Олена Пчілка – українська письменниця, фольклористка, публіцистка, громадська діячка : 175 років від дня народження

29 червня 2024 року виповнюється 175 років з дня народження Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач) – української письменниці, фольклористки, перекладачки, публіцистки та активної громадської діячки.

Народилася Ольга Петрівна Драгоманова-Косач 29 червня 1849 році в місті Гадячі на Полтавщині в родині, де панував дух захоплення українськими традиціями та фольклором. Початкову освіту Ольга Петрівна здобула вдома, а потім упродовж п’яти років навчалась у Київському пансіоні шляхетних дівчат – один з найкращих навчальних закладів для дівчат того часу, де викладали серед інших предметів природознавство, фізику, історію, літературу, німецьку та французьку мови. У 1868 року Ольга Петрівна одружилася з Петром Косачем. Подружжя виїхало на Волинь до місця служби Петра Антоновича, де він обіймав посаду голови з’їзду мирових посередників у м. Звягель (Житомирська область). Саме тут минули чи не найкращі роки її життя, займаючись етнографією Ольга записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. Народилися перші діти: Михайло, Лариса й Ольга. На Волині її звали Олена ( чи Оленою), вона так захопилась збиранням етнографічного матеріалу, що чоловік називав її пчілкою — «бо вона, як та пчілка працює», згодом «Пчілка» стало її псевдонімом. У 1876 р. вийшов друком альбом Олени Пчілки «Український народний орнамент». У 1882 р. була підготовлена та надрукована книга «Українським дітям». Олена Пчілка заснувала невелику громадську бібліотеку із самих тільки українських книжок (в ті часи українське друковане слово було заборонено в Російський імперії). У зв’язку зі службовими призначеннями родина Косачів переїздить до Луцька, згодом до Колодязного, де народилося ще троє дітей — Оксана, Микола та Ісідора. Маючи на меті оточити своїх дітей «такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою», Ольга Петрівна разом з чоловіком викладали низку предметів вдома, приватно наймала викладачів, а влітку разом з дітьми постійно подорожувала волинськими селами, щоб маленькі Косачі були свідками народних обрядових дійств, знайомилися з легендами та місцевими повір’ями. На той час вона була однією з перших і визначних дитячих письменників. В 90-х роках родина Косачів переїжджає до Києва, де Олена Пчілка всією душею поринає в українське громадське життя.

Початок ХХ століття приніс Олені Пчілці тяжкі втрати – смерть сина Михайла (1903 рік), чоловіка (1909 рік), Лесі Українки (1913 рік). Під час першої світової та громадянської воєн Олена Пчілка, незважаючи на похилий вік не покидає пера. В рідному Зеленому Гаю на околиці Гадяча вона організувала дитячий аматорський театр, пише для нього п’єси (більшість з них було інсценізовано в аматорських гуртках Києва, Гадяча, Миргорода), періодично займається редагуванням газети Гадяцького повітового земства, видає збірку «Зелений Гай». У цей період неприхованою, активною громадянською позицією Олена Пчілка привернула до себе пильну увагу радянської влади, в зв’язку з чим зазнала переслідувань і змушена була виїхати з Гадяча. Лише 1924 року Всеукраїнська Академія наук виклопотала від уряду персональну пенсію для Олени Пчілки, письменниця повернулася до Києва, де продовжила творчу працю. У 20–30-ті роки працювала в етнографічній та літературно-історичній комісіях УАН. У 1925 році за заслуги в розвитку української літератури, науки та культури Олену Пчілку було обрано членом-кореспондентом Академії Наук УРСР, вона стала першою жінкою – вченою у такому високому статусі. У 1929 р. розпочалися арешти української інтелігенції, десятки друзів, знайомих Олени Пчілки по національній боротьбі були арештовані. Звичайно, це не могло оминути Олену Пчілку, але арешт не вдався – письменниця хворіла і була прикута тяжкою хворобою до ліжка. Померла Ольга Петрівна Косач в Києві на 81-му році життя, похована на Байковому кладовищі поруч з могилою Лесі Українки.

Література

Олена Пчілка і Волинь : матеріли наук.-практ. конф. 29–30 черв. 1999 р. : наук. зб. – Луцьк, 1999.

Пащук І. Олена Пчілка про історико-культурні пам'ятки Великої Волині : (до 160-річчя з дня народження О. Пчілки) / І. Пащук // Західне Полісся: історія та культура : матеріали краєзн. конф., присвячених 35-річчю утворення Сарненського іст.-етногр. музею та 100-річчю від дня народження письменника Б. Шведа. – Рівне : О. Зень, 2009. – Вип. 3. – С. 113–118.

Кучеренко О. Волинь у житті і творчості Олени Пчілки / О. Кучеренко // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олена Пчілка і родина Косачів в історії інтелектуальної еліти України та Волині : матеріали XXXIII Всеукр. іст.-краєзн. наук. конф., присвяч. 160-річчю від дня народж. Олени Пчілки та 60-річчю з часу створення Колодяжнен. літ.-мемор. музею Лесі Українки, м. Луцьк – с. Колодяжне, 30 черв.–1 лип. 2009 р. : наук. зб. – Луцьк : Волин. краєзн. музей, 2009. – Вип. 33. – С. 21–23.

Котис О. Луцьк: тисяча років життя та історії

Котис О. Луцьк: тисяча років життя та історії / О. Котис. – Київ : Віхола, 2024. – 216 с.

Анотація: Від Любарта й Вітовта до єзуїтів, чорнокнижників, імператорів та соціалізму. Де у Луцьку шукати Нижній замок і на якій будівлі залишила свій «автограф» сестра Лесі Українки? Чому коронували ікону Луцької Богоматері та для чого виставляли сідло у вікнах монастиря?

Олександр Котис у своїй книжці не просто змальовує основні віхи історії Луцька, він фактично знайомить нас із життям міста за різних часових періодів і тими, хто творив його сучасний ландшафт. Стартуючи в центрі Луцька, автор проводить нас вуличками міста, вміло балансуючи поміж легендами й історичними фактами. Він не обмежується оповідями про величні храми та замки, а водночас розповідає, якими стежками гуляли місцеві монахи та якими свого часу були особливості політики, як вигравалися битви і забудовувалося місто.

220 років тому Житомир був адміністративним центром Волинської губернії

На підставі закону від 24 червня 1804 р. Житомир був визначений губернським містом. У 30-х роках обговорювалося питання про перенесення центру губернії в одне з повітових міст (Новоград-Волинський, Луцьк, Дубно), але в 11 квітня 1840 р. імператор прийняв остаточне рішення: «у Волинській губернії [... ] залишити губернським містом місто Житомир». До 1804 року адміністративним центром Волинської губернії було місто Звягель (нині Новоград-Волинський). Житомиру офіційно надано статус губернського міста у 1804 році. На той час до складу Волинської губернії входило 12 повітів: Володимирський, Ковельський, Луцький, Рівненський, Новоград-Волинський, Кременецький, Старокостянтинівський, Заславський, Дубенський, Овруцький, Острозький та Житомирський. На теперішній час – це територія не тільки Житомирської області, а й частково Вінницької, Хмельницької, Волинської, Рівненської областей.

Житомир у цей час росте, з’являються нові вулиці і площі, забудовані кам'яними і цегельними будинками. На початку ХІХ сторіччя почали діяти просвітні і культурні заклади: чоловіча гімназія, чотирикласне повітове училище, пізніше – пансіон шляхетних дівиць, бібліотека, театр, на підмостках якого виступали видатні актори М. С. Щепкін, В. Н. Давидов, Г. Н. Федотова, композитор А. Г. Рубінштейн. Скасування кріпосного права, розвиток капіталістичних відносин сприяли перетворенню Житомира в промислово-торговий центр. У 1896 році була споруджена вузькоколійна залізниця Житомир – Бердичів, а під час першої світової війни широка колія зв'язала Житомир із Бердичевом і Коростенем.

Література

Голяченко О. С. Про географічний центр Житомирщини / О. С. Голяченко // Тези Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції з нагоди 200-річчя утворення Волинської губернії, 200-річчя Волинської єпархії та 200-річчя найменування міста Звягеля Новоград-Волинським «Звягель древній і вічно молодий», 13-16 верес. 1995 р. – Новоград-Волинський, 1995. – С. 176–177.

Коваленко Л. А. Житомир : історичний нарис. – Житомир, 1951. –46 с.

Карліна О. Повітові міста Волинської губернії: особливості міського управління 1795–1861 рр. / О. Карліна // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітної історії : на пошану проф. С. С. Трояна. – Рівне : РДГУ, 2009. – Вип. 17. – С. 50–55.

Костриця М. Як Житомир став центром Волинської губернії / М. Костриця // Місто. – 2009. – № 49. – С. 9.