Новини

14 червня 2023 року виповнюється 30 років від часу заснування Дубенського історико-культурного заповідника. До заповідника належать унікальні пам’ятки історії та архітектури як-от: Дубенський замок, збудований у XV столітті; Луцька брама; Спасо-Преображенська церква; Синагога 16-17 століття; Свято-Юріївська церква; Монастир кармеліток; Костел бернардинів і його келії; Костел Яна Непомуки; Краєзнавчий музей; Свято-Іллінський собор та світські будівлі 18-19 століття у центральній частині міста.

Замок з’явився ще в Х столітті, але тоді він був лише укріпленням, яке зруйнували татари. На початку XV століття князь Федір Острозький знову взявся за будівництво укріплення, яке було не тільки захисним, а й придатним для проживання. Огороджений щільним дерев’яним частоколом, внутрішній двір замку забудували приміщеннями, в яких жили люди, тримали худобу і зберігали зерно. Однак через часті пожежі та збільшення кількості мешканців замку князь Острозький вирішив збудувати кам’яну фортецю, яка мала б більшу площу, високі стіни і могла б захистити людей від ворожих військ.

Вдале планування, продумана архітектура – дозволили комплексу уціліти до наших днів. Комплекс включає міст, проходячи через який потрапляєш до надбрамного корпусу. По обидва боки території знаходяться бастіони з вежами. Біля північної стіни розміщено палац князів Любомирських (XVIII ст.) та палац князів Острозьких (ХVI ст.).

Згідно з легендами, усі підземні приміщення замку Острозьких містили найцінніші речі. Проте нині це найстрашніші місця, в яких влаштували музей тортур. Через любов до азартних ігор Юзефа Любомирського у ХІХ ст. продає замковий комплекс військовому відомству. Нині його територія – історико-культурний заповідник.

Джерело: Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

Література

Державний історико-культурний заповідник у місті Дубні. – Дубно, 2000. – 9 c.

Дещинський Л. Дубно : краєзнав. нарис / Л. Дещинський, П. Савчук. – Львів : Каменяр, 1973. – 46 с.

Дмитренко Т. Дубно. Погляд крізь віки / Т. Дмитренко. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – 179 с. 

Дубенський форт : істор. нарис / П. Савчук. – Рiвне : Лiста, 2001. – 288 c.

Дубно, княжий мій граде : краєзн. нарис / Держ. іст.-культ. заповідник м. Дубна ; ред. П. Смолін. – Вид. 2-ге, доповн. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2005. – 51 с.

Скарби наші духовні : з колекції держ. історико-культурного заповідника м. Дубно. – Дубно, 2002. – 5 c.

У Волинській обласній бібліотеці для юнацтва відбулася презентація книги волинської дослідниці Галини Марчук-Футали «Озютичі: нариси з історії».

У результаті багатолітньої праці Галиною Марчук-Футало описана історія села Озютичі, Володимирського району Волинської області  – нині невелике й майже забуте волинське село, яке колись було містечком із магдебурзькими правом. Історія села охоплює період від прадавніх часів і до теперішньої російсько-української війни. Один із розділів представляє читачеві короткий історичний нарис про національні меншини, які населяли Волинь, зокрема про євреїв, поляків, німців, чехів та росіян. Ще одна частина книги присвячена селам поблизу Озютичів: Твердиням, Рудні, Журавцю, Запусту та Мовчанову. До речі, с. Мовчанів теж колись було містечком. Більшість колоній і хуторів, описаних у книзі, вже, на жаль, зникли з мап Волині.

Джерело: Волинський монітор

13 червня о 14:00 у відділі краєзнавства Рівненської обласної бібліотеки відбудеться лекція «Українська мова Острозької друкарні та її наступників. До 445-річчя від початку роботи видавничого закладу (1578)». Гостем відділу буде Микола Бендюк – відомий історик-краєзнавець та мистецтвознавець.

Говорити будемо про майже 30-річний період існування видавничого закладу, створеного на кошти та з ініціативи князя Василя-Костянтина Острозького, про знаменитого друкаря Івана Федоровича та пов’язану з його ім’ям найвідомішу книгу «Буквар», що побачила світ у червні 1578 року. Микола Бендюк торкнеться також долі й інших знаменитих видань Острозької друкарні.

Також у гостей заходу буде можливість побачити унікальне рідкісне видання з колекції пана Миколи, яких у світі налічується всього два екземпляри. Запрошуємо всіх, кому цікава історія Рівненщини

Запрошуємо, буде цікаво!

Чекаємо за адресою:

Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека
м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 6, відділ краєзнавства (4-й поверх)

3 червня 2023 року виповнюється 230 років від дня народження Антонія Мальчевського (1793–1826) – польського поета-романтика, представника «української школи» в польській літературі.

Народився Антоній Мальчевський 3 червня 1793 року у сім’ї Констанції з роду Блешинських та Яна Юзефа Мальчевського, генерал-лейтенанта. Місце народження дослідниками чітко не визначено. Це може бути Варшава, а може – і Княгинин Дубенського району, за декілька кілометрів від Кременця. Батько поета був власником маєтків у селах Волині – Княгинин і Ксаверівка.

Рід Мальчевських був знаним на Волині. Достеменно відомо, що дитинство його проходило в родовому маєтку Княгинин. Дітей виховували іноземці, тому не дивно, що Антоній в юності краще володів французькою мовою, ніж рідною. Після смерті матері у 1800 році його віддали на навчання до Кременця. Своєю блискучою освітою Мальчевський зобов’язаний Кременецькій (Волинській) гімназії. Цей навчальний заклад був утворений Тадеушем Чацьким. Про нього як про освічену людину відгукувався Тарас Шевченко. Саме у цьому закладі зародилася українська школа в польській літературі. Не закінчивши гімназію, у 1811 році Антоній вирішив піти до війська, аби взяти участь в Наполеонівській війні.

За переказами, у Венеції він познайомився з геніальним англійським поетом Джорджем Байроном, який став символом романтизму в Європі ХІХ століття. Мальчевський відчув поетичне натхнення та загорівся творчістю, написавши таку прекрасну річ, як «Марія», що стала першою польською романтичною поемою та першим українським твором у польській літературі. «Марія» була написана під впливом української народної творчості та мальовничої природи України, зокрема Наддніпрянщини, Волині, Поділля і Полісся. Мальчевський же перемістив дію поеми в Україну 1660 року. Вона отримала назву за ім’ям головної героїні – «Марія». Мальчевський писав літературний, а не історичний твір і був надто талановитим поетом.

1821 року, повернувшись в Україну, Мальчевський оселився у зруйнованому батьківському маєтку. Щоб урятувати рештки майна, займався орендою. У 1823-1824 роках він періодично живе у Львові, де марно намагається писати та друкувати свої літературні твори. Проте твори, написані  після «Марії», не збереглися.

Після кількамісячної роботи закінчує свій єдиний і останній великий поетичний твір і видає його за власний кошт у Варшаві під заголовком «Марія. Українська повість». Це було у 1825 році. Вихід поеми не приніс Антонію Мальчевському сподіваної популярності. Її зустріли байдуже, а реакція критиків і класиків була навіть певною мірою негативною: вони не зрозуміли її достоїнств. Автор не мав навіть засобів на оплату вартості друкування.

2 травня 1826 року Мальчевський у віці 33 роки помер у своєму помешканні у Варшаві на вулиці Електоральній у повному забутті та самотності.

Література

Антоній Мальчевський-поляк за походженням, українець по духу : матеріали міжнар. наук. 2-ї укр.-пол. конф. присвяч. 215 річниці з дня народж. класика польськ. л-ри, уродженця дубенської землі А. Мальчевського. – Дубно : [б. в.], 2008. – 40 с.

Життя - мов спалах блискавиці... = Zycie jest jak blysk blyskawicy... / упоряд. : Е. Шевчук, М. Цесельські, С. Соборук, М. Пшеничний, І. Гудима. – Рівне : [б. в.], [2018-?]. – 23 с.

1 червня 2023 року виповнюється  125 років від часу відкриття Любомльської єврейської Талмуд-тори (школи) (1898)

Любомль був значним єврейським містечком у північно-східній частині Холмщини і регіону, також в частині Люблінського округу, що видно із статистики 1550 року. У 1510 році в Любомлі єврейська община побудувала величну муровану синагогу. В 1560 році євреї міста дістали дозвіл на призначення рабина, завдяки якому вони дістали справді широкі релігійно-адміністративні повноваження. Тоді навчання своїх дітей кожна конфесія проводили окремо, а саме єврейські діти навчались при синагогах, католицькі при костелі і греко-католики при своїх храмах. Першими вчителями при них були рабин, ксьондз, священик. Про шкільне навчання єврейських дітей у м. Любомль вперше згадано в 1601 році.

У 1728 році під час необережного поводження з вогнем виникла одна з найбільших пожеж у Любомлі. Холмські гродські книги повідомляють, що тоді згоріла і єврейська школа. Єврейські дослідники відносять початок занепаду єврейського життя в Любомлі до 1760-х чи 1770-х років. Проте єврейське життя у Любомлі вирувало. Головного значення надавали навчанню Тори, у вузькому значенні Мойсеєве П’ятикнижжя, тобто базова частина юдейського канону Святого Письма, а також Талмуду, який містить коментарі до Тори, рабиничні дискусії, моральні вказівки та розповіді. У 1897 році у Любомлі було не менше як 17 хедерів – традиційних початкових релігійних шкіл для хлопців у віці до 13 років, у яких вчили гебрайської абетки, читання молитовника, Тори і Талмуду. Часто вони розташовувалися в будинку учителя (маламеда). На той час у місті проживало 4600 чоловік, із яких 3300 євреїв.

5 червня 1898 року в Любомлі була відкрита приватна чоловіча Талмуд-тора. Ця школа розміщувалась в громадському приміщенні і утримувалась на кошти із коробкового збору – 700 крб. Станом на 1915 рік у ній навчалось 50 хлопчиків. Вчителем був Шмая-Еліезер Вольфович Франкфурт, який мав звання вчителя початкових училищ. Отримував оклад 600 карбованців у рік. У 1898 році у Любомлі 17 єврейських вчителів давали освіту 370 учням, а 60 знали Талмуд-тору. У школі вивчали іврит і їдиш. На початок ХХ ст. серед єврейського населення вже переважали хасиди (представники релігійно-містичного руху, що виник на Поділлі у XVIІІ ст. і метою якого було відновлення релігійності юдеїв). Вивчення Тори, як згадує Натан Челет (Блюмен) до встановлення польської влади не було обов’язковим правом. Але батьки вважали за свій обов’язок навчати своїх дітей Тори Ізраїля. І той обов’язок був сильнішим багатьох законів. Коли дитина досягала віку трьох років, у домівці батьків наставала велика радість. Вона була пов’язана з відзначенням дня народження, і з першим днем, коли цей малий єврей брав на себе відповідальність за дотримання обов’язків у вивчені Тори. З того часу він вже не був дитиною подібною до інших дітей, а молодим кандидатам на великі діла.

Літератруа

Остапюк О. З історії Любомльської єврейської общини / О. Остапюк// Національні меншини Правобережної України. Історія і сучасність : матеріали наук.-краєзн. конф. у Новоград-Волинському : наук. зб. – Житомир, 1998. – С. 76–79.

Остапюк О. З історії синагоги м. Любомль : (до 500-річчя побудови) / О. Остапюк // Старий Луцьк : наук.-інформ. зб. ЛДІКЗ. – Луцьк, 2011. – Вип. 7. – С. 370–391.

Публікація присвячена загиблим у Катині польським військовослужбовцям, які походили з території сучасної Рівненської області чи були пов’язані з Волинню. Серед знищених радянськими катами були: Інокентій Гловацький, Ян Юзеф Фітцке, Ян Жарчинський, Вітольд Шумята, Генрика-Францішека Амроговича, Едмунд Хоєцький, Зигмунд-Август Постолько, Ян-Казимір Шафранський, Едмунд Мутке, Станіслав-Людвік Жураковський, Станіслав Лончковський, Мечислав Длугош, Борух-Янкель Каплан, Юзеф Флісек. Це лише ті, про яких вдалося знайти інформацію. Із 3 квітня по 12 травня 1939 р. історики підрахували, що радянські кати стратили майже 22 тис. польських офіцерів, підофіцерів і прикордонників.

Джерело: Волинський монітор

Волинський слід Катинської трагедії. Частина 1

Волинський слід Катинської трагедії. Частина 2