Фотоколекції

Зимненський Святогірський Свято-Успенський монастир (ХІ ст.)

с. Зимне, Володимирський район, Волинська область

Зимненський Святогірський Свято-Успенський монастир – давній монастир ченців східного обряду, розташований у селі Зимному. Давніше – чоловічий, спочатку православний, згодом унійний; нині – жіночий монастир. Пам’ятка архітектури національного значення.

Комплекс належить до типу оборонних монастирів, що набули широкого поширення на землях Східної Європи в епоху пізнього середньовіччя. Розташований він за 5 км від м. Володимира-Во- линського - історичної столиці Волині. Стоїть на пагорбі, що круто обривається до заплави р. Луг, посідає вигідне в оборонному відношенні становище. Територія монастиря прямокутна в плані, оточена цегляними оборонними мурами з наріжними баштами. До складу монастирського комплексу входять Успенський собор, оборонні мури з брамами і наріжними баштами, надбрамна башта-дзвіниця з південного боку, трапезна з церквою. На північній терасі, що прилягає до собору та оборонних мурів, стоїть невеличка Троїцька церква. Поруч з нею у схилі пагорба – вхід у печери з підземною Варлаамівською церквою.

Виникнення монастиря відноситься до ХІ ст. Згідно з місцевою легендою монастир заснував сам Великий князь Київський Св. рівноапостольний Володимир. Проте перша документована згадка про нього зустрічається в 1458 р. Спершу всі споруди були дерев’яними. 3 1460-х рр. власники цих земель – князі Чарторийські будують у монастирі муровані храми й оборонні мури з баштами. Пізніше у всіх чотирьох оборонних мурах були влаштовані аркові брами.

Успенський собор з печерами побудовано в 1495 р., перебудовано у 1550 р. У 1682 р. монастир перейшов на Унію і після того поступово занепав. Унаслідок перебудов 1724 р. храм став схожим на католицький костел. Протягом 1860–1862 рр. справою поновлення храмів Зимненського монастиря переймався російський імператор Олександр II. У 1893 р. монастир було відновлено як православний жіночий. Реконструкція монастирського собору, зроблена в 1898–1900 рр., надала йому рис православного храму в неоросійській стилістиці. Собор входить у систему оборонних мурів монастиря. Він прямокутний у плані, тринавовий, з однією півкруглою в плані вівтарною апсидою, безбанний, перекритий склепіннями. З північного сходу прилягає двох’ярусна оборонна башта. Первісно вінчався чотирма наріжними оборонними баштами (за версією першого дослідника цієї пам’ятки Григорія Логвина), а нині п’ятьма банями, поставленими у середині 1990-х рр. З північного боку біля підніжжя земляної тераси в товщі підпірної стіни влаштовано вхід до печер у вигляді аркової галереї. У глибині печерного комплексу влаштовано Варлаамівську церкву – невелике прямокутне в плані приміщення з двома апсидами на сході і заході, перекрите зімкненим склепінням з квадратовим вентиляційним отвором. Оборонні мури з баштами, збудовані в XV–XVI ст., у плані мають форму неправильного чотирикутника, по кутах якого стояли чотиригранні башти, увінчані наметовими дахами. Південна стіна включає також проїзну башту-дзвіницю і круглу в плані башту. По верху стін був бруствер з бійницями й бойовим обходом.

Троїцька церква, збудована в 1465–1475 рр., стоїть поза межами монастирського двору, з зовнішнього боку оборонних мурів. Це одна з двох церков монастиря, яка з кін. XVIII ст. використовувалася як каплиця. Вона зазнала численних ремонтів, проте добре зберегла свої первісні форми, унікальні в українській архітектурі. Церква невелика, дводільна, безстовпна, з напівкруглою вівтарною апсидою. Нава й вівтар перекриті світловими банями.

Значні роботи з реконструкції монастиря проведено в 1899 р. за проектом архітектора М. Козлова. Тоді перебудовано дзвіницю, Успенську церкву, побудовано школу і підземну Варлаамівську церкву. Це не пройшло повз увагу знаменитої графині Прасковії Уварової, голови Московського археологічного товариства однієї з засновниць пам’яткоохоронної справи в Російській імперії. З властивою їй принциповістю вона зауважила необґрунтованість і шкідливість зробленого: «Нині монастир цей обернено на жіночий і новопризначені ігумені одна перед одною, бажаючи, очевидно, вислужитися перед якимось новим спрямуванням, що захопило нас останнім часом, будують, перебудовують, користуючись люб’язними порадами молодого архітектора (мається на увазі Микола Козлов), та тією безкарністю, яка взагалі панує для подібних робіт у нас на святій Русі, де, на біду, не виробилося розуміння того, що церкви, як і решта пам’яток старовини, належать державі і не можуть розкрадатись і перебудовуватися без завдання втрат історії країни, якій вони належать». Протягом радянської доби монастир зазнав руйнувань. У 1970–1990-х рр. монастирські оборонні мури з баштами, прилеглі до мурів корпуси, а також храми були відреставровані.

Зимненський Святогірський Свято-Успенський монастир є найстародавнішим і найбільшим у Західній Україні православним монастирем оборонного типу з деякими західноєвропейськими романо-готичними рисами в архітектурному устроєві. Нині це діючий жіночий православний монастир, пам’ятка архітектури національного значення.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Вечерський В. Село Зимне Володимир-Волинського р-ну. Зимненський Свято-Успенський монастир / В. Вечерський // Вечерський В. Фортеці й замки України / В. Вечерський. – Київ, 2011. – С. 403–407.

Зимненьский монастир: [сайт]. – Режим доступу: https://zymne.org.ua/. – Назва з екрану.