Новини

8 грудня 2024 року виповнюється 120 років від дня народження Павла Миколайовича Жолтовського – видатного українського мистецтвознавця, науковця, музеєзнавця.

Жолтовський Павло Миколайович народився 8 грудня 1904 року в с. Мислятин Кам’янець-Подільської губернії (нині Ізяславський район Хмельницька область) у родині священика. В селі закінчив церковно-парафіяльну школу. Продовжив навчання спочатку в гімназії в Острозі, а пізніше в Ізяславі. Саме в Острозі, як згадував вчений, він вперше побував у музеї, побачив пам’ятки старовини, і це стало справою його життя. Свою трудову діяльність П. Жолтовський розпочав як вчитель у сільських школах Волині. З січня 1926 р. працює в Харківському художньому музеї. Саме в Харкові П. Жолтовський сформувався як музейний працівник. Тут він вперше знайомиться з волинськими пам’ятками. Це були старожитності з Волинського давньосховища, евакуйованого до Харкова в роки Першої світової війни. У 1932 р. П. Жолтовський закінчив Київський художній інститут. Однак період активної музейної діяльності науковця був перерваний арештом (1933 р.). Він був засуджений на 3 роки ув’язнення у виправно-трудових таборах «за проявлення контреволюційної діяльності» . Протягом 10 років за ним зберігалося обмеження щодо місця проживання. Лише у 1946 р. П. Жолтовський повертається в Україну. У жовтні 1946 р. він переїжджає до Львова, де проживає решту свого життя, працюючи у Державному музеї художньої промисловості (пізніше – Музей етнографії і художнього промислу) Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського АН України та викладаючи у Львівському поліграфічному інституті. У 1955 році захистив кандидатську на тему: «Відображення соціальної та національно-визвольної боротьби українського народу в пам’ятках мистецтва XVІ–XVІІІ ст.», а в 1980 р. докторську дисертацію на тему: «Український живопис XVІ–XVІІІ ст.». Дослідження П. М. Жолтовським мистецької спадщини Волині розпочинається з 1970-х років, коли він працював у наукових експедиціях, організованих обласними краєзнавчими музеями у Житомирській, Рівненській і Тернопільській областях. Особливо плідною стала праця з обстеження храмів Рівненської області, в результаті якої було зібрано велику колекцію пам’яток сакрального мистецтва XIII–XVIII століть, в тому числі такі унікальні ікони, як «Богородиця Дорогобузька» XIII століття та «Спас» XV століття. Павло Жолтовський доклався до створення збірки іконопису Острозького історико-культурного заповідника. Колекція зібрана з кінця 1970-х – початку 1980-х років нараховує 230 ікон XVI– XVIII століть. Саме за його участю як ученого-практика були виявлені, атрибутовані і збережені тисячі пам’яток релігійного мистецтва волинського краю, скомплектовані збірки волинського іконопису у ряді музеїв України і завдяки його науковій праці волинська ікона стала одним з найбільших наукових відкриттів у мистецькій культурі України кінця XX століття.

Помер Павло Жолтовський 30 серпня 1986 року. Похоронений на Личаківському цвинтарі у Львові.

Література

Волинська ікона: дослідження та реставрація : наук. зб. Вип. 26 : матеріали ХХVІ міжнародної наукової конф., м. Луцьк, 24–25 жовт. 2019 р. / Упоряд. Т. Єлісєєва, Є. Ковальчук. – Луцьк, 2019. – 237 с., іл. 

Канецька М. Павло Миколайович Жолтовський – хринитель сакральної спадщини Волині / М. Канецька // Лицар ордена культури : матеріали наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 90-річчю від дня народж. Б. Г. Возницького, 21 квіт. 2016 р., м. Дубно / Упр. культури і туризму Рівнен. обл. держ. адмін. ; Держ. іст.- культ. заповідник м. Дубно. – Рівне : ДМ, 2016. – С. 71–76.

Ковальчук Є. 110 років від дня народження П. М. Жолтовського (1904–1984) – українського вченого-мистецтвознавця / Є. Ковальчук // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2014 рік / Волин. держ. обл. універс. наук. б-ка ім. О. Пчілки : ред.-упоряд. Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк : Твердиня, 2013. – С. 184–189.

8 грудня 2024 року виповнюється 160 років від дня народження Йосипа (Юзефа) Конрадовича Пачоського – українського та польського ботаніка-флориста, еколога, одного із засновників природоохоронної справи в Україні.

Йосип (Юзеф) Конрадович Пачоський народився 8 грудня 1864 р. в польській сім’ї в с. Білогородка Заславського повіту Волинської губернії. Biн був нaйcтapшoю дитинoю у бaгaтoдiтнiй poдинi. Poдинa Пaчocькиx нaлeжaлa дo пoльcькoї шляxти. Дoкумeнти дepжaвнoгo apxiву Piвнeнcькoї oблacтi cвiдчaть, щo 11-piчний Йocип Пaчocький пoчaв нaвчaння у Piвнeнcькoму peaльнoму училищi, aлe йoгo нe зaкiнчив. З 1882 по 1886 роки навчався в Умaнcькoму училищi зeмлepoбcтвa i caдiвництвa. З 1882 p. юнaк poзпoчaв cвoю нaукoву бioгpaфiю – вивчaв pocлини у нaукoвiй eкcпeдицiї пo Умaнщинi, дe зa п’ять poкiв пpaктичнoї poбoти cтaв cпpaвжнiм учeним. У 1888 p. Йocип Пaчocький нa зaпpoшeння диpeктopa унiвepcитeтcькoгo Бoтaнiчнoгo caду пepeїxaв дo Kиєвa, дe дo 1894 p. пpaцювaв пoмiчникoм гoлoвнoгo caдiвникa Бoтaнiчнoгo caду. У xoдi нaукoвиx eкcпeдицiй дocлiджувaв флopу i фaуну Xepcoнcькoї, Acтpaxaнcькoї, Taвpiйcькoї, Пoлтaвcькoї, Boлинcькoї тa Пoдiльcькoї губepнiй, низин Дoну i Дунaю, пiвнiчнo-зaxiднoгo Kaвкaзу i cxiднoї Пoльщi. Гepбapiї Й. K. Пaчocькoгo, зiбpaнi в циx eкcпeдицiяx, нинi збepiгaютьcя в Iнcтитутi бoтaнiки iмeнi М. Г. Xoлoднoгo Нaцioнaльнoї aкaдeмiї нaук Укpaїни. Boceни 1897 p. Xepcoнcькa губepнcькa зeмcькa упpaвa зaпpocилa Й. Пaчocькoгo на пocaду губepнcькoгo eнтoмoлoгa. Cвoю poбoту Йocип Koнpaдoвич poзпoчaв з opгaнiзaцiї eнтoмoлoгiчнoгo кaбiнeту. У 1899 p. дo губepнcькoгo eнтoмoлoгiчнoгo кaбiнeту булo пepeдaнo пpиpoдничу кoлeкцiю Xepcoнcькoгo пoвiтoвoгo зeмcтвa, з цьoгo чacу уcтaнoвa oтpимaлa тoдi щe нeoфiцiйну нaзву – пpиpoдничo-icтopичний музeй. З 1918 пo 1920 pоки Пaчocький oднoчacнo iз poбoтoю у музeї пpaцювaв пpoфecopoм Xepcoнcькoгo пoлiтexнiчнoгo iнcтитуту, у 1920–1922 poкax – у peopгaнiзoвaнoму з iнcтитуту ciльcькoгocпoдapcькoму тexнiкумi. У вepecнi 1923 p. вчeний paзoм iз cинaми Koнpaдoм i Cтaнicлaвoм пepeїxaв дo Пoльщi. Пicля пepeїзду дo Пoльщi вчeний п’ять poкiв пpaцювaв нaукoвим кepiвникoм Бiлoвeзькoгo нapoднoгo пapку, дe зacнувaв пpиpoдничий музeй. Oднoчacнo iз poбoтoю у Бiлoвeзькiй пущi вчeний пpaцювaв у Пoзнaнcькoму унiвepcитeтi. 26 чepвня 1926 p. Й. Пaчocький вiдзнaчeний звaнням пoчecнoгo дoктopa фiлocoфiї, у 1938 p. йoму булo пpиcвoєнo звaння пoчecнoгo пpoфecopa унiвepcитeту, пicля чoгo учeний вийшoв нa пeнciю. Займався нaукoвими eкcпeдицiями – дocлiджувaв флopу Пoльщi, Бocнiї, Бoлгapiї. З пoчaткoм Дpугoї cвiтoвoї вiйни тa oкупaцiєю Пoльщi гiтлepiвцi вiдiбpaли у Й. K. Пaчocькoгo мaєтoк, змуcивши poдину дoглядaти caд, a вчeнoгo пpoдoвжувaти для ниx нaукoвi дocлiджeння. 14 лютoгo 1942 p., дiзнaвшиcь пpo жopcтoкe пoбиття зaгapбникaми oнукa, нa 78-у poцi життя Й. Пaчocький пoмep вiд пapaлiчу cepця. У 1959 p. пpax учeнoгo булo пepeпoxoвaнo нa Мeмopiaльнoму клaдoвищi зacлужeниx гpoмaдян Beликoпoльщi нa Пaгopбi cв. Boйцexa в Пoзнaнi.

Йосип Пачоський був видатним ученим у галузі біологічних наук й талановитим музейником. Biн був oдним iз твopцiв фiтoцeнoлoгiї i aвтopoм пepшoгo пiдpучникa з цiєї диcциплiни. Iм’ям Пaчocькoгo нaзвaнo 1 вид кoмax, 16 видiв pocлин, з якиx вoлoшкa Пaчocькoгo тa зiнoвaть Пaчocькoгo зaнeceнi дo Чepвoнoї книги Укpaїни.

Література

Круть М. В. Пачоський Йосип Конрадович – вчений-натураліст / М. В. Круть // Український ентомологічний журнал. – 2014. – № 2. – С. 76–81.

Ланшина Л. 150 років від дня народження Й. К. Пачоського (1864–1942) – вченого-біолога, природодослідника / Л. Ланшина // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2014 рік / Волин. держ. обл. універс. наук. б-ка ім. О. Пчілки : ред.-упоряд. Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. - Луцьк : Твердиня, 2013. – С. 180–184.

Мельник В. І. Йосип Конрадович Пачоський (до 150-річчя від дня народження) / В. І. Мельник // Український ботанічний журнал. – 2014. – Т. 71(6). – С. 740–746.

Шкляpук Н. Зacнoвник Xepcoнcькoгo музeю пpиpoди Йocип Пaчocький [Електронний ресурс] / Н. Шкляpук // Херсонці : [сайт]. – Режим доступу: https://khersonci.com.ua/public/56778-zasnovnik-hersonskogo-muzeyu-prirodi-josip-pachoskij.html. – Назва з екрана.

27 (25) листопада 2024 року виповнюється 80 років від дня народження Степана Івановича Шевчука – вченого, фольклориста, етнографа, дослідника народної творчості Волині

Народився Степан Іванович Шевчук 27 (25) листопада 1944 року в селі Білашів Острозького району Рівненської області у сім’ї священика. Вищу освіту здобував у 1965–1969 роках у Рівненському державному педагогічному інституті, отримавши диплом з відзнакою за спеціальністю «викладач української мови та літератури». Працював Степан Іванович вчителем української мови і літератури та завучем Білятинської середньої школи у 1969–1970 роках, методистом, завідувачем відділу фольклору, етнографії Рівненського обласного Будинку творчості в 1970–1979 роках, Рівненського обласного науково-методичного Центру творчості і культурно-освітньої роботи в 1979–1989 роках, завідувачем кафедри фольклору і народного співу в 1989–1991 роках. У 1991 р. Степан Іванович Шевчук захистив дисертацію в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України на тему: «Розвиток фольклористики північно-західних областей України (1800–1987 рр.)». Працював кандидатом філологічних наук та проректором з наукової та творчої роботи в Рівненському державному інституті культури; завідувачем кафедри українознавства, згодом кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. З 1999 р. починає працювати на посаді директора Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету.

Степан Іванович досліджував фольклорно-етнографічну історію Волинського Полісся, збирав записи народних пісень про Берестецьку битву, поліський мелос та ін. Організатор та учасник фольклорно-етнографічних експедицій «Чумацьким шляхом», «Дорогами Зоріана Доленги-Ходаковського». Він входив до редакційних колегій журналу «Берегиня», науково-краєзнавчого альманаху «Волинські дзвони» (1995–1998), багатьох наукових збірників. Він був членом журі багатьох міжнародних всеукраїнських фольклорно-етнографічних фестивалів та конкурсів. Шевчук Степан був відзначений багатьма нагородами за активну просвітницьку діяльність, за заслуги у справі відродження Духовності в Україні. Він також був Лауреатом премії ім. Павла Чубинського та Заслуженим працівником культури України.

Помер Степан Іванович Шевчук 17 вересня 2020 року.

Література

Вернюк Я. Основні віхи життя і творчості українського фольклориста, етнографа Степана Шевчука / Я. Вернюк // Мистецтво в контексті національно-культурної ідентичності: реалії та перспективи : зб. матеріалів IV Міжнар. наук.-практ. конф. пам’яті видатного укр. вченого, етнографа, фольклориста, краєзнавця С. Шевчука, 27 жовт. 2021 р. / Рівнен. держ. гуманітар. ун-т, Рівнен. обл. краєзнав. музей ; упоряд. : Л. В. Крайлюк, Р. М. Шеретюк. – Рівне : О. Зень , 2021. – С. 17–19.

Істоміна Г. Роль гуманізму в творчості та життєвій позиції видатного українського вченого Степана Івановича Шевчука / Г. Істоміна // Мистецтво в контексті національно-культурної ідентичності: реалії та перспективи : зб. матеріалів IV Міжнар. наук.-практ. конф. пам'яті видатного укр. вченого, етнографа, фольклориста, краєзнавця С. Шевчука, 27 жовт. 2021 р. / Рівнен. держ. гуманітар. ун-т, Рівнен. обл. краєзнав. музей ; упоряд. : Л. В. Крайлюк, Р. М. Шеретюк. – Рівне : О. Зень , 2021. – С. 13–16.

Сімдесят п’ять років тому – 26 листопада 1949 р. – у Вінніпезі  (Канада) відбулися установчі збори Товариства «Волинь», яке об’єднало українську інтелігенцію в діаспорі  з числа уродженців нашого краю.

Організація проголосила себе продовжувачем справи Товариства дослідників Волині, що в 1900–1920 рр. працювало в губернському м. Житомир, здійснило багато добрих ініціатив з дослідження, збереження й популяризації історико-культурної спадщини і природних багатств краю, залишило по собі ряд томів своїх наукових «Праць». Обрання почесним головою Товариства «Волинь»  у Вінніпезі дійсного члена Товариства дослідників Волині у Житомирі архієпископа Никанора (Абрамовича) засвідчило цю спадкоємність. У 1951 р. було створено головну наукову інституцію товариства – Інститут дослідів Волині, який мав розвивати наукові дослідження з волинезнавства в умовах утисків і обмежень гуманітарних наук на підрадянських землях. У Вінніпезі постала власна видавнича база. Починаючи з 1953 р., виходив у світ часопис «Літопис Волині» – всього за 45 років було видано 20 його томів. Крім того, було видано понад 60 книг, 22 блоки ювілейних марок, листівки. 

Серед діячів товариства та Інституту у Вінніпезі було ряд постатей, походженням і навчанням пов’язаних з Острогом і нашим краєм. Серед них були і розкидані по світу чотири брати Шумовські – уродженці Мирогощі на Дубенщині. Так, третім головою вінніпезьких інституцій був інженер-технолог Арсен Шумовський (1887–1967), що мешкав у цьому канадському місті. Саме за його головування у 1964 р. Інститутом було видано монографію молодшого брата Петра Шумовського (1902–1966) – лікаря-фтизіатра і аматора історії України з Британії. Книга під назвою «Остріг. Історичний нарис» випускника Острозької хлоп’ячої гімназії і активного учасника товариства «Січ імені Івана Богуна» у нашому місті в перший рік української революції була присвячена колегам і друзям по гімназії і «Січі», а також подругам із училища Кирило-Мефодіївського братства. 

Випускник-екстерн Острозької гімназії професор Іван Огієнко (митрополит Іларіон) передав Інституту дослідів Волині повне право на видання своїх історичних, мовознавчих, богословських наукових праць і літературних творів. Серед них «Історична монографія» «Князь Костянтин Острозький і його культурна праця» (Вінніпег, 1958 р.). Там також побачили світ ряд книг ще одного нашого земляка Уласа Самчука, в т. ч. і його відомі «Спомини і враження» у двох томах – «На білому коні» і «На коні вороному».

Не випадково на емблемі Інституту дослідів Волині ми бачимо символи Острога – пам’ятки архітектури Кругла вежа та Богоявленський собор на Замковій горі. 

Наприкінці ХХ ст. відходили від нас засновники і ветерани товариства та Інституту у Вінніпезі. Останнє видання «Літопису Волині» (т. 19–20) за океаном побачило світ у 1998 р. Тим часом відбувалося становлення осередків волинезнавства в Україні, що стала незалежною державою. Продовжувачами справи вінніпезьких просвітників проголошували себе Житомирське науково-краєзнавче товариство дослідників Волині на чолі з Миколою Кострицею, столичне товариство «Волинь. Вінніпег–Київ», науковий відділ «Інститут дослідів Волині» Рівненського обласного краєзнавчого музею, пізніше об’єднаний з відділом історії. Але офіційно Інститут дослідів Волині і його часопис «Літопис Волині» продовжили свою роботу в Луцьку в складі Волинського (нині Східноєвропейського) національного університету куди надійшли в архів, бібліотека і видавничі потужності з Вінніпега. 

Микола Манько – старший науковий співробітник історико-художнього відділу ДІКЗ м. Острога

26 листопада 2024 року виповнюється 75 років від часу створення Товариства «Волинь» та Інституту Дослідів Волині у Вінніпезі

26 листопада 1949 року у будинку Колегії Св. Андрея у Вінніпезі (Канада), з метою наукового дослідження Волинської землі було засноване представниками української діаспори Товариство «Волинь» та Інституту Дослідів Волині. У 1950 р. були створені перші філії Товариства у США і Канаді. Також, ініціативна група у перші роки існування Товариства здійснювала підготовчу роботу по створенню на його базі науково-дослідної інституції, яка б стала продовжувачем традицій «Товариства дослідників Волині», що діяла на українських землях у 1900–1920 роках. 15 серпня 1951 р. на засіданні дирекції «Інституту» було вирішено організувати науково-популярний збірник волинезнавства «Літопис Волині». Перше число «Літопису» побачило світ 1953 р. в Аргентині, у друкарні видавця з Буенос-Айреса, волинянина Степана Кравця. У збірнику вийшла низка наукових розвідок, спогадів, документів. З кожним наступним виданням «Літопису» ставала все різноманітнішою його тематика, до написання статей залучалися нові автори, ширше висвітлювалися події, що відбувалися в Україні. Висвітлювалися також питання етнографії, історії, географії, природи, населення, господарства Волині, релігійне життя, культура, літературознавство, велися рубрики з філателії, нумізматики. Окрім видання збірників «Літопис Волині» (всього побачило світ 20 випусків), Товариство «Волині» з самого початку своєї діяльності започаткували видання бібліотеки «Літопису Волині», яка крім праць з історії краю включала твори відомих письменників, державних діячів, що присвятили своє життя боротьбі за волю України, а також спогади і мемуари. Це дослідження І. Левковича, С. Килимника, О. Цинкаловського, Є. Пастернака, Т. Бульби-Боровця, С. Ярмуся, Ф. Онуфрійчука, В. Трембіцького та ін. З Товариством «Волинь» та його «Інститутом» тісно співпрацював видатний письменник волинянин Улас Самчук. У червні 1996 р. останній голова Товариства «Волинь» та «Інституту Дослідів Волині» Сергій Радчук відвідав Україну. Зокрема, Волинь та Луцьк. Йому та Іллі Онуфрійчуку Вчена рада Волинського державного університету імені Лесі Українки присвоїла звання почесних професорів. Тоді ж було підписано угоду про створення на базі історичного факультету Волинського державного університету філіалу «Інституту Дослідів Волині». Нині, у фондах Державного архіву Волинської області зберігається архів Товариства «Волинь» та «Інституту Дослідів Волині», з великою масою різноманітних матеріалів.

В грудні 1999 р. у Вінніпезі відбулося останнє спільне засідання Товариства «Волинь» та «Інституту Дослідів Волині». Сергій Радчук, підбиваючи підсумки пройденого за півстоліття шляху, зазначив, що обидві волинезнавчі інституції успішно справилися з покладеною на них історичною місією і з почуттям виконаного обов’язку завершують свою діяльність. Причиною ліквідації організацій став відхід за віком від діяльності Товариства «Волинь» та Інституту Дослідів Волині його батьків-засновників. Нове ж покоління україномовних канадців через асиміляцію мали вже інші пріоритети. «Я щасливий, що справу волинян у діаспорі, тепер гідно продовжують дослідники і краєзнавці етнічної Волині», – зазначив у прощальному виступі останній голова Товариства «Волинь» та Інституту Дослідів Волині. Однак, не заперечно, що важливу історичну місію з незалежного, непідконтрольного радянському (російському) окупаційному режиму дослідження Волині дані організації виконали.

Література

Інститут Дослідів Волині та Товариство «Волинь» у Вінніпезі : до 60-річчя заснув. : зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. з нагоди ювілею 60-річчя заснув. Ін-ту дослідів Волині та Т-ва «Волинь» у Вінніпезі. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – 152 с.

Костриця М. Товариство «Волинь», Інститут дослідів Волині у Вінніпезі та їх внесок у скарбницю волинознавства / М. Костриця, С. Радчук // Житомирщина на зламі тисячоліть : праці Житомир. наук.-краєзн. т-ва дослідників Волині / ред. М. Ю. Костриця. – Житомир : М.А.К. – Т. 21. – С. 26–29.

Костриця М. Ю. Товариство дослідників Волині: історія, діяльність, постаті / М. Ю. Костриця. – Житомир : М.А.К., 2001. – 360 с.

Товариство «Волинь» у Вінніпезі вшанувало пам’ять своїх земляків // Літопис Волині . – Вінніпеґ : Ін-т Дослідів Волині, 1990. – Ч. 16. – С. 157–159.

20 листопада 2024 року виповнюється 110 років від дня народження Дмитра Олександровича Остапюка – волинського краєзнавця, засновника Любомльського краєзнавчого музею.

Народився Остапюк Дмитро Олександрович 20 листопада 1914 р. в селі Висоцьк Бережецької волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії (тепер – село Висоцьк Ковельського району Волинської області) в бідній селянській родині. З початком Першої світової війни батька мобілізували у російську армію, а мати з Дмитром була евакуйована у Дніпропетровську область. У 1920 р. сім’я повернулась на Волинь. З 1922–1929 роки Дмитро навчався у Висоцькій загальній школі. У 1935 р. став секретарем підпільного райкому у Висоцьку і одночасно членом підпільного райкому в с. Штунь. У 1937 р. був заарештований і засуджений польським судом на п’ять років ув’язнення, яке спочатку відбував у Ковельській тюрмі, згодом у м. Короново (Польща). З початком Великої Вітчизняної війни був в евакуації, потім на фронті. У 1942 р. після тяжкого поранення деякий час лікувався. В жовтні 1945 р., повернувшись до Любомля, очолював різні господарські установи. Працюючи на посаді директора Висоцької 7-річної школи та вчителем історії, розпочав свій шлях краєзнавця. Побачивши, що історія рідного краю майже не вивчається у шкільному курсі історії, він став разом з учнями записувати легенди, збирати спогади про минуле у старожилів свого і сусідніх сіл, зацікавився археологією, нумізматикою. З 1964–1969 роки викладав історію в Любомльській середній школі № 1. У 1960-х роках на території Любомльського району Остапюком було виявлено ряд пам’яток археології. У Любомлі ним було виявлено могильник вельбарської культури ІІ–ІV ст. н. е. У 1966 р. з допомогою місцевих жителів був виявлений могильник у с. Гуща (Ковельський район Волинська область). Бувши членом Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Дмитро Олександрович ставив перед керівництвом району питання про необхідність створення краєзнавчого музею в Любомлі. На той час він сформував власні колекції з археології, нумізматики, письмових документів, зібрав багато інших пам’яток. 28 травня 1973 р. відбулося офіційне відкриття Любомльського краєзнавчого музею. До кінця свого життя Дмитро Остапюк не покидав краєзнавчу роботу. Він зібрав цікаву бібліотеку, займався нумізматикою і філателією, продовжував науковий пошук історичних матеріалів про місто і район, працював над книгою про Любомль.

Помер Дмитро Остапюк 24 липня 1984 р. Похований у Любомлі на місцевому кладовищі. Свою любов до краєзнавства Дмитро Остапюк передав синові – Олександру Остапюку, який з 1993 р. очолив Любомльський краєзнавчий музей, є автором багатьох наукових праць з історії Любомльщини.

Література

Криштапюк Л. 100 років від дня народження Д. О. Остапюка (1914–1984) – волинського краєзнавця, організатора музейництва на Любомльщині / Л. Криштапюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2014 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2013. – С. 168–171.

Остапюк Дмитро Олександрович // «Роде наш красний …». Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк, 1999. – Т. 3. – С. 432–452.