Читальна зала

Biłous N. Zapisy mieszczan wołyńskich na rzecz dobroczynności i świątyń różnych wyznań w świetle testamentów z XVII wieku / N. Biłous // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. – Warszawa, 2020. – № 68 (2). – S. 187–204.

Źródło: Testamenty mieszczan wołyńskich z XVII wieku to cenne źródło do badań nad religijnością i pobożnością mieszczańską. Z zachowanych i poddanych analizie 140 testamentów tylko 50 (czyli 36% ogółu) zawiera informacje o dobroczynnych i religijnych legatach. Oznacza to, że prawie 2/3 wszystkich testatorów nie uczyniło żadnego zapisu na te cele. Na podstawie badanych materiałów można założyć, że wynikało to częściowo z ubóstwa testatorów, z posiadania przez nich licznych spadkobierców (zwłaszcza małych dzieci), albo także z powodu obciążenia testatorów licznymi długami. W wielu przypadkach spisujący swoją ostatnią wolę (przeważnie prawosławni) wyrażali przekonanie, że ich sukcesorzy zatroszczą się o ich duszę i pochówek oraz według „swego baczenia” przekażą fundusze na „pobożne uczynki”. Mieszczanie wołyńscy najbardziej związani byli z lokalnymi świątyniami, czyniąc przede wszystkim donacje na rzecz tych, które miały się stać miejscem ich pochówku oraz odprawiania mszy zadusznych. Najczęściej legaty stanowiły nieduże kwoty (zazwyczaj 5-10 zł polskich), długi u innych osób lub pieniądze, które miały być wypłacone przez spadkobierców w zamian za przekazany majątek. Największe kwoty – 200-300 zł legowały zamożne mieszczki katolickiego wyznania. Ale najwięcej było darowizn w naturze (zboże, żywność, zwierzęta hodowlane), ale także w formie mobiliów (przede wszystkim kosztowne naczynia, obrazy, książki, kobierce, elementy odzieży) i nieruchomości (głównie domy, pola, sady, łąki). Testatorzy kierowali się przekonaniem, że pomoc instytucjom religijnym może dopomóc duszy człowieka. W analogicznym celu dokonywali też zapisów na msze zaduszne, zlecając dopilnowanie ich realizacji spadkobiercom lub egzekutorom. Obdarowywali również działające przy kościołach i cerkwiach szpitale, praktykowali udzielanie jałmużny podczas uroczystości pogrzebowych, wspierali ubogich. W ten sposób, spełniając chrześcijański obowiązek troski o bliźnich, w zamian zyskiwali ich modlitwy. W 22 testamentach zawarto dyspozycje dotyczące przekazania określonej sumy na budowę albo remont kościoła parafialnego, wykonania dla świątyni jakiegoś przedmiotu liturgicznego lub na ozdobienie znajdującego się w nim obrazu. Takie darowizny miały spore znaczenie dla funkcjonowania lokalnych ośrodków religijnych. Omawiane dyspozycje wpisują się w obyczajowość religijną i testamentową mieszczan ówczesnej Rzeczypospolitej.

Анотація: Цінним джерелом для дослідження релігійності та побожності міщан є заповіти волинських міщан XVII ст. Зі 140 збережених і проаналізованих заповітів лише 50 (тобто 36% від загальної кількості) містять інформацію про благодійні та релігійні заповіти. Це означає, що майже 2/3 усіх спадкодавців не складали жодного заповіту на ці цілі. Виходячи з досліджених матеріалів, можна припустити, що частково це було пов’язано з бідністю спадкодавців, наявністю у них численних спадкоємців (особливо малих дітей), а також через те, що спадкодавці були обтяжені численними боргами. У багатьох випадках заповіти (здебільшого православні) висловлювали віру в те, що їхні наступники подбають про їхні душі та поховання і, відповідно до їхнього «розгляду», виділять кошти на «благочестиві справи». Найбільше волинські міщани були прив’язані до місцевих церков, роблячи пожертви передусім на ті, що мали стати місцем їх поховання та місцем відправлення Задушевних Мес. Заповідачі керувалися переконанням, що допомогою релігійних установ можна допомогти душі людини. З подібною метою робили також підписку на заупокійні меси, доручаючи нагляд за їх проведенням своїм спадкоємцям або виконавцям. Вони також жертвували кошти на госпіталі, що діяли при костелах і православних храмах, практикували роздачу милостині під час похоронних обрядів, підтримували бідних. Таким чином, виконуючи християнський обов’язок піклуватися про своїх ближніх, вони отримували їхні молитви у відповідь. 22 заповіти містили вказівки пожертвувати певну суму грошей на будівництво або ремонт парафіяльного костелу, виготовити для храму літургійний предмет або прикрасити розташований там розпис. Такі пожертви мали велике значення для функціонування місцевих релігійних центрів. Розглянуті положення узгоджуються з релігійно-заповітними звичаями тогочасних міщан Речі Посполитої.

Джерело: Kwartalnika Historii Kultury Materialnej