Новини

На сайті Державного архіву Рівненської області представлена онлайн-виставка та наукова стаття на тему: «Цукроварня на Волині. Бабинський цукровий завод». Зародження цукрової промисловості на Волині припадає на 40-ві роки ХІХ ст, що правда тут вона мала набагато гірші умови для розвитку, ніж на Київщині чи Поділлі. Бабинський цукрозавод був одним з останніх цукрових заводів, які було побудовано в Російській імперії напередодні Першої світової війни. До онлайн-виставки додані архівні документи про Бабинський цукрозавод.
Джерело: Державний архів Рівненської області

Стрішенець М. М. Промисли Волинського воєводства (друга половина XVI століття – середина XVII століття) : монографія / М. М. Стрішенець, О. М. Павлова, К. В. Павлов. – Луцьк : Мажула Ю. М., 2023. – 221 с.

Анотація: У монографії всебічно розглянається економічний розвиток трьох найпоширеніших галузей промислів Волинського воєводства другої половини ХVІ – середини ХVІІ ст.: водяних борошномельних і металургійних млинів (рудень) та поташних буд. Аналізується організація виробництва, показується зародження простої, складної кооперації праці, початкових форм мануфактурного виробництва.

Ознайомитися з монографією Стрішенця М. М. «Промисли Волинського воєводства (друга половина XVI століття – середина XVII століття)» можна на нашому сайті «Історична Волинь» та у Волинській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки.

Джерело: Волинська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олени Пчілки

Директорія Української Народної Республіки розпочала свою діяльність з 14 листопада 1918 року. Для Волині це були найважчі часи, які завершилися польською окупацією, у 1920–1921 роках – більшовицькою, а потім знову польською.

Джерело: Район.in.ua

16 листопада 2023 року виповнюється 135 років від дня народження Євгена Антоновича Рихліка – українського вченого-славіста, філолога, краєзнавця, етнолога, педагога та громадського діяча чеського походження, який належав до репресованих у 1930-х рр. представників вітчизняної наукової інтелігенції.

Народився Євген Антонович 16 листопада 1888 р. в чеській колонії у с. Вільшанка Чуднівського повіту на Волині (зараз – Чуднівський район Житомирська область). Його дитинство пройшло в умовах традиційного чеського виховання. Батьки Євгена Рихліка були серед перших переселенців-аграріїв, які обрали Житомирщину своїм новим домом. У Вільшанці Євген закінчив зрусифіковану початкову школу. З 1909–1913 рр. навчався на слов'яно-російському відділенні Київського університету. У 1912 р. був відзначений золотою медаллю за студентську роботу «Поэтическая деятельность Ф. Л. Челаковского». Працював у приватних гімназіях та Вищих вечірніх курсах Києва. З 1 січня 1914 р. Є. Рихліка було зараховано стипендіатом при університеті для підготовки до професорського звання. З 1917 р. — приват-доцент Київського університету. Під час громадянської війни працював у Самарському університеті екстраординарним професором кафедри слов'янської філології. У березні 1919 р. повернувся в Україну і продовжив роботу в Київському університеті. З 1920 р. працював в Етнографічній комісії Всеукраїнської академії наук (ВУАН), де вивчав життя й побут національних меншин України. Перебуваючи в рідному селі Вільшанці, Є. Рихлік продовжував наукову роботу, про що свідчить праця «Лексичні особливості мови с. Вільшанки». Водночас він брав активну участь у громадському житті, виступав на конференціях, з'їздах чехословаків Волині, на яких закликав своїх земляків дбати про подальший розвиток рідної мови, культури, плекати і примножувати традиції. У 1923–1924 pp. працював директором школи. Переїхавши до Києва, Євген Рихлік продовжував співпрацювати з Етнографічною комісією при ВУАН, читав доповіді на теми: «Чеські колонії на Волині» та «Слов'янське народознавство в нових українських книгах». З листопада 1925 р. працював професором кафедри Ніжинського інституту народної освіти. У 1926 р. Є. Рихліка призначено науковим представником-кореспондентом Наукового інституту книгознавства. Учений був одним з ініціаторів відкриття в Ніжині вечірнього робітничого університету, і в 1927–1929 pp. став в ньому деканом, керував семінаром вивчення культури національних меншин. З 1927–1929 рр. – заступник голови бюро Ніжинського наукового товариства краєзнавців.

Євген Рихлік був ерудованою людиною, знав усі слов'янські мови, читав і писав французькою, німецькою, англійською. Під час роботи в Ніжині працював над дисертацією «Українські мотиви в польському письменстві XIX століття», опублікував чимало наукових розвідок («З нової літератури про польсько-українську школу» 1927; «Про деякі польські переклади українських народних дум» 1929; «Українські мотиви в поезії Юлія Словацького» 1928–1929 рр. та ін.). У 1929 р. вийшла друком книжка Є. Рихліка «Науково-дослідна робота серед нацменів Радянської України», через рік — «Ольбрахт і робітничий рух Чехо-Словаччини». Вчений особисто зібрав колекцію матеріалів «Історія чеського друку на Україні» та «Архів українських чехів». Є. Рихліком була написана монографія «Чехи Волині», над якою він працював упродовж майже десяти років. Відомо, що робота над монографією ще тривала на момент арешту Євгена Рихліка. Після обшуку ніжинського помешкання вченого текст праці безслідно зник, і, скоріше за все, був знищений. З наукових розвідок про чехів Волині збереглися лише окремі статті, які не втратили своєї актуальності і по сьогодні.

5 січня 1931 р. Євген Рихлік був заарештований за звинуваченням у шпигунській діяльності на користь Чехословаччини. 13 червня 1931 р. був засуджений до 10-ти років ув'язнення. Вчений відбував покарання у виправних закладах Управління Сибірських виправно-трудових таборів НКВС СРСР, потім – у таборі на станції Медвежа Гора (нині м. Медвеж'єгорськ Республіки Карелія, РФ). Життя талановитого вченого і педагога закінчилося восени 1937 р. в Мурманській обл. в ході масових розстрілів у таборах. У 1958 р. вирок був скасований за недоведеністю обвинувачення.

Література

Боряк О. Євген Рихлік про історію чехів на Волині / О. Боряк // Боряк О. Україна: етнокультурна мозаїка / О. Боряк. – Київ : Либідь, 2006. – С. 226.

Костриця М. Ю. Життя і смерть професора Є. А. Рихліка / М. Ю. Костриця // Національні меншини Правобережної України: історія і сучасність : Волинь. – Т. 18 . – С. 163–165.

Рихлік Є. Чехи на Житомирщині / Є. Рихлік // Чехи на Волині: історія і сучасність. Велика Волинь: зб. наук. пр. : матеріалами міжнар. наук.-краєзн. конф., 11–13 жовт. 2001 р./ Житомирське наук.-краєзн. тов. досл. Волині, Малинська РДА . – Житомир-Малин : Волинь, 2001. – С. 115–117.

14 листопада 2023 року виповнується 240 років від часу заснування поселення Костопіль. Кухмістр великий коронний Леонард Ворцель 14 листопада 1783 року отримує від короля Станіслава-Августа Понятовського привілей з правом заснувати в селі Остальцях містечко під назвою Костопіль, що згадується в подимному реєстрі за 1648 рік, яке належало тоді князям Заславським. На кінець XVIII століття в Костополі налічувалося 30 дворів із населенням 248 чоловік. У 1795 р. Після третього поділу Польщі до Російської імперії були приєднані Волинські землі. Костопіль увійшов до складу Рівненського повіту Волинської губернії. Розвиток містечка розпочався з 1883 р., після того як через нього було прокладено залізничну колію Рівне — Сарни — Лунінець і побудовано залізничну станцію. Відтоді пожвавилося промислове виробництво і торгівля. У 1885 р. у Костополі було створене волосне управління. За переписом 1897 р. в Костополі вже проживало 1706 осіб, з них понад тисячу – євреї, які займалися не тільки торгівлею, а й дрібним підприємництвом. У 1893 р. був побудований храм Св. Олександра Невського. Він є зразком волинської монументальної споруди кінця ХІХ − початку ХХ століття. В 1898 р. відкрито церковнопарафіяльну школу, а 1902 р. − двокласне народне училище. В 1903 р. при залізничній станції почало діяти поштово-телеграфне відділення.

У роки Першої світової війни 1914 р. місто опинилося у прифронтовій смузі. Костопіль став ареною боротьби різних політичних сил. У 1917–1920 рр. на Костопільщині точилася гостра боротьба між загонами УНР і більшовиками. Влада в місті часто мінялася, переходила із рук в руки. За Ризькою мирною угодою 1920 р. частина західно-українських територій, у тому числі і Рівненщина, відійшла до Польщі. 1925 р. Костопіль став повітовим містом. До міста та його околиць прибували колоністи-осадники. Поляки вели розбудову своєї малої Польщі на теренах Волині. Польський період міста закінчився у вересні 1939 р., коли гітлерівська Німеччина розпочала воєнні дії проти Польщі. 17 вересня 1939 р. радянська армія перейшла польсько-радянський кордон. 19 вересня війська увійшли в Костопіль. Почалися репресії, безпідставні арешти, депортації. Після 19 вересня 1939 р. у місті створюються органи радянської влади. Костопіль стає центром Костопільського району. 1 липня 1941 р. Костопіль окупували війська гітлерівської Німеччини. Відразу після вступу в місто гітлерівці розпочали криваву розправу над мирними жителями. 16 серпня окупанти розстріляли 2 тисячі осіб. У серпні 1942 р. жертвами окупаційних властей стали 4 тисячі євреїв. Розпочалося вивезення молоді на примусові роботи до Німеччини. Після звільнення міста розпочалося відновлення та згодом будівництво нових промислових підприємств Костополя: домобудівний комбінат, склозавод, меблева фабрика, завод продтоварів та інші.

Сьогодні Костопіль є одним із значних культурно-освітніх та промислових центрів Рівненщини. Тут функціонують: Костопільський будівельно-технологічний технікум Рівненського Національного університету водного господарства, філія Рівненського базового медичного коледжу, обласний ліцей-інтернат спортивного профілю, 7 загальноосвітніх шкіл, гуманітарна гімназія, дошкільні навчальні заклади, районний Будинок школярів та юнацтва, центр технічної творчості та комп’ютерних технологій, центр інтелектуального розвитку «Сузіря», дитячо-юнацька спортивна школа «Олімпієць», районний будинок культури, міський клуб, центральна районна бібліотека, районна бібліотека для дітей та юнацтва, 2 міські публічно-шкільні бібліотеки, дитяча школа мистецтв, районний краєзнавчий музей.

Література

Намозов О. С. Костопіль : події, легенди, імена / О. С. Намозов . – Рівне : Дятлик М. С., 2018. – 156 с.

Карп’юк А. Костопіль: сторінки історії / А. Карп'юк. – Костопiль, 1999. – 102 c.

Обереги духовності : з історії православних храмів Костопільщини / Упоряд. А. Карп’юк. – Костопiль, 2000. – 44 c.

Намозов О. С. Костопіль. Місто над Замчиськом / О. С.Намозов. – Рівне : ДМ, 2013. – 148 с.

Намозов О. С. Мить історії : золоті стор. Костопільщини / О. С. Намозов. – Рівне : Формат-А, 2019. – 106 с.

13 листопада 2023 року виповнюється 110 років від дня народження Германа Жуковського – українського композитора, піаніста, диригента та педагога.

Герман Жуковський народився 13 листопада 1913 року в місті Радивилів, нині Рівненської області. З 1932–1934 рр. навчався у Харківській консерваторії по класу фортепіано у А. Л. Лунца. В 1937 році закінчив Київську консерваторію по класу фортепіано К. М. Михайлова, а в 1941 році по класу композиції Л. Н. Ревуцького. Свою творчу діяльність Герман Жуковський розпочав з 1937 року. Брав участь у Великій Вітчизняній війні. У вересні 1941 року потрапив до фашистського полону, з якого згодом утік. З 1941 до 1944 року був диригентом Полтавської опери. З березня 1944 року Герман Жуковський служив у Червоній армії, де був художнім керівником ансамблю пісні і танцю. З 1951–1958 рр. викладав в Київській консерваторії і музичному училищі ім. Р. Ґлієра. Вперше музика Жуковського зазвучала в кінострічці «Щедре літо» у 1951 році. В 1958 році Герман Жуковський отримав звання заслуженого діяча мистецтв України, а в 1973 році – народного артиста України. Від 1967 року Герман Жуковський – заступник голови правління Спілки композиторів України. Помер Герман Леонтійович 15 березня 1976 року у віці 62 роки.

Ім'я Германа Жуковського присвоєно Радивилівській дитячій школі мистецтв на Рівненщині. В 2000 році у м. Рівне було засновано Обласну мистецьку премію ім. Жуковського.

Герман Леонтійович Жуковський – автор 10-ти опер, а саме: «Марина» за Т. Г. Шевченком, «Честь», «Перша весна», «Від щирого серця», «Волзька балада», «Ну й ну», «Чудасія та й годі», «Один крок до кохання», опери-балети «Контрасти віків» та «Поза законом»; 4-х балетів «Ростислава» за мотивами народних казок та «Дівчина і смерть» за поемою-казкою М. Горького, «Лісова пісня» за сюжетом Лесі Українки, дитячий «Мойдодир»; 10 кантат, хорової симфонії «Живи і пам'ятай»; автор творів для симфонічних оркестрів та для інструментів з оркестром; автор камерно-інструментальних, хорових, вокальних творів; автор музики до багатьох кінофільмів та ін.

Література

«Герман Жуковський – видатний земляк, піаніст, композитор» // Наш Прапор перемоги [Радивилів]. – 2020. – 13 берез. – С. 5.

Зайванівський М. Життєпис композитора Жуковського / М. Зайванівський // Вісті Рівненщини. – 2004. – 23 лип. – С. 3.

Прокопчук В. Професійне музичне мистецтво Волині у персоналіях / В. Прокопчук // Музичне краєзнавство Рівненщини : навч.-метод. посіб. / В. І. Прокопчук . – Рівне : О. Зень , 2021. – С. 238–260. 

Столярчук Б. Герман Жуковський – наш видатний земляк, піаніст, композитор і диригент / Б. Столярчук. – Рівне, 2004. – 30 с.

Столярчук Б. Й. Герман Жуковський: композитор, піаніст, диригент, педагог / Б. Й. Столярчук. – Рівне : О. Зень, 2008. – 192 с. – (Приватна колекція А. І. Дацкова)