Читальна зала

Шваб Л. На перехресті волинських доріг: життя родин Левчанівських і Гродзінських наприкінці ХІХ – у ХХІ століттях / Л. Шваб // Літопис Волині. – Луцьк, 2019. – Вип. 21. – С. 91–98.

Анотація: У статті висвітлено життя відомих волинських родин Гродзінських і Левчанівських, відомихактивною громадсько-політичною діяльністю наприкінці ХІХ - на початку ХХІ століття. Родина Карла фон Гродзінського та Тетяни Пряхіної в 1895 році оселилася в селі Линеві Володимир-Волинського повіту, Волинської губернії й тут виховували девятеро дітей. Карл фон Гродзінський, поляк за національністю, зростав у Німеччині в лютеранській родині. Його прийомний батько дав йому агрономічну освіту й відрядив «заробляти свій хліб» у Російську імперію. Карл працював управителем маєтку графа Мусіна-Пушкіна. Тут вдруге одружився із росіянкою Тетяною Пряхіною, яка походила із родини колишніх кріпаків графа Шереметьєва, засновника кріпацького театру Останкіно. Карл прийняв російське підданство, охрестився, записався в «купеческое сословие», й тепер називався на російський манер –Карпо Іванович. Але приставки «фон» не міг зріктися до кінця життя. Навіть його діти, до Жовтневої революції, писалися «фон Гродзінські». У родині розмовляли російською мовою, плекали російську культуру. На Волині родина оселилася серед українських селян і це середовище «переманило» двох дітей Гродзінських – Олену і Михайла, які навчаючись у Санкт-Петербурзі й Відні, та все ж повернулися в Линів і віддано працювали на користь української справи, заснували школу й навчали селянських дітей. Інші діти родини розлетілися по Російській імперії й лише ностальгія за молодістю повертала їх думками на рідні місця. Феномен свідомого обрання національної ідентичності розповсюджене явище в українській історії, але у цій родині несприйняття українського й жертовність на користь української справи, навіть ціною життя, сусідили одна з одною. Олена Гродзінська (заміжня Левчанівська) – відома на Волині «сенаторка Левчанівська», мати Ірини Левчанівської, авторки спогадів про родину Гродзінських-Левчанівських, булаоднією з тих, хто з горнила Великої Війни вийшла сформованою особистістю, готовою до громадської праці. Вона зі своїм чоловіком Олександром Левчанівським, нащадком старого українського роду з Чернігівщини, брали активну участь в підготовці виборів до парламенту в Другій Речі Посполитій. За національним списком від українців Волині Левчанівська була обрана членом сенату. Була членкинею Українського парламентського клубу, Комісії закордонних справ, жіночої міжнародної організації «Ліга миру і свободи». Її виступи на захист українців у Польщі лунали з високих трибун Парижа, Праги, Женеви. Олена Левчанівська загинула за невідомих обставин після арешту її в 1939 році. Громадськість Луцька довідалася про життя цієї родини зі спогадів Ірини Левчанівської. У статті використано її спогади «Далеке і близьке» (2000), «Згадалось мені...» (2001), «Сенаторка» (2004), «Ще не забулося» (2006). Деталі життя родини, вміщенні у статті, відомі авторці із багаторічного спілкування із літньою Іриною Левчанівською. Стаття присвячується світлій памяті Ірини Левчанівської.

Джерело: Журналу «Літопис Волині»