що на Тернопільщині. Середню освіту здобув у с. Мельниця-Подільська. З 1959 по 1962 рр. проходив службу в лавах радянської армії. У 1962 р. вступив до Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка) на історико-філологічний факультет. Василь Іванович був учасником численних археологічних експедицій під керівництвом відомого археолога І. С. Винокура. Отримавши диплом молодий спеціаліст із дружиною переїжджають до м. Хмельницький, де обіймає посаду старшого наукового співробітника і завідувача відділу історії дорадянського часу обласного краєзнавчого музею. З 1968 р. активно проводить обстеження об’єктів та пам’яток археології у Білогірському, Городоцькому, Деражнянському, Старосинявському, Хмельницькому та інших районах краю. З 1968 по 1972 рр. Якубовський організовує систематичні дослідження на території болохівського укріпленого центру поблизу с. Городище на Деражнянщині. Знаменним виявився сезон 1970 року, коли ним було відкрито унікальний речовий скарб у кількості 206 предметів: комплекс срібних, позолочених і золотих прикрас ХІІ–ХІІІ століть, який належав феодальній родині із династії чернігівських Ольговичів, а деякі із них досі не мають аналогів в Україні. Дослідники пов’язують цей комплекс з літописним м. Бозьким, яке входило до складу Болохівської землі. У 1984 р. захистив дисертацію на тему «Давньоруські пам’ятки ХІІ – ХІІІ ст. верхів’їв рік Південного Бугу і Случа», здобувши науковий ступінь кандидата історичних наук. В цьому ж році В. І. Якубовський повертається до Кам’янця-Подільського, де працює старшим викладачем новоствореної кафедри історії України, згодом на посаді доцента, а з 2005 року – професор кафедри історії України Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Свою трудову діяльність Василь Якубовський закінчив в 2016 році.

За його участі та під його керівництвом систематично організовувалися педагогічні й археологічні практики студентів, упродовж 17 літніх сезонів здійснювались археологічні експедиції на території городища літописного м. Губин у Старокостянтинівській громаді Хмельницької області. Загалом знахідки налічують вісім скарбів і понад чотири тисячі індивідуальних предметів, які поповнили фонди Хмельницького бласного та Старокостянтинівського краєзнавчих музеїв. Нині науковий доробок дослідника складає дев’ять наукових і методичних книг, 150 наукових статей і публікацій, 40 нарисів, у тому числі дві індивідуальні монографії та посібник-практикум.

Література

Семенчук С. Досліднику Болохівської землі Василю Якубовськогму - 80 / С. Семенчук // Подільські вісті [Хмельницький]. – 2020. – № 8. – С. 4.

Сусугурова С. Дослідник історії Хмельниччини [Василь Іванович Якубовський – історик, археолог, науковець, публіцист, професор кафедри історії України Кам’янець-Подільського державного університету ім. І. Огієнка] / С. Сусугурова // Життя Старокостянтинівщини. – 2020. – № 9/10. – С. 5.

Філінюк А. Г. До 75-річчя кандидата історичних наук, професора Василя Івановича Якубовського / А. Г. Філінюк // Освіта, наука і культура на Поділлі : зб. наук. пр. / Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка. – Кам’янець-Подільський : Оіюм, 2015. – Т. 22. – С. 467–474.

24 січня 2025 року виповнюється 150 років від дня народження Павла Григоровича Постоєва – географа, краєзнавця, педагога.

Народився Постоєв Павло Григорович 24 січня 1875 року в с. Пекарі Смілянського району Чернігівської губернії (тепер Полтавська область) у родині службовця. Батько був управителем поміщицького маєтку. Після закінчення духовної семінарії Павло Григорович деякий час учителював у сільських школах, а згодом продовжив навчання у Харківському університеті. З 1912 р. свою подальшу долю П. Г. Постоєв пов’язує з Житомирщиною: спочатку працює викладачем історії, географії у Коростишівській учительській семінарії, а з 1914 р. – його призначають директором Житомирської вчительської семінарії. Як досвідченого педагога, вмілого організатора Павла Григоровича запрошують очолити губернський відділ народної освіти. Він бере участь у роботі комісії з створення мережі шкільної освіти в Україні. При активній участі П. Постоєва було проведено реформу старих шкіл, організовано єдині трудові школи як у Житомирі, так і на теренах всієї тодішньої Волинської губернії. З 1930 р. П. Г. Постоєв працює завідувачем кафедри економічної географії Житомирського ІНО. Особливим успіхом у студентів і вчителів користувалися лекції П. Г. Постоєва з краєзнавства. Він систематично здійснював навчальні екскурсії зі студентами у природу і на місцеве виробництво, постійно удосконалював методику їх проведення. У числі перших в Україні Павло Григорович опублікував підручник для українських початкових шкіл з географії «Рідний край». У 1925 р. у співавторстві з Ф. Федюченком вийшов також підручник «Початкова географія та елементи краєзнавства», що протягом багатьох років з успіхом використовувався в початкових школах України. Наступного року П. Г. Постоєв публікує краєзнавчий посібник для вчителів, присвячений географії Волинської округи, центром якої був Житомир. Творчий злет обдарованого педагога і краєзнавця, як і багатьох людей його покоління, обірвали сталінські репресії. 10 травня 1938 р. при Житомирському обласному управлінні НКВС П. Г. Постоєва і всіх інших учасників сфабрикованої організації було засуджено до вищої міри покарання – розстрілу. Через місяць, 10 червня 1938 р. цей вирок було виконано. У 1956 р. дружина П. Г. Постоєва звернулась до Житомирського обласного прокурора із заявою про перегляд справи. 20 червня 1957 р. П. Г. Постоєва було реабілітовано.

Література

Костриця М. Внесок професора Павла Постоєва у розвиток географічного краєзнавства / М. Костриця // Історія української географії. – 2004. – Вип. 1. – С. 28–30.

Костриця М. Ю. Географ, краєзнавець, педагог / М. Ю. Костриця // Реабілітовані історією : у 7 кн. / голова ред. кол. І. М. Синявська ; ред. Л. А. Копійченко. – Житомир : Полісся, 2006. – Кн. 1 : Житоморська область. – С. 190–193.

Постоєв Павло Григорович [Електронний ресурс] : дослідники Великої Волині // Історична Волинь : [сайт]. – Режим доступу: https://www.istvolyn.info/index.php/post/86. – Назва з екрана.

23 січня 2025 року виповнюється 60 років від дня народження Олександра Степановича Булиги – історика, краєзнавця, дослідника музейної справи та минувшини Почаївського монастиря.

Народився Булига Олександр Степанович 23 січня 1965 року в м. Рівне. Навчався у Рівненській середній школі № 1. У 1989 р. закінчив історичний факультет Чернівецького державного університету. З жовтня 1987 р. розпочав роботу в Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Працював на посадах молодшого наукового співробітника відділу науково-масової роботи, старшого наукового співробітника науково-методичного відділу, старшого наукового співробітника відділу історії Рівненського обласного краєзнавчого музею. У 2002 р. був призначений на посаду заступника директора з наукової роботи, а з 2005 по 2024 роки працював директором Рівненського обласного краєзнавчого музею. З 2024 року працює старшим науковим співробітником відділу давньої та середньовічної історії у Рівненському обласному краєзнавчому музеї.

У лютому 2007 р. Олександр Степанович був координатором створення Літературного музею Уласа Самчука, а в серпні 2010 – виставкової зали «Музей бурштину», які стали відділами Рівненського обласного краєзнавчого музею. В серпні 2011 р. під керівництвом Олександра Булиги створено експозицію культурно-археологічного центру «Пересопниця». Завдяки О. Булизі, починаючи з 2005 р. в музеї щорічно проводяться наукові конференції, матеріали яких публікуються в збірнику «Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею».

Булига О. С. – автор книг «Поєднані Волинню» (2010 р.), до якої увійшли його історико-краєзнавчі дослідження за двадцятилітній період роботи в Рівненському обласному краєзнавчому музеї, а також кіносценарій «Першокнига», про історію Пересопницького Євангелія та в співавторстві з Т. Пономарьовою «Переправа незабутня» (2014 р.), присвячена двадцятилітній музейній археологічній експедиції поля Берестецької битви 1651 року.

Література

Булига Олександр Степанович // Музейні фахівці Рівненщини : біобібліогр. покажч. / Рівнен. обл. універс. наук. б-ка. – Рівне : Лапсюк В. А., 2014. – С. 25–30. – (Дослідники Рівненського краю).

Булига Олександр Степанович [Електронний ресурс] : дослідники Великої Волині // Історична Волинь : [сайт]. – Режим доступу: https://www.istvolyn.info/post/1970. – Назва з екрана.

Круглик К. Олександр Булига: працює з покликанням / К. Круглик // Рівне Ракурс. – 2008. – 4 верес.

26 грудня 2024 року виповнюється 100 років з дня народження Григорія Олександровича Гуртового – краєзнавця, засновника Торчинського народного історичного музею, заслуженого працівника культури України, члена Національної спілки краєзнавців України.

Гуртовий Григорій Олександрович народився 26 грудня 1924 року в селі Корніївка Веселівського району Запорізької області. Восени 1932 р. пішов у перший клас, який не судилось закінчити. Замість шкільного життя пережив страшний голодний 1933-й рік. Під час Другої світової війни 17-річним юнаком був вивезений до Німеччини, де перебував  у концтаборі «Флосенбург» біля міста Різа. Після трьох років важкого табірного режиму повернувся додому. В післявоєнний голодомор 1946–1947 років у пошуках порятунку Григорій Гуртовий приїздить на Волинь у містечко Торчин. Тут він обзавівся сім’єю, однодумцями, друзями. 

Життя Григорія Олександровича поєднало в собі три великі пристрасті – історію, педагогіку і журналістику. Працював у редакції газети «Вільна Україна» (згодом «Колгоспна правда»). У 1957–1960 роках з його ініціативи у Торчині Луцького району створено перший на Волині історико-краєзнавчий музей на громадських засадах, яким він завідував. Був членом Національної спілки краєзнавців України, активним учасником багатьох краєзнавчих конференцій, де висвітлював цікаві й невідомі сторінки історії Волині, Луцького району. Написав кілька сотень науково-публіцистичних краєзнавчих статей. За життя видав десять книг, серед яких фундаментальні праці «Волинь – край козацький», «Торчин – передзвін віків», «Волинський Ружин і гетьмани Ружинські», «Білосток. Історико-краєзнавчі нариси» та інші. За багаторічну працю на ниві музейництва і краєзнавства Григорій Гуртовий удостоєний багатьох нагород: зокрема, звання «Заслужений працівник культури України», ордена «Знак пошани», «За заслуги» ІІІ ступеня, «За мужність», лауреат премії ім. Дмитра Яворницького, обласних премій ім. Миколи Куделі та «Одержимість», почесний громадянин Волині і Луцького району, почесний професор ВНУ ім. Лесі Українки та Університету розвитку людини «Україна», «Людина року 2009» на Волині.

Помер Григорій Олександрович 1 вересня 2012 року. Похований в містечку Торчин. З 11 липня 2013 р. Торчинський музей носить ім’я Григорія Олександровича Гуртового.

Література

Надольська В. Пам’яткознавча діяльність Григорія Гуртового / В. Надольська // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. присвяч. року культурної спадщини в Європі «Наша спадщина: де минуле зустрічається з майбутнім» / Рівнен. обл. краєзн. музей. – Рівне, 2018. – Вип. 16. – С. 52–55.

Олешко П. Збереження та розвиток козацьких традицій Волинського краю у доробку Григорія Гуртового / П. Олешко // Краєзнавство. – 2019. – № 4. – С. 84–94.

Сахнюк А. 26 грудня 100 років від дня народження Г. О. Гуртового (1924–2012) – краєзнавця, засновника Торчинського народного історичного музею, заслуженого працівника культури України / А. Сахнюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2024 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2024. – С. 189–193.